18 Січня 2018

Омелян: Мені постійно погрожують, але я мушу йти на ризик

Цей міністр вирізняється з-поміж інших. У ньому немає пихатості та зарозумілості. Він може просто сісти в метро і приїхати на засідання Кабінету Міністрів, або ж подорожувати в звичайному плацкартному вагоні в "Укрзалізниці". Водночас він керує дуже важливим і непростим напрямом – інфраструктурою України: дорогами, авіасполученням, зв’язком, портами.

Для знайомства – 10 фактів із життя Володимира Омеляна.

1. 38 років. Народився і виріс у Львові.

2. Закінчив Львівський національний університет імені Франка за спеціальністю "Фінанси і міжнародні відносини". Повну вищу освіту отримав у Львівському національному університеті "Львівська політехніка" за спеціальністю "Економіка і підприємництво".

3. З 2000 року почав працювати в системі МЗС. За його плечима – робота у Міністерстві закордонних справ, Міністерстві навколишнього середовища та Міністерстві фінансів.

4. Два роки працював у представництві України у Відні.

5. Після Революції Гідності був призначений керівником Секретаріату Кабінету Міністрів, пізніше став заступником міністра інфраструктури Андрія Пивоварського.

6. У квітні 2016 року в уряді Володимира Гройсмана очолив Міністерство інфраструктури.

7. 25 січня 2017 року на засіданні Кабінету Міністрів керівник уряду і міністр інфраструктури публічно пересварилися через тодішнього голову "Укрзалізниці" Войцеха Бальчуна. Як каже сам Омелян, утримуватися в міністерському кріслі йому допомагає підтримка "Народного фронту", за квотою якого він посів міністерське крісло, і особисто Арсенія Яценюка.

8. У жовтня 2017 року стало відомо, що детективи НАБУ проводять досудове розслідування у кримінальному провадженні  від 26 травня цього року за фактом декларування недостовірної інформації та незаконного збагачення міністром інфраструктури України.

9. Дружина – Світлана Бевза, дизайнер. Подружжя виховує сина.

10. Оперний співак, Герой України Василь Сліпак, який загинув на східному фронті, - двоюрідний брат Володимира Омеляна.

 

Отже, пане Володимире, чи все вірно в цій "десятці"?

Фактично так. Дрібні неточності, можливо. Те, що я працював у Відні 4 роки, а не 2. І закінчив у Львові "Міжнародні відносини", спеціалізація "Міжнародне право", але це не псує загальної картини.

“У 2015 році мені пропонували хабар у розмірі $1 млн”

Давайте розпочнемо нашу розмову з бліц-опитування. У Вас на відповідь буде 40 секунд, у нас є секундомір, він буде якраз чітко фіксувати, скільки Ви будете відповідати на це запитання.

Вам колись було соромно за свої політичні вчинки? Якщо так, то за які?

Один раз, коли я фактично пішов під суд відстоювати людину, з якою я особисто не був знайомий. Але я вважаю, що на той момент – це було правильне політичне рішення, бо це було рішення команди, і команда мусила публічно засвідчити, що вона такою командою є у житті. Інші рішення – мені було соромно, що мені не давали сказати те, що я хотів. Бо на цій посаді, на жаль, доводиться і вдається реалізувати 5-10 відсотків від того, що заплановано.

Скільки коштував Володимир Омелян у 2014 році?

Це важко виміряти ціною. Слава Богу, ми відійшли від рабовласницького ладу.

Будемо міряти впливом.

Мабуть, небагато. Я був на Майдані, я не виступав зі сцени, але я знав, що крапля формує океан. З цією логікою я тоді прийшов в Кабмін на запрошення пана Семерака.

Скільки коштує Володимир Омелян у 2017 році?

Сказати важко. Але я думаю, що я вже зміг донести свою позицію людям, що я хочу, заради чого я борюся. І навіть публічні конфлікти - приємна підтримка українців і західних представників. Це важливо, це окрилює, тому що ти розумієш, що так, важко, ти ідеш на супротив, але ти ідеш правильним шляхом.

