23 Січня 2018

Омелян: Зарано говорити про моє божевілля, хоча суд сказав чітко, що Дубневичі - не корупціонери

Продовження розмови. Початок: Омелян: Мені постійно погрожують, але я мушу йти на ризик 

 

У 2017 рокі НАБУ звинуватило Вас у тому, що Ви начебто незаконно збагачувалися. Говорили про будинок, у якому Ви начебто живете і який коштує 7 мільйонів гривень. Ви орендуєте цей будинок. Говорили про автомобілі, які належать Вашій родині, якими Ви користувалися. Ви можете, поклавши руку на серце, сказати про те, що Ви чисті перед НАЗК і НАБУ?

Я вже спростовував свій мега-дорогий відпочинок у Туреччині, який коштував, за окремими оцінками невідомих оцінювачів, понад півмільйона гривень. Я спростовував те, що замовив своїй дружині Maybachвартістю 3 млн євро, який навіть не виробляється, це нікого не цікавить, головне, сказати, що так воно є. Я сподіваюся, що ми зможемо спокійно разом з НАБУ дослідити походження, підстави оренди того будинку, в якому я зараз перебуваю. Він, до речі, зараз на всіх веб-сайтах, там видно, що це невелика площа, 200 з чимось метрів квадратних. Я відкритий до будь-якої співпраці. Я вдячний НАБУ за відкриту позицію. Вони також говорили, що до завершення розслідування не можна говорити про будь-яку мою причетність чи винуватість, тому я сподіваюся, що це питання також буде вирішено, як і всі попередні.

У березні 2017 року  в інтерв’ю інтернет-виданню «Главком» Ви говорили про Дубневичів. Ви сказали, що правоохоронці мають визначитися, цитую: «Або Дубневичі корупціонери, або я божевільний». Першого правоохоронці не зробили. На Вашу думку, що це означає?

У мене уже був такий жарт в колі моїх однодумців, що з усіх справ, які ми передали в усі правоохоронні органи, ініціювали, коли там порушень на десятки мільйонів гривень, єдина справа, яка була порушена – це проти мене особисто. Я думаю, що зарано говорити про моє божевілля, хоча суд сказав чітко, що Дубневичі не корупціонери. Я все-таки вірю в те, що належне розслідування буде забезпечено – в цьому правовому полі нинішньої України чи нової України, бо поки в нас не настане час, що люди нестимуть кару за злочини, які вони роблять, у нас якісних змін у країні не буде.

А ось ці брати Дубневичі, про яких ходить легенда, що вони контролюють всіх і вся на «Укрзалізниці». В чому їх секрет успіху? Тобто вони роблять якісь окремі деталі для «Укрзалізниці», вони запатентували певні винаходи, які використовуються на «Укрзалізниці»? На чому вони заробляють величезні гроші на «Укрзалізниці»?

Це знову ж таки міні-проблема великої держави, яка є на макрорівні. Коли всі домовляються з усіма, ми маємо результат величезних зловживань. Коли на будь-яких поставках заробляється 200, 300, а то й 500 відсотків. Коли не працює правоохоронна система, дуже легко відбутися формальними відписками, що в нас тут усе згідно з процедурами, правилами. І ви не маєте жодного права трактувати це по-іншому. І правоохоронці можуть вступити в таку змову. Я сподіваюся, що оновлена прокуратура, нове НАБУ все-таки цю кругову поруку розрубає і чітко скаже суспільству: так, «Укрзалізницю» розграбовували, якщо так, то хто,  чи ні насправді, там фантастична реформа, ми просто занадто сліпі чи глухі, щоб її не побачити.

Один з Ваших попередників – Георгій Кирпа. Про нього також ходять легенди  - про те, як він керував тодішнім Міністерством транспорту і зв’язку, а перед тим «Укрзалізницею». В чому секрет успіху був Кирпи? Він крав менше за інших міністрів і керівників «Укрзалізниці»? Чому йому вдавалося оновлювати рухомий склад «Укрзалізниці», робити ремонти на вокзалах, будувати мости? Звідки він брав гроші?

