Персони

10 Грудня 2019
Кошулинський: Дуже не хочу, щоб мій військовий досвід я передавав би своїм дітям чи онукам
Один із лідерів Всеукраїнського об'єднання "Свобода" - у програмі "Досьє із Сергієм Руденком"

Він – один із тих, хто під час Революції Гідності втримував політичну ситуацію в країні. Саме за його головування у Верховній Раді було відсторонено з посади президента Віктора Януковича. Далі були парламентські вибори, далі був Східний фронт, а також вибори мера Львова та президентські вибори.
Сьогодні у нас у гостях Руслан Кошулинський. Вітаю вас.

Моє шанування.

Переходимо до бліц-опитування. Коротку запитання – короткі відповіді, на реакцію 10 секунд. Що ви вважаєте своїм найбільшим досягненням у житті?

Діти.

Що ви вважаєте своєю найбільшою поразкою в житті?

Втрату батьків.

Вам колись було соромно за свої дії? Якщо так, то за які?

Так.

У політиці чи в житті?

У житті.

А в політиці?

Ні, не було.

Чи шкодували ви за тим, що зробили?

Шкодував.

Чи пропонували вам колись хабарі?

Натякали.

А натякали на які суми, якщо не секрет?

Натякали у Верховній Раді на квартиру.

Ну це ж не хабар, це ж плата за…

За лояльність.

А ви колись пропонували хабарі?

Ні. Я в цьому достатньо прискіпливий.

Чи тиснули на вас для ухвалення того чи іншого рішення в парламенті?

Ні.

Скільки коштував Руслан Кошулинський у 2014 році?

Він безцінний.

Скільки коштує Руслан Кошулинський у 2019 році?

Аналогічно.

Що для вас політика?

Це втілення моїх переконань.

Який із шістьох президентів України був найближчим вам за духом?

Ющенко.

Чи мрієте ви стати президентом України?

Щоб це була мрія – напевно ні. Якщо буде необхідність.

Ким би ви хотіли себе бачити за десять років?

Не дуже б хотілось мені воювати. Але якщо прийдеться, то прийдеться. Хотілося б, щоб ми вже перемогли за цей час.

Ви думаєте, що так довго може тривати війна?

Я реаліст.

Дякую за бліц-опитування, за те, що ви реаліст. Переходимо до основної частини нашої програми. Ви народились і виросли у Львові. Вчились у спортивній школі-інтернаті. Яким видом спорту ви займалися і чому відмовилися від спортивної кар’єри?

Я легкоатлет. Це є спринт і стрибки в довжину. Я тренувався до 18 років. Вступити до інституту фізкультури було важко – були проблеми між інтернатом та інститутом і випускників інтернату туди не дуже брали. І мене забрали в кооперативний технікум. Сказали: ти будеш вчитись у нас, виступати за нас, але тренуватися будеш в інфізі. Через рік мені сказали в інфізі: все добре, можеш вступати до нас. І тоді я сказав: ні, дякую, у мене дуже хороший фах (у технікумі, – ред.) – технік-технолог по приготуванню їжі, професійний кухар. Мені дуже подобався цей фах і я з задоволенням закінчив цей технікум. Тож я тренувався і готувався до спортроти. Мене, як тоді казали, міліцейський "воронок" забрав прямо з дому і повіз в Радянську армію. Я не хотів до СКА, хотів у "Динамо", бо там були кращі умови для тренування. Але коли я приїхав вже на обласний збірний пункт, офіцер мені сказав: "Хлопче, тебе вже звідси ніхто не витягне. Я бачу, що ти спортсмен. У мене є два місця – до Чехословаччина та до Німеччини. Якщо не погодишся – поїдеш до білих ведмедів". Ну, тоді вже краще в Німеччину. Так я потрапив у Німеччину. Там я не сказав про свій фах, просто написав про технікум, і потрапив у артилерію. Був командиром гармати "Гіацинт", 152 міліметри. І так потім доля склалася, що 2015 року, на четвертій хвилі мобілізації, я попросився в артилерію, на свою гармату.

Ви займалися спортом, вчились у кооперативному технікумі, були артилеристом. А 1997 року потрапили до "Свободи". Для чого спортсмену, кулінару, артилеристу Руслану Кошулинському потрібна була політика?

Ви бачили, що я кілька років працював у артілі старателів.

Так, у Красноярському краї.

