Досвідчені програли недосвідченому – така нікчемна народна ціна їхньому розуму й досвіду?

Вирок від вірнопідданих: 85 відсотків виборців – пропутінські вороги України?

Майже третина виборців, що взяли участь у голосуванні, підтримала недосвідченого в політиці Володимира Зеленського. Це – 5 мільйонів 676 тисяч українців, що більше, ніж проголосували за двох досвідчених політиків Петра Порошенка і Юлію Тимошенко. Видно, то така народна нікчемна ціна їхньому багаторічному досвіду управління державою.
Ганебний результат «досвідчених» на виборах свідчить про те, що українські виборці справді почали серйозно прозрівати. Безумовно, це не сподобалося «великим» діячам, які гарною брехнею роками підтримували свій імідж, періодично міняючись місцями біля владного корита. Тому й нацькували на прозрілий електорат своїх придворних ідеологів. Серед них немало й так званих журналістів. Один з них, що назвався Дмитром Крапивенком, у соцмережі обізвав майже шість мільйонів виборців обивательською посередністю, сірістю, бидлятиною і навіть… сцикунами, які, мовляв, думають, «що війну зупинить магія, а не кров, піт, жертви й відвага».

Про свою відвагу й самопожертву заради перемоги на війні він не пише, і співвітчизників принижує не з окопів на передовій, а з кабінету редактора продажного видання.
Ціла низка писак і експертних шулерів назвали перемогу недосвідченого над досвідченими «деградацією суспільства, вирощеного на попсі».

Заспів для «геніальних» думок придворних цуциків задають і кандидати в президенти. Причому, як надто досвідчені, так і ті, що й самі не мають досвіду державного будівництва. Скажімо, ще один феномен виборів Ігор Смешко гордовито заявив, що в другому турі виборів не підтримуватиме ні Порошенка, бо той «зганьбив ідеали Майдану», ні Зеленського, бо не бачив його «в системних державних органах управління».

Ніби й правду сказав генерал спецслужб, але та правда якась висмикнута з реалій життя, можливо, й для того, щоб завуальовано натякнути: «От якби мене обрали!..». Хоч і в самого бракує досвіду розвитку економіки та соціальної структури.

Дивує мене таке пояснення елітного генерала й з тієї причини, що він або забув, або захотів забути очевидне: і Порошенка, і Януковича, і Ющенка він то бачив серед фахівців в системних державних органах управління. За їх, досвідчених, свого часу більшістю голосував електорат. І що з того вийшло потім? Який добробут і правопорядок одержав простолюд від їхнього досвіду й розуму? Забув генерал і те, як досвідчені вожді формували свої владні команди родичами, кумами, вірнопідданими земляками? І після революції донецьких поміняли на вінницьких. Вони хоч і неуки здебільшого, але свої, уміють обкрадати державу й ділитися накраденим. Та Небо все бачить: у Гарантів з таким великим досвідом – ганебний фінал президентського правління.
Розумію, що кожен громадянин має право на свою думку. Не розумію іншого: не фахівець «в системних державних органах управління» зумів організувати свою виборчу кампанію краще, ніж той же феномен Ігор Смешко, який тепер дозволяє собі брати під сумнів ділові якості переможця. Якщо він вважає себе таким великим фахівцем у питаннях виборів гідного президента, то чому не розгледів негативу в колишніх переможців на виборах президента? Не розгледів навіть у того, в команді якого служив.

З надутими губами демонструють свою «геніальність» титуловані експерти практично з усіх команд кандидатів у президенти, за винятком хіба що технічних кандидатів – ті своє заробили і десь загубилися.

Найбільше ж старається вислужитись перед своїм лідером президентська рать. Вона до того вже докричалася, що 85 відсотків виборців, котрі віддали голоси не за діючого президента, а за інших кандидатів, – то пропутінські вороги України.

Глава європейської держави й собі дозволяє зневажливо гласити на весь світ про свого головного конкурента Володимира Зеленського! І невтямки Петру Олексійовичу, що то він себе принижує, навіть дискредитує, бо з його публічних іроній і сарказму стосовно головного конкурента виходить, що він програє на виборах не гідному для нього супернику, а звичайному шоумену-коміку, якомусь ватнику і маріонетці олігарха, ще і такому, який не рівня бізнесмену Порошенку?.. Одне слово, сам із себе посміявся!

