20 Жовтня 2019

Яніна Соколова: За років п’ять я подумаю над президентством

Яніно, на початку розмови бліц-опитування. Короткі запитання – короткі відповіді. Отже, що ви вважаєте своїм найбільшим досягненням у житті?

Проект "Вечір".

Що ви вважаєте своєю найбільшою поразкою в житті?

Напевно, те, що я не надто активно слідкувала за своїм здоров’ям. Це найбільший промах мій за все життя.

Вам колись було соромно за свої дії? Якщо так, то за які?

Я взагалі з соромом людина. Мені часто соромно за мій характер, за емоції, які інколи варто стримати. Тобто, нестриманість і кепський характер. Це те, за що мені соромно.

Чи отримували ви колись погрози за свою діяльність?

Так, і не раз. Це системно відбувається. Коли ти робиш проект, який стосується інформаційної боротьби з країною-агресором, агресор не мовчить. Це було напряму з території Російської Федерації, це було з допомогою проросійських блогерів, які обгиджують причетні до мене ресурси, навіть ті, що займаються благодійним проектом "Я, Ніна", який бореться з раком. Там можна побачити яскраві коментарі про вигадування мною діагнозу, побажання того, що може зі мною статися, листи з погрозами. Усе це я чую і вже спокійно до цього ставлюся.

Ви якісь додаткові засоби безпеки щодо себе та своїх близьких застосовуєте? 

Я зверталася до радника міністра внутрішніх справ. Ми домовилися, що будемо тримати руку на пульсі і тільки-но я бачитиму якісь загадкові або небезпечні речі, окрім погроз у інтернеті, я одразу про це повідомляю, і мені буде надана державна охорона.

Вам колись було шкода тих людей, які потрапляли до вас на "Рандеву"?

Ні, ніколи.

Тобто, робота є робота.

Абсолютно. Я тобі більше скажу. Я можу дуже симпатизувати людині, яка потрапляє в "Рандеву", як людині, але можу глибоко не симпатизувати їй як політику, або як претенденту на крісло в парламенті. І треба розділяти професію і особистісні стосунки. Мені здається, що це величезна проблема сучасної журналістики.

А що для вас політика?

Політика – це можливість впливати на історію країни з огляду на твоє позиціонування ідеологію, цінності і програму, з допомогою якої ти можеш змінити цю країну.

Як часто вам доводиться спілкуватися з політиками поза камерами?

Нечасто. Бо, зазвичай, коли вони до мене приходять, вони вже більше не хочуть зі мною спілкуватися. Аде це часто трапляється в мережах. А в житті – ні. Я не маю друзів-політиків, я маю знайомих, з якими перманентно спілкуюся – Святослав Вакарчук, Остап Семерак, Володимир Омелян, Уляна Супрун,

Чи хотіли б ви стати президентом України?

На даному етапі – ні. Але, можливо, за років п’ять я подумаю над тим, щоб бути готовою до цього. Кажу так обережно, тому що це – величезна відповідальність. На відміну від чинного президента, мені ще багато чого треба навчитися, щоб претендувати на цю посаду.

Ким би ви хотіли себе бачити за 10 років?

Зараз мені 35. За 10 років я б хотіла бути людиною, яка не тільки інформаційним простором, не тільки словом, а й ділом, законодавчо зможе змінити багато напрямів у роботі цієї країни. Зокрема, цікавить інформаційний та культурний напрями. Ну і соціальний – з огляду на перенесене мною захворювання, я впевнена, що тут існує велика проблема в соціальній складовій.

Дякую за відповіді. Переходимо до основної частини нашої програми.
Розпочнемо з Зеленського. Ви з ним колись перетиналися знайомі як злюдиною?

Ні. Я ніколи не бачила Зеленського наживо, я не прихильниця "95 кварталу" я не людина шоу-бізнесу. У нас є спільні знайомі, але ми ніколи не зустрічалися face to face жодного разу.

