Персони

29 Листопада 2019
Роман Сущенко: ФСБ закидало мені усілякі дурниці, навіть інтимні стосунки із першою леді Франції
Журналіст Роман Сущенко - у програмі "Досьє" із Сергієм Руденком

Три роки в російській тюрмі. Звинувачення у шпигунстві і строк у 12 років колонії суворого режиму. Довге повернення додому.

У нашій студії журналіст, колишній бранець Володимира Путіна Роман Сущенко. Пане Романе, вітаю вас.

На початку розмови – бліц опитування.

Короткі запитання – короткі відповіді. На роздуми – 10 секунд. Отже, що ви вважаєте своїм найбільшим досягненням у житті?

Найбільше досягнення – моя родина. Мої діти і моя дружина.

А що ви вважаєте своєю найбільшою поразкою в житті?

Найбільша поразка сталася 1985 року, коли я приїхав на змагання в місто Славута і з 65 учасників посів передостаннє місце.

І пам’ятаєте це з 1985 року.

Це був дебют. Змагання з фехтування на шаблях.

Вам колись було соромно за свої дії? Якщо так, то за які?

Так, було соромно за свої дії, вчинки і слова. У дитинстві я образив дівчинку з нашого двору. Потім, коли подорослішав, було дуже неприємно і соромно за цей вчинок. На жаль, я так і не побачив її після того, щоб вибачитися.

Сподіваюся, вона дивиться нашу програму і ці вибачення приймає віртуально, через екран.
Чи шкодуєте ви за зробленим?

Ні. Не шкодую. Крім того вчинка, про який я згадав.

Ким ви більше себе відчуваєте – журналістом чи військовим?

Зараз – більше журналістом.

Помаранчева революція чи Революція Гідності?

Я думаю, Революція Гідності.

Чи часто в житті вас зраджували?

Так. було. Не один раз.

Чи намагалися вас вербувати іноземні спецслужби?

Так. Це було тричі під час ув’язнення.

Що є для вас політика?

Це мистецтво спілкуватися і керувати державою, громадою і елітами.

Хто з шістьох президентів України вам найближчий за духом?

Його ще не обрано.

Тобто, можливо, сьомий чи восьмий.

Можливо.

Чи мрієте ви стати президентом України?

Ні.

Ким би ви себе хотіли бачити за десять років?

Романом Сущенком. Можливо, з доданою вартістю.

Дякую за відповіді, переходимо до основної частини нашої програми. Ви народилися в Черкасах. Але, оскільки в усіх інформресурсах, де ми відстежували, нема інформації про ваших батьків, розкажіть про них.

Так, я народився в Черкасах. Це Центральна Україна, Шевченків край. Мама працювала в бібліотеці, хоч мала вищу філологічну освіту, а батько працював на ті часи в адміністрації. Він був комуністом, працював у партійних структурах і дослужився до посади другого секретаря райкому партії.

Другий секретар. Це по ідеології?

Ні, він більше відповідав за господарчі питання. Це був Соснівський район міста Черкаси.

Після школи ви вступили до Київського танкового училища і після його закінчення прослужили 15 років. Ви від початку хотіли бути військовим? Це було ваше покликання? Це був кінець 80-х – початок 90-х. чому ви пішли в училище, коли армія в старому вигляді фактично переставала існувати, а нова ще не народилася?

На ті часи в школі досить потужним було патріотичне виховання. Я багато читав про війну. Війна забрала у мене двох дідів. Один з них був військовим інженером, сапером, і загинув у перші тижні війни. Мама народилася вже після його загибелі, він навіть не знав, що у нього народилася донька. Другий дід загинув у 1944-му. Я виховувався на патріотичних почуттях, багато читав у мами на роботі, малював. І у восьмому класі батько порадив мені спробувати робити кар’єру військового. Я погодився і ми почали готуватися. Я ходив на курси. Оскільки я вчився в українській школі, а іспити треба було складати російською, до того ж іспити з математики, фізики, треба було вивчати термінологію російською.

