Хто такий Петро Порошенко?

10 років тому я запитав у одного із українських політтехнологів: чому, на його думку,  п’ятий президент України, попри його суперечливі вчинки у політиці, був і лишається кумиром для мільйонів.

Той у відповідь процитував слова Франкліна Рузвельта на адресу нікарагуанського лідера Анастасіо Гарсіа Самоси: «Він, можливо, і сучий син. Але це наш сучий син».

Отже, 20 фактів із життя Петра Порошенка.

Факт перший. Школа, студентські роки в КДУ. Саакашвілі, Рябікін, Горбаль і автомобіль «Волга» на п’ятому курсі

У дитинстві Порошенко мріяв стати моряком.

У школі Петро вчився на відмінно, але золоту медаль не отримав через погану поведінку. Як стверджує сам Петро Олексійович, його недолюблювала класний керівник і часто відводила до директора.

По завершенні закінчення середньої школи у молдовському місті Бендери Порошенко здобував вищу освіту на факультеті міжнародних відносин та міжнародного права Київського державного університету імені Тараса Шевченка. Петро Олексійович згадував, що будучи студентом, не брав грошей у батьків, а працював, в тому числі і розвантажував вагони. Утім, свої перші грубі гроші за студентства Порошенко заробив, створивши центр сервісу, який допомагав укладати контракти підприємствам. На п’ятому курсі КНУ він уже їздив на власному автомобілі «Волга».



Треба сказати, що університет став надзвичайно важливим для формування політичного та ділового оточення Порошенка. Однокурсником Петра Олексійовича був Павло Рябікін, який за часів президентства Ющенка був заступником міністра транспорту та зв’язку, а за часів президентства Зеленського – очолював митницю. Крім того, Порошенко навчався у виші в один час із Михайлом Саакашвілі, Василем Горбалем, Віталієм Балою.

Факт другий. Служба у радянській армії: «заслання» до Казахстану, весілля солдата і дружба з Ігорем Кононенком

У 1984-му, з другого курсу університету Порошенка призвали до лав радянської армії. Відстрочки для студентів тоді ще не існувало. Петро Олексійович потрапив до військ протиповітряної оборони. Кажуть, що через гарячу вдачу та суперечку чи то з офіцером чи із кількома прапорщиками у військкоматі, його відправили служити до Казахстану, у пустельний регіон, що вважалося свого роду засланням.

Під час служби в армії Порошенко дали відпустку на 10 днів для одруження з Мариною. Наступного дня після весілля він знову поїхав у частину. А 1985-го у пари народився первісток – Олексій, а Петра Олексійовича перевели служити на Київщину.

Армія подарувала Порошенкові дружбу із Ігорем Кононенком. З ним вони були не лише друзями, а й бізнес-партнерами. За часів президентства Порошенка Кононенка називали «сірим кардиналом» президентської фракції БПП. Його колишній народний депутат від БПП, а нині соратник Зеленського – Сергій Лещенко називав смотрящим за державними обленерго і Центренерго, а також гаманцем Петра Порошенка.

Факт третій. Історія кохання Марини та Петра, VIP-тесть, куми

Дружина Порошенка – Марина, за фахом лікар-кардіолог. Закінчила медичний інститут, навчалася в аспірантурі.

Марина на 3 роки старша за свого чоловіка. Їхнє знайомство відбулося під час студентських років, на дискотеці у гуртожитку.

У березні 2005-го Марина розповідала «Дзеркалу тижня» так про історію кохання із Петром: «Роман, який моя мама називає «детективом», тривав приблизно рік. То був феєрверк! Ми зустрічалися щодня і розставання для нас було колосальною проблемою. Рік був цікавий, бурхливий. Емоції били через край».

Батько Марини –Анатолій Михайлович Переведенцев був впливовим радянським функціонером – заступником міністра охорони здоров’я УРСР, а потім – радником посольства Радянського Союзу у Монголії.

