Чумак: На виборах-2019 опозиція висуне єдиного кандидата в президенти

В українській політиці не так багато справжніх генералів, принципових та чесних. А тим паче, таких генералів, які можуть кинути виклик системі та очолити свій політичний рух. Цей генерал – народний депутат України Віктор Чумак.

10 фактів із життя Віктора Чумака 

1. 59 років. Народився у Хмельницькому, де закінчив Хмельницьке вище артилерійське командне училище.
2. 11 років служив на командних посадах у збройних Силах Радянського Союзу. З 1992 по 2004 роки працював на керівних посадах у Державній прикордонній службі України.
3. Другу вищу освіту – юридичну – здобув у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка.
4. Був директором департаменту політичного аналізу та безпеки Міжнародного центру перспективних досліджень. З 2010 по 2012 рік – директор Українського інституту публічної політики.
5. У грудні 2012 року при підтримці партії Віталія Кличка УДАР обраний народним депутатом України у столичному окрузі №214. Повторно здобув депутатський мандат у тому ж окрузі на дочасних парламентських виборах 2014 року.
6. У попередньому складі парламенту очолював Комітет з боротьби з організованою корупцією. У нинішній Верховній Раді входив до складу блоку БПП Петра Порошенка, але залишив фракцію.
7. У березні 2015 року був кандидатом на посаду директора Антикорупційного бюро.
8. У 2017 році обраний лідером громадської спілки Громадянський рух «Хвиля».
9. Генерал-майор юстиції запасу. Кандидат юридичних наук, доцент. Захистив дисертацію на тему: «Законодавче регулювання основ дисциплінарних умов військовослужбовців. Науково-теоретичний та прикладний аспекти».
10. Одружений, батько двох дітей.

Отже, пане Вікторе, чи все правильно в цій десятці?
Так, абсолютно правильно все.

Тільки єдине уточнення: парламентський Комітет з боротьби з організованою злочинністю і корупцією, бо корупція і так організована.
Дякую! Розпочинаємо нашу програму з бліц-опитування: дуже короткі запитання – дуже короткі відповіді. У Вас буде 40 секунд на відповідь на кожне запитання.

Вам колись було соромно за свої політичні вчинки?
Напевне, так.

За які саме?
Напевне, це було голосування, те, яке таємне, у Верховній Раді. І тоді я відчував якісь погані відчуття, що ми голосували тоді таємно. Не за саме голосування, а за ту форму, як ми голосували.

Скільки коштував Віктор Чумак у 2012 році?
Ви маєте на увазі у скільки обійшлася парламентська кампанія?

У скільки обійшлася парламентська кампанія і скільки Ви коштували як проект?
Та ні, там були просто-на-просто якісь смішні кошти. Я Вам чесно скажу, на той час 320 плюс 160, скоріше - 480 тисяч гривень.

Тобто 50-60 тисяч доларів?
Приблизно так.

Скільки коштує Віктор Чумак 2018 року політично?
Я не знаю. Напевне, вже безцінний (сміється).

Наступні вибори покажуть.
Покажуть.

Вам колись пропонували хабарі? Ви були в прикордонній службі, очевидно, без хабарів там не було б життя.
У мене не було хабареємних посад, розумієте? Ситуація така, що все залежить від посад. Моя посада спочатку – начальника кафедри в академії, а потім посада начальника юридичного управління. І все, що я міг робити, це або погоджувати, або не погоджувати документи прямому безпосередньому начальнику. Це голові Державної прикордонної служби. Він хабара не пропонував.

Вам доводилося колись самому давати хабарі?
Ні.

Окрім побутових, очевидно. Порушення правил дорожнього руху…
Ні, жодного разу не давав.

Сантехнікам…
Ну сантехнікам – як плата. Платив, не те що платив, а дав 50 гривень у десь у 90-х роках медсестрі за покладений гіпс.

Вам колись погрожували в житті олігархи?
Ні поки, слава Богу.

А Ви вірите в те, що Україна може позбутися олігархів?
А нема вибору просто.

А з ким з українських олігархів Ви особисто знайомі?
Жодного не знаю.

Окрім Петра Олексійовича.
Жодного не знаю, окрім президента, так.

Ви мрієте стати президентом України?
Ні, це не мрія. Це просто-на-просто усвідомленість необхідності змін у країні. Для того, щоб мати певні інструменти, щоб міняти країну.

Ну але Ви себе пов’язуєте з президентською мрією?
При певних обставинах так, мрію.