Але в ході президентської кампанії ви з екрану закликали Зеленського прийти до вас на "Рандеву". Як часто вам доводилося запрошувати людей у такий спосіб?

Це, мабуть, єдиний раз, бо решта мені давали відповіді і приходили.

Але Юлії Тимошенко у вас не було?

Її не було. Знаєш, на певному етапі вона просто стала нам нецікавою. Я передивилася кілька її інтерв’ю і зрозуміла, що це людина, яка ніколи не вийде з трафарету, який вона собі зробила. У мене було суто журналістське бажання її звідти вийняти, але я просто втратила до неї інтерес. Тим більше, що Зеленський мав більші шанси стати президентом, що власне і відбулося. Тому він мене цікавив більше, до того ж я тричі отримувала згоду, що він має прийти. Чому ж і відбулося таке звернення з екрану… У мене є дуже близьке оточення президента в моїх знайомих і друзях, і вони мені тричі говорили, що вже от-от і "ми готові". І після моєї фрази, яка закінчилася словами "якщо ти не сцикун", там образилися і сказали "тепер ми до тебе не прийдемо". Але минулого тижня я була у Львові на "МолоДвіжі" і мене запитали, чи не хочу я знову його закликати. На шо я запропонувала зробити це разом з учасниками фесту. І ми записали відео, де у величезній залі тисячі молодих людей сказали: "Зеленський, прийди на "Рандеву", не сци". Ми це незабаром виставимо і зробимо дубль два.

З ким з українських політиків ви "на ти"? бо зрозуміло, що Володимира ви просто тролили. Зеленський під час виборчої каманії не з’являвся на жодному телеканалі, всюди були "теплі ванни", які і зараз продовжуються. Зокрема оте інтерв’ю з актором Баклановим, яке "95 квартал зняв на 100 днів. То з ким ви "на ти", окрім Стеця?

А чому окрім Стеця?

Я думаю, що з ним ви "на ви".

Ні, ми з ним "на ти", але ми дуже рідко бачимося. Я з багатьма "на ти" в повсякденному житті, але з усіма "на ви" в екрані. Бо коли ти є журналістом, то маєш і зверненням акцентувати, що на даний момент перед тобою є людина, яка робить історію в цій країні, а ти є журналістом, який працює, а не відпочиває і розмовляє зістарим знайомим. У житті я "на ти" з Омеляном, з Семераком, з рядом нардепів, які зараз у Верховній Раді, з заступником глави Офісу президента Кирилом Тимошенком, оскільки він мій старий знайомий, зі Святославом Вакарчуком… З багатьма.

Але в екрані – "на ви".

Так. Більш того, якщо, наприклад, з Семераком поза екраном я можу говорити на різні теми і бути дуже милою, то коли він сідає в крісло, він перестає бути Остапом, з яким я "на ти", а стає Міністром екології, до якого у мене як журналіста дуже багато питань.

Ви народилися в Запоріжжі, а кар’єру телевізійну починали в Луганську.

Ні, кар’єру я починала в Запоріжжі, на каналі ТВ-5. Тоді один московський дядько приїхав відроджувати у нас телебачення. Знаєте, у східних регіонах дуже люблять, коли москвичі приїжджають навчити нас, нєобразованих, тєлевидєнию.

І не тільки у східних.

Так. Я там років у 17-18 виграла кастинг на ведення погоди досить довгий час там працювала позаштатно. Потів привілей віддали іншій дівчині, яка кілька місяців тому брала у мене інтерв’ю. Тож доля часто грає з нами в такі речі, що життя стає набагато цікавішим.

Але 2003 року ви працювали в Луганську. Як ви туди потрапили?

Я вчилася в театральному інституті, і один з моїх знайомих запропонував приїхати на літо і відзняти серію програм для Луганського телебачення. Я там пробула два місяці, за які ми зняли цілий сезон програм, та й поїхала собі. До речі, тоді генпродюсером цього телеканалу був Родіон Мірошник, на той момент – мій добрий знайомий. А зараз він замглави "ЛНР" і представник "ЛНР" у Тристоронній контактній групі в Мінську. Такі хитросплетіння.