Він зробив багато позитивних речей. Але він працював в абсолютно інших умовах, аніж працюють його наступники зараз. Я нагадаю, що тоді він був і міністром, і керівником «Укрзалізниці», багатьох інших сфер безпосередньо. Мабуть, у нинішній ситуації проти нього було б порушено 10 кримінальних справ протягом першого тижня роботи, якщо б він працював у такому самому стилі, як працював за часів Кучми. Сказати чітко, наскільки він був ефективним. Так, ми бачимо залізничний вокзал, який він лишив по собі. Ми бачимо дорогу «Одеса – Київ». Але мало хто знає, яким ресурсом і за рахунок чого це  було зроблено. Чи була тоді корупція? Мабуть, була. Мабуть, багато ресурсів скеровувалися на підтримку чи політичних партій, чи окремих осіб у державі. Але оскільки слідство не завершено, то говорити про це ще рано.

Слідство щодо самогубства Георгія Кирпи?

І я так розумію, і щодо самогубства, і щодо того, куди дівалися кошти з «Укрзалізниці», чи це ішло на соціально-економічні проекти держави, чи на фінансову підтримку окремих людей.

У нього була солідна підтримка від Леоніда Кучми. Тобто аби у Вас була така підтримка від Петра Порошенка, то очевидно, реформи на транспорті відбувалися б набагато швидше.

Є дуже гарна книжка «Занепад влади». Насправді ті речі, які були можливі ще 20 років тому, уже неможливі сьогодні. При максимальній підтримці. Не можна сказати, що в мене нема підтримки «Народного фронту», чи президента України, чи прем’єр-міністра, навіть попри окремі моменти, які виникають. Але чітко видно, що тієї  влади, яка би формувала вертикаль і пропагувала авторитарні рішення, навіть правильні чи неправильні, її вже нема сьогодні. І це, можливо, добре.

Ви знаєте які суми хабарів крутяться у Вашому міністерстві? Тому що я пам’ятаю, що в 2005 році в Міністерство транспорту прийшов Євген Червоненко, який розповідав, що йому приносили хабарі по 2-3 мільйони за призначення в порти і, зрозуміло, що ця вся схема, можливо, трансформувалася, можливо, не знищилася до кінця. Ви сказали, що коли Ви прийшли в міністерство, Вам почали носити валізи з грошима. Зараз, як думаєте, ці валізи десь бродять поверхом нижче?

Хто як може, старається обійти: хто поверхом нижче, хто поверхом вище, хто десь збоку. Кожному є своє рішення, але, слава Богу, до мене вже більше не заходять, і я їм за це вдячний. Я вважаю, що ми зможемо побороти корупцію, коли будемо діяти прозоро. Влада вочевидь є неефективним управлінцем державних активів. Це вже всі визнали, тут немає дискусій. Ми можемо перемогти корупцію тільки тоді, коли ми заведемо стратегічні компанії в Україну, те, що ми пропагуємо і робимо. Мені дуже приємно те, що серйозні переговори відбуваються з третім оператором у світі DP World, що вони теж зайшли до нас з українських морських портів. Є вже співпраця «Укрзалізниці» з General Electric. Мав зайти Ryanair. Це всі компанії, які можуть змінити якісно Україну. Це, можливо, цинічно з мого боку звучить, але не маючи підтримки чи не маючи, скажімо так, належної взаємодії з боку інших в Україні, я працюю зі світовими компаніями, бо розумію, що вони мають шанс перебудувати країну, зробити її прозорою, платити прозорі зарплати, створювати нові робочі місця. Високотехнологічні місця. Це ті всі речі, які поступово привчають інших: митників, податківців, правоохоронців, що хабарі брати не можна. Бо я не уявляю собі, як вони можуть піти до керівника General Electric і сказати, що ми тебе завтра закриємо, якщо ти нам не заплатиш там 100, 200 чи 500 тисяч доларів.

