Персони

27 Грудня 2019
Іван Леньо: Є два варіанти зупинити війну: або піти на умови агресора, або знищити агресора
Український музикант і лідер рок-гурту KOZAK SYSTEM - у програмі "Досьє" із Сергієм Руденком

Слово – зброя. А співане слово – надто потужна зброя. Це доводить наш гість, чия творчість –більше, ніж культура. Його творчість – це частина української культурної зброї. У нас у гостях український музикант і лідер рок-гурту KOZAK SYSTEM Іван Леньо.

Починаємо з бліц-опитування. Короткі запитання – короткі відповіді. На реакцію – 10 секунд. Що ви вважаєте своїм найбільшою перемогою у житті?

Ну, якщо б моє життя сьогодні закінчувалось, це був би один факт. А оскільки я сподіваюся ще жити доволі довго, то у кожен період мого життя були якісь перемоги і якісь поразки. Якусь одну я не виділю.

Тоді я запитаю вас про поразку. Що ви вважаєте найбільшою поразкою у житті?

Все, що відбувається зі мною, дотичне до того, що відбувається з моєю країною. І якщо у мене надто болючих поразок не було, то у моєї країни вони були.

Чи було вам колись соромно за свої дії. І якщо так, то за які?

Безперечно. Думаю, в юності, в дитинстві я робив багато різних дурацьких вчинків, тому що був розбишакою.

Скільки коштував Іван Леньо у 2012 році?

Думаю, що Іван Леньо окремо від KOZAK SYSTEM не оцінюється. Але якщо говорити про KOZAK SYSTEM, то це комерційна таємниця. Зараз KOZAK SYSTEM коштує дорожче.

Скільки коштує Іван Леньо у 2019 році?

Якщо говорити про ті цінності, які я сповідую, я можу робити дуже багато речей безкоштовно. Якщо якісь речі мене примушують робити попри мою волю, то тут гроші безсилі.

Чи пропонували вам колись хабарі?

Мені нема за що давати хабаря. Я не функціонер і не державний службовець. Тож хабарі не пропонували.

Чи давали ви комусь хабарі?

Намагаюсь не доводити до цього. Але по допомогу друзів безперечно звертався.

Помаранчева революція чи Революція Гідності?

Обидві дуже важливі у нашому житті.

Чи доводилося вам виступати на підтримку кандидатів у президенти України?

Так.

Який з шістьох президентів України вам найближчий за духом і чому?

Віктор Андрійович Ющенко. Тому що він реально є тим, яким би я хотів бачити українського президента. За складом розуму, за знаннями, за вірою в Україну і, найголовніше, за його українською позицією.

Що є вершиною творчих амбіцій Івана Леньо?

Хотів би, щоб KOZAK SYSTEM гастролювало б світом і несло б українську культуру тим, хто погано знає про існування України як держави.

Чи мрієте ви стати президентом України?

Мріяти про таке неможливо. Це не є професією і навіть не є посадою. Це щось містичне. Людина, яку вибирає народ, зазвичай сама не усвідомлює, наскільки ця посада небезпечна, неймовірно відповідальна і дуже важка. Я не хотів би нести цей хрест.

Ким би ви хотіли себе бачити за 10 років?

Рок-музикантом, який активно гастролює.

Дякую. З бліц-опитуванням усе. Переходимо до основної частини програми. Ваш дідусь був побратимом Степана Бандери? Це дід по мамі чи по батькові? Розкажіть про свою родину. 

По маминій лінії мої родичі – переселенці з Лемківщини. Родичі батька завше жили в Україні. А буквально нещодавно я дізнався, що мій батько, якого я єдиного знав усе життя, який мене виховував, не є моїм біологічним батьком. А біологічний батько жив у Калуші і не так давно помер. Так от він був сином сотника УПА і побратимом Бандери.

А як ви сприйняли цю історію? У 46 років дізнатися про біологічного батька…

Знаєте, якщо б я дізнався про це років у 25-30, думаю, що моя реакція була б негативною. Люди в цьому віці великі максималісти і моралісти. А вже у цьому віці я достатньо філософськи дивлюся на життя. Мені було нелегко, але як дослідник цього життя я з великим задоволенням зустрівся з ним. Це виглядало дуже зворушливо. Він тримався молодцем, пояснив, чому він не міг появлятись у моєму житті.

Після школи, як ви зізналися в інтерв’ю радіо "Новое время", ви збиралися вступити у Франківський технікум з ухилом до футболу. Не шкодуєте, що не стали футболістом?

Ні. Тому що моя кар’єра як музиканта відбулася, а що було б, якби я став футболістом, я сказати не можу. Але точно знаю, що яку б професію не обрав, досяг би в ній неабияких успіхів, бо я за природою перфекціоніст.

