20 Листопада 2017

Рибачук: Я працював з радянськими спецслужбами

10 фактів із життя Олега Рибачука

59 років. Одружений. Має доньку Ганну та сина Станіслава. Двоє онуків.

5 років працював у Індії за контрактом “Зарубежнефтестроя”.

За часів головування Вадима Гетьмана у НБУ створив і очолив у Національному банку України Департамент міжнародних зв’язків.

З Віктором Ющенком знайомий з 1993 року. За часів прем’єрства Ющенка очолював службу керівника Кабінету Міністрів.

На парламентських виборах 2002 року контролював фінанси у штабі “Нашої України”.

За однією із легенд, саме Олег Рибачук познайомив Віктора Ющенка із Катериною Чумаченко. Сам Рибачук спростовує цю інформацію.

Один із друзів родини Віктора та Олени Пінчуків.

Був віце-президентом Чорноморського банку торгівлі та розвитку в грецьких Салоніках.

У першому уряді Тимошенко обіймав посаду віце-прем’єр-міністра з питань європейської інтеграції.

Кум Катерини Ющенко і народного депутата України Олександра Третьякова.

Отже, пане Олеже, чи правильно ми все згадали в топ-десятці?

Крім факту знайомства Віктора Ющенка і Катерини Чумаченко. Що насправді відбулося? Так, ми летіли великою делегацією в Сполучені Штати, тоді ще Вадим Гетьман покійний формував, це було десь 20 українських банкірів. Тільки Україна отримала незалежність, і у мене місце, звичайно, було як у директора поруч з Ющенком, а Катерині Ющенко чи Катерині Чумаченко - тоді вона була в консалтинговій компанії - поступився місцем, щоб вони поговорили про американську банківську систему. І фактично їх познайомив, тому це правда, це не міф. 

Тобто ви вирішили долю другої родини Віктора Ющенка?

Ну не зовсім так насправді, але просто я добре це пам’ятаю, іноді пам’ять стирає якісь фрагменти, але це не міф.

Давайте продовжимо нашу розмову з дуже короткого бліц-опитування. Я вам ставлю запитання, ви дуже коротко відповідаєте.

Ви мали стосунок до радянських чи українських спецслужб?

Я працював з радянськими спецслужбами, тому що неможливо було працювати в митниці або працювати за кордоном і не мати регулярних зустрічей з представниками спецслужб.

Ми про це поговоримо пізніше. Ви маєте військове звання? Якщо так, то яке?

Так. Капітан запасу.

Вам колись було соромно за свої політичні вчинки, за які саме?

Напевне, було. І за які саме, складніше продумати, але я зараз часто згадую десь певні моменти свого або бахвальства, або самовпевненості і розумію, що це було незріло політично.

Скільки коштував Олег Рибачук у 2004 році?

Напевне, дуже багато. По впливовості, напевне, по впливовості. Я, напевне, мав монополію на довіру Віктора Ющенка, тобто я був єдиною людиною, яка тоді з кандидатом в президенти Віктором Ющенком пройшла з 1993 року всі щаблі в Нацбанку. З Нацбанку - єдиний в уряді, потім в парламенті, ну і далі вже була адміністрація президента. Тобто це була фактично монополія.

Скільки коштує Олег Рибачук у 2017-му?

З точки зору впливовості, що цікаво, я особисто відчуваю можливість значно суттєвіше впливати на перебіг подій в Україні зараз, ніж коли я був віце-прем’єром чи керівником служби прем’єра, чи керівником секретаріату президента. І це не прості слова. Тобто з точки зору можливості впливати і міняти майбутнє України зараз довіри, можливостей і досвіду більше.

Вам пропонували хабарі? Який найбільше?

