Наливайченко: Я був у списку тих, кого Янукович і комуністи намагалися засадити за ґрати — після Тимошенко та Луценка

Продовження інтерв'ю

Початок: Наливайченко: У Інституті розвідки мене звали Налімов

Ви перебували в Сполучених Штатах Америки, були Генеральним консулом у досить непростий для України час, коли розгортався “касетний скандал”, Мирослава Гонгадзе поїхала з дітьми до США, потім туди поїхав Микола Мельниченко, якого вивезли через Чехію. Ви з ними з усіма контактували. Мені сказали, що Наливайченка ледь не звільнили через те що він зустрічався з Мельниченком. Це правда?

Не просто зустрічався, а він прийшов за консульською послугою. А я, коли був генконсулом, запровадив, що вся консульська служба була переведена в роботу, яка називається “прийом громадян”. Щоденний, безкоштовний, навіть з виїздом, якщо людина не має змоги сама звернутися за консульським захистом безпосередньо в посольство чи консульство. Так я працював і вважаю, що так і далі треба організовувати роботу. І на одному з консульських прийомів у Вашингтоні дійсно був Микола Мельниченко. Усі перелякались. А чого лякатися? Наш громадянин прийшов з якимось питанням. Я вийшов особисто, як і до інших громадян. Він попросив завірити один з документів, і далі пішла консульська робота. А тепер вертаємось до спецслужби. Один з представників спецслужб в українському посольстві “проявив бдітєльность” і доповів куди треба. “Кудитреба” – це виявилось президент і глава його адміністрації Медведчук. І з “кудитреба” прийшла гнівна вказівка: Наливайченка – вигнать, Мельниченка – чому не заарештували прямо в посольстві і так далі, і тому подібне. І найгнівніші вказівки – щодо Мирослави Гонгадзе і дітей: паспорти відібрати, громадянства позбавити. Вам це нічого не нагадує? А мені нагадує. Те, що зараз виробляє Порошенко проти громадянина України Саакашвілі. Так от щодо Наливайченка і Мирослави Гонгадзе. Що зробили? Зробили все по закону. Видали їй і дітям паспорти українські і допомогли, чим могли в плані консульських послуг як громадянці України. Подобається вона президенту та главі АП, чи ні – ми це з голів своїх повикидали. І коли я зараз бачу рецидиви повернення цих часів, коли позбавляють громадянства незаконно, то я так само обурений, як був обурений у 2000-2001 роках.

Давайте повернемося до вашого перебування в США, тому що Олександр Якименко – ваш попередник на посаді голови СБУ в 2013-2014 роках, який працював колись на ФСБ, публічно звинувачував вас у тому, що вас начебто вербували у Сполучених Штатах, що ви були аґентом ЦРУ, що ви потім аґентів ЦРУ допускали до якихось таємних архівів. Генеральна прокуратура навіть намагалася відкрити кримінальне провадження з цього приводу. От Олександр Акименко свідомо вводив у оману громадськість і брехав про вас і ваші зв’язки з США, а ГПУ порушувала кримінальну справу? Що це були за ЦРУшники, які сиділи на Володимирській?

