Хто такий Залужний?

Сьогодні я вам розкажу про 15 маловідомих фактів з життя українського генерала Валерія Залужного.

Факт перший. У дитинстві Залужний мріяв стати коміком

Так-так. Саме коміком. Не дивуйтеся.

У вересні 22-го Залужний зізнався журналістам тижневика Time, що у дитинстві він мріяв стати коміком. Мабуть, після цього зізнання генерала комусь у Офісі президента гикнулося.

Однак, Валерій Федорович не грав у КВН, і не виходив на велику сцену. Але, як розповідають ті, хто служив із Залужним, до приходу на посаду головнокомандувача ЗСУ Залужний мав імідж командира з бешкетним характером, який славився більше своїми жартами, аніж дисциплінарними стягненнями.



Факт другий. У школі Залужного називали «Валєрчиком»

Залужний не був відмінником, але був старанним, мав чисті зошити і завжди охайно складені речі. Про це згадує перша вчителька Валерія Залужного - Тетяна Шатульська-Пелешок.

У сьомому класі Валерій, який до того був одним із найменших за зростом у класі, різко підріс. Приблизно тоді, згадують однокласники, його почали називати Валєрчиком: так його і досі називають друзі дитинства.

Факт третій. Ворожка нагадала Залужному війну і посаду Головнокомандувача

У час, коли Залужний навчався у Одеській академії сухопутних військ, він зі своїми однокашниками-курсантами у потязі зустрів ворожку. Вона, як згадує генерал, була красива і елегантна. Жінка запропонувала хлопцям поворожити на картах.

Як згадує сам Залужний, він до останнього відмовлявся від ворожіння. Але жінка його таки умовила. Сказане нею вразило курсантів.  «Я побачила війну. Страшну. У нас, тут. А ти (звернулася вона до Залужного) там найголовніший», — сказала вона ошелешеному Залужному.  

Валерій не лише запам’ятав цей епізод, а й головне —  через тридцять років публічно згадав про нього у своїй автобіографічній книзі «Моя війна». Генерал каже, що цей епізод зринув у його пам’яті наприкінці лютого 22-го.

Факт четвертий. Залужного призначили Головкомом тоді, коли він вже збирався йти до армії

У травні 21-го Офіс президента вирішив змінити Головкома ЗСУ. Тоді Залужному сказали: Зеленський і його команда планують призначити на цю посаду саме його. Валерій на той час був командувачем Оперативного командування «Північ» і хотів вже йти з армії.  

Заїхав додому і зустрів там родину знайомих. Приятель, якого генерал не називає у книзі, сказав йому: у військовому керівництві плануються зміни. Той відповів: нічого дивного. Мовляв, про кризу в армії знають всі. Неназваний Залужним приятель того вечора повідомив: «Головнокомандувачем ЗееСУ хочуть призначити саме тебе». Як зізнався Залужний у інтерв’ю Time, він відчув тоді «не просто удар нижче поясу, а одразу нокаут».  

Можна припустити, що згаданим приятелем Залужного був Олексій Арестович – давній товариш Валерія Федоровича.

Принаймні, сам Арестович неодноразово публічно говорив про те, що саме він рекомендував Зеленському призначити Залужного Головкомом. Чи так було насправді знають лише троє – Арестович, Залужний і Зеленський.  

Факт пятий. У 2012-му Залужний хотів вступити до Військової академії Генштабу Росії

У 2012-му у Військовій академії Генштабу Росії було лише одне місце для представника України. Так, тоді там, виявляється, були квоти для українців. Тоді на це єдине місце претендував Валерій Залужний.  

В останній момент квоту віддали не Залужному, а іншому претенденту. Сам Валерій Федорович каже, що тоді перемогла корупція – до російської академії поїхав інший військовий, який згодом сів до в’язниці. Залужний був розчарований.  

Хоча тепер, через 13 років, ми можемо подякувати корумпованому режиму Януковичу, що Залужний не поїхав до Москви і ми отримали прекрасного Головкома ЗСУ. Бо хто знає, як би доля повернула Залужного по завершенні академії Генштабу Росії.

Факт шостий. Під час служби в ЗСУ Залужний працював охоронцем у нічному клубі, таксував і охороняв будівництво

У 2005-му під навчання на оперативно-тактичному факультеті Національної академії оборони Валерій Залужний разом із Едуардом Москальковим підпрацьовував охоронцями у нічному клубі. Залужного не вистачило надовго.