Ну, це такий жарт відомий, я не називаю прізвищ, але коли мені вставили в графік кандидата, наприклад, на одну з райдержадміністрацій у Криму, там була маленька сума. 10 мільйонів доларів, якби я погодився. Але я кажу “маленька” іронічно. Але загалом, коли я підписував документи як глава секретаріату президента, то люди, які працювали в адміністрації, казали, що кожен день ви упускаєте можливість ставати багатшим не на одну сотню мільйонів доларів. Тобто можливості такі, звичайно, були. Але найбільша можливість була - це стати посередником між Путіним і Україною по “Росукренерго”.

Ми про це також окремо поговоримо. Хто із президентів, із якими ви працювали, вам більше симпатичніший - Ющенко чи Порошенко?

Ющенко був у чомусь щиріший. Порошенко значно більш обдарований. Він має значно більшу кваліфікацію, але відповідно більшу відповідальність. Ющенко в чомусь при всій своїй оцій занудності його, от такому характеру, який він є, він у багатьох речах був щиріший. Президент Порошенко набагато витонченіший, мені б з ним було б набагато важче.

За рахунок чого зараз живе колишній голова секретаріату президента України Олег Рибачук?

Фактично мої статки впали десь втричі. Тобто я мав можливість бути незалежним директором великих компаній, але політична ситуація змінилась так, що я не можу тепер заробляти як незалежний директор і фактично я зараз отримую свою платню в “Центр.UA”,а також певні консультації проводжу. Ну мені вистачає, але з точки зору того, що було ще два роки тому, це десь втричі менше.

Це правда, що ви є другом родини олігарха Віктора Пінчука?

Ні, це перебільшення. З Віктором Пінчуком, як і з Віктором Ющенком, я давно вже не бачився. Познайомився я з ним тоді, коли його відомий родич президент Кучма перестав бути президентом фактично.

Тобто в 2004 році.

Так. На зламі, і там були певні моменти, які могли суттєво вплинути на перебіг історії, якби Пінчук не пішов на цей контакт. Нам фактично цей контакт зробив колишній американський посол. Ми зустрілися у нього в резиденції. Вузьке коло обмежених людей, як я люблю жартувати. Десь там шестеро людей було, і там я вперше познайомився з Пінчуком, і з подачі американського посла у нас там далі пішли такі цікаві розмови. Суть розмови була така, що я найближче до Ющенка, який не хоче бути президентом, він буде прем’єром. Навіщо ви його штовхаєте в політику, він піде в політику і твого тестя просто викине. І в нас з цього почалася розмова з Пінчуком.

 

Цього посла звали Вільям Тейлор, у нас є фотографія, крутиться на екрані, так що ми пам’ятаємо також про це і про ваші зустрічі. Це правда, що ви є великим другом державного департаменту Сполучених Штатів Америки?

Тут велика конкуренція на це звання, але треба сюди запросити вже воскреслого із небуття Піховшека, він там колись писав цілу статтю про революційних солдатів Рибачука, десь десять публікацій, його пророцтво було, що готуємо ми переворот і Янукович впаде зі свого трону. Я посміявся, але якщо говорити про мої нинішні стосунки з Державним департаментом, то я не був у Сполучених Штатах вже багато років. Але, наприклад, добре знаю спеціального представника, який буде працювати по Україні. Зараз Курт Волкер має  регулярні зустрічі на міжнародних конференціях. Якщо в Україну приїжджають  високопосадовці, наприклад, віце-президент Байден, то я буваю, як правило, в цьому вузькому колі людей, з якими як з громадянським суспільством проходять консультації.

Дякую вам за відверті відповіді під час бліцу. Тепер перейдемо до основних наших запитань. Ви вже згадали про те, що працювали на Київській митниці. Ви пропрацювали там шість років.

Це фактично Бориспільська. Це аеропорт Бориспіль.

Так. Після завершення Київського університету ви були перекладачем. Скажіть, будь ласка, що ви робили на митниці? От хоч вбийте, я не можу зрозуміти, що Олег Рибачук міг робити на митниці?

