Вакарчук: "Я готовий принести в жертву творчість"

Фронтмен "Океану Ельзи" досі не оголосив, чи збирається балотуватися на пост президента, але вже їздить регіонами та зустрічається зі студентами. Перша подібна лекція пройшла ще весною в НаУКМА.

Заходу в Харкові передував скандал: зустріч мала відбутися в стінах юридичного університету, однак минулого тижня керівництво вишу відмовилося надавати Вакарчуку приміщення – нібито через перевірки Фонду держмайна. 

У результаті потенційному кандидату в президенти довелося виступати в конференц-залі виставкового центру "Radmir-Expohall" у спальному районі міста. 

Приїзд Вакарчука в Харків визвав неабиякий ажіотаж. На 550 місць у залі заздалегідь залишили більше 1300 заявок, а багатьом охочим так і не випав шанс поставити запитання музиканту. 

Переважну більшість публіки склали студенти, але прийшли й депутати місцевих рад. Також був присутній бізнесмен, власник групи компаній "Агротрейд" та давній приятель музиканта Всеволод Кожемяко.

"Українська правда" занотувала, що розповів Вакарчук про проблеми судочинства, дії Петра Порошенка та Віталія Кличка, майбутню політичну кар’єру і власні президентські амбіції. 

Про принципи успішної держави

На думку багатьох вчених, філософів, спеціалістів з державотворення, успішна держава стоїть на трьох основних колонах. Це верховенство права, сильний та якісний державний апарат і третя колона, яка, на мою думку, робить цю конструкцію стійкою – демократія.

Існує дуже мало держав, які починали свою історію саме зі створення демократії за відсутності верховенства права і якісного державного апарату.

Більше того, у країнах, де верховенство права та державна машина не функціонують належним чином, демократія може бути подразником, розхитувачем устоїв, яким часто користуються популісти, диктатори.

Хороша новина, що українці не терплять диктатури, що українці як нація є достатньо свідомими, щоб розуміти, що влада не є вічною. Але проблема в тому, що інші дві колони – верховенство права та якісний державний апарат – ми поки що не навчилися будувати.

Читайте також: Вакарчук Святослав. ДОСЬЄ

Про невиконання законів

Люди історично не довіряють державі, скептично ставляться до того, що держава взагалі дбає про них. Це породжує крок у відповідь: оскільки держава не дбає про нас, ми не маємо дбати про державу. 

Нам кажуть, що ми маємо жити по закону, але ми при цьому не відчуваємо справедливість. З іншого боку, ті, хто має доступ до контролю над цими законами або до можливості маніпулювати законами, свою власну справедливість забезпечують. При тому ці закони вони не виконують. 

Можновладці, які порушують закон, показують усім іншим приклад і дорогу, як це треба робити. Коли раптом звичайних людей починають карати за порушення закону, люди страшно дратуються: тому що не розуміють, чому це нам не можна, а їм можна. 

Ми перестаємо вірити в державу і сприймати її всерйоз. Ми починаємо порушувати закон не тому, що ми погані, а тому, що не сприймаємо всерйоз цей закон. Це нам потрібно змінювати.

Про проблеми судочинства

Я би хотів, щоб люди, які мають середню освіту, прийшовши на суд, могли б з точки зору здорового глузду й справедливості зрозуміти, чим мотивоване будь-яке рішення судді. 

У нас до сих пір присутній рудиментарний тип мислення, коли, як у Радянському Союзі, суди були додатком до прокуратури. Прокуратура в СРСР була основним, суди були формальністю, які так чи інакше, як нотаріуси, повинні були заштампувати рішення, котре вже давно було кимось прийняте. 

Адвокати були формальністю, згадайте справу Василя Стуса, про яку зараз ми так багато говоримо, у тому числі, у зв’язку з тим, що відомі діячі нашої держави мали до цього безпосереднє відношення. Наша риторика інша, але дуже часто суди залишаються тим самим.

Ми перемалювали синьо-жовтим кольором, сказали, що тепер у нас незалежне українське право, але по суті воно не стало європейським континентальним правом, залишилося радянським правом.  

Про економіку

Наша економіка почала рости, дуже приємно, що це нарешті стається, але вона росте чуть більше 3% на рік, а середньосвітова економіка сьогодні росте 4% на рік. Наприклад, економіка Польщі – на 5%. 

Це означає, що ми не те що від Польщі, у середньому від світу відстаємо. Світ рухається вперед швидше, ніж ми. Ми опускаємо все нижче. Я впевнений, що ми достойні кращого.

Про політичну культуру

Мені здається, що за 27 років існування нашої держави так звана правова, а якщо хочете політична культура, залишилася приблизно на тому самому рівні, що і в 1991 році. 

Так, людська свідомість поступово змінюється. Дві революції, які були в країні, змінили свідомість людей. Ще більше змінила свідомість людей війна, яка зараз йде на Сході. Але правова і політична культура залишилася напіврадянською, якщо не повністю радянською. 

Основна мотивація тих, хто вже отримав владу, – утримати її будь-якою ціною. 

Це є те, що я називаю неправильною, збоченою політичною культурою. 

Наше завдання, і я бачу це своїм завданням у першу чергу, – говорити не про нові обличчя, які мають прийти до влади, а пояснювати людям, що питання в політичній і правовій культурі.