Саме після цього сталося зрушення. Коли ти відчуваєш соціальну і національну нерівність. Артіль – це об’єднання людей, де всі працюють і наприкінці сезону зароблені кошти діляться між усіма. Працювали там багато і українців, і не українців. Бувало так, що п’яний місцевий, який не працював, отримував стільки ж, як українець, який працював. Там дуже важка робота по 12 годин на день, без вихідних, весь сезон. І так кілька років поспіль. Бувало, що з місцевими доходило до бійки, бо вони казали, що ви, українці, їдете і нашу роботу забираєте, хоча самі працювати не хотіли. І коли ти відчуваєш, що чесно заробив гроші, а місцеві з тобою так поводяться… Бувало, що заїжджали в посьолок (там селами не живуть, там поселення), заходили в бібліотеку і раптом пані старенька каже: "Ой,какие файниє рєбята". Чуєш фонетику знайому. Виявляється, пані з Тернопільської області, вивезена – класична історія. І питання: а чому ж ви не вертаєтеся до України? І відповідь: "А куда? Мої всі померли, я сама лишилася на білому світі". Нікому не потрібна, ніколи не повернеться додому.
і коли ти зрозумів, що ти з чесно заробленими грошима приїхав назад в Україну, і ти ніяк себе тут не можеш зреалізувати – ну все! Там ти був ніхто, приїхав додому і знову ніхто.Мій товариш, який був зі мною в тайзі, і який вже був членом партії, побачив, що я так реагую, каже: "Тебе це не влаштовує – іди і міняй, ти молодий, я тебе навчу". Взяв за руку і привів у партію.

На початку двохтисячних, крім того що ви були помічником народного депутата Олега Тягнибока, ви ще й займалися підприємництвом. Що це був за бізнес?

То не був бізнес. То, насправді, було заради запису в трудовій книжці. Я попробував щось. Ну, не моє. Я робив багато спроб. Закінчив брокерські курси, з друзями своїми руками робили м’які меблі… Але воно не пішло. Бізнес – це не моє.

Отже, простий сержант Руслан Кошулинський 22 роки перебуває у ВО "Свобода". Ви з цією партією пережили і злети, і падіння. 2012 року партія зайшла до парламенту, ви стали заступником голови ВР України. Потім був Євромайдан і Революція Гідності. Ви були першим і в парламенті, і на Майдані. Потім були дочасні парламентські вибори. Як ви думаєте, чому "Свобода" тоді не потрапила до Ради попри очевидні заслуги?

Там декілька чинників. Перший чинник. Якщо у 2012 році серед трендів не було правої ідеології, і серед правих партіє єдина потужна сила була "Свобода", то 2014 року, після Революції Гідності, це вже було цікаво і дуже багато створювалось нових політичних партій, які брали собі на щит ідеї "Свободи". Тобто, в цій ніші був вже і "Правий сектор", і "Народний фронт"… Друга ситуація – що було багато втрат. 19 свободівців – у Небесній сотні. Величезна кількість загиблих на війні. Усі дисципліновано пішли у Збройні сили та добровольчі батальйони. У партії практично не було часу організаційно працювати на виборчу кампанію. Ну і третє, все ж таки, підрахунок голосів. Якщо екзит-поли дають 6,5 - 8%, а офіційно виходить 4,7%, то щось не сходиться. Ну що ж, ще ніхто не народився з татуюванням на грудях "я вічний депутат". Треба розуміти сьогоденні запити і відповідати на них.

Станом на 20 лютого 2014 року ви були єдиним легітимним керівником держави, який ініціював проведення засідання Верховної Ради, на якому було позбавлено президентських повноважень Віктора Януковича. Фактично, ви тоді були одноосібним лідером держави. Що заважало тоді "Свободі" стати монобільшістю і монопартією, як це сталося вже 2019 року?