Історія, яку дуже довго і багато обговорювали в соціальних мережах і загалом у суспільстві, це та баржа, яка йшла з кавунами десь із Херсона, з півдня України, до Києва. Коли Ви говорите про морські порти, я розумію, коли Ви говорите про авіасполучення, я також розумію. А коли прем’єр-міністр України запускає одну баржу з кавунами і каже, що ми відновлюємо річковий флот і річковий транспорт, то я хочу Вас запитати: ми його відновлюємо чи пройшла одна баржа, щоб просто подивитися, чи Дніпро в тому руслі, чи ні?

Я думаю, що прем’єр-міністр просто хоче давати позитивні новини людям, налаштовуючи їх на добрий настрій. Це правильно. Можливо, правильна стратегія, і не можна його засуджувати. Надзвичайно важлива його підтримка в проштовхуванні, тут іншим словом цього не назвеш, Закон про внутрішньо-водний транспорт у парламенті. Бо перше, що запитує інвестор, це належне законодавче поле, друге – це відсутність корупції. Але законодавство – номер один. І якщо ми приймемо цей закон, ми побачимо абсолютно іншу якість водного транспорту в Україні. Причому це не лише річкове перевезення, це будівництво нових барж. Отже запуск суднобудівної промисловості, яка в нас просто згинула, зникла. Це розвиток регіонів вздовж русла річок не тільки Дніпра, а й Південного Бугу, Десни, інших менших річок. Це все можливо, але треба просто 226 депутатам проголосувати. Це те, що вже третій рік підряд нас зупиняє від інвестицій, від розвитку України.

Бачите, парадокс: є 226 голосів, є начебто консенсус у Верховній Раді, уряд сформований Верховною Радою. А таких простих рішень, які начебто на поверхні, що Україна має стати великою транспортною артерією між Півднем і Північчю, між Сходом і Заходом, чомусь до  кінця не доводяться. Для цього постійно потрібна політична воля? Хоча це ж економічне питання. Яке має на меті перш за все збільшити відрахування до бюджету, збільшити пенсії в результаті.

Якщо нам вдалося переконати парламент: майже рекордною кількістю голосів, десь до трьохсот, проголосувати за створення дорожнього фонду, децентралізацію «Укравтодору», ми знайдемо ці голоси і на внутрішньо-водний транспорт. І на виробництво електрокарів в Україні, що ми теж всіляко пропагуємо, на багато інших галузей.  Безумовно, ключовий інструмент для успіху – це люди. Якість цих людей, управлінців першого ешелону, які чітко бачать майбутнє і змушують всіх інших іти вперед, але інколи для того, щоб знайти цих людей і призначити, треба створити. Для цього і потрібен парламент. Створити нову галузь суднобудування, створити нову галузь річкових перевезень, створити нову галузь електомобілебудування. Спершу треба проголосувати.

А які амбіції у міністра інфраструктури Володимира Омеляна щодо розвитку транспортного господарства? Що Ви ставили собі за мету як міністр? Що після цього, як зроблю і можливо, далі можна буде піти десь на викладацьку роботу чи піти десь у велику політику. Мається на увазі не міністерську.

Ми зараз відпрацьовуємо два справді мегапроекти. Це автобан, який поєднає Гданськ і Одесу і, я сподіваюся, інший автобан підійде з боку Європейського Союзу – Греції, Болгарії, Румунії, до цієї ж Одеси. І другий мегапроект, над яким ми працюємо, це проект євроколії, що поєднає Одесу з Києвом і Київ зі Львовом. Причому ця євроколія повинна дати можливість для пасажирів пересуватися потягам зі швидкістю мінімум 200-350 км на годину, а отже, з Києва до Одеси можна буде доїхати за півтори години, для вантажів – 100-120 км на годину. Це абсолютно інші параметри роботи і умов для бізнесу. Якщо нам це вдасться, я вважатиму, що я недаремно був на своїй посаді. Але вже є чим пишатися. Бо багато тих проектів, які я започаткував 2016 року, всі запевняли, думали, що нічого не вийде. Воно вже працює.