А які це обставини?
Ці обставини повинні збігтися. Це повинно бути те, що на виборах президента має бути тільки один демократичний кандидат, кандидат від демократичних сил. Якщо таким кандидатом буду я, то цілком можливо, що такі варіанти можливі.

Ким Ви себе хотіли бачити за 10 років?
Напевне, пенсіонером (сміється).

Ви достатньо активні у своєму віці зараз, тому це якесь дивне побажання, враховуючи те, що Ви хочете стати президентом. Це дві каденції попереду.
О! Я думаю, що треба зробити за 5 років те, що кажуть за 10. А потім спокійно дати дорогу молодим і нехай вони будують щось нове. Тому що молодь набагато креативніша, ніж ми на сьогодні. Тому краще їм давати дорогу. І не лізти на дві каденції, три каденції, поки ноги носять.

Дякую за бліц-опитування. Переходимо до основної частин и програми – основні запитання, які стосуються Вашого життя, політичної та військової кар’єри.
Ви – кадровий військовий. 11 років Ви прослужили в Радянській армії, 12 років – у Прикордонній службі України. У житті Ви себе ким більше почуваєте – артилеристом чи прикордонником?
Цікаве питання: і там, і там. І з прикордонною службою, і з артилерійською службою мене пов’язують дуже багато спогадів і дуже багато людей. Тому що ті люди, з якими я вчився, з якими я служив в артилерії, ми до сих пір збираємося, ми до сих пір зустрічаємося, до сих пір друзі. Ті люди, з якими я працював уже в прикордонній службі – мої друзі сьогоднішні, вони реальні мої друзі на різних посадах: або служать, або звільнилися, і це також мої друзі. Тому я в принципі відчуваю себе і там, і там порівну. І там, і там у мене була нормальна служба. Я просто викладався і там, і там на повну і тому мені здається, що і там, і там мене пам’ятають, як нормального офіцера.

А в політиці Ви – артилерист чи прикордонник?
В політиці треба бути артилеристом, треба точно і чітко бачити, куди ти і що кладеш, який снаряд.

Ви вже згадали свою службу в Радянській армії. Ваша офіційна біографія, та біографія у відкритих джерелах, не має якихось детальних відомостей про Вашу службу артилеристом. Де Ви служили? Розкажіть, будь ласка.
Та це все просто! Після випуску з училища, а я закінчив училище з червоним дипломом і тоді був такий вибір: або їхати на Далекий Схід Радянського Союзу, там можливий був швидкий кар’єрний ріст. Або їхати на Захід, там не було кар’єрного росту, але там були певні матеріальні вигоди, скажемо так. Тобто якщо їхати кудись – в Чехословаччину, Німеччину, Угорщину тощо, я вибрав Схід. Поїхав і служив перші 3 роки на Камчатці. Після цього я служив у Білорусії 7 років. І якраз швидкий кар’єрний ріст був пов’язаний з Білорусією. Я був наймолодшим командиром дивізіону, капітаном і практично командиром дивізіону. А потім мене почала цікавити політика. Політика завела мене в Туркменістан, тому що я виступив на одному партійному зібранні проти існуючої партійної системи.

Вас заслали в Туркменістан?
Мені сказали: ти служиш довго в Білорусії, їдь у Туркменістан. Я поїхав на Кушку. Там і прослужив практично 2 роки, з 1990 по 1992 рік. У 1992 році я повернувся в Україну, знову ж таки в артилерію, в Хмельницьке артилерійське командне училище, але вже як юрист. Тому що артилеристів було багато, а юристів мало. Я якраз перейшов на четвертий курс університету. Буквально в 1992 році я приїхав в училище, десь приблизно у вересні почав там служити, а вже з листопада училище стало прикордонним інститутом.

Перейменували артилерійське училище в прикордонне?
Просто його передали прикордонникам разом з людьми. Хто зміг там знайти себе, той залишився.

Треба нашим телеглядачам сказати, що Кушка – це місто чи точка, яку Ви згадали, це була крайня точка Радянського Союзу, південна.
Прямо з мого балкона було видно вже афганську територію.