У серпні 2020-го, коли тесть пішов з життя, Петро Олексійович назвав його справжнім державником, будівничим і великим українцем. «Марина це – копія батька: має його характер, доброту і скромність», вважає Порошенко.

Марина народила Петрові двох синів і двох доньок.

Віктор Ющенко є кумом Порошенків, оскільки він хрестив доньок Петра Олексійовича – Євгенію та Олександру. Кумою Порошенка стала також відома співачка та народний депутат від БПП Оксана Білозір. 

Марина Порошенко також є хрещеною матір'ю (а Юрій Луценко – хрещеним батьком) доньки екс-міністра інформації Юрія Стеця та телеведучої Яни Конотоп – Єви.

За часів президентства Порошенка Марина два роки очолювала Український культурний фонд. На виборах до Київради у 2020-му очолила «Європейської солідарності», і отримала місце у столичній міській раді.

Навесні 2026-го Вінницький апеляційний суд дозволив подружжю Порошенків поділити спільне майно, яке минулоріч потрапило під санкції РНБО.

Згідно з рішенням суду, за Мариною Порошенко залишено 8190 акцій інвестиційного фонду «Прайм Ессетс Кепітал» вартістю понад 8  мільярдів 300 тисяч грн. У структурі активів фонду перебувають, зокрема, підприємства Roshen, автомобільна компанія «Богдан» та інші бізнеси.Окрім цього, колишня перша леді отримала грошові кошти на банківських рахунках і готівкою, еквівалентні близько двомстам мільйонам гривень за курсом НБУ. Загальна вартість майна, що закріплена за Мариною Порошенко, трохи більше восьми з половиною мільярдів гривень.
 
Факт четвертий. Четверо дітей Порошенка живуть за кордоном 

Всі четверо дітей Порошенка станом на початок 2026 року живуть за кордоном.

Старший син Олексій, якому 41 рік, виїхав з України ще у 2019-му. Він у 2014-му пішов добровольцем на фронт і брав безпосередню участь як командир мінометного розрахунку у боях на Донбасі. Згодом був депутатом Верховної Ради. Зараз з дружиною та двома дітьми живе у Лондоні. Працює в міжнародній корпорації та керує бізнесом дистанційно. Як з’ясували журналісти проєкту Слідство.Інфо, Олексій володіє наразі ключовими активами свого батька. Йдеться приблизно про п’ять десятків компаній, значна частина яких безпосередньо пов’язана з корпорацією Roshen.

Молодший син Порошенка, 25-річний Михайло, навчається і працює за кордоном. Дві доньки-близнючки – 26-річні Євгенія та Олександра, вчилися у Лондоні. Нині перебувають за кордоном.

Петро Порошенко каже, що його сини не порушували законів, оскільки виїхали з України ще до початку великої війни. І Олексій, і Михайло допомагають ЗСУ. Якщо буде вимога закону, пообіцяв Порошенко, його сини повернуться до України.

Факт п’ятий. Перший зароблений мільйон та родинний бізнес: від какао-бобів до «Roshen»

Свій перший мільйон Порошенко заробив на постачанні какао-бобів до України.   

Родинний же бізнес Порошенків, який виступав одним із засновником компанії «Укрпромінвест», розпочинав старший брат Петра – Михайло, який був на 8 років старший за нього. Михайло, який мав значний вплив на формування бізнес-стратегії родини, трагічно загинув в ДТП у 1997-му, не доживши три дні до свого сорокаріччя. Після його смерті Петро Олексійович повністю очолив родинні активи, розширивши їх і створивши один з найбільших кондитерських холдингів Східної Європи.

23 березня 2019-го – у розпал президентської кампанії у вечірньому праймі телеканалу «1+1» вийшла годинна програма «Українські сенсації. 50 відтінків Порошенка», у якій стверджувалося, що Петро Олексійович міг бути причетний до насильницької смерті його брата. П’ятий президент України відкинув ці звинувачення, і заявив, що фейки, розтиражовані «плюсами» мають на меті підірвати імідж України у світі. Цей фейк, до речі, виник у Росії і активно поширювався на  російських телеканалах «НТВ» і «Перший» ще задовго до 2019 року.
 