Цікавий був день у моєму житті. Важкий і складний. Я 20 числа зайшов у штаб Майдану і сказав: "Хлопці, досить вже. Я йду в парламент, збираю депутатів". Далі вже не можна було. Посли, дипломати постійно спонукали домовлятися, йти до останнього. Заїхав у парламент. Він був оточений, всередині "Беркут". Зібрали якихось технічних працівників, бо навіть не було кому світло включити. Почали потихеньку збирати депутатів. Тоді ж опозиційних до Януковича депутатів було небагато. Від "Свободи" 37, від УДАРу 42, близько 90 - від "Батьківщини". Умовно кажучи, нас там усіх було +/- 80 осіб, ще й не всі прийшли. А нам треба 226. Посли кажуть: якщо хочете, щоб була легітимність, треба голосувати карточками, кожен своєю. І треба було переконувати регіоналів, що прийшли та проголосували. І перше голосування, мабуть єдине за всю історію, коли я сказав голосувати стоячи. І депутати, в честь загиблих, голосували стоячи.

А ви розуміли, що це проголосоване рішення може бути оскаржене? Що спосіб усунення президента, який було обрано Радою, не прописаний у Конституції і може бути оскаржений?

Так. Але на той час кожної хвилин кожен з нас міг загинути. Тому було байдуже – чи оскаржуватимуть, чи завдасть це шкоди чиємусь іміджу… Байдуже. На моїх руках хлопці кров’ю стікають, а я маю думати, що зі мною буде? Головне на той момент було забрати Януковича і забрати "Беркут". Крапка.

2014 рік був непростим не тільки для "Свободи", а й для держави. Почалася анексія Криму, потім війна на Сході. Ви зараз думали над тим, що тоді події могли розгортатися в інший спосіб? Був якийсь шанс у країни уникнути того кривавого шляху, який ми пройшли?

Досвід управління країною в українців незначний. Взаємини з партнерами також. Думаю, якщо б ми мали більше досвіду, розуміння того, як себе поводять наші партнери – дипломати інших країн, посли – ми б, напевно, виходили б з інших мотивацій. До прикладу: коли Янукович не підписав євроінтеграційні документи, коли люди вийшли на Майдан, до нас прибігли посли і сказали: нічого не робіть. Як нічого не робіть?! Він же розгортає країну в бік Росії! І оце постійне стримування нас, намагання загравати з Януковичем. Вимоги, що треба домовлятися з Януковичем, бо інакше це силове захоплення влади і вони нас не будуть підтримувати. Якби ми тоді мали більший досвід, напевно ми б по-інакшому з ними розмовляли. Наші знання – як себе поводити з іноземними партнерами, як зважати на їхні резони, їхні бажання – були більшими, можливо щось би йшло інакше.

Це ж стосується і анексії Криму. Тому що, очевидно, і виконуючий обов’язки президента України Олександр Турчинов, і все тодішнє керівництво хотіли зробити більше, аби уникнути окупації Криму, але саме посли західних держав постійно стримували Україну від силових дій попри очевидну загрозу національній безпеці.

Яскрава тоді була позиція міністра Ігоря Тенюха, який прийшов з наради РНБО і сказав: "Усе, Руслан, я кладу на стіл заяву про звільнення. Моя позиція як адмірала – треба воювати, треба виводити війська, все, що там маємо". А Яценюк заперечував, казав, що Захід нас не зрозуміє.

Я до того, що і Турчинову, і Яценюку, і іншим політикам дуже часто дорікають, що вони втратили час, чогось не зробили… Тому я й питаю, чи могло бути по-іншому?

Ну напевне ж могло. Тут треба було проявити характер.

Характер усіх, без винятку, керівників?

Так. Керівник мав проявити характер і взяти на себе відповідальність. Вони цього не захотіли зробити.

Але це буквально кілька днів було для цього?

Тут завжди є момент: так або ні.

Після програшу на парламентських виборах вашої сили ви потрапили на Східний фронт старшим сержантом у 44-ту артилерійську бригаду. Ви чи не єдиний керівник "Свободи", який пішов на фронт і воював.