Це було доволі серйозно. Ми тоді були в жорсткій опозиції до Януковича, отже і до Якименка та інших його поплічників. І одну з кримінальних справ, за доносом комуністів, дійсно було порушено. І я стояв у списку тих, кого Янукович і комуністи намагалися засадити за ґрати: після Юлії Тимошенко та Юрія Луценка – Валентин Наливайченко. Дійсно, тоді вже не просто була кримінальна справа – вже все вони підшили, вже аґенти ФСБ, в тому числі в СБУ, всі сиділи і давали свідчення, і готували замовницьку шизоїдну справу. Але я можу сказати про більш серйозні речі. Справді, в Сполучених Штатах, в силу довгого терміну роботи – і в дипломатії, і в нацбезпеці України – у мене дійсно є серйозні контакти. З ким? З людьми, які там відповідають за національну безпеку, з першими особами, з людьми, які там займаються зовнішньою політикою, з тими, хто дійсно ухвалює рішення. І зараз вже, коли я в русі “Справедливість”, – з американськими політиками, вже з новою командою республіканців-консерваторів, наголошую, консерваторів, про що до цього часу, мабуть, не знає українська влада, які прийшли до влади в США, в усякому разі в адміністрації і сам президент Трамп. І що важливо для мене, Сергію, – не тільки колишні зв’язки, а от зараз, в січні 2017-го, я разом з командою поїхали до Вашингтону, в перехідну адміністрацію. Президентські канали Порошенка транслювали тоді, що тільки інший кандидат, потім, вже перед самою інавгурацією Трампа казали, що все, вже завтра буде у нього імпічмент. А ми поїхали до перехідної адміністрації і публічно, відкрито, на слуханнях представили докази російської агресії, представили бачення і наші пропозиції, як ми пропонуємо новій адміністрації продовжити підтримку України, яку щиро і серйозно робила попередня адміністрація, і третє – план боротьби з корупцією тут, в українській владі. Усі три плани спрацювали, і сьогодні подивіться хоча б на позицію адміністрації Трампа щодо підтримки України. Є у когось сумніви? А я нагадую всім, хто зараз так піариться навколо спецпредставника США щодо України пана Волкера: відкрийте, що ви мололи про американського президента в січні 2017-го. Чому так зневажливо і так нефахово півроку було втрачено в українсько-американських відносинах? Тому моє переконання і далі залишилось і в зовнішній політиці, і маючи зв’язки в американській політиці, в Конгресі, в Сенаті: продовжувати відстоювати національні інтереси України. В яких питаннях? Кажу вам сьогодні, Сергію, питання допомоги Збройним силам України – в озброєнні, оснащенні, в оборонних замовленнях та інша підтримка. Друге – обов’язково, спираючись на національні інтереси свої, домагатися, щоб Україна і США стали лідерами антиросійської коаліції протидії російській агресії на нашій території. Питання це? Питання. І як зробив прем’єр-міністр Японії? Двічі був у президента Трампа. Не селфі з ним робив, а двічі був. Вирішив що? Вирішив закупівлю оборонних ракетних систем. Проти кого? Проти двох потенційних агресорів – Північної Кореї і Росії. Найсучасніші ракети Мінітмент-3 американські, 5 тисяч кілометрів дальність. Це питання безпеки?

Безперечно. Але давайте повернемося до національної безпеки України. Ви вдруге прийшли до СБУ в досить важкий час. Це був лютий 2014 року: анексія Криму, потім захоплення частини Луганської та Донецької областей, штурм Луганського і Донецького обласного управління СБУ. Там було дуже багато зброї. От за три роки по тому ви вже розумієте, що ці події, можливо, розгорталися б по-іншому, аби було ухвалено якісь радикальні рішення, чи, скажімо, вжито жорсткіші заходи, ніж це було ухвалено в лютому-квітні 2014-го?

Найважливіше, що я завжди правдиво говорив і можу підтвердити зараз: найжорсткіші рішення, які можна і треба було ухвалити з 24 лютого 2014 року, – не сумніватися, хто проти нас, а це російська агресія, а всім йти на передову, на фронт. У тому числі і в питаннях недопущення анексії Криму, і в питаннях недопущення окупації та воєнної агресії на Донбасі. Підніміть усі мої публічні та непублічні рішення і заяви – тільки так я діяв. У мене особисто сумнівів не було. Єдине, чого не вистачало – в принципі не було Служби безпеки України на той час. Були ті, що цілили в нас на Майдані – Альфа. І так по всій країні, в областях. Були зрадники, і в СБУ, і особливо на рівні керівництва. Були люди, в тому числі в СБУ, які в принципі, за жодних обставин не збиралися захищати свою Батьківщину. І тільки невеличка група людей на чолі зі мною, яка прийшла після Революції Гідності. От ми одразу і пішли на передову. Куди? Доповідаю: під Слов’янськ, під Краматорськ. Я особисто – в Луганськ. З ким? З невеличкою кількістю, можу сказати – двадцять, максимум тридцять відсотків офіцерів, наприклад, Альфи, які залишилися вірними присязі українському народу. І велика вдячність і шана цим хлопцям.

