Революція гідності. Путін і кривава бійня в центрі Києва 2014

На головній площі столиці – Майдані незалежності шикувалися тисячі українців. Вони були озброєні саморобними щитами, палицями й державними прапорами. На головах у багатьох – залізні каски, аби захиститися від ударів міліцейськими кийками. Вони не хотіли жити у країні з диктаторськими законами, з президентом, орієнтованим виключно на Москву, і з перспективою стати частиною Російської Федерації.

Після тримісячного протистояння з режимом Януковича люди йшли в «Мирний наступ» – похід до будівлі парламенту, за кілька кілометрів від наметового містечка. Від Верховної Ради вони вимагали дій – ухвалення рішення щодо виходу з кризи й обмеження повноважень президента України шляхом повернення до Конституції 2004-го.

У ті самі хвилини, коли колони протестувальників уже рушали з Майдану, я стояв біля Ради. А точніше – біля табору Антимайдану. Той розміщувався в Маріїнському парку – за кілька десятків метрів від парламенту. Периметр табору тримали силовики. А їх своєю чергою захищали ще кілька кіл до зубів озброєних людей у камуфляжі.

Я ввімкнув смартфон для стріму й пішов уздовж парку, коментуючи те, що бачив. Кілька людей у балаклавах на голові, озброєних спортивними бітами, рушили до мене:

«Очкарік! Іді сюда! Кто тібє разрєшіл снімать! Гані сюда тілєфон!»

Манери, спосіб спілкування і зовнішність тих, хто пробивався до мене, не залишав вибору – довелося відходити за кордон силовиків. Антимайданівці вовком глипали на мене.

Десь удалечині було чути вибухи світлошумових гранат, постріли з помпових рушниць, якими були озброєні силовики, звук розбитого скла й людський галас. Звук наближався, а з ним і запах підпалених шин. На дорозі горіли дві вантажівки КАМАЗ. Майданівці проривалися до Ради. На шляху до парламенту горів офіс Партії регіонів. 

Я ненадовго зайшов у готель «Київ», аби погрітися. Будівля опинилася в повному оточенні силовиків. У фойє готелю сидів олімпійський чемпіон із вільної боротьби Ельбрус Тедеєв. Він був одним із соратників Віктора Януковича – у Раді очолював так зване силове крило Партії регіонів. Без нього не обходилася жодна бійка біля парламентської трибуни. Але цього разу Ельбрус не збирався битися з протестувальниками. Чемпіон тихо цмулив каву й зиркав в екран телевізора, що висів на стіні. Цікаво, що всі події, за якими спостерігав Тедеєв, відбувалися буквально за стінкою готелю. Чемпіон туди не висовував носа. У повітрі витав запах неминучої бійки.

Я вийшов із готелю на ріг Грушевського, Маріїнського парку і Кріпосного провулку – потрібно було повертатися на телеканал ТВі, де тоді я працював. Праворуч проривалися майданівці, ліворуч – антимайданівці. Їх розділяли кордони «космонавтів» –  силовиків, вдягнутих у шоломи з повною екіпіровкою. Кілька хвилин поштовхавшись, я здолав периметр силовиків і рушив у бік станції метро «Арсенальна».

По дорозі, біля китайського посольства, зустрів «афганців», які зупинили нашпигований пальним автомобіль, який невідомі, ймовірно, хотіли висадити в повітря. Вже біля «Арсенальної» побачив розбиті легкові автомобілі, якими приїхали антимайданівці з Харкова. У якийсь момент я обернувся назад і побачив, як натовп «космонавтів» почав бити людей і гнати їх у мій бік. Сотні людей, ухиляючись від ударів кийками, бігли до «Арсенальної». Це сталося буквально за 5-10 хвилин після того, як я пройшов міліцейські кордони. Натовп у чорній екіпіровці нещадно підминав людей. Я кинувся до станції метро «Арсенальна». Вхідні двері були зачинені. Я постукав. До дверей підійшла жінка. Побачивши мене, вона різко відчинила двері й так само різко їх зачинила за мною. Я був останнім, хто в той день зайшов на «Арсенальну», рятуючись від міліцейських кийків.

«Космонавти» разом із молодиками в балаклавах, озброєними кастетами, бітами, пістолетами, почали жорстоко бити і вбивати протестувальників по всьому периметру навколо Верховної Ради. Навколишні вулиці перетворилися на криваве місиво. Побиті і вбиті лежали всюди. «Швидкі» не встигали забирати людей. Силовики по Інститутській гнали майданівців, руйнуючи на своєму шляху споруджені ними барикади.

Влада зупинила київське метро й оголосила про проведення антитерористичної операції «Бумеранг». Терористами було оголошено протестувальників із Майдану. Сотні-тисячі спецпризначенців штурмували наметове містечко в центрі Києва. Однак усі спроби звільнити головну площу країни виявилися безуспішними. Як і марними були перемовини лідерів опозиції з Віктором Януковичем, які завершилися вночі 19 лютого.