Ви довго служили у Збройних силах України, брали участь у миротворчому контингенті ООН у Боснії та Герцеговині, вчились у Академії ЗСУ. Ви звільнились у званні майора ЗСУ. Чому російська пропаганда постійно називала вас полковником? Ви після звільнення 2002 року не росли у званні, як це часом буває з відставними офіцерами?

Я не знаю. Мої папери після звільнення було направлено до військкомату за місцем проживання, вони досі там. Чи відбувалися якісь підвищення – мені не відомо. А щодо російської пропаганди, то я вам скажу, що в кабінеті слідчий мені показував роздруківки пропагандистських ЗМІ, в яких мені закидали навіть інтимні стосунки з першою леді Франції. То уявіть собі. Є таке інтернет-видання – Аргументи.ру – з якого мені принесли роздруківку якогось "експерта", який служив у російських спецслужбах і наважився на такі припущення. Я був шокований, здивований, ніяково себе почував.

Але, очевидно, росіяни, які використовують журналістський "дах", аби їхні працівники спецслужб працювали під таким прикриттям за кордоном, підходили до вас з таким самим лекалом. Ви були власним кореспондентом Укрінформу у Франції, то чому б їм не вважати вас полковником Головного управління розвідки Міноборони України. Вони якось доводили, крім цих публікацій у жовтій пресі, що ви займалися незаконним збором інформації про нацгвардію Росії?

Ну, вони жодним чином не пояснювали. Єдине, що я бачив у справі листування. І відповідно до цих паперів, так званих документів, які вони використали як докази, там було листування між їхніми спецслужбами. І якісь їхні підрозділи писали: так, він полковник, він збирав, але у нас точної інформації немає. І одне з підтверджень – від підрозділу ФСБ, який за два тижні до мого затримання написав, що так, він насправді… Просто констатація якогось їхнього "факту", легалізація думок. Але це була сфабрикована справа з купою липових документів, бо інакше вони працювати не вміють.

У 2010 році ви поїхали працювати власкором Укрінформу до Франції. Очевидно, що увага до вас була, в тому числі, і збоку російських спецслужб. На вашу думку, ви потрапили під пильне око спецслужб Росії ще у Франції, чи пізніше?

Думаю, що це відбулося саме у Франції. До 2013 року я там спілкувався з багатьма громадянами цієї країни, які там живуть постійно чи тимчасово. На деякі події запрошувала їхня амбасада. Крім того, було багато культурних заходів, коли мене запрошували до резиденції посла Орлова. Були якісь ділові стосунки з прес аташе, але після 2013 року ми з ним не бачилися. З російськими журналістами після 2013 року ми зустрічалися тільки під час якихось великих самітів та зустрічей у Нормандському форматі.

Але наприкінці 2016 року ви все ж таки вирішили відвідати з приватним візитом Москву. У одному з інтерв’ю ви сказали, що це був ваш третій політ до Москви. Але того разу вас затримали російські спецслужби. Та людина, до якої ви летіли, виявилася вашим кумом. На вашу думку, як довго ви перебували в розробці спецслужб. Бо ті матеріали, які вони вивалили про вас, свідчать, що ви вже кілька років були у них "під ковпаком". Як довго вони вас вели і як довго фабрикували цю справу?

Я хотів би уточнити, що я літав не до тої людини, яка мене зрадила. Я літав до свого родича у родинних справах. А та людина – він був старий знайомий, з яким ми спілкувалися.

Колишній військовий?

Так. Він не колишній. Він зараз служить у росгвардії, а тоді служив у внутрішній військах. Як довго? З тих документів, які я бачив, які лягли у справу, а це 13 томів, два томи було листування саме про ці обставини. Я так зрозумів, що вони вивчали мінімум рік. Там я не знайшов матеріалів про мою роботу в якості журналіста у Франції. Але там була купа паперів про те, де я знаходжуся, де я живу, яке у мене авто, хто є членами моєї родини, де я народився. Були навіть папери про те, де я навчався і куди поїхав за призначенням після училища. Тоді ж ще був СРСР, і це були папери з архівів Міноборони РФ.

Напевне ще й характеристика на вас була.