У 2001 році командувачем прикордонних військ України став тодішній брат глави адміністрації президента України Володимира Литвина Микола Литвин. На Вашу думку, він був достойним керівником прикордонної служби? Ви ж були поруч з ним.
Ні, я в Київ приїхав у 2000 році і приїхав разом з командуючим, якого звали Борис Миколайович Олексієнко. Це прикордонник, я б сказав, один з мастодонтів прикордонної науки і прикордонної служби. Якраз він запросив мене туди прийти, щоб організувати юридичну службу вже в Києві. А потім юридичне управління. Щодо Литвина, без сумніву, він прийшов з Внутрішніх військ, але він дуже швидко навчався. Він був обережний, напевне, як усі Литвини, не брав достатньо активної позиції стосовно політиків, ніколи не приймав. Є брат у політиці, який у принципі, напевне, відповідає у сім’ї політику. Але за його присутності в прикордонній службі достатньо серйозно зріс бюджет прикордонної служби. Це теж завдяки тому, що була можливість завжди впливати на це. Тому, з одного боку – так, без сумніву, якісь були і позитиви, а з іншого – і негативи.

Це в 2014 році чи в той час?
Тоді, бо в принципі проблеми прикордонної служби нікуди не ділися. Вони як були, так і є. Прикордонна служба була найменш корупційна, але все-таки корупційногенним відомством в Україні.

Ви 24 роки віддали військовій службі. Це була дитяча мрія? Не шкодуєте?
24 роки – це тільки офіцерських. Насправді 28 років, а з урахуванням того, що я служив у місцях, де рік рахується за півтора і за два. То виходить вислуга в мене 32 роки. Це не була мрія дитяча, скоріше, так вийшло. Бо я залишився один, напівсиротою. З мамою. Тато помер, коли мені було 15 років. Мама дуже просила поступати в Хмельницьке училище, я мріяв стати психологом. Мама говорила – куди психолог? Який Санкт-Петербург, тоді Ленінград? Давай училище, тут поруч, повне забезпечення, хто тебе годувати буде? Так і вийшло, я поступив, учився гарно, закінчив училище з червоним дипломом. У мене так: якщо щось берешся робити – то до кінця.

Як часто Вам у прикордонній службі доводилося стикатися з корупцією?
За своєю посадою стикатися з корупцією я міг тільки в разі виявлення корупційних правопорушень у прикордонників. А їх тоді теж брали. Брала так звана військова контррозвідка. В разі проведення розслідування, тому що вони приходили до юридичного управління, яке їх затверджувало. Тому я бачив ці приклади корупції, але питання не в тому, що є корупція на рівні виконавців. Корупція набагато страшніша, коли вона існує на рівні керівництва, коли тендери, інше. Тут було менше можливостей якось маніпулювати або мені впливати. Тому що я міг тільки затверджувати документи, які приходили тільки після затвердження певних тендерних процедур.

Після прикордонної служби Ви кілька років працювали в громадському секторі. Це вже було після відставки, я так розумію. Для чого генерал-майору Чумаку потрібен був громадський сектор?
Питання полягало в тому, що тоді в 2004 році, це був другий термін на посаді прем’єр-міністра Януковича. Тоді скорочувалися всі євроінтеграційні програми в усіх відомствах України. Просто-на-просто сказали, що євроінтеграція – не той напрям, куди буде рухатися Україна. А якраз одна з частин відповідальності управління – це за євроінтеграцію, міжнародну співпрацю тощо. Чесно кажучи, мені здавалося, що країна рухається не туди. Просто так на це споглядати було якось нечесно. Тому я звільнився. Звільнився також непросто, тому що Литвин не відпускав мене. Зважаючи, що я професійно виконував свої обов’язки начальника управління. І я звільнився. Але коли ти звільняєшся і йдеш працювати в якийсь бізнес, на що ти впливаєш? Ні на що не впливаєш. Ідеш там заробляєш гроші. Тому була цікава пропозиція з Міжнародного центру перспективних досліджень від Віри Нанівської, якщо хтось знає і пам’ятає – дуже розумна жінка, науковець, керівник. І вона мені запропонувала якраз піти в цей аналітичний центр. Це був один з найбільших і найкращих у цей час.