За перші два дні активного протистояння – 18 і 19 лютого, було вбито 30 протестувальників. Вранці 20 лютого на Інститутській силовики розстріляли ще 48 мирних учасників Революції гідності. Сотні людей були поранені.

Відповідь на запитання, що саме спонукало Януковича влаштувати криваву бійню в центрі Києва, дав у 2021-му Денис Іванов. Упродовж 18-21 лютого 2014-го Янукович 11 разів телефонував Путіну. Міністр внутрішніх справ Віталій Захарченко 12 разів говорив із міністром МВС РФ Володимиром Колокольцевим. А очільник СБУ Олександр Якименко мав три з’єднання з керівником ФСБ Олександром Бортниковим.

Оскільки всі вони спілкувалися спецзв’язком, слідству, на жаль, не вдалося з’ясувати зміст їх розмов, додав слідчий Іванов. Хоча про що говорили керівники української держави з Москвою, здогадатися не важко. Революція гідності була другою спеціальною операцією президента Путіна проти України. Першу – у 2004-му з тим самим Януковичем він з тріском програв. У 2014-му він готовий був уже на все задля того, аби керований ним президент лишився у своєму кріслі. Господар Кремля зараз так часто говорить про державний переворот, який начебто в лютому 2014-го відбувся в Україні. Хоча насправді державний переворот намагався вчинити саме Путін, перетворюючи владу Януковича на маріонеткову й підминаючи під себе все – МВС, СБУ, армію, центральні органи влади та банківську систему.

Наливайченко стверджує, що до розстрілів на Майдані були причетні не лише українські, а й російські спецслужби. За його словами, вже після втечі Януковича Служба безпеки України з’ясувала, що в готелі «Москва» (нині – «Україна) за кілька днів до розстрілів жили відомий російський терорист Ігор Гіркін, який вираховував позиції, і снайперська пара, яка вбивала українців у дні розстрілів. Все це, каже Наливайченко, він зібрав як докази й особисто передав до Генпрокуратури ще 2014 року. 

22 лютого 2014-го, в день, коли президент Янукович тікав із України, у центральному офісі Служби безпеки на Володимирській, 33 у Києві ще метушилися люди. Вони вантажили в авто особові справи офіцерів СБУ. 

«Завершуйте все, готуйте гелікоптер. Скоро відлітаємо», – голова СБУ Олександр Якименко підганяв своїх помічників.

Посеред двору горів вогонь. З будівлі час від часу вибігали чоловіки й кидали до полум’я документи. Все те, що спецслужба збирала на учасників Революції гідності. Якименко спостерігав за цим усім і невдоволено цокав язиком.

За годину гелікоптер із головою СБУ злетів із вертолітного майданчика на Трухановому острові столиці та взяв курс на Крим. За Якименком, немов щурі, з Києва втікали його заступники та керівники департаментів СБУ.

У той самий день новопризначений міністр внутрішніх справ Арсен Аваков разом із народним депутатом Валентином Наливайченком полетіли до Криму – затримувати Януковича. Один із літаків МВС доправив їх на військовий аеродром Бельбек. Звідти Аваков і Наливайченко дісталися машинами до дачі Януковича під Ялтою. Але президента-втікача там уже не було. Під ранок повернулися два офіцери управління держохорони, які працювали з Януковичем Вони й повідомили, що того з Севастополя на катерах вивезли на територію Росії. 

За два дні, 24 лютого, до офісу Служби безпеки приїхав уже новий голова СБУ Валентин Наливайченко. За часів президента Ющенка він уже очолював спецслужбу і, здавалося, знав центральний офіс від А до Я. Однак побачене тоді просто вразило Наливайченка. Він ішов порожніми коридорами спецслужби. В офісі – жодної живої душі. Все керівництво спецслужби втекло слідом за Якименком. У дворі – величезне згарище, огороджене величезними сейфами ще сталінських часів.

«Ми потім доводили, що це спалили матеріали незаконного стеження та прослуховування, всілякі рапорти. – розповідає мені Наливайченко. – Тому що саме у 2013-му та на початку 2014-го всі українські спецслужби працювали проти опозиції, проти протестувальників. Вразило, що весь архів, усі особові справи офіцерів СБУ викрали й вивезли з Києва. От уявіть собі: всі думають, що в Україні є СБУ, а в Україні – згарище, всі розбіглися, і навіть особові справи офіцерів вивезені в невідомому напрямку, їх, провівши спецоперацію, вдалося повернути аж з-під Криму. Зброї теж нема – вивезли за кілька тижнів до 24 лютого, тільки цього разу не в Крим, а в Донецьк. Хто вивіз і на яких підставах – кажуть, що наказ Януковича. Забрали й особливу зброю, яка закуплялася на Євро-2012 для контртерористичних підрозділів «Альфа». Думаю, що це була сучасна зброя, але я її так і не побачив, вона опинилась у руках донецьких сепаратистів та терористів».