Це було надзвичайно цікаво. Ну, по перше, щоб ви розуміли, я отримав диплом з відзнакою, але мене розподілили в архів Музею Великої Вітчизняної війни. Я від однієї думки, що я буду в архіві, готовий був покінчити життя самогубством. Я пішов у Міністерство культури, яке було на Прорізній, і почав вимагати відкріплення диплому. Вони страшенно образилися, бо я ж не київський. І я не знав, куди піду, але я знав точно, що я не можу бути в архіві. І сталася випадковість, це олімпійські ігри 80-го року. В Києві був один із трьох найбільших аеропортів Бориспіль, і терміново потрібні були люди з освітою міжнародною, з високим рівнем володіння мовою, але головне - тих, яких можна випускати до дипломатів. І я потрапив просто в розпал цієї кампанії, мене знайшли якимось дивним чином, перетелефонували, я не знаю, як мене знайшли.

Ну, Комітет держбезпеки.

Скоріше за все. Бо мене в Нацбанк знайшли комуністи, наприклад. Але мені перетелефонував начальник бориспільського, тоді це була не митниця, тоді це був митний пост. І я пройшов цю співбесіду, і мене відразу взяли, бо я працював за фахом. Моя ж освіта військовий перекладач, це не афішувалося. Але це міжнародні економічні відносини. Це міжнародне право, міжнародні економічні відносини, декілька іноземних мов, і мені було надзвичайно цікаво в Борисполі. Мало того, я скажу вам, що я можу пишатися тим, що це було за Радянського Союзу пряме підпорядкування на Москву. Моїм прямим куратором був син Леоніда Брежнєва Юрій Брежнєв. Я дослужився там до військового звання приблизно майора. Старший інспектор. І щоб там отримати премію - премію там давали раз в квартал. Премія давалася оцінка всіх митників Радянського Союзу, і я багато разів отримував премію за розкриття там контрабандних справ.

“Я позбавив кар’єри секретаря парткому харківського заводу, того, що танки випускають, за порнографію”

Як виглядала ваша робота?

Ви знаєте, що мені подобалося. Ти інспектор, по-перше, це перше, що ми засвоїли тоді, коли ми прийшли. Там з’явилися тільки рентген-апарати, бо до того не було рентген-апаратів. До того митники, які там працювали, взагалі не знали іноземних мов. Це для мене було дивно. Як ти можеш працювати. Прикордонники не знали іноземних мов.  Ну бо це Бориспіль.

Ну тому, що в основному всі літали через Шереметьєво.

Почалися ми з рентген-апарату. І там страшні речі були, тому що потрібно було. Що робило тоді КДБ? Воно запускало де-небудь із Фінляндії чи з Латинської Америки свого агента з муляжами, допустимо, зброї. І він пройшов. У мене було декілька випадків, я тільки почав працювати буквально там тиждень ми працювали зміни по 12 годин, і на Олімпіаді ти працював просто практично без вихідних. І я сидів на апараті, бо молодий. Ці ветерани боялись опромінення і вони не розуміли, що таке рентген. Але я швидко навчився і я затримав декількох таких от контролерів. Як би я їх не затримав, моїй кар’єрі був би кінець. Але, друге, в мене були цікаві епізоди,  знову пов’язані з партією. В один момент я почав заводити кримінальні справи. В мене багато кримінальних справ. Наприклад, я ввійшов там в Музей митників, бо є випадки знаходження валюти, яка була фабричним способом зашита в танкетку,  вірменка була Герой соціалістичної праці. З Вірменії туристка. Працювала вона на фабриці. У неї була така танкетка. Вона фабричним способом зашила туди валюту. Звичайно на рентген-апараті я це бачив. У мене була контрабандна справа, коли в пачці представника інтуриста з Черкас у блоках сигарет десятка була у кожній сигареті, це можна було тільки на апараті найти, але це було дуже важко. Наприклад, стара гвардія цього не могла зробити. Тому в мене була низка справ, які там відзначалися преміями, але найцікавіший у мене був епізод, коли я почав заводити справи на секретарів парткомів і, зокрема, я позбавив кар’єри секретаря парткому харківського заводу, того, що танки випускають.