Вам дуже часто дорікають, у тому числі в соцмережах, поганими дорогами. Говорять про те, що є міністр Омелян, він європейський міністр, а дороги в нас не європейські. Скажіть, будь ласка, у дорожньому господарстві за що міністр інфраструктури відповідає, а за що – ні?

Міністерство інфраструктури політично відповідає за все, бо ми формуємо політику багатьох галузей. Але насправді механізмів практичної імплементації достатньо мало, і тут уже треба покладатися на команди, які працюють чи в «Укравтодорі», чи в «Укрзалізниці», чи в Адміністрації морських портів. Я насправді пишаюся керівником «Укравтодору», бо нам не доводиться його вчити чи радити, як робити. Він сам імплементує найкращі напрацювання Європейського Союзу в Україні. Цього року нарікань на погані дороги стало менше і, навпаки, стало більше ремарок, щоб нарешті почали ремонтувати автошляхи. Мене це особисто тішить. Хоча я розумію, що ті 2 чи 3 тисячі кілометрів доріг, які ми відремонтували за 2 роки, не міняє картинку повністю. Але воно дає людям бачення, що ситуація змінюється. І власне ключова реформа, яка проголосована в 2016 році, буде імплементована  з 1 січня 2018 року, це дорожній фонд, чітко гарантоване джерело фінансування дороги. Це децентралізація «Укравтодору», коли «Укравтодор» як агентство державне відповідатиме лише за 50 тисяч кілометрів доріг державного і міждержавного значення, все інше переходить на області. Це так звана мала децентралізація в «Укравтодорі», яка відбувається саме сьогодні. І це правильна філософія управління. Тоді в нас буде менше зловживань, краще управління над тими ресурсами, які в нас, вища конкуренція, а отже, дешевший продукт при контролі якості. І ще один важливий політичний момент. Ми дуже багато любимо говорити, що ми щось там дамо. Після кожного візиту ми обіцяємо, що ми там щось збудуємо, там щось закриємо. З дорожнім фондом це вже не вийде, бо ти знаєш чітко, що є гроші і ти повинен ними оперувати.

Цільове призначення.

Абсолютно правильно. А не те, що там пообіцяв, потім забув, потім половину від того дав, і виникає непорозуміння.

Давайте поговоримо про Ваших рідних. У Вас є двоє синів – Северин і Марк.

Так.

Северин вчився у Відні, а зараз живе в США. Чи ні?

Ні. Це одна з таких містифікацій.

Розкажіть про старшого сина, бо про нього багато пишуть. Що він навчався на незрозуміло які кошти  у Відні, потім поїхав до США…

Одна зі специфік моєї роботи, що тебе щодня обливають брудом. І якщо в тебе немає чергового «компромату» упродовж трьох днів, ти вже себе відчуваєш покинутим, нікому не потрібним. Я дуже пишаюся старшим сином, Северином. Насправді це золота дитина в тому сенсі, що це хлопець, який зміг себе реалізувати. Так сталося, що він живе моєю колишньою дружиною. Вона працює у Відні при міжнародних організаціях, він зараз закінчує, наступного року буде в нього останній рік навчання у Віденській академії, він буде обирати університет, куди він буде поступати. Тут все залежить від його оцінок. Я можу сказати, щоб його взяли на навчання в якийсь інститут в Івано-Франківську чи Львові, але якщо він хоче вчитися в Європі чи США, він має показати, що він вчиться добре вже зараз і він може претендувати на місце навчання у будь-якому іншому світовому вузі.

