21 Сентября 2024

Подоляк Михайло. ДОСЬЄ

Українським громадянам, які постійно дивляться телебачення чи Yutube, особа прес-секретаря президента Володимира Зеленського на ім'я Сергій Никифоров відома мало. 

Тому що замість нього усі основні заяви, коментарі та експертні оцінки виголошує Михайло Подоляк. Й дарма, що він не політик, не політолог, а медик за освітою, і в минулому у політичній площині займався чимось таким, що можна описати хіба що як політконсультант чи політтехнолог. Дарма, що його офіційна посада формулюється як “радник керівника Офісу президента”, тобто не президента, а очільника його канцелярії Андрія Єрмака. Й до того ж радник позаштатний, хоча в ЗМІ його часто представляють саме як “радника Офісу президента”. 

Усе це формальності. Насправді ж, Подоляк вже не один рік де-факто є провідним речником Банкової. І тоді коли потрібно озвучити позицію президентського Офісу, а то й загалом української влади, в переважній більшості випадків слово бере саме він. 

Ба більше - Михайло Подоляк не є військовим. Але постійно коментує бойові дії і ледь не віддає публічні вказівки командуванню ЗСУ. Знову ж таки, з висоти  Печерських пагорбів та власного офіційно-неофіційного статусу.

Одначе, попри усю свою медійність, цей речник ОП в статусі радника має доволі специфічні сторінки минулого. А ще йому закидають не лише використання в інтересах команди Зеленського анонімних телеграм-каналів, а й формування основ всієї президентської інформаційної політики - від тез промов глави держави та міністрів до розміщення потрібних думок у західних ЗМІ.

Біографія

Журналіст у Білорусі

Михайло Михайлович Подоляк народився 1972 року у Львові. Там пройшли перші роки його життя. Потім разом з батьками перебрався до шахтарського міста Нововолинськ на кордоні з Польщею.

Коли йому виповнилося 17-ть, вступив на навчання до медичного інституту в Мінську (нинішня назва - Білоруський державний медичний університет). Але після завершення вишу працювати за фахом не став, а подався у молоду білоруську посткомуністичну політичну журналістику, де вже заробляв свій шматок хліба з початку 90-их.

До низки друкованих видань Мінська дописував аналітику та авторські колонки. Публікувався у газетах “Белгазета”, “Правда Гайдукевича”, “FM-бульвар”, "Білоруська ділова газета”,  “Наша свобода”, “Час”. Тісно співпрацював з легендою білоруської незалежної преси Павлом Жуком.

Подоляк безперервно жив у Білорусі 15 років (1989 - 2004), з них останні десять (1994 - 2004) займався суто журналістською працею. Рік отримання ним диплому в Мінському медінституті співпав з роком першої інавгурації Олександра Лукашенка, тож так чи інше його матеріали стосувалися діянь тамтешнього режиму.

“Судячи зі статей, які писав Подоляк,  він мав непогані зв'язки в білоруській номенклатурі: нерідко він давав ексклюзивну інформацію про рішення та кадрові питання. Але цей “дах” не допоміг йому в критичні моменти”, - зазначає Euroradio.

У 2002-му після задоволеного судом позову голови Комітету державного контролю Білорусі Анатолія Тозіка до опозиційної газети “Наша свобода” (на $54 000) та особисто до Михайла Подоляка (на $2 700) видання повністю припинило існування.

21 червня 2004 року 32-річного Подоляка, як українського громадянина, видворили з Білорусі до України співробітники КДБ із забороною повертатися протягом найближчих 5 років. Тоді він працював у газеті “Час”.

Свої дії спецслужбісти Лукашенка пояснили тим, що “матеріали Подоляка можуть призвести до дестабілізації громадської злагоди і політичної ситуації в республіці”.

Ось як це примусове повернення на батьківщину із посиланням на вже згаданого безпосереднього керівника Подоляка пана Павла Жука описувала київська газета “Україна молода”:

“О 7-ій ранку, виламавши двері, до квартири Подоляка вломилися співробітники КДБ, МВС та візової служби - всього вісім осіб. Пославшись на те, що у нього не все гаразд із документами, які узаконюють його перебування в республіці, співробітники силових органів відвели журналіста в невідомому напрямку. Вже об 11.25 журналіста посадили в поїзд, який їде в бік українського кордону. Михайло навіть не встиг попрощатися з дружиною, вони вже на пероні прощалися під охороною співробітників КДБ”. 