І куди дивиться та яким органом тіла слухає велика армія маріонеток самого президента? Що вони йому радять? Глава держави набрав більшість голосів лише в двох західних областях, і то з невеликим відривом від головних конкурентів, а прислуга підбадьорює його «великою перемогою».

Цікаво, а чи привітає хтось президента Порошенка з іншою «перемогою», коли за роки його правління в Україні на два з гаком мільйона поменшало пенсіонерів? А дефіцит Пенсійного фонду більшає й більшає. Бо на одного пенсіонера лише 1,4 працюючих залишилося. Недалекий той час, коли взагалі нікому буде поповнювати Пенсійний фонд – роз’їдеться по світу й решта працездатних.
Втім, у провалах президента звинувачую не стільки самого Петра Олексійовича, як його придворних лакеїв і нас, виборців. Бо якби з другого дня після інаугурації і команда, і громадськість встановили за діяльністю президента такий контроль, який американці встановили за своїм Трампом, а французи – за Макроном, то Україна не докотилася б до найбільш корумпованої і найбіднішої в Європі.

І це не фантастика. Адже любимо горлопанити, що йдемо в Євросоюз і НАТО, тож і їхні демократичні стандарти повинні переймати. Бо ніхто нас туди не прийме з нашою бидлячою поведінкою. Та переходити на цивілізовані стандарти заважає нам причина, описана Ліною Костенко:

Прости мені, мій змучений народе,
Що я мовчу. Дозволь мені мовчать!
Бо ж сієш, сієш, а воно не сходить.
І тільки змії кубляться й сичать.
Всі проти всіх, усі ні з ким не згодні.

Хоча, мабуть, і Ліна Василівна пораділа, що український народ почав прозрівати. От тільки отих змій, що кубляться й сичать, не меншає. І вони вже не тільки сичать, а як скажені собаки накидаються на тих, хто вже не хоче піддаватися гіпнозу зміїного сичання.

До речі, у Зеленського чи не в єдиного з кандидатів у президенти немає негативного досвіду хабарництва. На мою думку, це багато значить для прагнення очистити політику від корупції – головного кроку для боротьби з корупцією в усіх її проявах.

У мене теж є сумніви стосовно виконання Зеленським всіх очікувань українського народу, безліч разів зрадженого й пограбованого чужими, що Україну скуповують, і своїми, що Неньку продають. Одначе, гору в моїх сумнівах бере інша думка: далі так жити не можна.

Не вірю і в те, що кардинально все змінити в Україні зможе лише зрілий, досвідчений політик, як це жують у пресі й на телеекранах продажні язиколяпи. А чому не розглядати й такий варіант: недосвідчений президент у корумпованому управлінні державою сформує команду не з кумів-сватів, а з розумних фахівців? Таких, які ніколи не були в казнокрадних схемах. І таких багато в Україні, але вони не захотіли приєднуватися до корупційних кланів.

На те й дорога, щоб іти, а не сидіти й скиглити на узбіччі

Перед днем голосування сам собі сказав: «Нічого не зміниться й після цих президентських виборів». Такий песимізм викликаний тим, що не тільки не покращилося життя простого народу, а ще погіршилося після того, як новообраний президент в 2014 році обіцяв на крові Небесної сотні зробити все, щоб його народ зажив по-новому, по-європейськи. Насправді краще й багатше зажили лише слуги народу. І велика зграя їх ринула із своїми мільйонами, заробленими в тому числі й на війні, у президенти. За кількістю кандидатів – на рекорд Гіннеса тягне. В найбіднішій країні Європи угатили у виборчу компанію стільки бюджетних і «чорних» мільярдів, що теж можна подавати клопотання в комітет з рекордів.

Беззмінними залишилися брехливі лозунги й обіцянки. Доходило й до аукціонних торгів: одна кандидатка обіцяла знизити ціну на газ вдвічі, а кандидат «лівого збочення» – аж у чотири рази. Виборці не повірили.