Вам колись пропонували хабарі? Якщо так, то скільки найбільше і за що?

Неодноразово. Починаючи з 2015 року, скажімо так, масово, мабуть найбільше, який пропонувався в ненав’язливій формі, але було чітко, що це пропонується, це був мільйон доларів.

Вам колись погрожували олігархи?

Так.

А за що?

Кожного разу, коли ти хочеш зламати монополію, коли ти хочеш створити ринок, коли всі конкурують на рівних засадах і нема адміністративного впливу чи державного ресурсу, ти отримуєш супротив людей, які звикли грабувати країну і платників податку. Безумовно, коли я виступаю з публічною позицією, що так більше бути не може, ми провинні бути чесними, по-перше самі з собою, а потім з людьми, це викликає нерозуміння.

Ви вірите, що колись Україна позбудеться олігархів?

Я вірю, але, на моє глибоке переконання, ситуацію можна змінити, тільки зламавши об коліно. Тут уже немає можливості для компромісів, немає можливості для домовленостей, якими так люблять користуватися наші політики. Ми повинні перейти з формату голодних ігор в формат карткового будинку. Коли нація розвивається, коли економіка стабільна, всі працюють за однаковими правилами, і лише політики формують свою політичну підтримку за рахунок тих чи інших ігор, які не всі бачать.

А з ким особисто з українських олігархів Ви знайомі?

Ви знаєте, я не мав такої честі бути близько знайомим з українськими олігархами. Я бачив декількох з них у різних компаніях. Але це було на рівні: "Доброго дня. Мене звати Володимир Омелян". З іншого боку там було коротко, просто Ігор або хтось інший.

Або Рінат.

Ріната не бачив жодного разу.

Чи можна бути в Україні міністром без політичного даху?

Дуже важко без політичної підтримки. І я вдячний насправді, що політична підтримка є, коли ми обговорюємо закони, які повинні змінити інфраструктурну галузь. Я вдячний, що політична підтримка є, коли дійсно складно, і тут виступає «Народний фронт» дійсно одним фронтом. Але без даху дуже легко. Коли ти виступаєш за реформу, а не за прикриття чергових якихось схем.

Ви мрієте стати президентом України?

Ви знаєте, у мене немає якихось політичних амбіцій, яскраво виражених. Я просто хочу бути людиною, яка змінює країну. І, повірте, для цього інколи можна бути і радником прем’єра, чи президента, чи секретаря РНБУ. Але якщо в тебе є реальні важелі по імплементації реформ.

Ким Ви себе бачите за 10 років?

З такою роботою, я думаю, що в той час я буду або в будинку престарілих, або не знаю, чим буду займатися. Але я сподіваюся, що те, що ми пропагуємо сьогодні, буде успішним. І через 10 років буде країна іншою. Як мене заспокоюють мої експерти, з якими я маю честь працювати в різних галузях, той же "Укравтодор", Адміністрація морських портів, вони всі кажуть: "Володю. Заспокойся. Через 5 років усе це зникне само собою. Корупція, домовленості, хабарі. Абсолютне невігластво, ми теж через це пройшли". Я їм вірю. Але намагаюся, щоб це було набагато швидше.

Дякую, пане Володимире, за бліц-опитування.

“Свою кар’єру в МЗС я почав з найнижчої технічної посади”

Розпочнемо нашу основну частину програми. Ви досить рано потрапили до Києва. Мається на увазі, що відразу після випуску у Львові Ви потрапили до системи МЗС. Розкажіть, як у часи Леоніда Кучми студенту Володимиру Омеляну вдалося потрапити до Міністерства закордонних справ України.