За інформацією “Української правди”, перетнувши кордон, Михайло вирушив до батьків у Нововолинськ. 

Втім журналістський інтерес до Білорусі у Подоляка лишився.

З 2009 по 2013 рік на платформі “Живий Журнал” ним вівся авторський блог KompromatBY-com.livejournal.com, де передруковувалися матеріали вже не існуючого онлайн-довідника KompromatBY.com. BY - це так, нагадаємо, в інтернеті позначається доменна зона Білорусі.

Головний редактор і шеф-редактор в Україні 

До 2005 року Подоляк особливо про себе не заявляв. В Україні його майже ніхто не знав. Як особистість і як медійник він сформувався у Мінську. Щоб продовжувати працювати тут вдома, в своїй країні, йому ще слід було заробити репутацію, зробити собі ім’я.

І він зайнявся знайомою справою - запустив випуск паперової газети.

Але якщо у Білорусі Подоляк боровся за демократичні цінності й протистояв диктатурі Лукашенка, то в Україні він чомусь вирішив підігрувати Януковичу і запущеним його командою наративам. 

У випуску №22 “Української газети” (не плутати з “Газетою по-українськи”) від 15-21 червня 2005 року головний редактор видання Михайло Подоляк надрукував власний авторський матеріал “Таємна вечеря”, де у художній формі нібито із посиланням на якісь йому одному доступні поінформовані джерела заявив: під час виборчої кампанії Віктора Ющенка начебто отруїли близькі до кандидата в президенти Давид Жванія і Євген Червоненко, а не російська агентура через людей того Медведчука.

Голова НДО “Телекритика” Наталя Лігачова назвала статтю Подоляка “публікацією без дотримання жодних журналістських стандартів”.

“Тобто відсутня точка зору людей, яких критикують у статті. Уся оповідь скидалася на казку: автор одразу зазначив, що, може, так було, а може, й ні. У той же час описано все так, ніби вже доведено судом, що саме так було”, - прокоментувала медіа-експертка.

Проте резонансний матеріал і його до того не надто відомого автора помітили. З ним спілкувалися співробітники СБУ, Генпрокуратура запросила на допит в статусі свідка в справі про отруєння Ющенка.

4-годинна розмова зі слідчими передбачувано завершилася відмовою автора статті розкрити задіяні джерела. Якщо такі існували.

І все. Лише однієї “сенсації”, ще й такої специфічної - на користь Росії і Партії регіонів з їхнім намаганням або заперечити Ющенкове отруєння, або пересварити за рахунок складнощів з його розслідуванням “помаранчевих”, для підтримання “на плаву” великого видання виявилося недостатнім.

Починаючи з 2006 року, Подоляк став писати для “Обозревателя”, одного з перших і найвідвідуваніших українських інформаційно-аналітичних інтернет-порталів. Спершу як фрілансер, а далі як штатний автор і з 2011 й до 2013 року - як шеф-редактор ресурсу. 

В гостях у Януковича

У тому ж 2011-му Михайло Подоляк опинився у п’ятірці комфортних для Віктора Януковича журналістів, допущених на екскурсію по загадковому Межигір’ю. Власник “Обозревателя” Михайло Бродський на той час, нагадаємо, в уряді Азарова обіймав посаду голови Державного комітету з питань регуляторної політики та підприємництва.

Опозиційні медіа запрошення не отримали.

Окрім як Подоляку, Янукович показував стрибки по пеньках і місце для заспокійливого сну у вулику з бджолами лояльним телеведучим Савіку Шустеру, Євгену Кисельову Андрію Куликову, Олександру Ткаченку та головреду найтиражнішою пропрезидентської газети “Сегодня” Ігорю Гужві. Ніхто з них на тій зустрічі не сказав і не спитав чогось такого, що виявилося б неприємним почесному лідеру Партії регіонів.

Особисто Михайло Подоляк поцікавився у Віктора Януковича:

“Як зробити простого українця законослухняним?”,

“Чи готова команда Януковича відповідати на інформаційні виклики?”.