Як не повірили й обіцянці президента: «Ми йдемо своїм шляхом». Старше покоління то пам’ятає, що під таким лозунгом, написаним Леніним-Ульяновим, їх вели в комунізм. Тепер Петро Порошенко став на цей шлях. А патріоти радісно стрибають: завершили декомунізацію.

До речі, нагадаю, президент незалежної і декомунізованої України працює в приміщенні колишнього ЦК Компартії України. Тож, мабуть, там і досі літають ленінські крилаті слова і більшовицькі повадки.

Третій номер президентських перегонів Юлія Тимошенко, видно, давно була у цековському будинку, тож свій шлях виведення України з прірви назвала без ленінських слів: «Новий курс». Та і їй мало повірили – менше 14 відсотків виборців.

Головна причина провальних результатів на виборах обіцяльників нового шляху й нового курсу криється в народній мудрості. Перефразую її своїми словами: «На те й дорога, щоб по ній іти, а не сидіти на узбіччі й скиглити безпомічно з простягнутою рукою».

Найбільш «народні» й геть «очищені» Майданом гідності депутати підтримали ініціативу президента і записали в Конституцію шлях-курс на Євросоюз. Але замість іти по тому шляху, сидять у дорогих кабінетах та перед телекамерами й безупинно горлопанять, до якого раю вони ведуть свій народ.

Відчуваю, що хтось може сказати, мовляв, Яковишину легко сидіти в Бобровиці в своїй шикарній конторі й критикувати владу. Але я маю на те повне право, і не лише критикувати, а й вимагати від владних мужів ефективної праці на благо народу. Оскільки, навіть у цих складних умовах, зумів зі своїм колективом побудувати таку модель господарства, з такими фінансовими показниками, що навіть європейці заздрять. Бо вони не знайдуть в Євросоюзі сільськогосподарське виробництво, яке одержує з гектара 800 доларів прибутку. І це при тому, що там держава дотує своїх аграрників, а товариство «Земля і воля» нічого не одержує від держави.|

Від такої праці наші трудівники й пайовики одержують гідну оплату, і в державну скарбницю ми збільшуємо відрахування щороку на десятки мільйонів гривень. У ту скарбницю, з якої одержують зарплату та інші блага всі державні чиновники. А які результати бачу від їхньої роботи?

Якось уже писав про те, як у наше господарство приїжджав Посол Держави Ізраїль Еліав Бєлоцерковські. Але ніколи не говорив про справжню причину приїзду високого гостя. Так от, він приїздив до нас з конкретним завданням фінансової розвідки Ізраїлю: довідатись, як зуміло українське аграрне господарство без державної дотації добитися такого високого прибутку з гектара посівів і найнижчої в Європі собівартості тонни зерна кукурудзи.

Признався посол про це після того, як я, як на духу, розповів йому про всі наші виробничі секрети, бо розповідаю про них відкрито у пресі, оскільки наш колектив робить реальні кроки на шляху до європейських стандартів економіки. Але я не бачу таких кроків уряду. Немає конкретних кроків і в обіцянках досвідчених кандидатів у президенти, зокрема і в списаному в Леніна шляху, і в Новому курсі. Там – одна теорія. А хоч де випробувані на практиці ті «геніальні» розробки?

Скільки вже написано тієї теорії, скільки грошей витрачено на ту писанину й дорогі презентації! Але чомусь Ізраїль зацікавився не їхньою макулатурою, а економічною моделлю нашого середнього господарства.

Приїжджають до нас й інші європейці, американські мільйонери бувають. Розповідають, що є в Україні й інші сільгоспвиробники, результати роботи яких їх цікавлять. Читав, що й кандидат у президенти Володимир Зеленський покладає великі надії на аграрний сектор. Поки що не розраховую серйозно і на його економічні ініціативи. Проте давно втратив бодай якусь надію на існуючий уряд, інших керманичів – вже показали свою недолугість і зажерливість. Мене тіпати починає від їхніх нових обіцянок. Думаю, не тільки мене – вибори показали.