Малишева.

Так. Я почав заводити справу на що ви думаєте. На порнографію. Як це так? Мене викликали  КГБісти і начальник митниці.

Він порнографічні карти з собою віз?

Ні, журнали.

Журнали?

Так. Я скажу, що я ж не був комуністом і мені було зрозуміло, що чомусь керівник туристичної групи вважається недоторканим, як зараз модно. А це так не є. Він не дипломат і я десь 5 чи 6 справ - приблизно така ситуація дуже схожа. У цих керівників завжди були якісь коханки чи подружки, і оці порнографічні журнали або були у керівника, або у його коханки. І я це вичислив і поставив на потік. Але коли завів третю чи четверту справу, мене викликали і сказали, а я включив там дурника. Я кажу, я не розумію. Це ж порнографія. Порнографічні журнали. Не еротика. Чиста порнографія. Це в радянські часи найбільший злочин. І це везуть дуже достойні люди. Але коли я там заводив справу на золото чи на валюту героїв соцпраці - це одна справа. Але коли вже на секретарів парткому, то я пам’ятаю, це була дуже смішна розмова, вони не знали, що мені сказати, але начальник митниці сказав: ну ти якось там от можеш. І заступник, полковник безпеки, перший заступник, такий дуже розумний дядько, він теж декілька мов знав, посміявся, але я в принципі після того пару справ таки встиг завести на порнографію саме на партійних функціонерів.

Ну і після того, я так розумію, ви полетіли до Індії на 5 років. А що в Індії ви робили?

Це цікава історія, тому що в мене була там безнадія повна з точки зору там перспектив роботи. Я ніколи не мріяв бути начальником митниці. Мені було це нецікаво. Але ми почали з цього. Дуже цікаво було працювати, тому що я прочитав масу літератури про психологію. Мені зрозуміла поведінка людей, які щось там контрабандою провозять. Це цікаві штуки в порівнянні з перспективою бути в архіві Музею війни, я вважаю що мені страшенно пощастило. І плюс там була пристойна зарплата. Форма і зарплата. Мені подобалося. Я працював так дуже важко зміни по ночах, але мені подобалося. Там не було одного. Там не було жодної перспективи отримати житло. І приїжджали з Москви, звідки - Академія зовнішньої торгівлі, перевіряти мову, що для мене було страшенно образливо. Тому що я з відзнакою знаю мови. Київський університет - це кращий університет в Радянському Союзі. Навіть не один з. А ми краще знали мову, ніж у Москві чи в Пітері. А тут приїжджають представники і роблять екзамен. Але перевіряли не тільки мову, а зовнішньо економічну лексику. Це вони сказали, що, слухайте, ви ж пам’ятаєте, що ви в структурі Міністерства зовнішньоекономічних зв’язків. Ви можете поїхати за кордон. Але в мене ця перипетія -  я не комуніст і не був комуністом, мені це оформлення документів зайняло три роки. Спочатку я оформився в Лівію, потім в Лівії там пішла інформація, що там буде бомбардування. Радянський Союз пронюхав, що американці будуть бомбардувати. І мене почали переоформлювати в Індію. Але я пройшов і в мене була остання бесіда в ЦК партії, якийсь старенький секретар там, і я пройшов всі бориспільські райкоми, київські. Це просто “сага про Форсайтів”, але мета була одна - заробити на квартиру. Ну і плюс, чесно кажучи, я не бачив свого життя в митниці, ну і я вже там шість років - це досить багато. І мені було нецікаво. Як я й не хотів бути головою Нацбанку.

Ви, я так розумію, працювали не лише в компанії, яка займалася постачанням туди обладнанням для нафти, добування нафти та газу, а і працювали з зовнішньою розвідкою Радянського Союзу.