За підсумками екскурсії Подоляк відгукнувся про Януковича як того, хто “дуже добре розуміє хвороби тієї країни, яку він керує”. 

Чаювання з Януковичем зробило Подоляку гарну рекламу в очах грошових мішків Партії регіонів. У відкритих джерелах можна знайти деталі співпраці майбутнього радника Єрмака з Юрієм Іванющенком і, особливо, з кланом Льовочкіна-Хорошковського. Це були і “антикризові” спроби відбілювання реноме замовника, і допомога на мажоритарних округах, і виборчі кампанії. 

Революція Гідності вимушено відсунула Михайла Подоляка з політичного олімпу. До президентської вертикалі він повернеться за Володимира Зеленського, та й то не відразу. 

“Міністр інформації” з Офісу президента 

На початку 2020 року Зеленський у своїй кадровій політиці розвернувся обличчям до"регіоналівського" середовища.

11 лютого 2020 року замість Андрія Богдана президентський офіс очолив Андрій Єрмак. Ні першого, ні другого не можна назвати політичними самородками. Богдан був ближчим до команди Ющенка, натомість Єрмак

став підтягувати до себе та до Зеленського людей з команди Януковича.

Заступниками нового керівника Офісу президента стали: 

5 серпня 2020 року - заступник начальника Головного слідчого управління МВС часів протистояння ПР з Євромайданом Олег Татаров, до сфери відповідальності якого входило кримінальне переслідування революціонерів;

23 листопада 2021 року - ексдепутат Донецької облради від ПР, ексголова Запорізької парторганізації ОПЗЖ, топ-менеджер “Метінвесту” Ріната Ахметова, і, що є визначальним, син одного з ідеологів СДПУ(о) Віктора Медчедчука, а потім ПР-ОПЗЖ Ігоря Шурми, Ростислав Шурма. Пропрацює він до 3 вересня 2024 року. 

Але набагато раніше за Татарова та Шурму-молодшого Єрмак призначив Михайла Подоляка - приблизно за два місяці після власної появи на Банковій, 11. 

“Антикризове” резюме Подоляка з епізодами кар'єри в інтересах Януковича, “регіоналів” й такої неоднозначної постаті як Юрій Іванющенко пана Єрмака, вочевидь, не засмучувала. Адже він теж

окрім захисту авторських прав і кінопродюсування протягом 2006 - 2014 років, себто від початку другого урядування Партії регіонів й аж до повного розгрому цієї політсили працював помічником нардепа-“регіонала” Ельбруса Тедеєва.

Окрім нового, значно ближчого до “регіоналів” керівника Офісу президента, на початку 2020 року постав і новий прем'єр Денис Шмигаль (4 березня), фахівець з досвідом керівника вищої ланки у ДТЕК Ахметова. 

Як встановив рух “Чесно”, Михайло Подоляк призначався позаштатним радником. Отже, повна назва посади у нього - позаштатний радник керівника Офісу президента України. 

Доступу до державної таємниці мати не повинен.

Тим не менше, обсяг реальних повноважень у нього далеко не “позаштатний”. 

“Наразі Подоляк контролює всю інформаційну політику Офісу президента та консультує безпосередньо Зеленського. Крім того, він “готує” до ефірів у ЗМІ міністрів українського уряду, щоб їхні тези були скоординовані зі змістами, які просуває президент”, - пише з цього приводу “Вечірній Київ”.

Ба більше, позаштатний радник Єрмака Михайло Подоляк був і є безпосереднім учасником таких надважливих для команди Зеленського кейсів як перемовини з РФ на початку повномасштабного вторгнення і “Велике будівництво”. 

Компромат

Старший брат - полковник російського ГРУ з медаллю за “СВО”

Подоляк Володимир Михайлович народився 4 лютого 1965 року у місті Кохма Іванівської області РФ. Помер 59-річним, 19 травня 2024 року, у Москві за поки що невідомих обставин.

Зі слів молодшого брата, старший перебрався на постійно до Росії у 1986-1987 роках.

Військове звання - полковник російської воєнної розвідки ГРУ. 