Характеристики не було. Була мобілізаційна карта: яке звання за випуском отримав, ким мене призначено. На ті часи це було десь закінчення ГКЧП, серпень-вересень 1991 року.

Про свою поїздку до Москви ви розповідали так, цитую: "загалом ця історія нагадує біблейську – про зраду, з Каїном та Авелем. Але я ні про що не здогадувався. Насправді, як потім з’ясувалося, це була витончена, підступна і холоднокровна провокація під керівництвом спецслужб РФ. Під час зустрічі він підсунув мені диск під виглядом родинних фото, які у ході слідства "перетворилися" на якісь секретні дані про навчання внутрішніх військ та збройних сил РФ. Після захоплення, під час слідства, на одному з записів знайомий запитує у спецслужбістів: "Ну що, гра вартувала свічок чи ні?" а відповідь лунає: "Все супер!" Тоді я зрозумів, що все було сплановано і планувалося тривалий час. Я не знаю, чому він це зробив і яка була мотивація, але підозрюю, що він, можливо, "на гачку сидів".
А для чого ви були потрібні Росії як український шпигун №1? З вас зробили в інформаційному просторі українського Шпигуна №1, аби сказати, що "хохли воюють з Росієй"?

Я оцінюю цю ситуацію на той час широко. Згадайте, на той час вже були "кримські диверсанти", був Сенцов з його "групою", була Надя Савченко. Тобто, таке розмаїття: от диверсанти, от терористи, от "льотчиця-наводчиця"…

А от і полковник ГУР.

І "полковник ГУР". Складається веселий пазл, щоб показати світові, що "у них громадянська війна, а вони ще й за нами шпигують, підривають, наводять, вбивають наших журналістів". Згадайте, всі ці історії. Тобто, це такий собі блокбастер для світу і для своїх. Населенню це все показують пропагандистські ЗМІ: дивіться, ми в облозі, що роблять ці укрофашисти.

Хочу вас запитати. Можливо, це запитання звучатиме глупо, але все ж таки… Ви пережили понад тисячу днів полону, вирок був 12 років колонії суворого режиму. Що вам давало сили пережити це? Ви розуміли, що Росія настільки непередбачувана країна, що ви можете вийти на волю лише після 12 років? Чи ви все ж таки вірили, що Україна і світова спільнота, яка виступала на ваш захист і боролася за ваше звільнення, дотиснуть Путіна?

Звісно, всі ці роки мене підживлювала саме ця надія і віра в те, що моя держава, наші західні союзники створять певні умови, щоб звільнити усіх  наших політичних бранців, які перебувають у буцегарнях РФ. Підтримували консул, адвокати, які переказували всі новини. Плюс постійне листування. Мені писали однокласники сина, писали з моєї рідної школи. Ну і, звісно, підтримували малювання та книжки. Вкупі це все створювало  комфортну атмосферу, щоб чинити опір тим умовам ізоляції і репресій, у яких я знаходився. Це давало надію на повернення. Я жодної миті не сумнівався, що це станеться, інше питання – коли.

Слідчі ФСБ, які вели вашу справу, говорили вам, що, якщо ви погодитеся на співпрацю, все буде значно простіше? Що вони вам пропонували в обмін на співпрацю?

Я б розділив відповідь на дві частини. Перша – реальність, а друга – гіпотетичні думки з приводу того, що могло б бути.
Коли мені висловили цю пропозицію, я відповів таким чином, щоб не виникало жодних сумнівів і бажання продовжувати цю розмові в контексті того, щоб я отримав. Людина, яка була уповноважена збоку ФСБ саме так розставити акценти, отримала відповідь, що я її почув. І все. Фактично вона зрозуміла, що це була категорична відмова. Більше до цього питання ми не поверталися, хоча пізніше, в кабінеті слідчого, він усілякими прийомами намагався мене схилити до співпраці: мовляв, дивіться, які є серйозні докази, над вами висить ніж гільйотини, може бути дуже великий термін ув’язнення. Була атмосфера важкого пресингу.