Не зовсім так. Я пішов з друзями, а це народні депутати, Олексій Кайда, Маркіян Лупачак. Здорові чоловіки, умовно молоді, які можуть собі дозволити це зробити. От ми троє разом пішли у військомат. Андрій Тягнибок, рідний брат Олега Тягнибока, пішов у добровольчий батальйон "Січ". У мене була військова спеціальність, командир гармати, тому я пішов у Збройні сили. Нас не хотіли брати. Коли ми проходили медогляд, не хотіли підписувати документи. Нас же пізнали, казали, мовляв, нащо ви це робите, це небезпечно. Коли потрапили вже на Яворівський полігон, на навчальний пункт, усіх розібрали, а нас трьох ніхто не бере. Зрештою всі троє пішли в артилерію. Я в цьому підрозділі потім навчав, тому що не так багато було артилеристів, треба було людям пояснити, як з тою гарматою працювати. Нас не хотіли випускати з навчальної частини. Казали: "Ви думаєте, що коли ви приїдете на передок, з того боку не будуть знати, що ви тут? Будуть знати. Ви розумієте, що ви нам проблемний? Ви тільки з’явитеся на передку, там будуть ДРГ, будуть обстріли. Ну нащо ви нам?" Я навіть пригрозив, що як не відпустять, я зроблю скандал. Я був у артрозвідці. Це дуже цікавий досвід. Це люди, які на передку і навіть трошки далі. Закінчив я в Попасній. Думаю, що найбільший мій внесок – це і тоді, коли служив, і зараз коли приїжджаю, хлопці кажуть: "Слухай, я ж тебе десь бачив. То це ти той, що був там? І тепер тут разом з нами?" Тобто, оцей механізм, коли ти на найвищих посадах, і тут з ними в окопі сидиш. Тобто, впевненість у тому, що, навіть якщо ти вже і не влада, але був влада і тепер разом з ним – це єдність влади і людей. Це, напевно, найбільший внесок.

Вже після фронту, у 2015 році, ви балотувалися на посаду міського голови Львова. У другому турі ви програли Андрію Садовому. Ви справді хотіли бути мером Львова?

Я львів’янин, я був депутатом міськради. Я орієнтуюсь у міському господарстві і бачив напрямок, до якого вела тодішня влада. Тобто, це напрямок не розвитку міста, це зовсім інший варіант. Тому я вважав, що це треба змінювати. Я мав мало часу для виборчої кампанії, не розкручувався у Львові. Але за три тижні, хоч ніхто не вірив, що таке може бути, я пройшов у другий тур.

Але ви не полишаєте думки стати мером Львова.

Ніхто не народився ніким. Це є посада на роботу. Львів’яни винаймають. Якщо маєш знання і бажання щось зробити, то роби.

Хочу запитати про епізод, який у 2016 році оприлюднив Сергій Лещенко. Коли він говорив про так звану амбарну книгу Партії регіонів, то стверджував, що "Свобода" якимось чином отримувала фінансування від партії регіонів. Минуло три роки. НАБУ не надало доказів щодо цього. Хтось із представників "Свободи" намагався оскаржити, засвідчити, що цього не було?

Я вважаю, що доводити, що ти не верблюд, неправильно. Хто тільки за 28 років не поширював чутки про механізми фінансування "Свободи". Кого серед тих умовних спонсорів не було. І ФСБ, і Моссад, і діаспора, і Коломойський, хто тільки нас не фінансував. Тільки одне запитання – де ж ті гроші? Я – багато років керівник штабу. Практично я відповідаю за виборчий процес. І мені дуже цікаво, де ж ті гроші ділися. Нам би вони дуже знадобилися. Кількість членів, близько 30 тисяч, дозволяє нам почуватися впевнено. Ви не знайдете в сьогоднішньому політичному розмаїтті партії, якій 28 років. Є мережеві проекти: зібралися – розбіглися. Наприклад, сьогодні в монобільшості з 254 членів фракції 222 не є членами партії "Слуга народу". "Свобода" – це ідеологічна партія. Люди прийшли до неї з ідеологічних міркувань і свідомо виконують вказівки керівника – безнаказово, беззарплатньо. Тобто, це люди, які мають свої переконання.

У 2019 році ви балотувалися на президентських виборах як єдиний кандидат від націоналістів. Але вибори ці не були для вас успішними.

А чому? А зупиніться. Яке ми місце отримали? Дев’яте. 1,62 відсотка, але дев’яте місце.

Тобто, це були успішні для вас вибори?

Я б не казав, що це для націоналіста неуспішні вибори. Це націоналіст показав, що він входить у десятку найпотужніших людей України, яких українці визнають. Він показав, що можна боротися будь з ким і досягати результату.

Хочу загадати про Олега Тягнибока. Він чи не вперше не балотувався на президентських виборах. Чому він поступився Руслану Кошулинському?