Ви працювали на трьох телеканалах, які належать олігархам – на "Інтері" Хорошковського та Фірташа, "1+1" Коломойського і на "5 каналі" Порошенка. хто з цих чотирьох – найкращий у медіабізнесі?

Думаю, що Коломойський. Не він, а, скоріше, команда, яка там працює. Це з огляду на успіхи їхнього холдингу. Найкраще з точки зору бізнесу.

Наскільки я розумію, вже незабаром у вас буде виходити програма на "1+1відео"?

Ми зараз ведемо перемовини. Я ще не підписала жодної угоди. Але дійсно, на "Телекритиці" (яка, до речі, дочірня 1+1) ми говорили, що готуємо спільний проект. Перемовини йдуть з грудня 2018 року, там дуже крута і ідеологічно близька мені команда. Це не буде продакшн "1+1", це буде мій продакшн на їхнє замовлення. Редакційна політика виключно наша, це прописано в угоді. Саме тому це вигідно. Ми хочемо, щоб продукти, які ми робимо продукти контрпропаганди, які ми робимо в форматі "Вечора", дивилася більша кількість людей.

У Києві ви розпочинали як акторка "Вільного театру", грали в кіно…

Це брехня з Вікіпедії. Я ніколи не працювала в стаціонарному театрі, ба більше, я просто підігравала в одній-двох виставах ще коли вчилася в Карпенка-Карого.

Тобто, хтось вирішив нагадати, що популярна журналістка і телеведуча ще й була актрисою.

Так.

Але ви грали в телесеріалах, зокрема в "Жити заради кохання".

Це доволі свіжий серіал, знятий минулого року для "1+1".

А ви в якій іпостасі себе комфортніше почуваєте?

Журналістом. А кіно – це, скоріше, хобі. Хтось грає в шахи, хтось іде на рибалку, а я інколи граю в кіно і в театрі.

Ну ви ж дипломована акторка.

У мене ж червоний диплом безхозно валяється і пилом припадає. Але сміх-сміхом, а я дуже часто використовую прийоми та методи, яких навчилася в театральному. Це дає мені свободу, це дає створення образів, які ми використовуємо у "Вечорі", і це допомагає часом у інтерв’ю з вітчизняними політиками, зокрема, як з Настею Приходько, яка збиралася бути політиком Але я, насамперед, почуваю себе журналістом.

Настя Приходько була в нашій студії ще перед вашим ефіром. І коли я її запитував про політику, вона сказала, що збирається йти в політику. Це було десь рік тому, влітку 2018 року. Я тоді думав, що це жарт. І потім, коли ця історія почала розгортатися у вашому ефірі, я був дуже здивований її політичними амбіціями.
Але я хотів згадати це раз про серіали, зокрема, про російське кіно. Ви припинили зніматися в РФ з початком російської агресії?

Раніше.

Коли ви зрозуміли, що Росія – це ворог?

Мабуть, як і всі – у 2013-му. Насправді я розуміла, що пан Янукович і вся проросійська братія, яка є, це люди, прямо чи опосередковано надіслані сюди для того, щоб створювати деструктив і залежність. Я це розуміла завжди. Але одна справа – залежність гіпотетична, залежна від нашого географічного розташування, економічних зв’язків тощо, а інша – коли ти розумієш, що представники цієї країни вбивають твоїх земляків. Це загострює всі почуття. А в російському кіно я перестала зніматися ще десь у 2011 році, тому що мене вже почали сприймати більше як політичного журналіста, з огляду на ведення новин, а не як актрису. І телеканали, які знімали це кіно, з засторогою ставилися до того, що в їхньому кадрі буде скандальна політична журналістка.

