Звідки взялося "покоління-ЗЕ"?

Значна частина цих дівчат і хлопців віком до 30 років знають англійську краще за українську, у побуті послуговуються російською, не читають книжки, дуже люблять розважатися і, головне, не думають і живуть одним днем. Звідки вони взялися і чому їх так багато?

Як і більшість українців, я теж над цим замислилася, і раптом відповідь знайшлася сама собою – міністр освіти Дмитро Табачник від Партії Регіонів!

За часів, коли Янукович був прем'єр-міністром, саме Табачник "відмінив/дозволив" вищим навчальним закладам (ВНЗ) не сплачувати у Пенсійний фонд внески за студентів. Як наслідок, всі, хто не встиг закінчити ВНЗ до 2004-го року, втрачають кілька років свого стажу, і це згодом позначиться на пенсії. Особисто я втратила 8 років стажу: 5 років як студентка (2000-2005), а тоді ще 3 роки як аспірантка. І, наскільки мені відомо, якщо роки декрету за Порошенка в стаж повернули, то ці роки, втрачені через освіту, ні.

Чого таким чином досягав у майбутньому Табачник? Приниження тих, хто "працює" головою, а не руками. І подальше розсварення суспільства у майбутньому. Я взагалі проти будь-якого приниження. Але ж який тонкий прорахунок на багато років наперед!

І ще "не народжуй, бо втратиш стаж". Правильно: на думку цього "діяча", українців мало бути якомога менше.

А от інша міна уповільненої дії, закладена Табачником, спрацювала вже у цьому році.

За президентства Януковича Табачник, як міністр, пішов далі. Ті, хто працює у вищій освіті, пам'ятають той час, коли кількість викладачів у ВНЗ жорстко була прив'язана до кількості студентів. Чим менше студентів, тим менше викладачів. Навіть якщо студент зовсім не вчиться і прогулює ВСІ заняття, його не відрахують, бо тоді доведеться звільняти викладачів.

Гадаєте, студенти про це не дізналися? Дізналися одразу! І просто перестали вчитися. А навіщо? Диплом все одно отримаєш! А свою молодість можна витрачати на щось значно приємніше.

Студенти почали принижувати викладачів, відчуваючи свою владу над ними. Все їм стало "не те" і "не цікаве". І це зрозуміло, бо коли не вчишся, а по інерції робиш вигляд (як раніше для своїх батьків), то зацікавитися чимось по-справжньому просто неможливо.

Почалася тотальна деградація молоді.

Хоча спочатку на першокурсників впливали студенти старших курсів, які ще не розучилися вчитися. Але швидко цей позитивний фактор зник.

Також треба пам'ятати, що діти, народжені у 90-ті роки ХХ ст., майже не знають, що таке конкуренція. Їх надто мало, щоб конкурувати.

Це народжені у 80-ті мали боротися за місце на вподобаному факультеті. Наприклад, на мій факультет на спеціальність "Журналістика" конкурс був 20 людей на місце (я вступала по профільній університетській олімпіаді), а за загальним набором трохи менший. І в процесі навчання одна завалена сесія – відрахування. І, до речі, ми все встигали, віддаючи навчанню навіть не половину свого життя.

Демографічна яма 90-х спричинила жахливий ефект: за майбутніми студентами почали полювати всі навчальні заклади. Вмовляти, підкуповувати, підлещуватися. Який конкурс на місце? Хоча б зробити мінімальний набор!

За майбутніми студентами бігали всі, хто міг.

З народженими на початку 2000-х ця тенденція збереглася.

Ось звідки ця неймовірно шкідлива для будь-якої спільноти модель "Нам всі винні, а особливо держава!", яку демонструють всі молоді виборці Зеленського.

І ще один цікавий штрих. Якщо в групі критична маса студентів не вчиться, то це дуже швидко розхолоджує всіх інших студентів, які могли б вчитися. Таким чином, вся група стає слабкою.

Додайте сюди неможливість вигнати лінивих студентів.

Помножте на самозакоханість і юнацький максималізм тих, за ким постійно бігають дорослі. І це теж відповідь, чому вони не визнають авторитетів і досить часто не можуть порозумітися з тими, хто лише років на 10-15 старший за них.

І якщо ви подивитеся на роки навчання молодої аудиторії ЗЕ, то побачите, що здебільшого це ті, хто народився у 90-ті і молодше. Тобто, на кого вплинула ця далекоглядна "освітня інновація".