Ця історія нагадує Д’Артаньяна, який приїхав до Парижа з батьківською шпагою і невеличким вузликом харчів. Так було в моєму випадку. В мене не було жодної протекції. Свою кар’єру в МЗС я почав з найнижчої технічної посади, навіть не на дипломатичній, хоча закінчив профільний вуз. Але мені пощастило з добрими керівниками, мені пощастило з фаховою командою МЗС. І це стимулювало мій внутрішній розвиток. А далі все пішло. Дуже показово для мене було, бо ця щаблина в МЗС була дублікована в інших міністерствах. Якщо ти працюєш якісно, якщо ти не вступаєш у якісь чвари  чи інтриги, а даєш той результат, який від тебе очікують, люди тебе помічають, люди хочуть з тобою працювати.

Це було при міністрові Борисові Тарасюку?

Я якраз потрапив у міністерство в той день, коли Борис Іванович пішов зі своєї посади. Ми з ним просто привіталися в коридорі. Він не знав, хто я, я знав, хто він. Далі я працював з іншими міністрами: з і Анатолієм Зленком, і з Арсенієм Яценюком. Кожен з них був іншим, але в кожного з них я вчився.

Ви працювали в МЗС на досить важливому напрямі зараз для України – це напрям Росії. Коли Ви працювали в МЗС, чи Ви прораховували можливі варіанти можливої агресії Росії щодо України і як взагалі у Вас складалися відносини з Вашими російськими колегами?

Перший мій захід в МЗС України був власне відділ НАТО і Євроатлантичне співробітництво, де мені було дуже легко як галичанину. Друге призначення після повернення з Відня і роботи в Міністерстві економіки було важче, бо це дійсно був спершу відділ Російської Федерації. Але я вважаю,що я гідно займався диверсіями, бо росіяни всіляко пушили ідею Керченського мосту, його невідкладного будівництва. Цей проект не пройшов, десь там на 0, 2 відсотка є і моя скромна заслуга. Був вчинений тиск і, найгірше, ми вже цього не пам’ятаємо, але це був факт, усі призначення відбувалися через Москву. Будь-що серйозне: бізнес чи політичний напрям – мав пройти узгодження Кремля. Цього більше нема, і слава Богу.

Ви були у Відні, 4 роки пропрацювали. Це якраз було в той період, коли представництвом України у міжнародних організаціях керував Володимир Огризко. Так?

Огризко, потім його змінив Єльченко.

У чому полягала Ваша робота у Відні?

У Відні у мене були міжнародні організації. Це організація ООН з промислового розвитку, Карпатська конвенція, по космосу, а також низка інших дрібніших структур. Робота була цікава, тому що я займався всім, чим хотів. Була маса делегацій, їх треба було всіх підготувати, гідно провести як переговори, так і засідання генеральних асамблей, інших робочих  органів, це великий досвід.

“Всі мої успіхи – це успіхи «Народного фронту, а всі невдачі – мої особисті”

Утім Ваша політична кар’єра розпочалася після Революції Гідності. Ви були керівником Секретаріату Кабінету Міністрів, потім були заступником міністра інфраструктури, стали міністром інфраструктури. Ви своїй політичній кар’єрі кому завдячуєте?

Я завжди перепитував у Пивоварського, чому він мене обрав заступником? І я отримав відповідь, що не було іншої кандидатури, яка би краще знала бюрократичну кухню і вони власне були тоді в пошуку такої людини. Дійсно, Андрій дав мені можливість себе реалізувати на посаді заступника, підтримував моє призначення міністром інфраструктури, за що я йому щиро вдячний. Безумовно, я це пам’ятаю. Я дуже  сподіваюся, що ті реформи,  які були започатковані при Пивоварському, я гідно продовжую і доб’юся так само успіху.

Міністром інфраструктури Ви стали за квотою "Народного фронту". Чи відповідає дійсності інформація про те, що і в Кабінет Міністрів у 2014 році Вас запрошував Арсеній Яценюк? Хоча Ви згадали Остапа Семерака.