Я не працював з цією розвідкою, але я відтягнув на себе велику частину, я знущався над представником розвідки у посольстві, тому що перші слова індусів, які мене зустріли, вони мене зустріли точно, як вони розуміють, що митниця - це спецслужби. Це мені допомагало, бо радянський менталітет у всіх, вони вважали, бо в мене пряме підпорядкування. Насправді я ж не був у системі зарубіжного автобуду. Я був у вищій системі. Митниця - це елітна структура. Всі ці там всілякі провєряющіє, вони розуміли, що це щось особливе. Але індуси точно сприймали як представника спецслужби. Відповідно вони мене прослуховували. І коли в мене в контракті з’явилася нафтова геофізична бригада  Надвірної,  і я перейшов на українську мову, це було дуже смішно. Вони мене просили говорити тією мовою, якою я говорив. Бо багато індусів в Україні вивчали російську мову. Тобто спецслужби індійські супроводжували всі мої зустрічі. Перевіряли, і я звик до того що там вони там в котеджах, по маршрутах.

 

Тобто вони вас попросили говорити російською мовою, бо української вони не розуміли. І коли вони вас писали, вони не могли розшифрувати, про що ви говорите.

Абсолютно. І в них було по-людськи там, ці люди, які кажуть: слушай, дуже просимо, спілкуйся російською по телефону. Тобто вони навіть не приховували, що за мною слідкували. Але тоді цікаво, що начебто між Радянським Союзом і Індією були такі нормальні і теплі стосунки. Але формально ми працювали звичайно тільки там, з  держбезпекою, яка час від часу там проводила зустрічі, бесіди. Особливо за контрактами там.

Курувала вас.

Так, курувала так це ще зі студентських часів.

 

“Стріляючи у Гетьмана, стріляли саме у політичні амбіції Ющенка”

Ваш хрещений батько у великій банківській справі і політиці - це Вадим Гетьман.

Так, він мене знайшов і сформував, я думаю, як людину. Познайомив з Ющенком. Він фактично створив Національний банк.

Майже 20 років як минуло з часу вбивства Вадима Гетьмана. Ви знаєте, за що його вбили?

Я впевнений, що причина його смерті в тому числі та, що він почав президентську кампанію Віктора Ющенка.

Ну власне я про це і хотів запитати, тому що в той час, коли вбили Вадима Гетьмана, партія “Реформи і порядок” почала говорити про те, що в них є кандидат в президенти на президентські вибори 1999 року і цей кандидат -  Віктор Ющенко. Віктор Ющенко не говорив ні “так”, ні “ні”, але після вбивства Вадима Гетьмана фактично Віктор Ющенко відмовився від цієї ідеї. Тобто ви були біля Віктора Ющенка. Чи думав він іти на вибори 1999 року і як вбивство Гетьмана відтермінувало похід Ющенка в президенти?

Я думаю, що якби Гетьман був живий, то у Ющенка були великі шанси стати президентом тоді, і він був би зовсім іншим президентом, ніж він був пізніше. Гетьман мав певні унікальні властивості бути з одного боку і гуру, і вчителем, і авторитетом, і комунікатором. Я просто пам’ятаю, що фактично золотий склад директорів Національного банку Ющенко просто отримав у спадок від Гетьмана. Але на дні народження тодішнього керівника київського відділення Національного банку обласного Гетьман робив тост за президента Ющенка. Це було, бо я там був. Це було десь 40 людей, я впевнений, що там були інформатори, в тому числі і доповіли, куди треба. Тобто Гетьман не приховував, що він починає цю кампанію, і тоді в Україні у Гетьмана було реноме, що він фактично повністю контролює фінансові потоки і він може мати безмежні фінансові можливості. І я впевнений, що стріляючи у Гетьмана, стріляли саме у політичні амбіції Ющенка. І якраз влучили і в Гетьмана, і влучили у Ющенка.

(Далі буде)