Ну, зараз вас вже сприймають не як політичну журналістку, а скорше як політика. Тому що ви зараз маєте набагато більший вплив на політичну ситуацію в Україні, ніж ті, хто сидять під куполом ВР. Принаймні, ніж ті 200 депутатів від "Слуги народу". Ви політик більший, ніж ті, хто там натискають кнопки. 

Тоді я можу так сказати, що я політик позаполітичної гри. Ті, хто ходять зараз у Верховній Раді, незважаючи на те, що там є купа гідних людей, це все ж таки люди залежні. І від партії, до якої вони належать, і в цілому від системи, в якій працюють. Я – незалежна і можу сміливо про це сказати, незважаючи на те, що я працюю на каналі одного з найбагатших людей цієї країни і п’ятого президента, мені ніхто ніколи не вказує, що мені робити. І в моєму ефірі дуже часто сварять Порошенка. І я щаслива, що мені дають таку можливість. Ну от я зараз пишу з Порошенком "Рандеву" – подивимось, що буде.

Але я хотів би все ж таки згадати про політику. Тому що в уже згаданій нами "Телекритиці" ви говорили про можливий похід у політику. Цитую: "Мені зараз 35,через 5 років буде 40. Це зрілий для походу в законотворчі органи вік. Рада – це нудятина для тих, хто не знає, для чого туди йшов і випадково потрапив. Якщо я туди й піду, то самостійно, зі своєю командою і з озвученою програмою. І тільки зі своїми людьми, з якими будемо на одній хвилі. Ми прийдемо із заздалегідь прописаними кроками – ми їх здійснимо і підемо з Ради". 

Я можу пояснити. Ну, з приводу нудятини – у моєму оточенні є ряд дуже гідних, розумних людей, які вв’язалися в політику п’ять років тому і які просиділи там усі ці п’ять років так і не реалізувавши задумане, з багатьох причин. Коли я зрозуміла, що більшість буде монобільшістю, і що "Слуга народу" явно матиме більшість, я зрозуміла, що решта будуть такою собі опозиційною платформою, в якій дієвіше я буду тут, в інформаційному просторі, а не там, просиджуючи на тих оксамитових стільцях і час від часу беручи участь у замєсах біля трибуни спікера. Тому таким є моє рішення. З приводу команди. За час моєї роботи в журналістиці я спілкувалася з дуже різними людьми, в тому числі з економічного сектора. З такими як Мілованов, який став міністром економіки, як Кулеба, як Дубілет, який, я певна, зробить свою справу, незважаючи на гріхи батька, які навішують йому. Ось такі люди мають становити кістяки тих партій, які йдуть у парламент. У мене є аудиторія людей, які знають мої цінності. Ми схожі ідеологічно, схожі принципами. І тому люди під час голосування розумітимуть, що ми точно не зрадимо і точно будемо там ефективними. А сидіти нудно, час від часу голосуючи за закони і не маючи можливості на щось впливати – який сенс? Мені здається, що те, що зараз відбувається – це останнє коло очищення, і що на наступних виборах український електорат буде мислити інакше.

Рік тому у вас діагностували онкологічне захворювання. І саме в цей період ви записали одну з найскандальніших своїх програм – розмову з Анастасією Приходько. Вона саме починала кар’єру як політичний діяч, прийшла до вас у студію. А в кінці цієї програми такий собі Костянтин, який прийшов разом з Настею на ефір, після того, як почалися гострі запитання щодо її політичної діяльності, почав втручатись у розмову.

Він там був не один. Було двоє, але Костянтин був активний, а другий – пасивний. Весь ефір вони їй підказували, що мене страшенно дратувало. Настя весь час до них поверталася, а вони намагалися зробити так, щоб це було непомітно. Але ми знімаємо "Рандеву" в режимі прямого ефіру, звідти нічого не вирізається окрім якихось технічних речей. Тому, як було – так і було.

Але ж ви розуміли, в якій політичній кондиції знаходиться Настя Приходько, розуміли який буде результат? 