Наприкінці розпаду СРСР, коли ви вступали в музичний технікум, люди здебільшого займалися кооперацією: їздили на Польщу, щось заробляли. Чому ви вибрали музику?

Рідко натрапиш на дитину, яка в 13-14 років вже твердо знає, ким вона хотіла б бути. Я таким не був. Я грав на акордеоні, бо батькові це подобалося. Мій вибір був спонтанним. Батько сказав: "Спробуй вступити в музичне училище". Музична професія цінувалась тим, що трохи не єдина не вимагала робочого дня з 9-ої ранку до 6-ої вечора. Музиканти – це була каста творчих людей, яка фактично випадала з системи трудового рабства. Я грав не дуже добре, поступив з великими труднощами, не було великого конкурсу. А далі мене це захопило. Я дуже багато працював і вже не мислив себе поза музикою.

Ви вчились у двох консерваторіях – Воронезькій та Київській.

У Воронезьку я поступив тільки тому, що в Київській на той час не було класу акордеону. Тоді клас акордеону був тільки в Росії, і я просто не мав вибору. Тільки-но в Києві відкрився клас акордеону, я перевівся.

Ви вчились і в аспірантурі Київської музичної академії.

Так, я закінчив аспірантуру, але не захищав кандидатську. Я цього не захотів. Я був чистим виконавцем, мені це подобалося. А якби захистив дисертацію, це вже була б діяльність навколомузична, викладацька.

Період після консерваторії і до гурту "Гайдамаки". Знаю, що ви їздили з Олександром Ярмолою по Європі, виступали. Розкажіть про цей період.

Це був один з найцікавіших періодів мого життя. Тільки-но відкрилися кордони, з’явилася можливість побачити світ. Ти молодий, ти настирний. Хотілося волі. Сашко одним з перших сів у потяг і поїхав до Польщі, до Німеччини. Це було дуже непросте життя. Були поневіряння, була гра на вулиці, "на шляпу". Були ночівлі у різних сквотах, хостелах. Були знайомства з різними неординарними людьми – і цікавими, і зовсім непотрібними. Але все це було, тому що все це рок-н-рол. Усе це стало фундаментом мого розуміння що таке рок-н-рол, що таке рок-музикант. І я досі користуюся тими напрацюваннями, які здобув тоді.

Дуже великий період вашого життя – "Гайдамаки". У 2012 році ви розійшлися з Ярмолою і створили. На запитання журналістів про те, які у вас відносини з Олександром Ярмолою, ви відповіли: "Слава Богу, ніяких". А чому?

Я по-різному відповідаю на це запитання. Тоді нам здавалося несправедливим, що він забрав собі цю назву, яка очевидно належала і нам, а ми вчотирьох лишаємося без імені. Але сталося так, як сталося, а нам прийшлося з нуля піднімати нове ім’я. але зараз я про це не шкодую. Тому що "Гайдамаки" – це був великий класний період, який закінчився в той момент, як ми розійшлися. Сьогодні те, що робить KOZAK SYSTEM, набагато об’ємніше, ніж те, що роблять "Гайдамаки". Можливо, закінчилися часи прямолінійної і брутальної музичної "гайдамаччини", а почалися часи розумного підходу до бунтарства. Як на мене, будь-яка бунтарська діяльність має бути усвідомленою, тому що її результати набагато важливіші, ніж сама діяльність. Сама стихія мене не захоплює. Мене захоплюють результати.

Але зараз у вас немає упередженого ставлення до Сашка і ви нормально спілкуєтеся?

Ми не спілкуємося, тому що майже не бачимося. Але якщо побачу – потисну руку, привітаю.

У останні три десятиліття українська музика переживала різні періоди. Піднесення середини 90-х, потім у концертні зали України прийшли баскови і кіркорови. Що стримало тоді рух української музики і чому ми переживали тоді культурну окупацію російської попси? 

Ви поставили запитання, на яке, якщо вдумливо і в повному обсязі відповісти, потрібна щонайменше година. Якщо коротко і просто: існувала імперія. Імперія всотала в себе найкраще – з технічної точки зору, людський фактор. До Росії їхали найкращі. Там була можливість відбутися як професіонал. Україна вирішила стати незалежною. Не всі мешканці України були солідарні з тією пасіонарною меншістю, яка вирішила стати незалежною країною. Це дуже обмежило серйозний поступ, еволюційний стрибок у просторі. Це стосувалось усіх сфер діяльності українців – музики, науки, техніки тощо. І якби не почалася війна на Сході України, до сьогодні ренесанс української сучасної культури, мистецтва, кіно, літератури не відбувся б, а якщо і відбувався б, то дуже повільно. Це не був би мейнстрім, це був би андеграунд. Сьогодні, за 5 років від Майдану, ми бачимо величезні, як на такий короткий час, здобутки. Українські музиканти збирають стадіони. І вже не один гурт "Океан Ельзи", а їх набагато більше. Є успіх за кордоном, команди роблять успішні закордонні тури. Все це відбувається тому, що українці прокинулися як нація, і я дуже хотів би, щоб це не зупинялось.