Скільки, хоча б приблизно, людей?

90-100. чому не кажу кількість точно, тому що були не в одному місці. І так на всю державу. Більше їх просто не було. Був 101-й на чолі. Я поїхав. Щоб ніхто не сумнівався, що ми підем. Ми підем і штурмом виб’ємо і російських офіцерів, і сепаратистів, і той криміналітет, який, наприклад, захопив управління в Луганську. Чому політичне керівництво тоді не ухвалило рішення – це питання на все життя для них. У мене інших питань і рішень не було. Я не був і не є “диванним” патріотом. Сидіти і дивитися може хтось інший. Нікого іншого не було. З казанів їв я з цими хлопцями кашу і готувалися до нічних штурмів. Чому? Повторююсь. Скільки було людей – стільки й пішло в бій. Перше життя і перший бойовий наказ – стріляти на ураження і вбивати спецназ ГРУ – стоїть навпроти вас ця людина. І на все життя я пам’ятаю, хто загинув у першому цьому бою – першому в цій війні: капітан Біліченко, з Полтави, герой. Його дружина – вдова. Я з нею зустрічався, і дай Боже здоров’я тепер його дітям і їй. Для чого я це говорю? Та тому що досить вже брехати, що ніхто не протидіяв. Протидіяли хлопці-офіцери. Накази я їм віддавав, зброю ми їм шукали. Не було жодного прицілу нічного бачення, жодної снайперської гвинтівки. Повивозили Якименко, Янукович. Куди? Правильно, поки ми були на Майдані, – в Симферопіль, Донецьк і так далі. Російський спецназ зайшов, вони його запустили в кінці 2013 року. Брехня, що не було російських військ. Були! Тепер у цьому всі переконалися, але роблять вигляд, що так і має бути.

Були в Києві, чи де?

Я переконаний, що був і в Києві, і в Луганську, і в Харкові, і по всій Україні, де встигав. Але є і друга обставина. Я стверджую, що в березні 2014 року, особливо на початку березня, ми, невеличка група людей, до речі, треба віддати належне – і міністр Аваков, і інші, так само з невеликою кількістю офіцерів МВС, ми захищали що? Київ, київські аеропорти. Від кого? Та від російського десанту, який кожну ніч отримував накази: заводили двигуни транспортних літаків і Путін прощупував – висаджувати десант цієї ночі, чи наступної. Це справді так, і це буде розсекречено – всі ці матеріали і вся ця діяльність. І новий керівник Альфи, з Майдану (який, до речі, отримав важке бойове поранення вже на початку квітня 2014 року), ще до поранення він чим займався? Виконував мої накази. Брати два гранатомети, які залишились на базі Альфи, інше озброєння і перекривати злітно-посадочні смуги, щоб не дати російському десанту чи іншим збройним угрупованням висадитися в Києві. Чи то Узин, чи Бориспіль, чи Жуляни.

Ці дані, про те що десантники могли сісти в Києві чи поблизу Києва, це були дані української розвідки, правильно?

Не просто дані, а офіційні повідомлення, що от, на п’яту ранку – війна. Так весь березень і весь квітень. Ким обороняти? Ну це ж підтвердять усі, хто тоді разом зі мною були. Усю ніч не спали – висунулись туди. Не вистачило сил під Слов’янськ – хто направив сили? Ми, бойовий загін, та я особисто дав наказ. Виїхав командир Альфи – важке бойове поранення. Що він робить? Він, стікаючи кров’ю, далі керує боєм і знищує на тридцять відсотків російський спецназ Гіркіна-Стрєлкова. Вони своїх вбитих викидають, а хлопці-альфівці залишились на позиції і її відстояли. Жоден не відступив. Але таких людей по всій державі, на жаль для кожного з нас, було не більше ста людей. Було б сто тисяч, та хоча б тисяча – була б інша ситуація, це точно.