Ну, я розуміла, що вона ще не до кінця готова. Але для мене було здивуванням, що вона настільки не готова. Знаєте, є елементарні речі. Навіть мій син, коли не встигає добре підготувати переказ англійською, то хоча б початок читає, щоб створити ілюзію того, що він щось знає, а потім вже придумати своє. Так от у Насті не було навіть ілюзії того, що вона щось знає. Жодної відповіді. Ти йдеш у соціальний сектор – розкажи, що ти хочеш там зробити? Чому я як виборець маю за тебе голосувати? Я тобі даю майданчик – розкажи людям, за що вони мають голосувати. Вона прийшла непідготовленою, нічого сказати не змогла. Ба більше, Настя стала прикладом приходу до влади через політичні сили багатьох українських депутатів. Можна ще згадати приклад козака Гаврилюка, який став національним героєм після того як з ним ганебно ці виродки повелися на Майдані. А потім він пройшов у Раду і прийшов до мене на ефір як співавтор законопроекту про посилення відповідальності за водіння автомобіля в нетверезому стані. Він – співавтор законопроекту, людина, яку я глибоко шаную, а в ефірі він демонструє повну некомпетентність у цьому питанні. Тому Настя – це приклад того, хто прийшов у політику ще не до кінця зрозумівши, що це відповідальність.

У цей же час, практично, з’явився "Вечер с Яниной Соколовой" – програма в YouTube, яка тролить росіян. Те, чим ви займаєтеся, називається контрпропагандою. Чому те, що вдається вам і вашій команді з 12-14 людей, не вдалося зробити величезній державній машині України?

О, Сергію, це риторичне запитання. Відповідь на нього проста, але потім виникають ще п’ять супутніх запитань. Я не раз про це говорила з колишнім міністром інформполітики. І відповідь була така: на жаль, депутати наші, які голосують за виділення бюджету, в тому числі на контрпропаганду, не розуміють важливості такого формату і взагалі важливості ведення таких автоматних черг у бік країни, яка на свою пропаганду виділяє мільярди євро на рік; коли вони це зрозуміють – тоді такі продукти будуть створюватися. А щодо унікальності нашого продукту – це наша друга спроба. Під час першої спроби я мала грати ватницю-переселенку, яка з Донбасу переїхала до Ростова, дивилася на кухні з тарганами російське телебачення і коментувала. Вийшло непогано, але було схоже на "95-й квартал". Ми його не дуже любимо, тож вирішили все змінити так, щоб це було від мене і в тому позиціонуванні, в якому мене ненавидять ті, хто буде дивитися. Тому ми зняли пілот, який починався словами: "Здравствуйте, меня зовут Янина Соколова, я порохоботка, хохлособака, шоколадная проститутка и свидомитка", – тобто все те, що лунає з вуст російських телеканалів і моїх опонентів з проросійського табору в інтернеті. Ну і далі вже зацікавилися і хейтери, і прихильники, хто розуміє іронію. І за майже півтора місяці ми отримали срібну кнопку YouTube, отримавши 100 тисяч підписників, що безпрецедентно – без копійки реклами. Це для нас дуже цінно. І цей проект популярний, тому що це не просто продукт інформаційної антипропаганди, а цілий театр, скетч з дуже якісною технікою. Тому цей проект дорогий, з великою командою, з СММ-стратегією, яку ми зараз виробили, ведучи наші ресурси в інтернеті. Тобто, все це дуже розумно побудована історія, яка принесла такі плоди.

Звідки у вас така гарна російська вимова? Я от, коли ви говорите "Янина Сакалова", завжди згадую свою вчительку російської, яка мені казала: "Руденко, ты неправильно говоришь "ге", у тебя почему-то это всегда по-украински получается". На що я відповідав: "Ну я ж українець, от так і виходить". 