Треба сказати, що цей центр колись працював з Віктором Ющенком як з президентом, з прем’єр-міністрами усіма працював.
Так. Там усі прем’єр-міністри пройшли школу публічної політики. У Міжнародному центі перспективних досліджень був курс публічної політики. Я, до речі, сам там брав участь і в написанні та розробці певних матеріалів. Він дав мені величезний досвід, новий погляд. Знаючи, будучи оптимістом, знаючи, що формальне право, яке існує в країні, повинно було виконуватися апріорі. А коли я почав спілкуватися з політиками, я почав розуміти, що формальне право і реальна політика- абсолютно різні речі, абсолютно між собою іноді не стикаються. Якраз там я почав бачити, що прийняття законів, наявність їх чи відсутність абсолютно не впливає на те, куди рухається країна. Можна мати чудові закони, а якщо їх ніхто не виконує, то нічого це не дає. І я попрацював з початку 2005 року і до 2010 року в МЦПД, певний час там навіть був директором. А потім ми з групою людей з МЦПД ми створили власний Український інститут публічної політики і таку взяли собі достатньо невелику спеціалізацію – впровадження процедури стандартів публічної політики в реалізацію реальних політичних програм і дій. І так це й привело мене до політики.

І Ви крок зробили до політики, бо в 2012 році Ви перемогли в 214 виборчому окрузі Києва. Ви перемогли Олеся Довгого, який свого часу був секретарем Київради. Як вдалося генерал-майору перемогти людину, яка засівала округ гречкою та грошима?
Там не тільки гречка і гроші. Там були і продуктові пакети, були і гроші, був тонометри, поставилося там, по-моєму, понад 80 дитячих майданчиків.
Але ідеї Чумака перемогли продуктові пакети.
Безліч концертів, зустрічей з доктором Комаровським. А я ходив по округу, в принципі стер кросівки, які тоді купив, і проводив дворові зустрічі. Їх було приблизно під 300. Люди саме шукали альтернативу. Люди розуміли, хто такий Довгий, кого він буде представляти. Навіть якщо він їде не від Партії регіонів. Він усе одно буде частиною Партії регіонів. Що Довгий – та ж сама корумпована влада. Як перемогти? Дуже просто? Не іти старатися перемогти його методами. Якщо з ним змагатися гречкою або артистами, я б ніколи не став би нічим. Просто я шукав свого виборця, ішов до нього, з ним розмовляв. Я йому казав, що я ніколи не буду фарбувати під’їзди, вставляти вікна, ремонтувати дахи, а сказав, що буду контролювати, як буде це робити виконавча місцева влада. Що буду допомагати просувати це можливе фінансування, з точки зору лобіювання цих інтересів на рівні законодавства. Але я не можу собою підміняти ту місцеву владу, яка там працює. Начебто з людьми ми знайшли свій суспільний договір – з тією частиною округу, яка мене обирала. Я розумію, що це не всі. Що комусь не подобається. Другий раз була зовсім інша картина вже.

Довгий був у шоці?
Я не був поруч тоді і не бачив, але розповідали, що був шок.
Але я пам’ятаю, як намагалися там виборчі дільниці штурмувати люди, блокувати, щоб зробити правильний підрахунок голосів. Тоді журналісти приїздили на виборчі дільниці і захищали Ваше право бути обраним.
Я дуже вдячний журналістам, дуже вдячний представникам УДАРУ, а тоді приїздив і Кличко, і Пинзеник, і Наливайченко, і Продан – всі були тоді на окрузі, на засіданні ТРК. Ми три доби практично не давали вийти членам комісії з залу, щоб перерахували всі бюлетені. Я дуже вдячний людям, які все це терпіли, розуміли, чекали. Бо три доби чекати, поки заносять кожну виборчу дільницю. Рахують ці бюлетені – дуже важко. Через три доби я повернувся додому і впав.

Ви згадали про Віталія Кличка. Ви були членом команди Віталія Кличка? Ви взагалі командна людина?
Так. Але тут ситуація така, що це достатньо випадково. Я не був ні членом УДАРа, ні членом партії.

Ні наближеним до Віталія Кличка?
Ні. Хоча з Віталієм Кличком я знайомий з 2006 року. Він якраз був одним із членів наглядової ради в МЦПД. Більше того, в 2010-11-12 році ми вже в Українському інституті публічної політики декілька разів зустрічалися з ним щодо консультування з приводу виборів. Все, оце мої стосунки з Кличком. Декілька виступів у закритому колі, як треба проводити вибори. Для мене було несподівано, коли Кличко за 3-4 діб до з’їзду, коли повинні були висуватися кандидати, запропонував мені піти по 214 округу.