Адреса реєстрації - військова частина 22177, тобто Академія Міноборони РФ (“Консерваторія”) на вулиці Народного ополчення, 50 в столиці РФ, де готують військових дипломатів і офіцерів ГРУ. Що підтверджує й вінок на могилі “Від колективу ЦПФ”, Центру підготовки фахівців ГРУ.

Водночас Володимира Подоляка не можна вважати суто теоретиком-викладачем. Ні, покійний був вартим високих нагород країни-агресорки дієвим практиком, звертає увагу OSINT-розслідувач Антон Павлушко з InformNapalm. Адже, там же, на могилі є, як годиться, портретне фото полковника з цілим медальним “іконостасом”. І, якщо уважно придивитися, помітна відомча медаль Міністерства оборони РФ “Учаснику спеціальної військової операції”, заснована в серпні 22-го року. 

“Тобто брат Подоляка воював проти України - або фізично був залучений до війни (що навряд чи у 50+ років і в такому званні), або активно допомагав МО РФ у СВО”, - робить висновок Павлушко.

Ці обставини відрізняються від того, що раніше розповідав Михайло Подоляк про свого старшого брата.

2021 року він наголошував на відсутності спілкування з братом, “вже давно звичайним військовим пенсіонером”, у Москві, але при цьому не вважав за потрібне “відмовлятися від сім’ї”.

“Щодо спілкування. По-перше, зараз його практично немає. Тобто, на день народження можу зателефонувати і все. І цьому багато світоглядних та організаційних причин. По-друге, не бачу жодного сенсу відмовлятися від сім'ї, навіть якщо ідеологічно ми категорично різні. І навіть якщо я категорично проти будь-якої ворожої для моєї країни ідеології, тим більше сучасної російської”, - казав Михайло Подоляк.

2024 року Михайло заперечував причетність Володимира до спецслужб.

“До КДБ та ФСБ мої родичі ніколи не належали”, - наполягав Подоляк.

“Наші стосунки були зруйновані задовго до початку війни”, - додав позаштатний радник Єрмака в інтерв’ю Наталії Мосейчук.

Спілкування між ним та Володимиром, підкреслив він, припинилося 2007 року, коли померли батьки. Вони поховані в Україні.

Скандали

“Компіляції” від КДБ Лукашенка або “Головне, щоб був гарний замовник”

31 серпня 2010 року, тобто коли вже за перебування Подоляка в Україні, білоруський сайт “Вільні новини плюс” оприлюднив псевдоінтерв'ю Михайла Подоляка, в якому йому приписувалися самовикриття в імовірних зв'язках зі спецслужбами Росії та України, а також інформаційному обслуговуванні клієнтів за принципом “хто більше дасть”.

Серед інших, там були й такі слова:

 “Замовників достатньо. Ми нарешті випробували смак інформаційних воєн, причому випробували багато в чому завдяки тому, що побачили, якими серйозними результатами вони можуть обернутися. Тепер у подібні війни грають усі – політика та бізнес воюють проти всіх і навіть іноді, самі того не помічаючи, проти себе. А я на цьому добре заробляю, до того ж не без задоволення. Тут я не маю громадянства – я виконую політзамовлення для України, Росії, Грузії… Іноді трапляються казуси: я воюю проти Грузії для Росії і одночасно навпаки… … Вся справа в ціні питання. Для мене немає хороших і поганих політиків, головне, щоб був гарний замовник”, - “зізнався” інтерв’юйований.

Наступного дня, 1 вересня 2010 року, на своїй сторінці KompromatBY_com у LJ, Михайло Подоляк назвав опубліковану з “ним” розмову фейком білоруських спецслужб й особисто звинуватив у здійснені проти нього провокації заступника голови білоруського КДБ Леоніда Миколайовича Дедкова.

Цей допис на ЖЖ (в комплекті з повним текстом того ж таки “інтерв’ю”) зберігся в мережі і є дуже цікавим, адже містить розповідь Подоляка про часті зустрічі з представники КДБ Білорусі вже тут в Україні.

Сама ж публікація, як він висловився є “красивою, загалом, компіляцією з десятків “розмов не для протоколу”, розмов, між іншим, не з журналістами, але зі “спецпосланцями”. “Не протокольного”, але достовірного, в тій публікації, за власною оцінкою Подоляка, 80% тексту.