Ви у численних інтерв’ю говорите, що KOZAK SYSTEM має фундаментальну проукраїнську позицію. Як ви ставитеся до українських колег, які продовжують виступати в Росії?

Ну, я таких вже зараз не знаю. А якщо вони є, то вони мені не колеги. А в принципі, будь-яка публічна людина – хотіла б вона цього, чи ні – має з часом публічно заявити про свою громадянську позицію. І якщо ти підтримуєш війну Росії проти України – приготуйся до осуду, до того, що твої концерти будуть зривати, що, можливо, тобі доведеться емігрувати в ту країну, яка тобі більше подобається.

У липні 2019 року, в інтерв’ю "Молодому буковинцю", ви розказали, що вас колись сватали в політику. Хто і чого хотів від вас отримати в політиці і чому ви туди не пішли?

Думаю, що за мою чітку громадянську позицію і зате, що я наважуюсь озвучувати речі, які інші люди не наважуються. Для політичних партій такі персонажі як я мають неабияку цікавість: є аудиторія, може бути неабиякий рейтинг. Але. Я наголошую: мати громадянську позицію – це нормально для будь-якої людини, але не більше в моєму випадку. Тому що коли я заходжу на поле, де починається політична боротьба, там потрібно мати зовсім інший архетип, інше мислення, бути людиною, м’яко кажучи, доволі хитрою, цинічною, вибачте за слово, брехливою. Тому що така царина. Я не хочу бути не собою. Крім того, я не вірю, що сьогодні будь-який політик може бути незалежним і привести до якогось конкретного результату, якщо його не підтримує велика кількість людей. Але підтримує свідомо. Не те, що ми бачимо зараз, коли 70 умовних відсотків населення має надію. Самі нічого не роблять, а просто вірять черговому лідеру, образ якого зліпили в телевізорі, і мають надію.

Чи є в KOZAK SYSTEM якісь принципи, коли ви десь і у когось не будете виступати за будь-які гроші? 

Безперечно є. мова про одвічних ворогів України, тих, хто зараз на Сході вбиває моїх братів і сестер.

В Україні теж є їхні прихильники.

І їх достатньо. Скажімо так. Ми не будемо виступати для людей, чию громадянську та моральну позицію ми добре знаємо і не поділяємо.

А як часто вас запрошують виступати на приватних вечірках, на корпоративах, на весіллях.

Не дуже часто, але запрошують.

З 2013 року у вас чітко артикульована громадянська позиція , ви брали активну участь у Революції Гідності, виступали на фронті. Як виставитеся до тих музикантів, та й взагалі до тих людей, які не помічають в Україні війну?

Може вони дійсно так заглиблені у свою роботу і знаходяться у своїй капсулі, що вони цього не помічають, у що я не вірю. Хіба що існують один чи два якихось генії. Неможливо не помічати війни. Відповідно, неможливо не мати з цього приводу своєї позиції. Якщо вони її не озвучують, значить вони бояться. І тут питання: бояться чого? Осуду своїх близьких? Втратити прихильників, гонорари, відомість? Інших я пояснень не знаходжу.

Можливо, це пов’язано і з тим, що останні президентські та парламентські вибори були, в принципі, визначальними для українського суспільства. Тому що хтось хотів отримати все і відразу: і мир на Донбасі, і низькі тарифи, і дешеву ковбасу… Суспільство у нас різне.

Дуже різне.

Це не суспільство, де "брат за брата", як у вашій пісні. Люди намагаються заплющити очі і сказати: "Це десь там, на Сході, далеко. Ми цього не бачимо і слава Богу".

Це наш український народ. Він різний.

І нема на те ради?

Нема ради. Непотрібно бідкатися з приводу реакції на сучасні події людей, які не мають впливу на ці процеси. У кожній країні є прошарки населення: хтось відповідає за реальні процеси, а хтось просто споживає, скажімо так. Це нормально. Якщо мама чотирьох чи п’яти дітей намагається заробити якусь копійку, щоб їх нагодувати, вивчити, одягнути, і в цей момент їй не вистачає часу розбиратись у якихось соціальних процесах, це нормально, це життя. Але ми зараз говоримо про тих людей, які мають свідомість, які розуміють, що відбувається, і продовжують мовчати, не помічати, а ще гірше – перетворювати в просторі війну Росії проти України на громадянський конфлікт. Оце підло, я вважаю, і приведе до катастрофічних наслідків.