Ви не запитували, звідки в нього це бажання було?
Я знав. Мені питати не потрібно було. Я знав, що в принципі там не дуже було багато охочих іти по цьому округу. Бо всі знали – там же Довгий, чому йти туди? Там преса ж писала, що Кличко явно злив округ Довгому, поставив нікому не відому людину, інше. Я розумів, що там була кадрова проблема, нікого туди було поставити. Це він мені зателефонував приблизно о 22 годині вечора за 3 дні до з’їзду, я передзвонив своїй команді. Моя команда – це був мій інститут. Всі на волонтерських засадах. Ми тоді, хто пам’ятає, хто був там, ми на Ленінградській площі наймали складське приміщення, там був штаб - 5 людей і Чумак. На задньому плані був склад столів, меблів, парт. Це в нас був такий крутий штаб виборчої кампанії. Я передзвонив команді і розказав про ситуацію. Вони кажуть: ми ж нічого не втрачаємо, ми можемо перевірити всі свої напрацювання абсолютно спокійно, як можна працювати в умовах, коли тебе пресують публічно, медійно, не дають говорити, коли тебе не знають. Давайте спробувати, ми нічого не втрачаємо. Гроші збирали достатньо цікаво, у нас був фонд «Райзинг», люди теж допомагали грошима. Частину грошей дали УДАР. І от така вийшла цікава кампанія.

Історія перемоги Чумака 2012 року. Ми згадали про 2012 рік, коли Ви перемогли на парламентських виборах. У тодішньому складі Верховної ради Ви очолили Комітет з питань боротьби з організованою злочинністю та корупцією. Це було при режимі Віктора Януковича. Як Вам, людині чесній і порядній, вдавалося очолювати такий складний комітет, коли більшість у парламенті було регіонів і комуністів, а в країні, власне, і була та організована злочинність та корупція.
У цьому комітеті – його ж ніхто не вважав комітетом важливим, впливовим. Його завжди віддавали опозиції, завжди. Це була традиція. Віддали опозиції, він відійшов за квотою УДАРа, в УДАРІ сказали: ти ж усе знаєш, можеш очолити? Можу! Коли прийшов у комітет, виявилося, що опозиційних політиків у комітеті було більше, ніж провладних. І в нас завжди була перевага. Ми завжди проводили ті проекти законів, ті необхідні рішення, які нам необхідно було приймати. Ну Чумак був, Ярема був, Гриценко був, Москаль був, Суховський, Дерев’янко… І ми почали проводити достатньо серйозні антикорупційні проекти законів. Більше того. Тоді те ж саме регіонали говорили про необхідність підписання угоди з ЄС, про асоціацію. І в рамках асоціацію ішлося про спрощення візової лібералізації, інше. Європейці тиснули на те, що треба приймати певні антикорупційні закони. Ми тоді ще провели. А, до речі, в регіоналів дуже активно цим опікувався Тигіпко. Він хотів якось зробити так, щоб ці закони були прийняті, щоб ми отримали цю асоціації. І, за великим рахунком, ми ще при Януковичі почали міняти законодавство щодо відповідальності за корупційне правопорушення. Важко було тоді думати, важко було взагалі щось сильно міняти, але в принципі спроба в нас тоді з’явилася. І ми тоді трохи посилили відповідальність, трохи прибрали подвійної юрисдикції, де було можливо. Більше того, зараз дуже багато авторів законопроекту про НАБУ. Я дуже прошу – підніміть архів Верховної Ради і подивіться, коли був зареєстрований перший законопроект про Антикорупційне бюро. І хто його автори, там написано. Це Яценюк, Кличко і Тягнибок. Тому що перший проект про Антикорупційне бюро був зареєстрований в січні 2013 року. Це була моя передвиборча програма – ЄБРР, НАБУ, електронні декларації. Я коли йшов, говорив про те, що я буду працювати або в Комітеті з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією, або з питань правоохоронної діяльності, тому що це для мене близько і зрозуміло. Коли ми це почали робити, перші прийняли закон, другий, а потім усе понеслося. Було велике напрацювання. І відразу після Революції Гідності, в квітні 2014 року, ми пакетом прийняли величезну кількість законодавчих актів, які стосувалися абсолютно нового формату антикорупційної відповідальності. Ми тоді вперше відкрили всі реєстри нерухомості. Тоді це було просто фантастично – старим складом парламенту. І старим складом парламенту в жовтні 2014 року приймаємо новий закон про запобігання корупції і закон про НАБУ. Він по-іншому називався, довга назва, не про Антикорупційне бюро, там – про внесення змін до законодавчих актів тощо. Але там встановлюється те, що називається Національне антикорупційне бюро.

Як не дивно, при Вікторі Януковичу Вам у парламенті вдалося створити той базис, який потім був ухвалений у 2014 році. Але в 2014 році були ще дочасні парламентські вибори.