 “Загалом я згоден з моїми ж думками (нехай і не всіма), висловленими приватно, кулуарно, келейно. Більш/менш гарна праця”, - підсумував герой скандалу.

Юра Єнакієвський

На початку кар’єри “антикризового менеджера” для Партії регіонів проводив прес-конференцію і намагався переконати присутніх у тому, що нардеп від Партії регіонів Юрій Володимирович Іванющенко з міста Бахмут (тоді ще Артемівськ) Донецької області та тамтешній кримінальний авторитет, неформальний володар “Артемсолі” Юра Єнакієвський це не одна й та ж особа.

“Він представник Генштабу?”

Влітку 2022 року на той час секретар РНБО Олексій Данілов обурився, як він оцінював, виходом Подоляка за межі власної компетенції у заявах військової тематики:

“Я не розумію, чому він робить такі заяви. Він представник Генштабу? Я його бачив тільки на пеньках у Януковича. Не розумію, з якого переляку він зараз є голосом армії. Такі речі має казати Залужний (тоді головнокомандувач ЗСУ - Авт.), Шаптала (начальник Генштабу ЗСУ - Авт.) та міністр оборони”.

“Завдання” для Сирського

Головнокомандувач змінився, але Михайло Подоляк все одно продовжив заяви з публічними вказівками що і як має робити вище військове командування:

“ …У нас практично мільйон сьогодні мобілізовано, а по лінії фронту, ті, хто був безпосередньо у війні, це 200-300 тисяч, інші були дуже далеко від війни. Але ж вони є, вони мобілізовані. Мені здається, що одне з ключових завдань пана Сирського - це якраз таки провести аудит, де, хто та як перебуває, і після цього сказати, яка ще додаткова кількість (потрібна — Авт.)”.

Також він розповідав й про те, за яким саме робочим графіком, як йому особисто здається, повинні працювати ТЦК.

Висловлювання про Індію та Китай

“В чому проблема Індії, Китаю? Проблема цих країн в тому, що вони не аналізують наслідки своїх кроків. Слабкий інтелектуальний потенціал в цих країн”, - заявив Подоляк 2023 року в інтерв’ю Наталії Влащенко.

“Так, вони вкладають у науку, Індія відправила місяцехід, вже їде поверхнею Місяця. Проте це не говорить, що ця країна розуміє сучасний світ. Ці країни сьогодні на цій війні заробляють, ефективно заробляють, як і Турецька Республіка”, - описав своє бачення досягнень різних країн світу радник Єрмака.

Сказане ним про Індію та Китай миттю підхопила кремлівська пропаганда аби налаштувати проти України згадані Подоляком держави.

Виправдовувався перед росіянами у Львові. Російською 

У травні 2024 року в місті Львові без погодження з місцевою владою пройшов Форум російської опозиції. Від “Слуги народу” на ньому виступав нардеп Олег Дунда, від Офісу президента - Михайло Подоляк.

“І, звичайно ж, я прошу Вас не злитися чи не ображатися на Україну за те, що тут сьогодні виражена жорстка антиросійськість. Це нормально. Психологічно це було не дивно якби цього не було”, - сказав Подоляк на 4-ій хвилині виступу. Сказав російською.

Оточення і зв’язки 

Арестович

Доки Олексій Арестович працював таким же як і він позаштатним радником Єрмака обоє любили виставляти спільні фото і ходили на ефіри на одних і тих же “хороших русскіх”. Після переходу Арестовича в опозицію до Зеленського, виїзду за кордон й озвучених ним президентських амбіцій, шляхи обох учасників цього дуету речників Офісу президента наче як розійшлися. Принаймні, про людське око.

І з поправкою на досить поширену точку зору відносно суто умовної опозиційності Арестовича. Йому вже не раз доводилося змінювати політичні уподобання на діаметрально протилежні. До того ж, він є не поганим актором та психологом, то ж, хто знає: чи не призначено Олексія грати роль ручного опозиціонера?! В такому разі спілкування Подоляка з Арестовичем по службовій лінії могло і не припинятися, а навпаки лише посилитися. Одначе, вже у залаштунковій площині.

