"Холодний душ" для команди Зеленського

Влада радам... і партіям

Нинішні місцеві вибори в Україні завершили процес децентралізації в країні. Спочатку місцевим органам самоврядування було делеговано право розпоряджатися місцевими доходами (тільки в 2021 році їхній загальний бюджет зросте до 500 мільярдів гривень), а потім були ухвалені нові правила формування місцевих рад - вони перетворилися в повноцінних господарів своїх регіонів.

Після проведення адміністративної реформи і укрупнення районів кількість депутатів місцевого рівня в Україні скоротилася на 30 відсотків. З 2020 року змінено й процедуру їх обрання - кандидати-мажоритарники балотуються тільки в населених пунктах, де проживає менше 10 тисяч жителів. У великих же містах вибори проводяться тільки за пропорційною системою і з відкритими партійними списками. Та ще й з гендерної квотою - не менше двох осіб протилежної статі в кожній п'ятірці. Остання вимога, правда, навряд чи щось кардинально змінить, враховуючи те, що лідерство практично в усіх українських партіях належить все ж чоловікам.

Як би там не було, місцеві вибори 25 жовтня відкрили нову епоху в Україні - тепер роль партій на місцях значно зростає. І не тільки загальнонаціональних, як "Європейська солідарність" Петра Порошенка, "Батьківщина" Юлії Тимошенко або "Опозиційна платформа - За життя" (ОПЗЖ) Юрія Бойко. Розуміючи це, діючі мери Києва, Харкова, Одеси та Дніпра провели до міськрад свої партії, відповідно - УДАР, "Блок Кернеса - успішний Харків", "Довіряй справам" і "Пропозицію".

Саме ці регіональні проєкти на нинішніх виборах стали лідерами симпатій виборців у найбільших містах країни. Багато в чому саме вони, розпоряджаючись великим фінансовим ресурсом, і будуть визначати політику не тільки в регіонах, але і в цілому по країні. І хто знає, можливо, вже на наступних президентських виборах ми побачимо кандидатами на пост глави держави мера Києва Віталія Кличка або міського голову Дніпра Бориса Філатова. Або ж знову Петра Порошенка, партія якого на нинішніх виборах значно зміцнила свої позиції не тільки на заході і в центрі країни, а й, наприклад, в Одесі.

Гагарін для Зеленського

За два тижні до місцевих виборів Володимир Зеленський несподівано ініціював проведення 25 жовтня так званого всенародного опитування. Виносячи на обговорення українців п'ять питань, президент намагався переконати виборців, що їхня думка для нього - понад усе. Правда, робив він це доволі непереконливо. У підсумку опоненти Зеленського звинуватили його в спробі незаконної агітації за партію "Слуга народу" в день виборів, яка, до речі, і взяла на себе фінансування цього досить дивного опитування. А його проведенням опікувався шоумен і музичний продюсер "Кварталу 95" Артем Гагарін. Так, так, Гагарін. У Путіна була Терешкова, а у Зеленського - Гагарін.

Важко сказати, чого ж насправді хотів Зеленський - підвищити рейтинг своєї партії чи заручитися підтримкою українців для створення вільної економічної зони на Донбасі. Але треба визнати, що опитування провалилося. Про це свідчать вкрай погана організація процесу, різка критика опитування опонентами і сумнівні цифри тих, хто погодився відповідати на запитання, які в підсумку отримає президентська команда. Екзитполи вказують на досить низький інтерес виборців до опитування - третина з них просто його проігнорували. А з огляду на досить низьку явку виборців безпосередньо на вибори (всього близько 37 відсотків), цифри вийдуть і зовсім зовсім смішними.

Володимир Зеленський обіцяв українцям, що результати опитування дозволять владі підготувати необхідні законопроєкти для їх розгляду у Верховній Раді. Але Артем Гагарін і проведена ним акція в день місцевих виборів повністю дискредитували ідею народовладдя в такому форматі. А тому виникають закономірні запитання.

Наприклад, хто буде нести відповідальність за проведення опитування, не передбаченого чинним законодавством України? Як і ким будуть використані результати псевдореферендуму? Що робитиме Зеленський у разі, якщо подібні фейкові опитування візьмуться проводити ОПЗЖ і "Партія Шарія"? Відповідей тут поки що немає. І навряд чи вони будуть. Принаймні найближчим часом. Показово лише те, що опитування, яке ініціював Зеленський, публічно проігнорував Дмитро Разумков - колишній лідер партії "Слуга народу", а нині спікер українського парламенту.

Лимон і лимонад для "Слуг народу"

Після завершення місцевих виборів представники "Слуги народу" намагаються з лимону зробити лимонад. Мовляв, до 25 жовтня партія Зеленського зовсім не була представлена ​​в місцевих радах, а тепер вона там буде. Так, звичайно, так воно і є. Якщо, правда, не враховувати, що неформальний лідер партії Володимир Зеленський ще півтора роки тому мав підтримку 73 відсотків виборців, а сама партія "Слуга народу" - 43 відсотки. На цьому тлі їхні нинішні 10-15 відсотків на місцевих виборах виглядають дуже невибагливо. Так, представники президентської партії потраплять до багатьох місцевих рад, але будуть змушені домовлятися в них з тими ж "Європейською солідарністю", ОПЗЖ, "Голосом", "Батьківщиною" або "Партією Шарія".

Досить скромний результат "Слуги народу" на місцевих виборах і низька явка виборців - свідоцтво того, що українці втомилися від політики. Так, можливо, частина виборців не прийшла на виборчі дільниці через коронавірус. Але в 2019 році вони видали величезний кредит довіри Володимиру Зеленському, який обіцяв змінити Україну. Півтора року в руках у Зеленського була фактично абсолютна влада. Українці чекали від нього рішучих дій і якісних перетворень. Але президент їх очікувань не виправдав. Можливо, саме тому до місцевих рад сходу та півдня країни виборці делегували відверто проросійські ОПЗЖ і "Партію Шарія", а одним з лідерів мерських виборів у столиці став колишній соратник Віктора Януковича Олександр Попов.

25 жовтня завершився безтурботний період правління нинішнього президента України. Крім традиційних опонентів - "Європейської солідарності", "Голосу", ОПЗЖ - Зеленський тепер змушений буде рахуватися і з лідерами регіонів. Очевидно, що і монобільшість в Раді незабаром може припинити своє існування, розколовшись на фракції.

Не виключено, що на Україну чекають дострокові парламентські, а, можливо, навіть і президентські вибори. Принаймні, регіональні лідери і опозиція, відчувши силу на нинішніх місцевих виборах, навряд чи будуть чекати на 2024 рік і закінчення п'ятирічної каденції Володимира Зеленського. І це повинен розуміти сам президент.

Deutsche Welle