Через три місяці він почав таксувати, аби звести кінці з кінцями. Пізніше, в 2013-му, Залужний працював нічним сторожем на будівництві. Тоді заробітна плата у комбрига складала три з половиною тисяч гривень, а гуртожиток в університеті оборони обходився йому в одну тисячу чотириста гривень. За навчання на «відмінно» Залужний отримував 11 тисяч гривень.

Показовий епізод, про який згадує у своїй книзі «Залізний генерал» Людмила Долгановська: працедавець, забудовник, запропонував Залужному заробітну платну в 50 тисяч гривень і окрему квартиру, аби він очолив служби безпеки його будівельного комплексу. Однак Залужний відмовився. І в цьому, до слова, підтримала його дружина.

Факт сьомий. У 2022-му Залужний пропонував наступ України на Білгородщину

2022-го тодішній Головнокомандувач Збройними силами України Валерій Залужний пропонував наступ на Білгородську область.
 
Про це в інтерв’ю ВВС розповів радник Залужного генерал-майор Віктор Назаров. Назаров каже, що Залужний пропонував це на одному із засідань РНБО.

План був такий: стабілізація лінії фронту на Донбасі, операція з ураження об’єктів у Криму та операції в глибині території Росії, зокрема для ураження енергетичних об’єктів.
 
Саме тоді й йшлося про перенесення бойових дій на стик Курської та Білгородської областей.

Однак цей план Залужного у 2022-му було відхилено.

Факт восьмий. Залужний отримав у спадок 1 мільйон доларів

Взимку 2023-го генерал Залужний отримав у спадок 1 мільйон доларів.
Заповіт на ім’я тодішнього Головкома ЗСУ написав співробітник всесвітньовідомої компанії - Microsoft Corporation, математик, фізик та хімік українського походження - Григорій Степанець. Залужний переказав усю суму на потреби Збройних сил України.  

Залужний – не єдиний українець, хто несподівано для самого себе був згаданий у заповіті. Отримання спадку також підтвердили Український Католицький Університет, Києво-Могилянська академія та ансамбль «Хорея козацька».

Факт дев’ятий. На честь Залужного названі вулиці у чотирьох регіонах України

Перша вулиця на честь генерала Залужного з’явилася у травні 2022-го в Покрові Дніпропетровської області. Там вулицю Горького перейменували на вулицю Залужного.  

Через місяць після цього в Старій Синяві на Хмельниччині вулицю Жукова перейменували на вулицю Генерала Залужного. У 23-му вулиці Залужного з’явилися в Конотопі, що на Сумщині, та у Малині на Житомирщині.

У травні 24-го у Святошинському районі Києва, по вулиці Котельнікова, 51 було створено мурал Валерія Залужного розміром понад 120 квадратних метрів.  

Факт десятий. Генерал Шаптала – давній друг Залужного

Генерал-лейтенант Сергій Шаптала, який за часів Головкома Залужного керував Генеральним штабом ЗСУ, – давній друг Валерія Федоровича.  
Як і Залужний, Шаптала закінчив Одеський Інститут Сухопутних військ. У 2014-2017 роках він був командиром 128-ї Мукачевської гірсько-піхотної бригади. Брав участь у боях за Дебальцево. У 2015-му Шапталі було присвоєне звання Героя України.  

У липні 2021-го після призначення Залужного Головнокомандувачем Збройних сил України, призначений начальником Генерального штабу ЗСУ.  У лютому 2024-го після відставки Залужного звільнений з посади.  
Вітаючи Шапталу із 50-річчям у лютому 2023 року, Залужний написав:

«Ми дружимо майже все життя. Гідно пройшли наші військові шляхи, досягнувши їх вершин, і, головне, залишились людьми.

Війна згуртувала нас, підкреслила сутність. Мужність, виваженість і людяність Сергія Олександровича проявилися з перших днів російського вторгнення у 2014 році. Орден Богдана Хмельницького та «Золота зірка» Героя України це тільки доводять. Як і те, що старший син обрав шлях батька і є офіцером Збройних Сил України. Безсонні ночі, десятки годин напруженої роботи, тисячі документів – все для забезпечення боєздатності війська, все для прийдешньої Перемоги. Дякую за дружбу, за надійне плече і підтримку! За самовіддану службу своєму народові! Честь служити пліч-о-пліч у цей трагічний і величний час!»

Факт одинадцятий. Залужний відмовився від евакуації

Колишній голова Об'єднаного комітету начальників штабів армії США Марк Міллі розповів, що на початку великої війни Росії проти України запитував у Залужного, чи не планує той евакуюватися у безпечніше місце.  

«Я сказав йому: „Я вас не розумію“, — каже Залужний. — Для мене війна розпочалася 2014 року… Я не тікав тоді й не збираюся тікати зараз».