Ваш двоюрідний брат, Василь Сліпак, відомий оперний співак, загинув на фронті 2016 році. Дозволю собі Вашу цитату від червня 2016 року: «Він був Енергією, сповнений оптимізму. Що б не було, як важко не було, він посміхався, дивився в небо, йшов уперед. Два метри зросту, прямий хребет і правда з вуст. Він жив тим, що робив, не просто співав, а був героєм сцени. І так воював, не розповідаючи про саму війну. Любив друзів і подруг. Твердо відрізував ворогам, жив Україною. Це була його галицько-сліпівсько-омелянівська затятість: вірити в те, що саме йому під силу все».

Василь 20 років мав успішну кар’єру на Заході. Коли він ішов на фронт, Ви не намагалися відмовити Василя і сказати, що «Слухай, Василю, там є молодші хлопці, які можуть воювати. Ти вмієш робити щось інше для України, і набагато щось для культури зробити більше, аніж просто взяти зброю до рук»? Що казав вам Василь?

Ще одну фразу його варто навести, яку він сказав уже будучи козаком, будучи воїном, що є люди принципів, а є люди інтересів. І одні ніколи не зрозуміють інших. Так, я його відмовляв від фронту, так, я його переконував, що він – ідеальна мішень, бо наш з ним зріст – для снайпера найкраще, що може бути. Але він завжди мені казав, що я не можу просто бути волонтером, я не можу просто збирати речі, кошти, амуніцію для людей, які воюють, не розуміючи, що таке війна насправді. І що я маю бути на фронті, бо це місія кожного українця – захистити свій край. І тут я не мав що йому сказати. І він дійсно у цьому був правий. Так, він міг себе зреалізувати набагато краще, ефективніше на сцені. Так, він міг бути голосом України по всіх світових театрах і на громадських чи навіть політичних зібраннях. Але це був його свідомий вибір, і я не можу його в цьому засуджувати. Це величезна втрата для родини. Це важко.

Ви зростали разом з ним?

Так, поки він не поїхав у Париж співати. Він був лауреатом однієї з найпрестижніших конкурсів, у нього був унікальний голос того часу. Потім ми контактували з ним раз у півроку, раз у рік, часто – коли він приїздив в Україну. Я переконаний, що він цей вибір зробив свідомо. Це не було бажання просто зіграти ще одну роль. Бо він був не лише співаком – він був актором на сцені. Він свято вірив у це, він дійсно став такою реінтеграцією Мамая – легендарного українського козака. Цей його чуб, ця його пісня, бандура, яка біля Мамая, є голос у ньому самому. Якраз 9 листопада буде дуже гарний фільм про Василя Сліпака, він філософський. Він не тільки про нього, він про Україну. І там дуже гарна є річ, підсумкова: за що боровся, за що загинув Василь Сліпак. І от тих людей, які хочуть це знати, запрошуємо на перегляд.

У серпні 2017 року ЗМІ розтиражували фразу Вашої дружини Світлани Бевзи про те, що вона не проти стати першою леді України. А ви хочете бути президентом? Повторю вдруге.

Я щиро пишаюся тим, що моя дружина – одна з найкращих дизайнерів України. Я щиро пишаюся тим, що вона фактично перший український дизайнер, яка цього року була запрошена і здійснила свій показ на Нью-Йоркському FASHION WEEK, і це велика річ не лише для неї особисто, а й для держави в цілому. Бо в неї була колекція, яка відображає ситуацію в нашій державі – що все дуже крихке. І можна знищити одним порухом пальця. Вона просто вірить в мене. А я вірю в неї. Це – єдина синергія, яку ми можемо собі дозволити. Вона ніколи не втручається в мої справи. Вона знає, що я готовий присвятити себе боротьбі, і тут ідеться не про посаду.

Знову ж таки, буду посилатися на джерела в ЗМІ. Пишуть про брата Світлани.

Двоюрідного.

Володимира Бевзу, який був заступником міністра навколишнього середовища. Ви також працювали в Міністерстві навколишнього середовища. Ви з ним познайомилися раніше, ніж зі Світланою?