Я вчилася мові професійно. Через те, що у мене акторська освіта, я паралельно, розуміючи, що нема можливості вчити правильну російську мову в інституті, брала уроки. Більш того, коли я жила в Запоріжжі, у нас було російськомовне телебачення і коли я там працювала, з нами щодня вела заняття випускниця, здається, ВДІКу. Мені і зараз пишуть росіяни, яких дуже тішить, що я говорю, як вони. І виходить дуже професійно і з точки зору картинки, і з точки зору змісту, і з точки зору виконання. Але повірте, я дуже мучусь, коли йде зйомка. Я не звикла працювати з паперами, бо все, що я роблю в "Рандеву", йде з голови, я просто живу в цьому інформаційному просторі, ніколи не читаю з листочка запитання. А тут треба дуже дотошно знати текст, бо це пишеться сценаристами, а не мною, і це треба відтворювати до букви і до коми. Тому я, коли їду на зйомку, вже починаю говорити російською і, входячи в кадр, на дві години стаю російськомовною.

А акторська пам’ять, мабуть, краща, ніж журналістська? 

Не впевнена. У мене пам’ять короткострокова. Коли я працювала надвеликими текстами у тих 20 фільмах, у яких знімалася, то запам’ятовувала виключно до закінчення сцени, потім забувала. Зараз так само. Я до "Рандеву" готуюся за день. Я живу в інформаційному просторі, багато що знаю, але локально до гостя – готуюся за день до інтерв’ю.

10 вересня ви з Валерієм Харчишиним презентували кліп "Сьомий день" з мультимедійного проекту "Я, Ніна", де ви виступили героїнею. На головній сторінці сайту проекту сказано, що він змінить ставлення соціуму до онкохворих та хворих на рак до самих себе. Ви неодноразово підкреслювали, що рак – це хвороба, яку може вилікувати тільки любов тих, хто поруч. Про вас дуже гарно відгукується лідер "Другої ріки" Валерій Харчишин. Ви теж його записали так, як ви і думали. І не лише його, попереду ще люди, які вас добре знають.
Ви заявили про те, що цей мультимедійний проект "Я, Ніна", коштує 40 млн гривень. 3 млн гривень здали чи дали вам на це українці. Ще 12 млн дасть Держкіно.

Якщо дасть.

Бо сьогодні з’явилася інформація, що результати пітчингу нібито скасували. 

Ні, не скасували, збираються скасувати.

Збираються скасувати?

Це так просто не скасуєш, це ж судова справа.

Вони досить просто міняють Конституцію України. І все ж таки, це буде фільм, який називатиметься "Я, Ніна"? Що буде ще в цьому мультимедійному проекті?

Проект "Я, Ніна" – це дійсно мультимедійна історія, яка включає в себе фільм, книгу, яку ми видамо в другій декаді листопада. Власне перед тим, як записувати це інтерв’ю, я зустрічалася з письменницею Олею Купріян, з якою ми разом створюємо цю книгу. І це кліп, який вийде за мотивами фільму знову ж таки від гурту "Друга ріка" і Валерія Харчишина. Тобто це буде велика історія, яка пов'язана ще й з супутніми програмами. Зараз ми займаємося ще й паліативною допомогою. Питанням доступу до медичного канабісу в науці та медицині. Це психологічна допомога, це анімація в хоспісах, це здавання людям волосся. Тобто люди приходять до нас і обрізають свої коси заради того, щоб зробити перуку і щоб її отримали люди з онкозахворюванням. Ну і Red Brunch – це те, що ми робимо щомісяця, це здача крові на потреби і онкохворих, і українських військових. Тобто проект "Я, Ніна" зараз налічує близько 150-200 людей, включно з командою фільму, які системно працюють над тим, щоб ми допомагали переживати онкохворим їхній діагноз, їхню хворобу більш комфортно. І більше того, ми створювали прецеденти для зміни законодавства. Адже зараз ми маємо довіру великої більшості людей, зокрема у Фейсбуці. І мій нещодавній пост про корупцію директорки Інституту раку, який набрав тисячі поширень, – це спонукало подзвонити мені з Офісу президента і розпитати про цю ситуацію. Зараз ведеться розслідування, і я буду дуже втішена, якщо корупційні заклади, а надто онкозаклади – це взагалі цинічна річ. Мільйон хворих на рак в Україні, люди переживають страшні муки, і коли на цьому ще заробляються гроші директорами, керівниками цих закладів – це такий гріх, від якого відмитися просто неможливо. І я буду дуже втішена, якщо буде справедливо проведено розслідування і ці люди будуть притягнуті до відповідальності.