Факт шостий. Від СДПУ(о) через «Солідарність» до «Нашої України»

На парламентських виборах 1998-го Петро Порошенко балотувався до Верховної Ради за списком об’єднаної Соціал-демократичної партії України (№11).
Однак депутатський мандат він отримав у мажоритарному окрузі №12 на Вінниччині. Вже у парламенті він увійшов до фракції СДПУ(о) і навіть був членом політбюро цієї партії, яку очолював Віктор Медведчук.  

Через рік після обрання народним депутатом президент Леонід Кучма пропонував Порошенкові очолити Вінницьку обласну раду, але той відмовився, вважаючи повноваження голови обласної ради занадто обмеженими.

У 2000-му Порошенко створив Партію солідарності України. Вона у грудні того ж таки року разом із Партією регіонального відродження України Володимира Рибака, Партією праці Миколи Азарова, партією «За красиву Україну» Леоніда Черновецького та за активної участі Юхима Звягільського оголосили про створення Партії регіонального відродження «Трудова солідарність України». Порошенко став одним із трьох співголів партії. За пів року ця партія була перейменована у Партію регіонів, першим головою якої у березні 2001-го став Микола Азаров. Участь Порошенка у цій партії була недовгою – за пів року він залишив проєкт.   

Партія «Солідарність» Порошенка стала одним із ключових засновників блоку «Наша Україна». Саме він очолив штаб блоку на парламентських виборах 2002 року, які стали тріумфальними для блоку, який посів перше місце.

Порошенко відігравав ключову роль і під час президентської кампанії Віктора Ющенка та у підготовці до Помаранчевої революції. Після перемоги революції Петро Порошенко, за численними свідченнями, розраховував обійняти посаду прем’єр-міністра. Одначе керівником уряду тоді стала Юлія Тимошенко, яка, як виявилося, підписала з Ющенком таємну угоду ще під час виборчої кампанії. Порошенкові довелося задовольнитися посадою секретаря РНБО.  

Факт сьомий. Звинувачення в корупції та вигнання з команди Ющенка

На початку вересня 2005-го державний секретар Олександр Зінченко подав у відставку. Він публічно звинуватив оточення Віктора Ющенка, серед якого був і тодішній секретар РНБО  Петро Порошенко, у причетності до корупції та узурпації влади. Михайло Бродський дорікав тоді Петру Олексійовичу у лобіюванні особистих інтересів та спробах впливати на судову та правоохоронну систему України.

Ці звинувачення не були підтверджені у суді.

Хоча люди із найближчого кола Ющенка мені розповідали, що 2005-го своє занепокоєння діями Петра Порошенка адміністрації Ющенка висловлювали і колишній генеральний секретар НАТО Хав’єр Солана, і представники ЦРУ, і тодішні посли Німеччини та США в Україні.

Порошенко змушений був залишити посаду секретаря РНБО, а Юлія Тимошенко – посаду прем’єр-міністра. Ющенко, який після революції розраховував на єдність своєї команди, був розчарований внутрішніми конфліктами та взаємними звинуваченнями у своєму оточенні. Це призвело до втрати довіри між Ющенком та Порошенком, яка так і не була відновлена, незважаючи на їхнє кумівство.

Факт восьмий. Непримиренне протистояння Тимошенко і Порошенка, «сльози і соплі»

Юлія Тимошенко є давнім і послідовним політичним опонентом Петра Порошенка. До Помаранчевої революції вони були соратниками у штабі кандидата в президенти України Віктора Ющенка. Однак їхні стосунки різко погіршилися у вересні 2005-го, після публічних взаємних звинувачень прем’єр-міністра та секретаря РНБО.