Насправді це було запрошення все-таки Остапа. Але з Арсенієм Петровичем ми були знайомі і до того я мав честь працювати під його егідою в МЗС. У нас був контакт, але все-таки першочерговий вибір був Семерака. За моєю нинішньою каденцією як міністра інфраструктури, безумовно, і з цього ми починали нашу розмову, що всі мої успіхи – це успіхи «Народного фронту, а всі невдачі – мої особисті.

“Бальчун міг тижнями не з’являтися на роботі, вибудувавши собі політичний дах”

Ми вже згадали в цій топ-10 про те, що у Вас у статусі вже міністра інфраструктури стався конфлікт з прем’єр-міністром України Володимиром Гройсманом. Власне, це не конфлікт, швидше, це була словесна перепалка, яка була пов’язана з тодішнім керівником "Укрзалізниці", поляком Бальчуном, давайте подивимося фрагмент цієї перепалки.

Відео: Володимир Омелян говорить про корупцію в "Укрзалізниці", звертаючись до її вже екс-голови Войцеха Бальчуна – Володимир Гройсман втручається (25 січня 2017р.).

Це те, що ми побачили публічно. А що відбувалося за лаштунками засідання уряду? До Вас підійшов Володимир Гройсман і сказав: "Пане Володимире, якщо Ви не хочете працювати у моїй команді, подавайте заяву про відставку"? Яка розмова була?

Я вважаю, що в мене є відповідальність за галузь, яку мені довірив і прем’єр-міністр, безумовно, але в першу чергу – "Народний фронт" і проголосував парламент. У мене є відповідальність за людей, які працюють. А це не тільки робітники безпосередньо, це й їхні сім’ї. Тому тут не може бути компромісу між правдою і неправдою. Дискусія може бути щодо якості, щодо швидкості, щодо змістовного наповнення, етапності реформ. Це єдина дискусія, яку я допускаю для себе можливою в будь-яких переговорах. Результат реформ в «Укрзалізниці» в минулому році і в першій половині цього року ми бачимо. Бальчун написав заяву, черговий колапс після перших днів його відсутності – нема дизелю, локомотивів, заявки компаній виконують лише на 25-30 відсотків, покращення не відбулося. Я щиро зичу успіху нинішньому тимчасовому керівнику "Укрзалізниці", він дійсно старається щось зробити по корпоративному управлінню, по роботі з міжнародними гігантами, тими, що Міністерство інфраструктури переконувало зайти в Україну, зокрема GeneralElectric. Але я не впевнений, наскільки вдасться це зробити. Бо ми не бачимо якісно нового підходу до роботи компанії. Політики повинні вийти з «Укрзалізниці», має бути сформована якісна команда, яка публічно, крок за кроком, буде доводити свою професійність.

Зараз, коли Ви говорите про політиків, які мають вийти з "Укрзалізниці", очевидно, Ви маєте на увазі не лише політиків, які при посаді, а й політиків, які мають бізнес на "Укрзалізниці".

Безумовно.

А чому, на Вашу думку, все-таки поляку Бальчуну не вдалося реформувати "Укрзалізницю"?

Він не хотів цим займатися, в цьому головна проблема. У нього було питання фінансового забезпечення і спокійних умов роботи. "Укрзалізниця", Міністерство інфраструктури не допускає можливості приходу на роботу на 9-10 ранку, покидання офісу о 15-16-й і не бути на роботі тижнями. Він собі це міг дозволити, вибудувавши політичний дах. За що, я вважаю, поплатився, бо його відставка була вимушеним, а не добровільним кроком.

У березні 2017 року в інтерв’ю інтернет-виданню "Главком" Ви заявили, що аби не підтримка "Народного фронту" і особисто Арсенія Яценюка Вас би давно вже змішали з бетоном. Цитую: "Думаю, що якби у мене не було цієї підтримки, мене б уже десь з бетоном мішали б у якомусь віддаленому районі Києва". "Главком", 9 березня 2017 року.