Іншими словами, за три роки вашої відсутності в Службі безпеки України в Україні відбулися карколомні зміни. Тому що дуже багато, я так розумію, було ФСБшників, які сиділи, в тому числі і на Володимирській.

Можу і про це згадати. За ті три роки, поки я був у парламенті, в опозиції до Януковича, в громадських організаціях (я ж написав Януковичу заяву про відставку на другий день після його інавгурації), навіть я, навіть фахівці в питаннях безпеки, не уявляли, до якої межі, наскільки глибоко і руйнівно було знищено систему безпеки за часів Януковича. ФСБшники працювали безпосередньо в підрозділах СБУ під час Революції Гідності. Російські спецслужби групами цілими заїжджали в січні-лютому 2014-го безпосередньо в Київ, жили на об’єктах СБУ часів Януковича-Якименка. Зі снайперськими гвинтівками та іншим обладнанням. Сили безпеки та правоохорони України було зруйновано. І саме тому ми були такими слабкими, ми як Україна, коли повномасштабна агресія почалася з 20 лютого, з анексії Криму. Ми з вами на Майданах, а 24 тисячі російських військ, про розміщення яких Янукович підписав угоду, вже вийшли на вулиці Криму. Ось у чому насправді трагедія України. Але причина того, що російському агресору спочатку було легко, в тому, що зрадники в найвищому політичному керівництві та керівництві тодішніх правоохоронних органів України повністю перейшли на їхній бік. І Янукович, і інші, стверджували і готували Новоросію. І Янукович, і інші зробили все можливе, щоб ФСБ повністю зайшло в СБУ. І Янукович, і інші зробили все можливе, щоб їхні мери, їхні ради в Східній і Південній Україні виступили не просто як колаборанти, а як повномасштабні учасники окупації нашої території – рішеннями, мітингами, пропагандою, зброєю. Незаконною діяльністю і так далі.

І ніхто з них не відповів.

А от це вже друге питання. Запитайте в мене. Достатньо було до 2015 року здійснено арештів, вилучень документів, зброї, вибухівки – не на словах, а конкретно, разом з агентурою і всім іншим, – для того щоб з 2015 року провести відкритий народний трибунал, спеціальний суд над усім цим злочинним режимом. Але провести не тільки щодо Януковича за статтею “державна зрада”, а і силовики, мери, Компартія, Партія регіонів і всі інші. І на відкритому публічному суді засудити через український суд, через усю доказову базу їхню діяльність, і повернути вкрадене ними за ті часи.

Дякую. 18 червня 2015 року вас було звільнено з посади голови СБУ. Ви пам’ятаєте останню розмову, яка у вас була з президентом Порошенком, коли він сказав: все, Валентине, ми більше разом не працюємо, ми більше не маємо спільних політичних перспектив?

Про політичні перспективи не було розмов у принципі. Я тоді не займався політикою і жодні перспективи мені були нецікаві. Розмова, в тому, що я маю право оприлюднити, складалася з двох частин. Перша: ось докази корупції і офшори, які я вас прошу доручити тим, хто буде після мене – вашому генпрокурору, кому завгодно – повернути вкрадене в зв’язку зі згорілою нафтобазою під Києвом. Чотири офшори, два з яких – колишнього керівництва Генеральної прокуратури. Поверніть, будь ласка, ці гроші. І я не просто так кажу, є мій підпис під доказовою базою: я вже домовився і вже приїхали фахівці ФБР США (це щодо моїх американських зв’язків), які готові допомогти в пошуку грошей з офшорів і їх поверненню в Україну. Це мільйони і мільйони доларів. Це перша частина розмови. І друга частина складалася з того, що я далі працювати на цій посаді в будь-якому випадку не буду. Я готовий звернутись до парламенту, тільки хай не роздають гроші. Сергію, коли я побачив, почув, що мільйони доларів, посади на митницях, посади в податкових адміністраціях роздають тільки за те, щоб поки я тут тримаю Наливайченка, ви проголосуйте, щоб його зняли з посади… Це не просто обурення, це огида. І я вийшов і публічно звернувся до всіх через телекамеру: голосуйте, я йду. Досить. Корупція у владі – мені тут не місце. Я допоміг, щоб хоч під час мого звільнення менше було корупції в парламенті.