У  знаменитому інтерв'ю після своєї відставки з посади прем'єр-міністра Тимошенко зневажливо відгукувалася про Порошенка. За її версією, вона прийшла до Ющенка з мирним планом, пропонуючи, як вона казала, «подати одне одному руки» і припинити війну між Кабміном та РНБО. У цей момент, за її словами, до кабінету Ющенка без попередження забіг Петро Порошенко. Тимошенко описувала це максимально емоційно, щоб дискредитувати свого опонента. Процитую:

«В ту хвилину, коли ми з президентом сиділи один на один... у кабінет просто вривається Петро Олексійович Порошенко. Весь в сльозах, соплях, і починає кричати, що тільки що його зняли з посади Секретаря РНБО... Він буквально падав на коліна...»

Ця сцена була частиною великої політичної гри. Ющенко, намагаючись розв'язати конфлікт між двома центрами впливу, вирішив звільнити обох: і Порошенка з РНБО, і Тимошенко з посади прем'єра.

Порошенко написав заяву про відставку раніше (щоб зняти напругу через звинувачення Зінченка), але поява в кабінеті була спробою залишитися в грі.

Тимошенко використала цей образ, щоб виставити Порошенка слабким і істеричним політиком, а себе — жертвою змов «любих друзів».

Сам Петро Олексійович неодноразово спростовував цю історію, називаючи її плодом багатої уяви Юлії Володимирівни.  

Через 9 років, на президентських виборах 2014-го Тимошенко посіла друге місце після Петра Порошенка. Конкуренція між ними тривала і на виборах 2019-го. Щоправда, під час останніх виборів Порошенко і Тимошенко програли вже Зеленському.

Факт дев’ятий. Міністерські портфелі: МЗС при Тимошенко та Мінекономіки при Азарову

На дострокових парламентських виборах 2007 року Порошенко не балотувався до Верховної Ради. Тоді він розраховував отримати посаду голови Національного банку України. Роком раніше – претендував на спікерське крісло. Однак ані першого, ані другого крісла Петро Олексійович не здобув. Натомість його політична кар'єра розвивалася на міністерських посадах.

За другого прем’єрства Юлії Тимошенко Порошенко був міністром закордонних справ. За другого прем’єрства Миколи Азарова він обійняв посаду міністра економічного розвитку і торгівлі. Останнє призначення викликало значні дискусії, оскільки Порошенко, будучи одним з лідерів Помаранчевої революції, увійшов до уряду, який формувала Партія регіонів. Сам Порошенко пояснював тоді це прагненням до професійної роботи та бажанням «захищати національні інтереси» зсередини системи.  

Факт десятий. Президентство у першому турі

У лютому 2014-го, після Революції Гідності, Петро Порошенко відмовився увійти в уряд Арсенія Яценюка, зосередившись на власних президентських амбіціях.

На позачергових президентських виборах 2014-го він був обраний президентом України у першому турі, набравши 54,7% голосів виборців. Дотепер такий високий результат у першому турі був лише у Леоніда Кравчука (61,5% на перших президентських виборах 1991 року), що свідчить про високий рівень довіри та очікувань українського народу до Порошенка на той момент, особливо в умовах російської агресії, що почалася.

Факт одинадцятий. «Віденська змова» Фірташа з Порошенком і Кличком

2015-го опальний олігарх Дмитро Фірташ під присягою у суді Відня на судовому засіданні в справі про його екстрадицію до США заявив: на виборах президента України 2014-го він фінансово підтримував Петра Порошенка, а на виборах київського міського голови – Віталія Кличка.

Як заявив Фірташ, 25 березня 2014-го у Відні відбулась його таємна зустріч з Кличком та Порошенком. Її у пресі назвали «віденською змовою». Її учасником був і Сергій Льовочкін, колишній голова Адміністрації президента Януковича. Останній разом із Фірташом переконали Кличка не балотуватися у президенти. Натомість пообіцяли йому допомогу на виборах мера Києва та при балотуванні партії УДАР з Блоком Петра Порошенка на осінніх виборах 2014-го.

