Питання загальної амністії терористів "ЛДНР" взагалі не варто піднімати

"Моя позиція - потрібно оголосити загальну амністію, провести вибори, вирішити питання особливого статусу окремих районів, а краще - всього Донбасу", - сказав він.

Фокін сказав, що поки не готовий вести переговори з ватажками ОРДЛО, але "якщо буде відповідне доручення президента або Верховної Ради", за ним справа не стане.

Утім, якщо ми погоджуємося з умовами Росії і самопроголошених республік щодо амністії, тоді ми повинні чітко розуміти, що під амністією варто розуміти звільнення від кримінальної відповідальності людей, які взяли в руки зброю, а саме: військово-політичних еліт самопроголошених "республік". Фактично - це перший крок до їхнього входження в подальше політичне життя України.

За задумом Кремля, є представники так званого "народу Донбасу" чи населення тих територій, які якимось чином не поділяли позицію офіційного Києва, але зараз вони готові на домовлятися на певних умовах – чи то федералізації, чи надання особливого статусу цим регіонам. Загальна амністія – і військова, і політична. Це начебто буде свідчити, що ті території готові до так званого "політичного діалогу".

Це ще одна з причин, чому в українському суспільстві так активно просувається термін "особовий статус". Це фактично перерозподіл фінансових потоків і визнання того, що більшість грошей в якості сучасної данини будуть залишатися на тих територіях. Київ де-факто визнає, що контролювати ті території він не може, але готовий відкупитися від них законами про рефінансування – як завгодно можна цей "ясир" назвати. Але йдеться фактично про відкуп, данину. Про момент невтручання, за умови відсутності військової ескалації конфлікту.

 Нам знов нав’язують ту думку, але вже всередині країни, що можна домовлятися не з лідерами бойовиків, а з народом, який хоч і має іншу думку, але до якого ми маємо прислухатися. Але давайте подивимось, що з 1,6 мільйона біженців, які виїхали на велику Україну, за оцінками фахівців, лише 25% мають намір повернутися назад. Виникає питання – чому 1 мільйон 200 тисяч людей не хочуть повернутися на історичну батьківщину? Тому що це етнічні українці. Які навіть за умов ефективного контролю, з боку чи росіян, чи Києва, не повернуться. Бо розуміють, що їх там знищать фізично. Саме як носіїв української культури і етносу. На окупованих територіях іде етноцид, про що ми соромимося говорити. Там знищується все українське. І з ким ми маємо там домовлятися? Зі стовідсотково промитими російськими мізками, які нам знову кричатимуть "услышьте Донбас"? Навіщо нам знову потрібна ця болячка, яку ми всі роки Незалежності тягнули на своїй шиї? Зараз руба стоїть питання – або збереження територій, і ми знову тягнутимемо ярмо, яке хилитиме нас донизу, і ніколи не дасть піднятися з колін. Або йде питання збереження етнічної самоідентифікації, збереження нації.

Велич держави вимірюється не в квадратних кілометрах. Велич держави вимірюється добробутом, статками населення. Рахунками на банківських картках. Купівельною спроможністю. А не наявністю зайвих 200 кілометрів неконтрольованих територій, населених фактично ворожим нам елементом, який ніколи не буде грати за правилами України.

З ким нам домовлятись? З людьми, які нас ненавидять? Які ніколи не дадуть нам рухатися у напрямку до Європи, а тягнутимуть до Росії. Я не хочу цього, і не буду домовлятись.

Якщо говорити про амністію,то можливість її проведення потрібно розглядати за хорватським сценарієм. Під амністію не підпадають військові злочини, а також "звичайні" кримінальні злочини. Вчинення "звичайного" кримінального злочину, нехай і під час війни не підпадають під амністію.

Примітно, що спікер парламенту Дмитро Разумков вже зазначив, що Україна навряд чи зможе йти своїм шляхом у питаннях амністії військових злочинців. "Повна амністія. Є військовий злочин, який ні в одній державі світу не підлягає амністії. Це реалії, з якими стикався світ вже багато років, і я думаю, що Україна тут навряд чи може йти своїм окремим шляхом".

Україна повинна зайняти жорстку позицію,бо йдеться про збереження територіальної цілісності країни. Мати подразник у вигляді амністованих бойовиків, які зі зброєю в руках продемонстрували свою позицію щодо територіального та політичного устрою України, – це нерозумно.  

Питання загальної амністії  терористів "ЛДНР" взагалі не можна піднімати.