Президент Зеленський дуже часто говорить про примирення. Примирення, примирення і примирення. Таким чином закладаючи у свідомість людей, як логічне продовження, що примирення може бути після громадянської війни. Очевидно, після того, як Росія піде з Донбасу, ми пройдемо великий період порозуміння, якщо вона звідти піде. Як ви думаєте, багато часу для цього знадобиться?

Це залежить від прояву громадянської позиції великої кількості українців. Адже за соцдослідженнями в Україні досі існує 15% населення, яке вважає, що українці почали війну проти Росії. Я не повірив своїм очам, але це правда, є така статистика. Пасіонаріїв, які першими виходили на Майдани, які першими йдуть на Віче, дуже мало, десь 3-5 відсотків. Рештою дуже легко маніпулювати. Люди вірять телевізору, на жаль. У нас президент, фактично, був обраний завдяки одному-єдиному серіалу. Реальність набагато важча. І як зараз бути президенту Зеленському для того, щоб, як він хоче, зупинити війну, є два варіанти. Або піти на умови, які пропонує агресор, або знищити агресора.

Шість років минуло від початку Майдану. Що за цей час Україна здобула і що втратила?

Здобула найголовніше – відчуття того, що простий народ може впливати на хід історії і змінювати її. Люди повірили, що українське може бути модним, може бути конкурентоздатним. Що Україна як країна може відбутись, якщо ми всі разом будемо працювати в певному режимі. За цей час з’явилося багато здобутків в українській культурі. У нас народилися діти, які не знають мови загарбника. У нас тривають процес розвитку країни як явища. А негативного, я думаю, тільки одне: дуже шкода Героїв України, які загинули за її незалежність.

У лютому 2020 року ваша команда презентує альбом, який називається "Закохані злодії". Що це буде за альбом, і хто виступатиме в Жовтневому палаці?

Ми цей альбом назвали символічно. Нам дуже сподобалася назва однієї пісні, яку ми почули у виконанні молодого музиканта Максима Рубана в одному з київських клубів. Нам ця назва здалася дуже цікавою. У новому альбомі, який ми будемо презентувати 29 лютого в Жовтневому палаці, всі пісні матимуть любовну тематику. Це різні прояви, різні стадії стосунків між чоловіком і жінкою. Не завжди успішні, часом трагічні, часом дивні… А "Закохані злодії" – це дуже вдалий образ нас, як музикантів, що представлятимуть ці пісні.

А що для вас щастя? Коли ви відчуваєте себе щасливим?

На мій погляд, щастя – це побічний ефект від добре організованого життя. Щастя не буває довгим. Це спалахи, дуже короткі проміжки часу, коли ти відчуваєш певну насолоду від результату, скоріш за все. Це дуже ефемерна складова, яку неможливо злапати, зафіксувати. Але вона існує серед хаосу, і я дуже щасливий, що відчуваю це щастя майже кожного дня.

Ну і традиційне запитання для всіх гостей нашої програми. Якою є ідеальна Україна у вашому розумінні?

Для короткої відповіді можна було б назвати країну, на яку я б хотів, щоб Україна була схожа. ну, наприклад, Німеччину. Але кожна країна унікальна, кожна має свій шлях. Я хотів би бачити Україну, люди в якій не вважають її територією. Які вважають себе громадянами. Які люблять і шанують кожен сантиметр нашої землі. Які відчувають себе дотичними до процесів еволюції. Які усвідомлюють, що від їхнього голосу та позиції залежить їхнє майбутнє і майбутнє їхніх дітей. Щоб люди знали рідну мову, поважали її, знали б ще принаймні дві-три іноземні мови, багато їздили. Щоб українці частіше посміхалися один одному. Щоб не шукали винних, не чекали Месію, не плакали. Щоб були налаштовані позитивно і неймовірно поважали батьків.

На цій оптимістичній ноті ми завершуємо розмову. Дякую вам.

 

Фото Валентина Кузана 

Нові досьє

Новіков Олександр. ДОСЬЄ

Чи літав Зеленський до Москви? З'явилися подробиці чартера Зеленського із Оману

Ахтем Сеітаблаєв: Серіал "Свати" - це бізнес на крові

Adelon AG (Аделон АГ)

Сипачьов Володимир Веніамінович. ДОСЬЄ

Іван Леньо: Є два варіанти зупинити війну: або піти на умови агресора, або знищити агресора

Венедіктова Ірина. ДОСЬЄ

Антоненко Андрій ("Riffmaster"). 10 фактів із життя

Сеітаблаєв Ахтем. 10 фактів із життя

Макс Кідрук: Після команди, яка зараз при владі, навряд чи хтось захоче йти в політику

Реклама

Партнери