Висадка співробітників ФСБ в СБУ відбулася 2010-го, одразу ж після приходу у президентське крісло Януковича. Останнього Росія використовувала як агента впливу.

Більшість західних спецслужб мріють мати таких VIP-агентів, як Янукович. Путіну вдалося зробити те, про що важко було навіть мріяти – він отримав повний контроль над вищим політичним керівництвом України. Кремль контролював внутрішню й зовнішню політику держави, кадрові призначення, і найперше – у спецслужбах.

Наливайченко стверджує, що росіяни корумпували і Януковича, і його топ-чиновників.

«Путін і російська влада завжди використовували гроші. Спершу підкуповували чиновників, а потім використовували їх на повну. Крім того, після лютого 2014-го ми з’ясували, що біля всіх ключових топ-посадовців часів Януковича так званими найближчими помічниками працювали офіцери спецслужб РФ. Насправді це були «смотрящіє». Біля Януковича це була його особиста охорона, біля Азарова – офіцер зовнішньої розвідки Росії під прикриттям помічника, і так далі по всій вертикалі. Тобто це була вибудувана мережа, павутиння на найвищому рівні в Україні. Координатор цих кураторів востаннє приїздив до України 18-20 лютого 2014 року», – розповідає колишній шеф української спецслужби.

За його словами, при Януковичі в Україні працювали тисячі представників російських спецслужб.

«Сотні на найвищому рівні, включно з московською церквою, тисячі, якщо говорити про контрактників ГРУ та ФСБ типу Гіркіна та інших, тоді їх було дуже багато під різними легендами реставраторів, реконструкторів Другої світової тощо, особливо на Донбасі. Це я говорю про період 2012-2013 років. Крім того, заїжджали десятками групи середньої ланки ФСБ та ГРУ, які працювали безпосередньо у приміщеннях СБУ та інших спецслужб України з особистого дозволу і команди Януковича та керівників його спецслужб. Це вже було більше ніж вплив, це була безпосередня робота. Наприклад, на Володимирській на початку 2014 року в приміщенні СБУ в підрозділі кібербезпеки сиділи офіцери ФСБ. Не просто працювали, а використовували та крали всі бази даних: про нас, членів наших сімей, протестувальників, патріотів, військових. Це було нищівне проникнення спецслужб ворога за прямого сприяння тогочасного керівництва України. Ще вразило те, що навіть на полігон «Альфи», який за президента Ющенка будували разом з НАТО, це був антитерористичний полігон Альянсу, наприкінці 2013-го заїхали спецпризначенці ФСБ Росії. І їх супроводжували, забезпечували зв’язком, годували співробітники СБУ Януковича. От наскільки глибоко тоді Україна була оповита російським павутинням», – говорить екс-глава СБУ. 

Лише мужність учасників Революції Гідності зупинила подальшу окупацію України російськими спецслужбами. Зовні ідеальний і, певно, досконалий план ФСБ щодо захоплення української держави, мав одну серйозну ваду: він не врахував силу громадянського суспільства. Путін, вихований у КДБ, не міг собі й уявити, що його плани в Україні розіб’ються об протести проти антинародного режиму Януковича, що люди вийдуть із дерев’яними щитами та палицями. Росіянам ніколи не зрозуміти українців, які за свою волю, незалежність і свободу готові віддати найцінніше – життя.  

Після перемоги Революції гідності, окрім уже згаданих президента Віктора Януковича та голови СБУ Олександра Якименка, до Росії втекли:

– голова уряду Микола Азаров і його син, народний депутат України Олексій Азаров;

– в.о. прем’єр-міністра Сергій Арбузов;

– міністр внутрішніх справ Віталій Захарченко;

– голова адміністрації президента Андрій Клюєв;

– міністр науки і освіти Дмитро Табачник;

– міністр доходів та зборів Олександр Клименко;

– генеральний прокурор Віктор Пшонка;

– заступник секретаря РНБО Володимир Сівкович;

– «фунт» Януковича Сергій Курченко;

– два сини Віктора Януковича – народні депутати Віктор Янукович-молодший (загинув на Байкалі у березні 2015 року) та Олександр Янукович;

– народний депутат України Ігор Марков;

– народний депутат України Володимир Олійник;

– народний депутат України Сергій Клюєв;

– перший заступник голови Верховної Ради України Ігор Калєтнік;

– народний депутат України Олег Царьов;

– народний депутат України Вадим Колесніченко;

У більшої частини учасників організованого злочинного угрупування Віктора Януковича ще у 2014-му (а в декого й раніше) в кишені лежав паспорт громадянина Росії. Революція гідності почала знищувати спрут російських спецслужб в українській владі. І якщо б цього не сталося 2014-го, хто знає, чи існувала б та Україна, яку ми знаємо тепер.

Революція гідності після Майдану-2004 стала другою поразкою Путіна в Україні. Спіймавши чергового облизня, президент Росії не став більше церемониться й, розчохливши зброю, розпочав 11-річну війну проти українців.