Ви знову пішли по тому ж округу, 214, у Києві, але вже за підтримання фракції БПП Петра Порошенка. Однак Ваше перебування у цій фракції було недовгим. 4 лютого 2016 року Ви залишили фракцію. Чому?
Я, коли йшли вибори, я не проводив другу виборчу кампанію взагалі. Я розказував, що 14 жовтня ми прийняли цей законопроект, а вибори були 26 жовтня. І ми готували цей законопроект. Я вважаю, що це було найбільшим моїм професійним досягненням у житті – підготовка, просування цих законопроектів, очолювання робочої групи. Хоча там авторами офіційними є одного Кабінет міністрів, іншого – президент, вони, чесно кажучи, дуже мало про це знали. Тому що там працювали люди з Адміністрації і з Кабінету міністрів з нами, але в основному там працювала група експертів з недержавного сектору і два-три депутати. Все. Тому я не вів практично ніякої виборчої кампанії. Хто йде в списках БПП, хто йде в списках «Народного фронту», хто йде в списках «Батьківщини», я абсолютно не знав, хочете - вірте, хочете – ні. Тому що, по-перше, це 2014 рік, декілька місяців після Революції Гідності. У нас усіх хороший піднесений настрій, усі вважаємо, що прийдуть нормальні люди, не можуть після революції прийти погані люди апріорі. Хто там формує цю команду, я не знаю. Мені передзвонив Кличко: приїзди, поговоримо на рахунок виборів. Я заходжу в мерію – він уже став мером – він сидить з Луценком. Кажу: «Ви хочете мені пропонувати місце в першій п’ятірці?». Вони: Ні. Кажу: може, в десятці? – Ні! – Може, в двадцятці? – Ні!. Я кажу: Що ви мені хочете запропонувати? Кажуть: Пропонуємо йти по своєму округу. Кажу: Добре, тільки допоможете фінансово. – Добре!

Так ми домовилися. А коли я прийшов, спочатку легке непорозуміння, потім – легкий шок. Потім – легка очманілість. Тому що ми, в принципі, прийшли, ми хотіли абсолютно міняти систему. І головне, що було прийняти, - це систему державного самоврядування, це – систему прийняття рішень. Про все це говорилося на Майдані: виборчі правила міняємо, імпічмент президента обов’язково повинен бути, запустити Антикорупційне бюро чесно і прозоро. А тут усе абсолютно не так. Яка чесність? Яка прозорість? Люди просто-на-просто міняють старі кадри на потоках і кажуть: вибачте, а я не можу зрозуміти, що? Останню крапку поставив конкурс, який відбувався в НАЗК. Він абсолютно був керований, я ж бачив, що абсолютно все керується з одного боку. Я один раз сказав, другий раз сказав. Я виступав, до речі, дуже різко на засіданнях фракції, коли туди приїздив президент. Дуже різко виступав з тим, що запитував президента, коли ми побачимо якісь реальні вироки стосовно тих, які зараз схоплені на хабарах. А такі випадки були тоді: діамантові прокурори, потім один з депутатів Київської міської ради. Прямо на хабарі зловлені – і нічого не просувається Я все став запитувати, без сумніву, у нас відносини стали не ті. А потім була створена антикорупційна платформа в БПП, там 17 депутатів. Сказали – ми будемо якось просувати це. Інші образилися: якщо ви Антикорупційна платформа, то ми корупційна платформа? Кажемо – виходить, так, якщо ви не виступаєте проти цього, що бачите. Зрештою, коли мене призначили членом НАЗК з грубим порушенням, не створено НАЗК, а в мене вже спроба провести постанову щодо позбавлення депутатських повноважень. Ще НАЗК нема, іти нема куди…

А Ви в НАЗК за квотою президента йшли?
Ні, там же не було квоти. Там же був конкурс відкритий. Але там, напевне, я професійно трохи вигравав у пані Корчак і пана Скопича. Так м’яко будемо казати. Тому викинути мене просто не могли, хоча 3 рази проводили спеціальну перевірку. Перераховували все моє майно, починаючи з 2000 року. 4 чи 3 рази була чорнушна кампанія. Щодо того, звідки в Чумака земельна ділянка, будинок? Як він це побудував, коли був на посаді? Хоча я все це до того, як прийшов у депутати і після того, як пішов зі служби, заробив. Коли працював на державному секторі. І це мене все-таки добиває і я пишу тоді заяву про вихід. Узагалі це не подвиг. Я залишився без рук у парламенті. Тому що єдиним органом, який дає можливість впливати в парламенті на прийнятті рішень, є депутатська фракція чи група, якщо вона велика. Тобто якщо ти береш участь в прийнятті рішень на рівні фракції чи групи, тоді ти впливаєш. А мажоритарний депутат, який нікуди не входить, навіть голосу не має, не має права виступати під час розгляду законопроектів. Так побудований наш регламент. Тому я втратив дуже багато: виступати з трибуни, впливати на прийняття рішень.