Хотів запитати вас про Лефортово. Цій тюрмі 130 років. У ній сиділи всі радянські дисиденти, це була в’язниця КДБ. Хто там сидить зараз? Кого ви там зустрічали?

Скажу більше. У бібліотечному фонді Лефортово є багато цікавих речей, книжок та журналів. Зокрема, є підшивка журналу "Новое время", де друкувалося багато спогадів дисидентів, які сиділи в Лефортово. Крім того, потрапила до рук книжка відомого російського пропагандиста, такого собі Хінштейна, якого допустили до архівів КДБ, після чого він написав про тих, хто перебували в Лефортово. Це міфічна будівля. Можливо, там і привиди десь блукають на нульовому, мінус-першому чи мінус-другому поверсі. Коли я там перебував, там сиділо багато людей, яких також можна умовно назвати бранцями Кремля: губернатор Кіровської області Микита Білих, група силовиків під проводом генерала Сугробова, якого звинуватили в якихось корупційних діях, були злодії в законі – Шакро Молодий і його підлеглі. Були люди, яких російська Феміда назвала терористами, хоча насправді це просто люди, які боролися за свободу віросповідання, я з ними якийсь час сидів у одній камері. Були різні люди. Були російські націоналісти. Я з кількома перебував по сусідству. Один належав до так званої групи Хомякова. Це була гучна справа 2009 року. Усіх пересадили, а він – функціонер досить високого рівня – переховувався шість років. Він навіть їздив сюди і зустрічався з Корчинським, хотіли створити якусь співпрацю. Вони створили якусь гру віртуальну і хотіли вчинити в Росії державний переворот.

А як вас сприймали? Ви для них хто були?

Більшість сприймали як журналіста, як в’язня. Дехто навіть називав полоненим.

У тюрмі ви почали малювати. Ви насправді дуже вправний і талановитий художник.

Дякую.

Ви 90 робіт передали своїй родині. По поверненні в Україну ви сказали, що зробите благодійний аукціон, гроші від якого підуть на підтримку українських політичних в’язнів у Росії. Коли він відбудеться?

Так, я передав сюди 90 робіт,але дві третини з них були адресовані сину. Це малюнки різних автомобілів, на зворотному боці яких я писав вірші, щоб підтримати сина. А щодо решти 30 робіт, я справді збираюсь організувати аукціон. На 5-6 картин я хотів би провести аукціон тут, запросити дипломатів іноземних держав. Ці кошти цілеспрямовано підуть на дитячий садок для кримських татар. Ми вже розмовляли про це з представниками кримськотатарського народу тут. Вони погодилися. Ми об’єднаємо зусилля, будуть фото дітей політв’язнів. Усі кошти від цього аукціону підуть туди. Друга частина аукціону буде розрахована на ширший загал – на українських політиків, бізнесменів, меценатів, громадських діячів, усіх охочих. Зараз ми ведемо переговори з людьми, які можуть фахово це організувати. Сподіваюсь, що у грудні принаймні один з них, а може й обидва відбудуться в Києві.

7 вересня 2019 року ви, разом з іншими бранцями Путіна, повернулися до України. Очевидно, психологічно повернення було непростим. Зараз ви можете сказати, що вже повернулися в Україну?

Так. Саме сьогодні і вчора я вже почуваю себе більш розкуто. Перший місяць я почувався як у невагомості. Свідомість і тіло були як не мої.

А які ваші враження після повернення від України? Що змінилося?

Змін багато. І враження досить яскраві. Я ще досі їх аналізую, переварюю. Країна змінилася, змінилися люди. Як у гарному розумінні, так і в сумному. Якщо починати з негативу, то, справді, в очах людей паніка і тривога. Вона поглибилася порівняно з 2016 роком. Це відчувається в очах, в розмовах, навіть на парламентських слуханнях вчора (22 листопада, – ред.) це відчувалося дуже потужно. Але мені здається, це нормальна рефлексія – на невизначеність, що нас очікує в майбутньому. Це нормальна психологічна реакція людини. Я сам пройшов усі ці випробування і чітко уявляю, що відчувають люди, коли не знають, що їх чекає в найближчій перспективі. З позитивного боку я б відзначив багато зрушень як по Києву, так і в областях. Я їздив на Черкащину, спілкувався з людьми. Йде потужна цифровізація. Мені довелося поновлювати частину документів і це так швидко зробили, зокрема завдяки цифровим технологіям.