Хорошковський і Льовочкін

До замовників Подоляка часів Януковича можна зарахувати голову Служби безпеки України та Адміністрації президента Валерія Хорошковського і Сергія Льовочкіна. Умовно це права і ліва рука олігарха Дмитра Фірташа. Інколи ці “руки” діють окремо, проте у великій політиці та зазвичай мали і мають спільні інтереси.

Першим комерційним клієнтом Подоляка з групи Фірташа-Хорошковського-Льовочкіна виявився власник інвестиційної групи ТЕКТ Вадим Гриб. Слід було підкорегувати його сприйняття громадською думкою України. 

Коли Хорошковський з рук Януковича отримав посаду очільника Служби безпеки України, Гриб, за його власними спогадами, став відповідати у цьому відомстві за “аналітику”. Тільки питання - в інтересах якої держави? Адже до 1995 року випускник Вищого командно-будівельного училища міста Тольятті Вадим Валентинович Гриб спільно з Борисом Березовським розвивав “АвтоВАЗ” та входив до консультаційної ради при президенті РФ Борисові Єльцину із цінних паперів. 

На парламентських виборах 2012 року Михайло Подоляк відповідав у голови Адміністрації Януковича за продавлювання (термін “обрання” тут не дуже то й підходить) на столичних виборчих округах близьких йому мажоритарників:

округ №222 - Максима Луцького,

округ №223 - Віктора Пилипишина.

Проте, для Луцького ті вибори виявилися безуспішними, а Пилипишину більше посприяли не політтехнологи, а продажні члени виборчої комісії та “тітушки”. 

2013 року - під час прихованого конфлікту Льовочкіна з головою КМДА від ПР Олександром Поповим перший, за даними “Аргумент-UA”, наче як більше довіряв не формальну міському голові, а неофіційно призначеному ним “смотрящему” за столицею Михайлу Михайловичу Подоляку, який займав окремий кабінет у КМДА. Своєю чергою Подоляк консультування Попова не заперечує.

Подоляк у коментарі “Бабелю” сказав, що з колишнім главою АП Януковича Сергієм Льовочкіним знайомий і разом із ним “безсумнівно, працював”.

“Він блискуче ерудований, професійний і вміє вибудовувати сильні проєктні робочі групи”, - заявив Михайло Подоляк, додавши, що Льовочкіна “демонізували”, а його потенціал “високий”.

Серед інших клієнтів Михайла Подоляка була й доволі несподівані, з умовно протилежного політичного табору - нині покійний Анатолій Матвієнко та його племінник Сергій Березенко.

Згідно із низкою свідчень, наприкінці 2019-го Валерій Іванович Хорошковський повернувся до України або допомогти з управлінням державою обраному того року президентом Володимиру Зеленському. Зі зрозумілих причин після перемоги Євромайдану в країні він був відсутній.

Політолог Володимир Фесенко: “Наскільки я знаю, повернувся він (Хорошковський - Авт.) за запрошенням самого президента, який нібито попросив його допомогти новому уряду, де домінують недосвідчені новачки. На роль такого собі дядьки-наставника”.

Володимир Зеленський: “З паном Хорошковським я дійсно зустрічався на Банковій. Я цього не приховую (...). До нього було одне дуже серйозне питання, і ми це питання обговорювали тет-а-тет”.

Далі пішла інформація, що Валерій Хорошковський став безкоштовно консультувати Митну службу. 

Знайомі ж вони - Зеленський з Хорошковським - давно і плідно. Теперішній глава держави у 2010-2012 роках, себто за найбільшої могутності Януковича, в статусі генерального продюсера очолював телеканал “Інтер”. У згаданий період даний мовник входив до президентського пулу. Натомість незалежні від ПР медіа, наприклад, телеканал ТBi зусиллями цього ж пана Хорошковського, як наполягали утискувані журналісти, всіляко обмежувався. І то лише один такий приклад.

Отже, якщо на Банкову, 11 “позаштатно” повертається Хорошковський, то невже на Банкову, 11 не може так само “позаштатно” повернутися і близький до нього в минулому політтехнолог Подоляк М. М.?

Бізнес

Консалтингові фірми

На ім’я Михайла Михайловича Подоляка зареєстровано дві фірми: 

ТОВ “Консалтингова група “Медіаексперт”, 

ТОВ “Консалтингова група “Медіа Про Системс“. 