Тоді ж в австрійську столицю приїхав і Володимир Кличко — очевидно, щоб побачитися з братом. Саме 25 березня він святкував день народження, і Порошенко довго публічно наполягав, що у Відень він просто прилетів привітати Кличка-молодшого. Пізніше Порошенко підтвердив факт зустрічі у Відні з Фірташем, однак заявив, що жодних домовленостей щодо підтримки олігарха не було.

Вже після обрання президентом, Порошенка заявив цитую:

«Я ніколи не заперечував дуже короткої беззмістовної зустрічі з Фірташем під час президентської кампанії. Але я категорично заперечую будь-які домовленості конфіденційні чи відкриті з Фірташем».

Домовленостей начебто і не було, але Кличко відмовився від президентства. Хоча на кінець січня 2014-го соціологія чітко показувала, що разом із Януковичем у другий тур дочасних президентських виборів виходить саме Кличко. Водночас розрив був мінімальний: Януковича й Віталія розділяли лише кілька відсотків голосів. Інші претенденти були далеко позаду, зокрема й Петро Порошенко.

Відень все змінив. Він відкрив Порошенку дорогу до перемоги на президентських виборах в першому турі.

Вся ця історія потім дала підстави критикам говорити про «олігархічну змову» за спиною Майдану.

Факт дванадцятий. Нездійснена обіцянка здолати олігархів

У червні 2015-го, виступаючи зі щорічним зверненням до парламенту, Порошенко пообіцяв, що боротиметься з олігархами. Так, як свого часу 26-ий президент Сполучених Штатів Америки Теодор Рузвельт боровся з монополіями.
Показово, що самого Петра Порошенка через його значні бізнес-активи і вплив на політику, економіку та суспільство самого вважали олігархом. І де-факто він обіцяв побороти самого себе. Що було не так вже й просто.

Після обрання президентом Порошенко обіцяв продати свої бізнес-активи, проте зрештою передав їх у «сліпий траст» компанії Rothschild Trust. А аналіз взаємовідносин а Порошенка з олігархами під час його президентства демонструє складну динаміку: від публічно задекларованої «деолігархізації» до створення прагматичних союзів. Найгострішим був конфлікт Порошенка із Коломойським, який завершився відставкою Ігоря Валерійовича з посади голови Дніпропетровської обласної держадміністрації, націоналізацією Приватбанку і боротьба за контроль над державними компаніями «Укрнафта» та «Укртранснафта». Вплив Дмитра Фірташа було суттєво обмежено через ліквідацію схем посередництва у постачанні газу та тиск на хімічні активи. На Костянтина Жеваго здійснювався тиск через банкрутство «Фінанси і кредит».

А от компанія Ахметова ДТЕК при президентстві Порошенко запровадила методику розрахунку вартості вугілля для теплоелектростанцій – «Роттердам плюс», що дозволило їй отримати надприбутки за рахунок завищених тарифів для споживачів.

Основні олігархічні групи зберегли контроль над ключовими секторами економіки (енергетика, металургія, телебачення).

На цьому, власне, Теодор Рузвельт в Петрові Порошенкові і помер.

2019-го естафету боротьби з олігархами у Порошенка підхопив президент Зеленський. Який, власне, і сам був продуктом олігархічної системи в Україні.

Факт тринадцятий. Таємна відпустка Mr. Petro Incognito  та його родини на Мальдівах

На початку 2018-го журналісти програми «Схеми» опублікували розслідування про таємну відпустку президента на Мальдівах.

«Схеми» з’ясували, що Порошенко разом із родиною відпочивав на приватному острові під псевдонімом Mr. Petro Incognito.

Вартість відпочинку оцінили у щонайменше $500 000 за тиждень.

Утім, критика стосувалася не лише суми, а й таємності поїздки в розпал війни, а також процедури перетину кордону під вигаданими іменами.