Коли Ви говорите про бетон, то це образно, чи хтось усе-таки з олігархів, з якими Ви спілкувалися навіть здалеку, обіцяли Вас закатати в бетон?

Я думаю, що все-таки це можна переносно сказати, що йшла мова про експериментальні переносні бетонні дороги, які ми зараз  пропагуємо і сподіваємося нарешті з наступного року почнемо будувати в Україні. Людський матеріал найміцніший, навіть з бетоном може конкурувати. Якщо говорити відверто, то погрози є постійні. Я не хочу бравувати цим, але це свідомий ризик. Люди ідуть на свідомий ризик, ідучи на фронт, люди ідуть на свідомий ризик, працюючи в жахливих умовах. На тій же залізниці, подивіться, як їздять машиністи у локомотивах. Тому я вважаю, що буде безвідповідально, якщо я для себе зроблю комфортне оточення, буду вважати, що даючи гарні презентації, я здійснюю реформу. Так, я мушу йти на ризик.

В конфлікті з Бальчуном перемогу здобули Ви. «Укрзалізниця» як була, так і є підпорядкована напряму Кабінету Міністрів. Рішення не відмінено, правильно?

У нас є чітке рішення суду, причому першої і апеляційної інстанції, що Кабмін не мав права цього робити, і рішення Кабміну повинно бути скасовано. Я вдячний суду за те, що він у цій ситуації став на моїй стороні. Я все-таки вважаю, що це було б поспішним ходом. У підсумку, коли сформована наглядова рада, коли компанія повністю перейшла на корпоративне управління і дійсно є прозорою і ефективною, уже не важливо, яке міністерство займається наглядовою функцією. Чи це Міністерство інфраструктури, чи Міністерство інформаційної політики. Але на цьому етапі, коли «Укрзалізниця» фактично балансує між загибеллю і хронічною хворобою, я думаю, що такі речі щонайменше є необдуманими.

За Вашими оцінками, скільки часу має пройти, аби "Укрзалізниця" була сучасною європейською компанією, де споживачі-пасажири отримували б ті необхідні всі послуги, за які вони платять, а ті, хто займається вантажоперевезенням, не викупляли б вагони у одного олігарха чи іншого для того, аби перевезти товар зі сходу на захід?

Ця реформа, яку ми зараз всіляко, з болем просовуємо, мала відбутися ще 10 років тому. Її штучно, я переконаний, зупиняють, не дають проголосувати в парламенті й імплементувати в життя. Бо ця реформа передбачає абсолютно нормальну кампанію якісного західного зразка. Це не вигідно нікому. Тим людям, які традиційно живуть і за рахунок ресурсу України, і за рахунок "Укрзалізниці". Цим людям, які традиційно розказують, що ми там від когось, і збирають корупційний податок з будь-яких видів чи товарів, чи послуг, чи сервісів, які надає «Укрзалізниця». З реформами ми дуже запізнилися. Але я однак переконаний, що наполеглива робота впродовж 3 років може дати системний результат. Якісне покращення в пасажирському сервісі і у вантажних перевезеннях можливо забезпечити протягом року, аби цього хотілося. Те, що відбувається в «Укрзалізниці» зараз, не відбувалося ніколи, у такому поганому стані.

А в кого знаходиться ця чарівна паличка від якої "Укрзалізниця" перетвориться з гарбуза в гарну карету?

У тих декількох людей, від яких залежить не лише доля "Укрзалізниці", а й, скажімо, "Нафтогазу" чи "Укрнафти", чи багатьох інших величезних державних монополій, які де-юре мега-збиткові, а де-факто приносять багатомільйонні чи багатосотмільйонні статки визначеному колу осіб упродовж року. Я переконаний, що прем’єр-міністр, взявши на себе відповідальність за "Укрзалізницю", досягне бажаного результату.

Тобто, умовно кажучи, в Україні є 10 людей, від яких залежить доля майбутнього "Укрзалізниці".

В Україні 10 людей, від яких залежить майбутнє України.

 

(Далі буде)