Але Ви здобули репутацію, це набагато важливіше, ніж будь-які інші права. Але Ви згадали про НАЗК, я згадав про конкурс на голову чи директора Національного антикорупційного бюро НАБУ. Ви програли Артему Ситнику. Чому Ви програли?
Я програв не безпосередньо Ситнику. Там нас на останньому етапі було четверо. Перед тим як нас залишилося четверо, я набрав найбільшу кількість голосів, балів, підтримки. Потім, на 5 каналі, мені поставили таке запитання: «А якщо президент скоїть злочин, ви порушите проти нього справу?». Кажу: «Знаєте, я зараз не можу це зробити, але не може зробити ніхто, навіть директор НАЗК, тому що є спеціальна процедура імпічменту. А якщо така процедура імпічменту буде застосована, або після закінчення повноважень президента – чому ні? Звичайно, так. Тому що якщо там будуть запитання такі». Напевне, я перелякав цим Петра Олексійовича, і було категоричне небажання, щоб я став. Тому що до цього моменту конкурс ішов більш-менш об’єктивно.

Чи означає це, що Артем Ситник не так лякав Петра Порошенка, як Віктор Чумак?
Так, я думаю, що так. Мені це прямо сказав один з членів виборчої комісії. Нічого страшного, - каже, він ще молодий, з ним ще можна розмовляти.

Як Вам часто доводиться стикатися з фактами корупційних діянь у найвищих ешелонах влади? Чи все, про що Ви знаєте, Ви говорите публічно?
Майже про все. 90 або 95 відсотків. Тому що 5 відсотків залишається на те, що треба перепровірити. Але тут же ситуація яка? Ми можемо зробити тільки публічним розголос того, що ми бачимо. Ми ж не можемо давати оцінку: там є злочин або там нема злочину? Це людина – злочинець, або він не злочинець? Ми можемо просто сказати публічно, що в нас є матеріали, які мають ознаки якогось корупційного порушення. Беремо ці матеріали і передаємо в правоохоронні органи. У нас немає іншого інструменту для реальної боротьби, кримінальними шляхами. Тому в принципі так, я абсолютно про все, що мені стає відомо, я публічно це озвучую. І звертаюся або до Луценка, або до Ситника, або до інших людей, щоб вони дали відповідну оцінку.

Тобто у Вас нема валізи з компроматом, такої, як думали, що є у Євгена Марчука на виборах 1999 року, що він зараз почне цю валізу показувати і виграє вибори?
Зараз у світі, коли працює аналіз величезних масивів інформації, мати якусь валізу з компроматом – якось смішно. Нічого зараз не можна сховати. Дивіться, президент законспірувався, полетів на Мальдіви. І що? Сховався?

Кажуть, що від американської розвідки поки що ніхто не ховався в нашій державі.
Не сховався. Луценко полетів на Сейшели. Сховався? Не сховався. І точно не сховається і зараз, тому що на все, що робиться, я завжди даю письмове звернення. У мене нема величезної віри про те, що ці люди можуть розслідувати злочини, які скоюють люди, до них наближені. Але я обов’язково пишу про це документ і знаю, що рукописи не горять. Вони залишаються у вінчестерах, теках, усюди, і потім ці сліди можна буде дістати і запитати: а чому це не було розслідування? А чому це було зроблено в такий спосіб?

Останній рік Ви очолюєте рух "Хвиля" і останній рік дуже активно спілкувалися з президентом-вигнанцем тепер уже Міхеілом Саакашвілі. Тобто Ви звільняли в грудні 2017 року Саакашвілі, коли його затримала СБУ.
Я не звільняв.

Але Ви були там, принаймні один з небагатьох.
Так.