Факт чотирнадцятий.  Фабрика «Roshen» у Липецьку і звинувачення у бізнесі «на крові»

У 2001 році Roshen придбав у Росії Липецьку кондитерську фабрику, вважаючи її потужним активом у Росії. Утім, після анексії Криму та початку бойових дій на Донбасі у 2014 році та ще й з приходом Порошенка у президентське крісло Липецька фабрика перетворилася на тягар для п’ятого президента України.

Опоненти звинувачували його у «бізнесі на крові» та сплаті податків до бюджету країни-агресора. І ще наявність великого активу в Росії, як вони вважали, робив президента України вразливим до шантажу з боку Кремля та впливав на його рішення у війні. Захист Порошенка стверджував, що російська влада заблокувала активи, що унеможливило продаж фабрики.

Це був один із найтриваліших репутаційних викликів для Порошенка. 

У 2017-му фабрика припинила свою роботу, а у 2024-му вона була націоналізована росіянами.

Факт п’ятнадцятий. При Порошенку Україна здобула Томос

У січні 2019-го за активної участі Порошенка Україна отримала Томос про створення єдиної помісної православної церкви. Його ім’я навіки вписано у Томос.

Саме команда Порошенка вела великі дипломатичні перемовини із Вселенським патріархом Варфоломієм та сприяла проведенню Об'єднавчого Собору українських православних церков у грудні 2018-го, на якому було створено ПЦУ та обрано її предстоятеля –  Митрополита Епіфанія. Сам президент неодноразово відвідував Фанар (резиденцію патріарха в Стамбулі) для особистих переговорів зі Вселенським патріархом.

Отримання Томосу Порошенко називає головною подією свого життя і вважає ПЦУ справжньою українською народною церквою.

Слід сказати, що Порошенко довго був парафіянином та меценатом УПЦ МП. Там він навіть виконував послух пономаря в одному із храмів. А родина Порошенків також була причетна до спорудження храму-каплиці УПЦ МП Святого Андрія Первозваного у історичному центрі Києва. Це – на Дніпровському узвозі, біля Аскольдової могили. На тильній стороні будівлі висить пам’ятна табличка «До спорудження цієї каплиці на славу Божу та на спомин про Михайла Порошенка доклала зусиль родина Порошенків». 

2014-го, вже після обрання президентом, Порошенко зустрічався з главою УПЦ МП Онуфрієм і закликав церкву до єдності, діалогу та спільного відстоювання державницьких цінностей. Онуфрій Порошенка не почув.

Порошенко каже, що до військової агресії Росії церква московського патріархату була іншою. Вона не пройшла випробування російською агресією, не знайшла в собі сил порвати з Москвою, заявив він.

2019-го, після отримання Томосу Порошенко публічно дистанціювався від УПЦ МП.

Факт шістнадцятий. «Жму руку, обнімаю» і звинувачення Порошенка у державній зраді

Під час свого президентства, особливо у перші роки після анексії Криму та початку війни на Донбасі, Петро Порошенко підтримував прямий зв'язок з Володимиром Путіним. Це спілкування, як стверджували в Офісі президента, було необхідним для врегулювання конфлікту, обміну полоненими, а також у рамках «нормандського формату» та Мінських домовленостей.

У липні 2020-го тодішній народний депутат України Андрій Деркач, а нині – державний зрадник України, оприлюднив фрагменти начебто розмов Порошенка з Путіним. Вони були датовані, як твердив викривач, 2015 роком. 

Одну з таких розмов Порошенко нібито завершив словами: «Добре, Володимире Володимировичу. Тисну руку. Велике спасибі» і «Обіймаю. До побачення, давайте». У Порошенка ці записи назвали фальсифікатом. Жодних інших доказів прихильного ставлення Порошенка до Путіна не було надано. Проте, оприлюднення цих аудіозаписів, на думку критиків п’ятого президента України, свідчили про надмірну близькість Петра Олексійовича до російської еліти та про певні домовленості, що могли йти врозріз з національними інтересами.