А ви вже вирішили, чим будете займатися? Бо 11 вересня ви сказали, що знову написали заяву про прийом на роботу в Укрінформ. Ви повернетесь до Франції?

Ні, до Франції я поки не збираюсь повертатися. Є певні етичні моменти. У нашому корпунті у Страсбурзі дуже фахово і потужно працює людина. Було б не дуже доцільно когось усувати, реалізуючи якісь амбіції. По-друге, є бюджетний процес. Ми установа, яка фінансується з держбюджету, тож усе не так просто – взяти і відкрити корпункт у Парижі. Тому я поки не думаю про повернення до Франції з професійної точки зору, але я знаю, що плануються кілька поїздок туди. Треба зустрітися з діаспорою, подякувати нашим дипломатам, які всі ці три роки боролися за звільнення моє та інших українських політв’язнів у Росії. Крім того, я збираюся займатися громадською діяльністю, оскільки у російських тюрмах досі перебувають наші бранці.

Вас ще не пробували ангажувати в політичні проекти?

Такі наміри є. Є пропозиції. Але у мене поки є тільки думки, які не переростають у серйозні амбіції.

Росія була і лишається ворожою для нас державою. Що б ви сказали тим, хто вважає, що Росія – дружня держава і з нею можна помиритися, дружити, бо ми ж брати?

Я б сказав, що ці ілюзії дуже швидко луснуть, як мильна бульбашка. Треба перестати вірити в усі ці обіцянки. Достатньо лише подивитися, що робиться у нас на Донбасі, що робиться з політв’язнями, як набирають нових, садять колег-журналістів. Я просто дивуюсь, що досі є люди, які так думають. Треба скидати рожеві окуляри і дивитися на реальні речі.

Марк Фейгін сказав, що вам заборонено в’їзд до Росії на 20 років. Вам це офіційно повідомили? І чому на 20 років? Бояться, що приїдете вже в статусі генерала ГУР? Чого вони бояться?

Я не знаю, чи точно 20, чи плюс-мінус п’ять. Я ж був помилуваний указом президента РФ. Але реабілітації як такої не відбулося. Відповідно до вироку цього фейкового російського суду мій "злочин" вважається особливо тяжким і щоб його обнулити потрібен час 15 чи 20 років, Марк краще знає. І до того терміну я вважаюся там злочинцем, а будь-яке наближення до цієї території має конкретні загрози. Тож я туди їздити взагалі не збираюся.

Традиційне запитання для гостей нашої програми. Якою є ідеальна Україна у вашому розумінні?

Сучасна демократична процвітаюча європейська держава. Потужна своїми інститутами, своєю громадою, креативністю, толерантністю… Але й гідністю, і це – найголовніше.

Як думаєте, коли ми побачим таку державу?

Я давно скинув рожеві окуляри. Думаю, що десятиліття, ще й не одне потрібно – щоб реформуватися, щоб змінилася свідомість найперше, виросли нові покоління. Сподіваюся, що мої діти і онуки побачать таку Україну.

Нові досьє

Зіневич Олексій. ДОСЬЄ

Руслан Кошулинський: Дуже не хочу, щоб мій військовий досвід я передавав би своїм дітям чи онукам

UNIT Factory

Роман Сущенко: ФСБ закидало мені усілякі дурниці, навіть інтимні стосунки із першою леді Франції

Андрій Парубій: Я просив Зеленського не чіпати мою сім'ю

Ясеницький Юрій Ігорович. ДОСЬЄ

Ігор Мірошниченко: Ідеальної України не буде

Іванов Андрій. ДОСЬЄ

Ганна Гопко: Я не йшла в політику для того, щоб подобатися більшості, я йшла, щоб щось змінювати

Дмитро Потєхін: Зеленський нагадує Голохвастова

Реклама

Партнери