Набагато раніше. Я його знаю фактично з першого дня своєї роботи в МЗС, коли я прийшов туди в 2000 році. Тобто нашій дружбі вже майже 17 років. Це людина справді із золотою головою. З прекрасним відчуттям реальності і тим, що треба зробити. Він довго працював на державній службі, поки державна служба його не доконала – не довела, і просто пішов у бізнес, якщо не помиляюся, років 8 чи 9 тому.

Тобто Володимир Вас познайомив зі Світланою?

Так, фактично це відбулося з його легкої руки. Але це було набагато пізніше, це був 2012 рік, початок 2013-го.

Очевидно, коли Ви познайомилися з Володимиром, Світлана ще була досить юною дівчиною.

Коли я з Володимиром познайомився в 2000 році, то ми зі Світланою не були знайомі, це було багато років тому, але Світлана вже дизайнер більш ніж 10 років.

А хто такий Михайло Бєлін, якого постійно приписують Вам і кажуть, що це Ваш ще один дах у політиці?

Це точно не мені його треба приписувати. Був такий радник у глави адміністрації президента. Насправді я з ним перетинався не настільки часто, це було за рік роботи в команді Пивоварського, мабуть, разів 5. Він був успішним, наскільки мені відомо, комерсантом, але точно не успішним бюрократом, тому у нас було дуже мало спільних точок дотику. Чи я присвячую свою кар’єру йому?

Чи завдячую?

Не знаю. Це буде для мене велике відкриття, хоча я пройшов через очищення усіх. Знаєте, говорили, що мене призначили і Аваков, і Коломойський, і Ахметов.

Ну Кононенка також згадували. Грановського.

Кононенко. Грановський. Треба, мабуть, запитати в них, наскільки вони ощасливили свого ставленика.

Журнал Vogue Ukraine написав про те, що Володимир Омелян походить з древньої галицької родини. Це правда?

Так, у нас давній рід. У нас справжнє, а не мальоване під когось генеалогічне дерево, перші наші предки – ми відсвяткували їх у 16 столітті. Це були 2 запорізькі козаки, які прийшли в Галичину. Я дуже тішуся, що в нашому роді є і Богдан, Лев Лепкий, дуже багато відомих священиків, людей, які були активними учасниками визвольних змагань України 20 століття. Тому це великі люди, пам’ять яких не можна підвести. І на них рівняєшся, розумієш, що не можеш дати такого чудового вірша чи написати таку чудову книгу чи помогти звернутися до Бога. Тому ти повинен робити своє.

Ну і дві лінії – Омелянів і Сліпаків – це той рід, який зійшовся?

Це вже по татові.

Який Ваш план на майбутнє щодо України? Якою Ви бачите Україну? Якою Ви хотіли б її бачити? До чого Ви прагнете особисто?

Я чітко розумію, що ключова реформа – не законопроекти. Ключова реформа – не декларації. Ключова реформа – не красти. Коли в людей, які перебувають на найвищих державних посадах, держава дійсно буде понад усе, ми побачимо абсолютно іншу країну протягом одного року часу. Якщо ми далі будемо шукати якісь компроміси для того, щоб чи зберегти своє політичне становище, чи вибудувати якусь особисту конструкцію для своїх інтересів, це дорога в нікуди, це знову ж таки 25 років бігу по колу. Ми щойно повернулися з президентом з Об’єднаних Арабських Еміратів. І я все частіше порівнюю Україну з цією державою. В цій країні не було нічого, окрім нафти. І вони створили диво за одне покоління. У нас було все, і ми  все більше ідемо, скажімо, не найкращим шляхом. Я переконаний, що зміни можливі. Як казав колись Олександр Кривенко, для того, щоб Україна заговорила українською мовою, достатньо лише, щоб ТОП-100 родин говорили українською мовою, більше, нічого не потрібно. Так само, щоб була нова Україна, потрібно, щоб ТОП-100 родин, які перебувають нагорі і від яких справді щось залежить, хотіли нової України.