З початком великої війни Андрій Деркач утік до Росії. Його позбавили українського громадянства, а самого Деркача призначили у Росії сенатором від Астраханського регіону. Путін вручив йому навіть «Героя Росії». 

У лютому 2023-го зраду-зрадну Порошенка в ефірі білоруського телеканалу СТВ намагався повернути ще один України – Віктор Медведчук. Кум Путіна заявив, що Петро Олексійович просив його передати президенту Росії, щоб той нарешті забрав собі Донбас. «Порошенко намагався його здихатись», – заявив Медведчук. Ще раніше він розповідав, як за часів президентства Порошенка розробляв механізм закупівлі вугілля для потреб енергетики України на тимчасово окупованих територіях, практично – у ватажків бойовиків так званих «ЛНР» та «ДНР», і виводив із державної власності частину магістрального нафтопродуктопроводу «Самара – Західний напрямок».

До слова, Порошенку дорікають тим, що саме за його президентства Віктор Медведчук став одним із перемовників від України із Росією. Насправді це – не так. Ідея покласти на путінського кума функції посередника для забезпечення роботи тристоронньої контактної групи належала канцлеру Німеччині Ангелі Меркель. Саму ідею вона озвучила 25 червня 2014-го.   

15 березня 2025-го Печерський суд взяв під варту з заставою 400 млн гривень ексзаступника голови Управління держохорони Вадима Чучковського, від якого нібито вимагають дати свідчення проти Порошенка. Охоронець начебто доставляв з Москви до Києва валізи із 37 мільйонами євро. І відбувалося це у березні 2019-го. Українське слідство посилається на відеозапис, який йому тільки не падайте зі стільця дали росіяни. ФСБ передало українцям флешку! На четвертому році великої війни! Аби тут, в Україні, Порошенка взяли під варту.

Нині ж виглядає так, що і всі докази, і всі свідчення проти Порошенка про його зраду йдуть від тих, хто сам зрадив Україну і втік до Росії.

Погодьтеся, аби у команди Зеленського були беззаперечні докази у державній зраді Порошенка, Петро Олексійович давно б вже сидів у буцегарні.

Факт сімнадцятий. Порошенко – найкращий політичний спаринг-партнер для Зеленського

Стосунки між Петром Порошенком та Володимиром Зеленським перетворилися на одне з найбільш гострих та публічних протистоянь, і я б сказав, видовищ в українській політиці. Свідками цього протистояння ми є ось вже сім років.

Корені цієї глибокої політичної ворожнечі між Порошенком і Зеленським, криються в декількох ключових аспектах:

Перше. Ідеологічне протистояння та антикорупційний наратив. Зеленський прийшов до влади на хвилі суспільного запиту на зміни, боротьбу з корупцією та перезавантаження політичної системи. Його передвиборча кампанія була значною мірою побудована на критиці «старих еліт», представником яких, на думку Зеленського та його команди, є Петро Порошенко. Зеленський та його прихильники звинувачували Порошенка у збереженні олігархічної системи, непрозорих бізнес-схемах, зловживанні владою та відсутності реальних результатів у боротьбі з корупцією, попри його риторику. Звинувачення в корупції та кумівстві були центральною темою президентських переговорів.

Друге. Звинувачення у «мародерстві» та особисті образи: Зеленський та його команда неодноразово використовували жорстку риторику проти Порошенка. Зокрема, в передвиборчий період та й після нього, Зеленський називав його та його оточення «мародерами», натякаючи на можливе збагачення під час війни. Це викликало глибоку образу у Порошенка, який позиціонував себе як верховний головнокомандувач, що врятував країну від подальшої агресії. Публічні дебати та взаємні звинувачення під час виборів 2019 року лише поглибили прірву між ними.