Про українських політиків 

Подивіться на білборди, які вішають наші кандидати в президенти. Там просто Мойсеєві слова, пророк на пророку й пророком погоняє. Насправді, це пусті слова, бо за ними нічого не стоїть.

Особливо мене дратує і дивує, коли люди, які вже десятки років у політиці – у владі чи в опозиції, чи знову у владі та в опозиції, – кажуть, що вони – нові обличчя. Які ви нові обличчя? 

Діти вже народжувалися та своїх дітей народили за той час, що ви були там, а ви кажете, що ви – нові обличчя. У чому нові обличчя? 

Ви що, думаєте, що народна пам'ять така проста, і як вас п'ять років не було при владі, значить, вас ніколи там не було? 

Що ви робили там раніше? Що заважало вам, коли ви були при владі, змінювати цю країну? 

І тепер, коли я бачу слово "Новий.." у політичній агітації, у мене таке враження, що це просто насмішка над людьми. На жаль, велика кількість наших виборців – особливо тих, які не мають вашої освіти та вашого світогляду – стають достатньо легко жертвами маніпуляцій таких політиків. 

Якщо ми не змінимо відношення людей до політиків та відношення політиків до людей, нічого не зміниться.

Про Петра Порошенка 

Він особисто та його команда зробили багато речей – це і досягнення в міжнародній політиці, і ті речі, які, щоправда, з усім суспільством, із волонтерами вони роблять, розбудовуючи сьогодні українську армію. 

Але я не можу мовчати і буду критикувати його та його дії, коли я вважаю, що з точки зору верховенства права зроблено дуже мало.

Про Віталія Кличка

Якщо зараз у Києві будуть вибори мера знову, ви побачите, що він виграє вибори мера. Це об'єктивна реальність. 

У Києві дуже багато проблем, як і в будь-якого іншого міста, у Києві купа є питань, у яких я з мером не згоден. Мене дратує багато речей. 

Але треба віддати належне, що він особисто і багато людей, які пройшли до мерії, хочуть змінити на краще, і в них це болить. Те, що він має щирі наміри, – я в цьому впевнений.

Про "Самопоміч"

Я впевнений, що в "Самопомочі" є багато чудових прогресивних молодих людей, деяких із них я знаю особисто. Але в цій партії є люди, які часто голосують так, що я не можу зрозуміти, чому вони так роблять, і чому їхні політичні погляди розходяться з реальними справами.

Про своє минуле депутатство

Я побачив, як там [у Верховній Раді] стають солоним огірком, хоча я був свіжим огірком. І я виліз звідти, поки мене не засолило. Тому що вважаю, що як свіжий огірок я можу зробити більше.

Про майбутню політичну кар'єру

Я би дуже хотів, я був би щасливий, якби на запит мого імені виходила тільки музика, тільки пісні, тільки нові відео в YouTube чи концертні записи. Але я так не можу. 

Я розумію, що кожен раз, коли я та такі люди, як я, усуваються від громадських процесів у країні, від змін у країні, ми просто ходимо по колу.

Я не впевнений, що самотужки зможу щось змінити. Більше того, я впевнений, що самотужки я не зможу щось змінити. Думаю, що тільки разом ми зможемо це зробити. 

Але своїми сильними сторонами я вбачаю вміння надихнути людей та якимось чином їх об’єднати якоюсь ідею. Я це робив завжди на сцені, будучи музикантом. Я можу це робити на сцені, будучи громадським діячем. 

Чи станеться так, що колись я буду робити це на сцені чи в інших місцях, будучи політиком? Питання відкрите. Але стояти осторонь я точно не можу. 

Коли ти дивишся в новинах, що Україна офіційно стала найбіднішою країною Європи, обігнавши ззаду сусідню Молдову, у тебе просто стискаються кулаки, і ти розумієш, що якщо ти не почнеш щось змінювати, то ти не зможеш собі потім сказати, що "я спробував це зробити". 

Вийшло чи не вийшло – це інше питання. Але коли ти нічого не будеш робити, ти будеш відчувати себе винним у тому, що ти міг щось зробити, але не зробив. 

Тому я стояти осторонь не буду.

На сьогоднішній день я не вважаю себе політиком, я вважаю себе небайдужим громадянином України. Як воно складеться далі – подивимось.

Про президентські амбіції

Я хочу ще раз, вкотре наголосити, що мене влада як така не цікавить. Мої амбіції є значно вищими, ніж зайняття конкретних посад. 

Мене цікавлять зміни в країні. Я вирішив, що я буду йти по цьому шляху, я з нього не зверну, ніхто мене не зупинить.

На запитання ваше, нащо мені це потрібно: "Слава вирішив балотуватися в президенти", я ще раз хочу сказати – не цікавить мене ця посада. Мене цікавить зміна країни. 

Президент – це найвища посада в нашій країні, це дуже серйозна справа. І навіть розмови на тему, підете чи не підете ви в президенти, мене ображають, бо це рівень кухонної дискусії, а не серйозного грунтовного обговорення. 

Президент – це не роль у серіалі, президент – це серйозна справа. 

І давайте припинимо дискусії, підете ви в президенти чи не підете. Це не дискусія сьогоднішнього рівня, вона мене ображає. Сьогодні ми говоримо про зовсім інші речі. 

Дмитро Кузубов, "Українська правда"