Чому Ви вибрали опозиціонера Саакашвілі в перемовинах і взагалі в спілкуванні, а не опозиціонера Тимошенко чи опозиціонера Тягнибока?
Ви тут трохи не праві. Тому що в спілкуванні я обираю не тільки Саакашвілі. Саакашвілі всього-на-всього постать, яка завжди викликає інформаційні приводи. І тому що він на слуху. Але якщо говорити про комунікацію, то ми постійні в комунікації з опозиціонерами. З такими опозиціонерами, як Гриценко, Садовий, «ДемАльянс», «Самопоміч» тощо. Тобто ми постійно є в комунікації, це абсолютно точно. Те, що Саакашвілі на цей час просто став таким ньюсмейкером опозиційного руху всього. Тому що над Саакашвілі не висіла посада, можливість балотуватися – не балотуватися. Людина образилася, що її реально використали, як ширму, і викинули, і вона почала говорити все те, що ми говорили, все те, що ми говорили упродовж останніх 2 років. Але це спричинило вибух бомби, тому що це сказав Саакашвілі, колишній президент і колишній друг Петра Порошенка. А ми про це говоримо 4 роки поспіль останніх. Ми говоримо про олігархів. Про цю систему. Ми говоримо про Кононенка, про Грановського, про ці схеми. Журналісти на це не звертають уваги. Але вибух Саакашвілі дав можливість виплеснути все це нагору. Все.

Я зауважу те, що Ви, відповідаючи на моє запитання, не повторили прізвища Тимошенко і Тягнибока. Тому що я запитав, чому опозиціонер Саакашвілі? Ви перерахували дуже багатьох українських опозиціонерів, але не дали відповіді на це.
Я дуже просто скажу. Там ні Тимошенко, ні Тягнибок ідеологічно не близькі до моєї позиції. І тут нічого в цьому страшного нема. Це, в принципі, - різність ідеологічних поглядів, ні більше, ні менше.

Це правда, що Ви з Міхеілом Саакашвілі обговорювали питання можливої Вашої підтримки на президентських виборах?
Скоріше, не так. Ми обговорювали питання про те, що на президентських виборах повинна залишитися одна кандидатура, яку повинні підтримувати всі.

Ви знаєте, хто це?
Я думаю, що ми зробимо нормальний праймеріз, який дадуть нам показник реальний, ближче до виборів. Які дадуть нам знання, хто це повинен бути, і ми того підтримаємо.

Ви, я так розумію, все-таки будете балотуватися на президентських виборах 2019 року. Очевидно, у Вас буде образ сильної руки, принаймні ті бігборди, які я зараз бачу, де Ви – у камуфляжі, свідчать про те, що Ви – генерал-майор юстиції, Ви справжній генерал. Чи вважаєте Ви своїм конкурентом у цій ситуації ще одного справжнього військового – Анатолія Гриценка? Тому що образ сильної руки на минулих президентських виборах експлуатував саме Анатолій Гриценко.
До першого туру виборів ми, швидше за все, будемо з Анатолієм Степановичем конкурувати. Але я абсолютно точно можу Вам сказати, що на першому турі виборів хтось із нас залишиться один. Це точно.

На першому, чи на другому?
На першому. Це важливо: на першому турі повинен залишитися один.

Тобто хтось із вас піде?
Хтось із нас піде.

Дочекаємося рішення. Тому що я так розумію, що це рішення має бути принаймні вас обох.
Я не думаю, що це принаймні нас обох. Я думаю, що там повинні бути всі ті люди, які вважають себе представниками демократичної опозиції.

Розкажіть про свою сім’ю. Тому що відомо, що Ви одружений, що у Вас є діти і вже онуки. Чим займаються діти?
Звичайнісінькі, хороші діти, яких я дуже люблю. Дочка старша, їй 35 років, вона юрист в компанії. А син – йому 28 років, він має дві освіти: політичну і юридичну, і теж працює у сфері політичного консалтингу.

Тобто діти пішли Вашим шляхом. У Вас іще, якщо онуки стануть артилеристами і прикордонниками, то родина Чумаків буде саме така.
Так. Але вони не мажори в мене, тому я так спокійно до цього ставлюся, нормально. Ніхто не їздить на дорогих автомобілях…

Насамкінець. Якою є ідеальна Україна в розумінні Віктора Чумака?
Ідеальна Україна – це та, в якій кожна людина, або кожна група інтересів, яка є в країні, можуть абсолютно чітко розуміти, що їх інтереси, їхні надії, бажання будуть завжди враховані в загальному суспільному інтересі. З цього складається весь наш суспільний добробут. Тобто кожна людина повинна чітко розуміти: вона не одна в країні, її підтримує країна, а вона підтримує країну.