Хто така Юлія Мендель?

У вересні 2009 року на Львівському форумі видавців до мене підійшла молода журналістка із мікрофоном телеканалу ICTV. «Сергію, можна вас на хвильку? — запитала вона і представилась: — Юлія Мендель». Достеменно не пам’ятаю, про що саме ми тоді говорили, але однозначно — про книжки.

За шість років після цього ми зустрінемося з Мендель вже на телеканалі «Еспресо». Мене призначать головним редактором сайту, а вона робитиме там дві програми — «Привіт з Європи» та «Без слів». Щоправда, період нашої спільної роботи буде недовгим — буквально за кілька місяців проекти Мендель будуть згорнуті.

Із 2015 року наші шляхи з Юлією Мендель не перетиналися. Вона працювала кореспондентом спершу на 112 телеканалі, який належав державному зраднику Віктору Медведчуку. Затим — на телеканалі «Інтер» у США. Була позаштатним автором New York Times та консультантом з комунікацій представництва Світового банку в Україні. І лише в червні 2019-го, після призначення її прес-секретарем, наші шляхи віртуально перетнулися — правда, ненадовго. Бо після дев’ятирічної дружби на Facebook, як і більшість її давніх приятелів, я отримав сповіщення про розфренд від Мендель. Як кажуть, помер максім да і… Ви зрозуміли.

Офіс президента назве ім’я Юлії Мендель 3 червня 2019 року. Вона перемогла у конкурсі на посаду прес-секретаря, який команда Зеленського оголосила наприкінці квітня. У ньому брали участь понад чотири тисячі претендентів. Чому новий президент зупинився саме на Мендель, лишається загадкою. Сама Юлія розповідає, що познайомилася з Володимиром Олександровичем під час колективного інтерв’ю для New York Times. А на фінальній співбесіді перед призначенням на посаду прес-секретаря Зеленський тестував її на предмет знання англійської.

На час призначення Мендель було 32 роки. Вона - випускниця Інституту філології Київського національного університету. Народилася у місті Генічеськ Херсонської області. Із сім’ї лікарів. Мала науковий ступінь кандидата філологічних наук, стажувалася у Варшавській євроатлантичній академії та в Єльському університеті. В інтерв’ю Наталії Влащенко Мендель розповідала, що вона народилася у доволі бідній сім’ї, яка у 90-х роках голодувала. І те, як вона боролася з корупцією під час захисту кандидатської дисертації. А особливо — як у 2016 році вона вирішила поставити крапку на телевізійній журналістиці, витративши останні $3 000 для того, щоб поїхати на тренінг у Єль. Однак натомість вона потрапила на роботу в США від телеканалу «Інтер».

Сказати, що до приходу в Офіс президента Юлія Мендель мала унікальний досвід роботи чи ім’я у журналістиці, не можна. Не було ані першого, ані другого. Таких комунікаційників в Україні сотні, якщо не тисячі. І все ж таки саме Мендель потрапила у президентську команду, в якій почала доволі специфічно розуміти свою головну місію.

Демонстративне ігнорування колишніх колег, намагання відштовхувати їх від Зеленського. Географічне невігластво, де Литву плутають із Латвією, а Оттаву із Торонто. Недолуге коментування ситуації на Донбасі, де Мендель говорила про те, що українські військові начебто обстрілюють міста. Все це уже б давно поставили крапку в кар’єрі будь-якого президентського речника. Але не в ситуації з Мендель. Бо вона собі дозволяла значно більше, ніж це було передбачено її посадою. А коли журналісти зажадали від Офісу президента звільнити Юлію за непрофесіоналізм — зокрема, і через перешкоджання роботі журналіста Радіо «Свобода» Сергія Андрушка та журналіста Крістофера Міллера, Зеленський публічно став на її захист: «Я їй повинен сказати: „Так не можна, ще раз так буде — і ми попрощаємося. Але зараз я її захищаю… Ми всі люди, ми помиляємося. …Тому дівчинку у цьому випадку я буду захищати“».

Сама Юлія Мендель називала себе членом команди Зеленського, дипломатом, комунікаційником. Однак доволі фривольне фото Мендель із главою держави під час інтерв’ю для The Guardian у березні 2020-го, де він сидить, а вона стоїть і поклала руку на спинку крісла президента, викликало зливу фотожаб та іронічних кпинів. Бо надто вже все виглядало по-сімейному. Мендель буквально розсипалася компліментами на адресу шефа. Думаю, це подобалося Володимиру Олександровичу. Особливо те, що він – найвеличнішій лідер сучасності. Це породило нові чутки: про роман Юлії із президентом і навіть про можливу її вагітність. Цю тему активно розганяв нині покійний політик Геннадій Балашов.

Мендель довго терпіла. А потім записала коротке відео на своїй сторінці у Instagram, де закликала українців не вірити фейкам.