Ці юрособи використовувалися ним для надання платних PR-послуг. 

“Формально я ніколи не був там співвласником, бо фактично був в них СЕО. Там є інші власники. Є вийшов із бізнесу, оскільки працюю в Офісі президента з 8 ранку до 11 вечора. Поки я тут, я не хочу нікого консультувати, в мене просто не вистачило б на це часу. Бо справжній консалтинг – це трошки інше, ніж дехто вважає. Це має бути повне занурення в конкретну проблему – на рівні тимчасового виконавчого директора. Проведення повного фінансового та юридичного аудиту – тобто це не робота на півгодини часу”, - стверджував Михайло Подоляк після призначення на Банкову.

Вибори “носорога”

Не без участі Михайла Подоляка у 2015 році пройшло балотування в мери Києва “людини нізвідки” на ім’я Сергій Думчев. Клієнт обставив усю столицю власними білбордами із зображенням носорога, але в силу своєї абсолютної невідомості і невпізнаваності набрав 3,92% голосів. Й те, що він як кандидат на посаду київського міського голови, міг би оцінити словом “поразка”, для залучених ним фахівців виглядало безумовною “перемогою”, адже сумарно компанія Думчева коштувала 100 млн грн. Ідею з носорогом, кажуть, підказав Подоляк. 

Зв’язок з телеграм-каналом “Труха”

У медіаспільноті побутує думка щодо використання Офісом Зеленського низки топових ТГ-каналів для поширення необхідних владі наративів. І відповідає за це Михайло Подоляк. Проте докази співпраці Банкової з ТГ-канали є лише щодо каналу “Труха”.

Його формальний власник був допущений Максим Лавриненко на одну з прес-конференцій президента Зеленського, що не могло не викликати обурення професійних, зареєстрованих у встановленому законом порядку класичних медіа. До того ж, Подоляк дає “Трусі” ексклюзивні інтерв’ю і каже, що воно не анонімне.

На якій основі налагоджено співпрацю Офісу з ТГ-каналом “Труха” - на ідейній чи на комерційній - лишається загадкою. Але в політичній площині він є виразно пропрезидентським. 

Сім'я

Одружений. Троє дітей. 

Разом з дружиною Марією Подоляк (у дівоцтві Дамаскіною) виховує двох синів і доньку. 

Марія походить з півдня України. У соцмережах позиціонувала себе як медіаекспертку, а потім як фахівчиню з ресторанно-готельного бізнесу. 

Теща політтехнолога Валентина Дамаскіна у місті-курорті Генічеськ Херсонської області до повномасштабного вторгнення працювала державним реєстратором та очолювала управлінням економіки Генічеської райдержадміністрації. Після виходу на пенсію встигла позайматися курортним бізнесом. На її ім’я безпосередньо на Арабатській стрілці було оформлено пансіонат “Полин Азову” (село Генічеська Гірка, вул. Полинна, 23), де окупанти нині розташували своє “Головне управління МВС РФ по Херсонській області”.
 

Матеріальний стан

Обов’язкову для держслужбовців податкову декларацію Подоляк не заповнює, тому що працевлаштований в Офісі президента позаштатно.

Погляди

Михайло Подоляк за: 

“Ефективну, компактну, але жорстку державу”. 

Регалії 

Командор ордена Великого князя Литовського Гядимінаса.

III місце в рейтингу 100 найвпливовіших українців 2020 року за версією журналу “Фокус”. 

Я

“Я - антикризовий менеджер”.

“Я вкрай негативно ставлюся до всіх росіян” (сказано 2024 року).

“Я був редактором, а він журналістом” (про співпрацю з Шарієм). 

“Я не займаюся медійними атаками на Кличка”. 

“Я з багатьма людьми знаходжуся в нормальних особистих стосунках, але для мене завжди діє головний принцип – я працюю в команді Володимира Олександровича Зеленського”.

“Я також є публічною особою”.

“Я розумію, що хочеться мати ідеальну систему, ідеальне рішення. Але це війна”.

“Я думаю, воювати ми будемо до останнього росіянина на території України”.

Дмитро Добрий