Чи вміє суспільство сприймати неочікувані рішення САП чи НАБУ?

Тільки в окремому випадку ми мали прецедентну поведінку – адже атака на Олеся Довгого змусила самого Довгого діяти на випередження, і створювати нову реальність для української політики. Весь комплекс звинувачень на адресу депутата Довгого і справді носив політичну компоненту – по суті звинувачення зводилися до його персональної відповідальності за наслідки рішень колективного органу , зокрема Київради, секретарем якої довший час був Олесь Довгий. Головне, що ця колізія давала змогу перевести захист в політичне русло, І Олесь Довгий не побоявся, сам здав недоторканість, пройшов чистилище САП і НАБУ і отримав рішення, яке демонструє усьому світу що він тепер офіційний, чистий політик з якого зняті всі обвинувачення. Якби справу закрив суд чи прокуратура - були б кривотлумачення і ланцюг додаткових підоз, що домовився, купив і тд..

Тут історія інша. Ні в кого немає сумнівів у високій довірі до цих органів, а також про неможливість будь-якого «договорняка» з ними. Просто САП виявився таким сильним, що вибираючи між підіграти «дорученцеві безпосередньо Генпрокурора» та «поступити по закону» вибрав останнє. Сама ця історія, знову ж таки, формує нову реальність – суд, це не місце де зачитують готовий наперед вирок, а місце, де встановлюється істина у змагальному процесі. Чому власне перед САП і НАБУ зараз розпочинається етап для нової якості роботи – як досудове розслідування, так і сам процес стають місцем демонстрування величезного професіоналізму правників. В історії з Олесем Довгим на кін ставилася ще й політична перспектива самого Довгого, тож особиста ініціатива депутата про зняття депутатської недоторканості була ще й кроком на зустріч слідству, що дало судові певні сигнали лояльності. Але суд не приймає політичне рішення, суд розглянувши звинувачення, все ж більше був би схильний винести виправдальний вердикт, тільки вже як розпорядиться цим прецедентом сам Олесь Довгий, це вже особиста гра політика, але САП не пішов на змагальний процес заради самої змагальності, просто для українського політичного поля такі випадки є поки що поодинокими, але вони окрім образу окремого політика формують ще й образ самих антикорупційних органів, і культури прийняття суспільством судових рішень зокрема, і рішень по закриттю справ самим НАБУ чи САП, адже в умовах демократії легко, особливо не маючи правової освіти чи практики стосунку з судовою системою, кваліфікувати судові вироки, що не вписуються в чиюсь картину світу як підкуплені чи неправосудні. В історіях судових професіних двобоїв за участі політиків завжди фігуруватимуть і партійні інтереси, і партійні перспективи. Але вже вкотре треба наголосити – судова гілка влади позбувається політичної залежності буквально на наших очах, і остаточно перетворюється в окрему гілку влади, з якою доведеться рахуватися і політикам не менше ніж простим громадянам. Але антикорупційні органи також кожним раціональним кроком лише підвищують довіру до себе.