Я ще хочу згадати про вашого чоловіка, Володимира Литвина. Розкажіть, будь ласка про нього. Про повного чи неповного тезку колишнього голови Верховної Ради Володимира Литвина. Литвин – це ваш чоловік. Хто він? Чим він займається? Тому що це проходить навіть повз жовту пресу.

Володя Литвин, мій чоловік, це людина, яка не має жодного стосунку до того Литвина, до Володимира. Це просто співпадіння. Володя - це дуже чесна, дуже справедлива, дуже добра людина, яка вибилася з маленького містечка. Навіть не районного центру, в Львівській області, до рівня заступника голови Ощадбанку, де він зараз працює. Тому всі розмови про те, що в мене чоловік банкір, і я там на Майбасі на весіллі їздила, це все маячня. Майбах, який був на весіллі – це Майбах одного нашого знайомого, який дав нам в оренду, щоб ми просто проїхалися від ресторану до ЗАГСу. Володя – дуже хороший батько, він обожнює синів. Коли ми з ним познайомилися, він був у тому віці, в якому я зараз є. Він мене вразив своїм патріотизмом, своєю чесністю і добротою. І напевне, він таким для мене зараз залишається.

І насамкінець наприкінці нашої програми – традиційне запитання для всіх гостей нашої програми. Яким ви бачите майбутнє України? Яка є ідеальна Україна в розумінні Яніни Соколової?

Я дуже люблю свою країну. Так, як я її люблю, я навіть не можу описати словами. Я об’їздила пів світу. Коли  я прилітаю в Бориспіль навіть з якоїсь дуже успішної, заможної країни, я готова цілувати підлогу аеропорту, тому що тільки тут я відчуваю себе вдома. І тільки тут я відчуваю серцем, що це країна, яка для мене є найріднішою. З приводу того,  якою я її бачу? Я бачу країну, в якої є величезна жага  до існування гену справедливості. Це те, що в нас не вистачає, те, що треба запозичити в американців. І як тільки ми зрозуміємо, що кожен злочин буде мати покарання, як тільки ми зрозуміємо, що люди, яких ми обираємо, - це не симпатичні хлопчики і дівчата, а люди, які мають  за принципом справедливості робити свою роботу, як тільки ми зрозуміємо, що тільки ми самі врятуємо свою країну від усіх лих, і в тому числі – від Російської Федерації, як тільки ми зрозуміємо, що перш ніж хаяти когось, треба зробити самому, а не сидіти на дивані і хаяти когось у Фейсбуці. Як тільки ми не будемо сварити уряд, депутатів, міністрів, президентів, а вийдемо і помиємо під’їзд, або почистимо на ганку власне взуття, або зробимо так, аби в нашому дворі було завжди чистим і з добрими словами виходячи з під’їзду робити цей світ щасливішим, тільки тоді ми досягнемо успіху. В мене є величезне переконання, що в нашій країні недостатньо людей з геном справедливості і тих, хто по-справжньому розуміє те, ким він є. От я народилася на сході, і мені здається, що величезна проблема східняків і півдняків у тому, що вони недостатньо розуміють, що вони українці. Я це абсолютно точно розумію. Я знаю, хто я. І мої діти, їм 6 і 8, точно знають, що вони українці, і вони вкладають у це дуже багато понять. Як тільки таких буде ставати більше, мені здається, що наша країна буде приречена на успіх.