А скажіть, будь ласка, ви з Петром Порошенком були на “ти”?

Ніколи. Тільки на “ви”.

А що він вам сказав, як ви прощалися?

Ніяк. На цьому все й завершилося.

І після того разу ви не спілкувалися?

Після цього – ні. Тому що і тоді позиція моя не змінилася, і після того як я пішов. Я продовжив і продовжуватиму боротьбу з корупцією у владі, з офшорниками у владі. Я не зупинюсь, поки нарешті не буде знято недоторканність з усіх народних депутатів, з президента і з суддів. Ось трикутник цієї корупційної гідри, яка зжирає нашу з вами державу, яка є справжнім внутрішнім агресором, допомагаючи зовнішньому агресору нищити кожного українця. У цьому, на моє переконання, є національна загроза. Але в цьому і моя дія. Я говорю і виборюю ті принципи і систему, які кардинально різняться від того, що є зараз і що, на моє переконання, не дасть розвиватися Україні та українцям. Значить цю систему треба зламати і приводити нових, некорумпованих людей на будівництво іншої системи: некорумпованої, прозорої, європейської.

Півтора роки тому ви заявили про об’єднання зусиль з “Батьківщиною” Юлії Тимошенко. А чим це об’єднання завершилося? Союзу Наливайченка і Тимошенко зараз не спостерігається. Юлія Тимошенко хоче бути президентом – це для неї, мабуть, один з останніх шансів стати президентом України, у 2019 році. У вас, очевидно, також є президентські амбіції. Ви залишаєтеся політичними партнерами, чи все ж таки нема союзу між “Батьківщиною” і “Справедливістю”?

Є чітке, без кулуарщини, партнерство. І ми про нього і тоді публічно заявили, і зараз воно триває. Політичне партнерство з “Батьківщиною” і з Юлією Володимирівною Тимошенко. Сьогодні, завдяки нашій розмові я згадав, коли її вчинки допомогли вирішити національні питання в найскладніших умовах – з РосУкрЕнерго, з російськими газовими посередниками, російськими спецслужбами тощо – на користь України. Тому у мене жодних сумнівів щодо цього партнерства не було і немає. Більше того, я підтверджую, що зараз наше партнерство полягає в тому, щоб боротися з корупцією, щоб спільними діями не допускати свавілля і політичного переслідування, як зараз, наприклад чиниться проти громадянина Саакашвілі з незаконним позбавленням його громадянства. І на цьому прикладі мивиборюємо останнє, що ще не приватизували оці корупціонери при владі – хоча б інститут громадянства, хочаб український паспорт не чіпайте. От у чому наша конкретна дія тут і сьогодні. Я вам скажу, і Юлія Володимирівна підтвердить: ніколи не було мови про те, що оце чи те крісло поділимо, і нам це не цікаво.

У нас буквально кілька хвилин лишилося до завершення. Запитаю вас про Дмитра Яроша. Коли ви були народним депутатом від УДАРу, він був вашим помічником. А як довго Ярош у системі СБУ. Тобто, він колись був у цій системі, чи це міф?

Дмитро і його побратими завжди були патріотами. І жодного відношення до СБУ вони і тоді не мали. Ви правильно сказали, що він був моїм помічником. Я був з тих депутатів, які чим могли підтримували опозицію, патріотів. Не тільки Дмитро мав статус мого помічника для того, щоб його не переслідували тоді Янукович і його спецслужби. Але і Дмитро, і його побратими, і “Тризуб”, і “Правий сектор” і на той час, і зараз є патріотичними українськими організаціями.