Треба віддати йому належне. Заради перемоги, заради об’єднання. Це класичний європейський політик і класичний європейський крок. До прикладу: в Польщі від партії ПіС Кваснєвський не балотувався в президенти, а висунули іншого кандидата, який міг би перемогти. Так Дуда і переміг. Філарет заради об’єднання церкви зняв свою кандидатуру. І це був правильний крок. Так само і ми об’єднали зусилля націоналістичних партій. І було б неправильно, якби хтось з очільників цих партій був висунутий.

У якому стані зараз перебуває ВО "Свобода"? як ви б визначили своє місце в сучасній українській політиці?

Ми є націоналістична партія зі своїм світоглядом. Ми вдосконалюємося, ми дивимося, що треба осучаснювати в нашій діяльності, як треба максимально ефективно доносити свою позицію, переконувати людей, що майбутнє України в розвитку за націоналістичною ідеєю.

Ви публічна людина. Яку ви про себе читали найбільшу дурницю? Що пишуть такого, що абсолютно не відповідає дійсності? Ми намагалися відшукати якийсь на вас компромат, а він дуже благенький. Наприклад, що ви 2012 року намагалися викинути з сесійної зали міськради начальника департаменту громадського транспорту.

Таке справді було. Під новий рік він змінив схему руху міського транспорту. На вулиці мінус 20, люди виходять і не знають де що їде. Я тоді сказав, що він не зайде в залу, доки його не звільнять з посади. Він зайшов. Ми допомогли йому вийти. Я зі спортінтернату, з робітничої сім’ї, з робітничого кварталу. Повага до чоловіка вимірюється вагою його слова. Якщо чоловік каже слово, він за нього несе відповідальність. Я сказав, що його там не буде – я це слово виконав.

Ви, як людина з робітничого кварталу, як ставитеся до кварталу акторського?

Кожен може заробляти на свій хліб як він вважає за доцільне.

Я маю на увазі акторський квартал, який зараз у політиці.

Це не є політична дія, це є люди, які прийшли у владу просто так. Що вони будуть робити – я не знаю. Мені дуже боляче з огляду на те, що ми зараз втрачаємо здобутки державництва, які дуже важко здобувалися.

Ну і традиційне запитання для всіх наших гостей. Ми запитуємо про те, якою їм бачиться ідеальна Україна. Яка вона – ідеальна Україна Руслана Кошулинського?

Хотілося б, щоб ми були останнім поколінням, яке боролося за Україну, яке воювало за Україну. Дуже не хочу, щоб мій військовий досвід я передавав би своїм дітям чи онукам.
Тобто, Україна потужна, заможна, сучасна, в якій українець міг би себе зреалізувати.

А як думаєте, скільки часу для цього ще потрібно?

Усе відносно. Залежить від бажання українців це зробити.

Судячи з голосування 2019 року, чи хоче цього Україна?

Це є досвід державотворення. Ми і це маємо пройти. Ми ж пройшли шлях Януковича? Ми тоді теж заплатили дуже високу ціну за те, як проголосувала більшість.

Тобто, Україна була приречена пройти Зеленського?

Ми пройдемо цей шлях, наб’ємо ці ґулі, і нація стане ще сильніша. Ці помилки вже не будуть повторюватися.

Я чому питаю про ці періоди. Мені здавалося на початку 90-х, коли ми виходили на студентський Майдан, на Революцію на граніті, нам здавалося, що наступні покоління будуть вже зовсім по-іншому жити.

А ви бачите, як швидко міняється суспільна свідомість? Шість років тому хто казав, що буде синьо-жовтий прапор по всій Україні, що будуть вітатися "Слава Україні"? Але ж це змінилося! Майдан відбувся не просто так. Ми це змінили, дали Україні інше дихання. Так, зараз помилка. Нічого,ми будемо перемагати і надалі.

Нові досьє

Новіков Олександр. ДОСЬЄ

Чи літав Зеленський до Москви? З'явилися подробиці чартера Зеленського із Оману

Ахтем Сеітаблаєв: Серіал "Свати" - це бізнес на крові

Adelon AG (Аделон АГ)

Сипачьов Володимир Веніамінович. ДОСЬЄ

Іван Леньо: Є два варіанти зупинити війну: або піти на умови агресора, або знищити агресора

Венедіктова Ірина. ДОСЬЄ

Антоненко Андрій ("Riffmaster"). 10 фактів із життя

Сеітаблаєв Ахтем. 10 фактів із життя

Макс Кідрук: Після команди, яка зараз при владі, навряд чи хтось захоче йти в політику

Реклама

Партнери