Табачник свідомо вирощував у новітній Україні інфантильне покоління, яке знищить ненависну йому державу зсередини, бо ззовні, як виявилося, це вже досить проблематично.

Нинішнє молоде покоління, на жаль, часто поводиться інфантильно, не вміє робити висновки, аналізувати, критично мислити, у нього порушений апарат причинно-наслідкових зв'язків.

Не всі з них, але багато хто банально не вміє МИСЛИТИ.

Більшість з них не є розвиненими особистостями, і це велика біда.

Тому на них можна дуже легко впливати, використовуючи найпростіші емоції та інстинкти, що і робить наш "північний ворог" в умовах "гібридної війни".

Винятком є ті, хто захищав Україну під час Революції Гідності і протягом 5 років в АТО, або усіляко допомагав фронту чи розбудовував державу. Таких не мало. Але, на жаль, поки значно менше, ніж потрібно, щоб це стало моделлю для цілого покоління.

Дехто звинувачує у нерозвиненості нинішньої молоді гаджети, захоплення інтернетом та сучасний глобалізований світ. Цей вплив неможна відкидати, але головна проблема в тому, що ДУМАТИ на пострадянському просторі навчали саме в ВНЗ. Школа, яка досі часто має ознаки радянської освітньої системи, навчає не думати, а дає інформацію, так званий, "багаж знань". Більшість завдань у радянських та пострадянських підручниках (до реформи НУШ) – це завдання "на відтворення" почутого або прочитаного, а не на створення чогось нового чи аналітику.

Рівень європейських ВНЗ залежить від реальної, а не паперової фаховості викладачів, і аж ніяк не залежить від кількості студентів. Той, хто не хоче навчатися, має таку можливість, йому швидко кажуть "До побачення!". І школа "за кордоном" також в першу чергу покликана навчити аналізувати інформацію, розвинути особистість та її таланти.

Реформа Нової Української Школи (за умови її адекватного впровадження) дуже сильно змінить суспільство. Виросте нове покоління розвинених особистостей, які зможуть відповідати на виклики часу. Але до того ще треба дожити. Це ще мінімум 10 років, поки відчуємо бодай мінімальні результати.

А от інфантильна молодь, яка голосує "по-приколу", є тут і зараз. Вона не тільки так голосує, вона так живе. І що з тим робити? Бо після виборів вони ж нікуди не подінуться.

Це складне питання, але на нього теж можна дати кілька відповідей.

По-перше, знайти можливість виключати студентів з ВНЗ, які не бажають вчитися, щоб від того не страждали викладачі.

По-друге, дати викладачам ВНЗ більше свободи для розвитку, бо, як показала практика, збільшення вимог без достатньої варіативності їхнього виконання, призводить до деградації освітньої системи.

По-третє (і тут уже мова не про освіту), наситити інформаційно-культурний простір національним культурним та інформаційним продуктом. Українські книги, українські фільми, українські серіали, українські ток-шоу тощо. Реально, а не формально, як часто є зараз. Через жорсткі закони. Українська мова має лунати всюди. І хай на початку на вимогу закону. Національне лікує інфантильність. Іншого виходу вже немає. Ігри у толерантність і комфорт для всіх закінчилися.

По-четверте, не тримати молодь в Україні. Хто хоче їхати вчитися/працювати за кордоном, хай їде. Інфантильні не будуть там успішними, бо не мають достатньої кваліфікації. Але вони там залишаться, бо в Європі "непогано годують". Вони країні такі не потрібні. А кращі, як показує практика, повертаються, якщо є патріотами своєї держави і свого народу. Тим більше, що поступово зарплати у нас зростатимуть, як це відбувається зараз.

А щодо інфантильних і нерозвинених... Ми ж трошки старші, і добре знаємо, що свято не триває вічно. Коли стикаєшся з реальністю, дорослішаєш. Нинішнім нещодавнім студентам доведеться подорослішати досить скоро. За будь-якого результату виборів Президента України.

Звідки нам це все відомо? Бо ми, народжені у 80-ті, стали дорослими ще в школі. Життя було таким. Інакше не виживеш.

Чому життя було таким? А історію треба вчити, шановна молодь, не тільки для здачі ЗНО. :)

Люди творять історію. Сама вона не твориться.

Вірю, Україна буде сильною!

Від усіх нас це залежить.