"Українагейт": Мовчання Зеленського

Незважаючи на те, що Україна де-факто і стала причиною для початку розслідування у справі про імпічмент Трампа, офіційний Київ продовжує демонструвати олімпійський спокій. А сам "Українагейт" так і не став топ-темою в українській політиці та суспільстві.

Пастка для Зеленського

Головне питання, яке зараз хвилює американців, - чи намагався Дональд Трамп чинити тиск на президента Зеленського у справі про розслідування щодо сина колишнього віцепрезидента США Джо Байдена. Хантер Байден із травня 2014 року по квітень 2019-го був членом ради директорів компанії Burisma, яка видобуває газ в Україні і щодо якої українська влада проводила розслідування за підозрою в корупції.

Судячи з уже опублікованих стенограм закритих слухань у Конгресі за участю колишньої американської посолки в Україні Марі Йованович і посла США в ЄС Гордона Сондланда, Трамп все ж намагався схилити українську сторону до проведення розслідування у справі сина його ймовірного суперника на президентських виборах 2020 року. Більш того - від результатів цього розслідування, стверджують свідки, залежало отримання Україною військової допомоги від Вашингтона.

Сам же Володимир Зеленський ще два місяці тому категорично спростував інформацію про те, що Трамп чинив на нього тиск. Але чи міг український президент сказати щось інше, з огляду на різні вагові категорії - його і господаря Білого дому? Очевидно, не міг. Але ось тепер, коли в Конгресі США ця історія набуває нового звучання, Зеленському та його команді час би пояснити все сказане Марі Йованович, Куртом Волкером і Гордоном Сондландом. Адже якщо Трамп не тиснув на українського президента, то тоді про що розповідали конгресменам всі ці високоповажні пані та пани? Якщо ж тиск мав місце, то чому Зеленський публічно збрехав?

Зараз президент України - у досить делікатній ситуації. Визнати, що Трамп тиснув на нього, означає втратити прихильність нинішнього глави американської держави. А якщо спростувати таке твердження, то можна закрити для себе двері до Білого дому в разі приходу туди того ж Джо Байдена. Тому Володимир Зеленський вважає за краще відмовчуватися, аби не бовкнути зайвого. Він розуміє, що будь-яке сказане ним слово може бути використане проти нього. Але й мовчання виглядає дуже дивним, де-факто перетворюючи Україну на об'єкт, а не суб'єкт зовнішньої політики.

"Джокер", хабарі й повії

Найдивовижніше те, що до слухань у Конгресі щодо "Українагейту" публічно свого інтересу не демонструє не тільки Володимир Зеленський, а і практично всі представники української влади. Ті самі, які, за свідченням американських дипломатів, за лаштунками обговорювали з ними перспективи справи Байдена-молодшого і скаржилися один на одного.

Зараз їм не до імпічменту Трампа. Вони жваво обговорюють між собою історію із замовленням повій нинішнім головою комітету Верховної Ради з питань зовнішньої політики, дружно регочуть над зливом у ЗМІ листування пранкера "Джокера" з депутатами від "Слуги народу" і розмірковують у телестудіях про продажність представників президентської фракції в парламенті.

Українська політика повністю занурена у внутрішні проблеми. У більшості випадків вони не головні для суспільства. Із приходом до влади команди Зеленського сталася "кварталізація" політики. Шоу почало превалювати над обговоренням серйозних завдань, що стоять перед Україною. У тому числі - і на світовій арені. Схоже, навряд чи хтось зараз у Києві може зробити прогноз, до яких втрат призведе участь Зеленського в чужому "кіно" - у процедурі імпічменту Трампа.

Втрата ілюзій

Володимиру Зеленському, звичайно ж, далеко до дипломатичних здібностей і досвіду свого попередника. Він новачок у зовнішній політиці. На міжнародній арені Зеленський рухається коридорами, які йому створює оточення. Після обрання президентом він дуже хотів зустрітися з Дональдом Трампом. І отримав таку зустріч.

Правда, разом зі скандалом - з оприлюдненням тексту телефонної розмови із президентом США. Думаю, Зеленський і у страшному сні не міг собі уявити, що ця розмова стане приводом для початку процедури імпічменту Трампа.

Тепер у Володимира Зеленського інша мета - зустріч із президентом Росії Володимиром Путіним. Глава української держави, схоже, впевнений, що його акторська чарівність і душевна розмова дозволять йому домовитися з господарем Кремля про завершення війни на Донбасі. Це - ще одна ілюзія президента Зеленського. Реальність напевно виявиться іншою. Як і в ситуації з Трампом, президент України може зіграти другорядну роль у вирішенні чужих завдань.

Дилетантство Зеленського у зовнішній (та й у внутрішній теж) політиці у кінцевому підсумку дорого обійдеться українській державі. Бажання президента подобатися сильним світу цього і відчувати себе з ними на рівних рано чи пізно призведе до чергових зовнішньополітичних скандалів.

Гірше - якщо вони потягнуть за собою втрату контролю над частиною території країни або ж початок внутрішнього громадянського конфлікту. Чи розуміє це президент Зеленський? Схоже, не до кінця. Він усе ще залишається в душі актором, спраглим оплесків від респектабельної світової публіки.

Deutsche Welle