«На каналі 24 вийшла стаття з іменами топ-фейкотворців року. Читайте, думайте і пам’ятайте: Ви — те, що ви споживаєте. Особливо, коли йдеться про інформацію. Поважайте інших, і головне — поважайте себе», — заявила прес-секретарка Зеленського.

За іронією долі, Мендель, яка опікувалася комунікаціями президента із пресою, сама виявилася не готовою протистояти інформаційним провокаціям. І це, очевидно, головний підсумок її роботи на посаді прес-секретарки глави держави.

Наприкінці квітня 2021-го Юлія подала у відставку, написавши хвалебну книжку «Кожен із нас — Президент». Цю свою працю, видану у «Клубі Сімейного Дозвілля», Юля з притаманним їй розмахом відправила навіть прессекретарю Путіна Дмитру Пєскову — мовляв, там є «позиції, які важливо знати про Україну». З початком широкомасштабного вторгнення росіян до України ця книжка вийшла за кордоном. 

Певний час після Банкової Мендель ще намагалася лишатися в медіапросторі. Вона вела відеоколонку на каналі «Україна 24» в межах проєкту «Велика деолігархізація». Згодом у її житті сталися й особисті зміни: у червні 2022-го Мендель вийшла заміж за колишнього першого заступника міністра економіки Павла Кухту.

Здавалося б, Юлія Мендель остаточно відійшла від великої політики та кулуарних ігор. Проте колишніх прессекретарів, як і розвідників, схоже, не буває.

Юлія, яка нині перебуває за межами України, нагадала про себе, причому в дуже специфічний спосіб. Колишня палка прихильниця Зеленського та його Офісу раптом почала грати у «свідка розчарування». Спочатку, наприкінці 2025-го, Мендель дала резонансне інтерв'ю «Радіо Свобода», де несподівано накинулася з жорсткою критикою на адресу колишнього керівника Офісу президента Андрія Єрмака, назвавши його «найбільш небезпечною людиною у вертикалі влади» — хоча раніше публічно захоплювалася його методами роботи. Саме в цьому ж інтерв’ю вона розповіла про те, що у вдома в Єрмака є ляльки вуду для ворожіння.

У травні 2026-го критично налаштована до Зеленського Юлія Мендель вийшла на міжнародний рівень. Вона дала велике інтерв'ю скандальному американському медійнику Такеру Карлсону. У розмові з ним, відомим своїми прокремлівськими симпатіями, Мендель озвучила низку контроверсійних заяв. Зокрема, вона стверджувала, що у 2022-му Володимир Зеленський нібито був готовий передати Донбас Росії та відмовитися від НАТО задля припинення війни, а самого президента назвала «прихованим злом» та «головною перешкодою для миру». Ці тези, які дивним чином збігається із класичними російськими пропагандистськими наративами, викликали справжній шквал обурення та дискусій в українському медіапросторі.

Проте кульмінацією цього медійного шабашу стало її пряме звернення до очільника Кремля. Наприкінці інтерв'ю Мендель, ледь стримуючи сльози, перейшла на російську і заговорила в стилі класичної «миротвориці» зразка ОПЗЖ.

«Володимире Володимировичу, у мене немає вашого життєвого досвіду. Я не розумію, як ви бачите цей світ... Я взагалі вам не загроза. Я українська жінка з українського провінційного міста Херсона. Ви кажете, що ви людина Бога...».

Колишня речниця українського президента огидно плазувала перед Путіним, не стримуючи на обличчі своїх емоцій.

Увесь цей монолог виглядав як відверте, майже сакральне підігрування Москві. Описуючи криваву геноцидну війну Росії проти України дурнуватою фразою «слов'яни вбивають слов'ян», Мендель фактично зняла з агресора відповідальність, звівши все до якогось абстрактного «братовбивчого конфлікту». Ба більше, вона закликала Путіна зупинити все «одним указом», наче йдеться не про системне знищення українців, а про якесь непорозуміння, яке «шляхетному» російському диктатору, а простіше – царю просто неправильно підносять його генерали. Після цього демаршу прізвище Мендель прогнозовано з'явилося на сайті «Миротворець».

Сьогодні Юлія Мендель намагається позиціонувати себе як незалежний аналітик та міжнародний комунікаційник, що відкриває Заходу «очі на правду». Вона натякає на наркозалежність Зеленського, підтримує російські наративи про війну і вже ліпить із себе святу мученицю режиму Зеленського. Проте її останні інформаційні кульбіти доводять: Юля так і не навчилася відчувати тонку межу між державними інтересами, кулуарною помстою та відвертим хайпом. Шоу триває, навіть якщо його головні актори вже давно втратили свої крісла і остаточно переплутали куліси із ворожими окопами.

Сергій Руденко