Третє. Різне бачення майбутнього та політичні стилі: Порошенко, як досвідчений політик, виступав за послідовний євроатлантичний курс, зміцнення армії та державницький підхід. Він часто критикував Зеленського за популізм, брак досвіду, можливу «м'якість» щодо Росії та загрозу «руйнування державних інститутів». Зеленський, у свою чергу, позиціонував себе як «слуга народу», що прийшов зламати систему, був відкритий до прямих діалогів та менш формальних підходів, що було в контрасті з державним пафосом Порошенка.

Четверте. Кримінальні справи як інструмент боротьби: Після приходу Зеленського до влади, проти Петра Порошенка було порушено низку кримінальних справ, що Порошенко та його прихильники розцінюють як політично мотивоване переслідування з боку чинної влади з метою усунення політичного конкурента. Це ще більше поглибило антагонізм.

І п’яте. Боротьба за електорат та лідерство: Обидва політики борються за значну частину проєвропейського та проєукраїнського електорату, а також за лідерство в національній опозиції. Ця конкуренція за вплив та підтримку робить їхнє протистояння особливо запеклим.

Хай би як дивно це сьогодні не звучало, Зеленський і Порошенко просто необхідні один одному. Вони — ідеальні політичні спаринг-партнери. З дрібнішими за масштабом опонентами Володимир виглядатиме дуже жалюгідно, а Петро — не так могутньо та велично. Їхнє протистояння виглядає епічно та масштабно — як і 2019-го. Перший намагається грати роль президента, другий — ніяк не може з цієї ролі вийти. Зеленський та Порошенко просто приречені боротися один з одним. Принаймні доти, доки в України не з’явиться новий президент.

Факт вісімнадцятий. 130 кримінальних справ проти Порошенка

Станом на березень 2025-го проти Порошенка в Україні було порушено 130 кримінальних справ, РНБО від імені держави Україна запровадила проти нього персональні санкції. Сам Петро Олексійович каже, що близько 90% цих справ відкриті за заявами людей, які або втекли до Росії, або визнані державними зрадниками. Ці справи не закривають, але і слідчі дії за ними не проводяться.  

Найбільш резонансним є звинувачення у державній зраді та сприянні діяльності терористичних організацій, пов'язане з так званою «вугільною справою». За версією слідства, у 2014-2015 роках, під час президентства Порошенка, за його вказівкою було організовано схему постачання вугілля з тимчасово окупованих територій Донбасу, що фінансувало терористичні організації. У цій справі фігурує також Віктор Медведчук, який, як стверджує слідство, був ключовою ланкою у налагодженні цих схем. Влада також звинувачує Порошенка у зловживанні владою та службовим становищем, зокрема в контексті кадрових призначень та можливого впливу на правоохоронні органи. Сам Порошенко та його прихильники називають ці звинувачення політично мотивованими, спрямованими на дискредитацію лідера опозиції. Судові процеси тривають, і це питання залишається одним з ключових у політичному житті України.

Факт дев’ятнадцятий. Порошенко – кандидат у майстри спорту

З десяти років Петро Порошенко почав займатися дзюдо в молдовському місті Бендери, куди переїхала його родина.  

Порошенко виконав нормативи кандидата в майстри спорту СРСР. У радянські часи це свідчило про високий рівень підготовки та участь у серйозних змаганнях (республіканського чи навіть всесоюзного рівня).  

2025-го Порошенко розповідав, що два роки займався веслуванням на каное.

Факт двадцятий. Порошенко – трудоголік

Про працездатність Порошенка та його неймовірну витривалість складають легенди. Кажуть, що він навіть вночі проводить зустрічі і консультації з партнерами по бізнесу та політиці, часто працюючи по 16-18 годин на добу.

Так було, коли він працював у бізнесі. Так було, коли він став політиком. Так продовжувалося, коли він сів у президентське крісло.

Здатність багато працювати часто згадується як одна з ключових рис характеру Порошенка та запорука його успіху.

Cергій Руденко