Міллі визнав, що у перші тижні війни був вражений, побачивши, як стоїчно тримаються українці.

Факт дванадцятий. Дружина Залужного – вірний соратник «залізного генерала»

У соціальних мережах Залужний доволі часто зізнається своїй дружині Олені у коханні і постить спільні фото.   

Генерал каже: навіть тоді, коли він не вірив собі, в нього завжди вірила його дружина.  
«Все, що я маю, і все, чого я досяг – це ти», – зізнається їй генерал, публічно дякуючи своїй коханій.
Олена народилася 24 липня 1976-го. За освітою – фінансист, працювала в Укргазбанку. Разом із Валерієм вони вже понад 20 років. У пари дві доньки від попередніх шлюбів подружжя, Христина та Аріна, спільних дітей немає. Публічна інформація про Олену Залужну доволі скупа. І здебільшого – вона у фотографіях на особистій сторінці генерала у Facebook.
Утім, у книзі «Залізний генерал» комунікаційниця Головкома Людмила Долгановська пише: в той час, коли у родини Залужних було сутужно з грошима, а Валерій Федорович змушений був підробляти нічним охоронцем на будівництві, Олена їхала з ним до роботи на авто, аби той від перевантаження не заснув за кермом. В цій же книзі – рідний брат Залужного – Артур згадував, як на початку війни на Донбасі, дружина Валерія була поруч з ним у найгарячіших точках.  
Тепер Олена – поруч із Валерієм під час його дипломатичного відрядження до Великої Британії.

Факт тринадцятий. Рідний брат Залужного – колишній військовий, а нині – співробітник МЗС

Артур Залужний – рідний брат генерала Залужного. Він на тринадцять років молодший за Валерія. Артур каже, що їхні батьки важко працювали, а відтак з ним няньчився старший брат. Перша вчителька Залужного – Тетяна Шатульська-Пелешок, яка  жила поруч із родиною Залужних у Новоград-Волинському, згадує, що родина майбутнього генерала жила дуже скромно. «Залужні учотирьох – дорослі і Валера з молодшим братом – жили в однокімнатній квартирі біля вокзалу, там поруч дві військові частини». 

Пізніше батьки розлучилися і головним чоловіком в сім'ї довелось стати Валерію.

Артур зізнався, що старший брат ніколи не нав'язував комусь свої думки, проте сім'я знала, що він завжди вмів зробити правильно, а його авторитет був досить вагомим.

Коли молодший брат ішов до школи, то старший зібрав всі свої кошти та збереження і купив йому рюкзак, а ще ігрову приставку «Денді».

До 2024-го Артур Залужний перебував на військовій службі, воював на Донбасі. Нині він – радник у Міністерстві закордонних справ України.

Факт чотирнадцятий. Кримінальні справи проти Залужного

У січні 2025-го оглядачка NV Юлія Забєліна, посилаючись на власні джерела, повідомила, що проти генерала Залужного відкриті кримінальні справи. Про деталі цих справ журналістка не повідомила.

Офіційного підтвердження зазначеної Забєліною інформації наразі немає. Утім, про те, що проти Залужного порушені кримінальні справи кілька разів публічно говорив і колишній радник Офісу президента Олексій Арестович.  
Українська служба ВВС у січні 2024-го повідомила, що генерал Залужний офіційно не фігурує в кримінальній справі про неналежну оборону півдня України, але з ним щодо цього розмовляли слідчі Державного бюро розслідувань.  
Чи насправді проти Залужного порушено кримінальні справи ми дізнаємось, очевидно, вже з початком президентської кампанії в Україні. За умови, звісно, якщо генерал Залужний буде балотуватися на посаду глави держави.

Факт п’ятнадцятий. Залужний послав нахуй другу людину у державі

У своїй книзі «Моя війна» генерал Залужний описує приїзд у сектор «Б» на Донбасі у серпні 2015-го другої людини у державі. Кого саме – Залужний не уточнює.  Сама ця людина почала висувати Валерію Федоровичу претензії, називаючи ситуацію на тій ділянці фронту бардаком і дорікаючи тим, що окопи не обшиті деревом. Мовляв, подивіться, скільки навколо дерев, беріть – рубайте, і обшивайтесь.

Коли друга людина у державі вже розвернулася і рушила до виходу, Залужний, як він сам зізнається, подумав: «Та пішов ти нахуй». Скільки разів подібним чином він думав вже під час великої війни, виходячи з високих владних кабінетів, Залужний не уточнює. Хоча про це ми, можливо, дізнаємось у двох наступних книгах, які планує видати генерал – «Наша війна» і «Їхня війна».

Сергій Руденко