“Я мзду не беру, мне за державу обидно”

Фраза митника Павла Верещагіна з фільму “Біле сонце пустелі” вже давно стала крилатим висловом. Але мало хто знає, що актор, який зіграв Верещагіна, народився і провів більшу частину свого життя в Луганську.

Павло Борисович Луспєкаєв – мій земляк, людина надзвичайно великого таланту і надзвичайно важкої долі.

Павло Луспєкаєв народився 20 квітня 1927 року в Луганську і на початку 40-х поступив до Луганського ремісницького училища. Під час евакуації хлопець на деякий час опинився аж у Фрунзе. Але в 1943-му, Луспєкаєву тоді ледь виповнилося 15 років, пішов добровольцем на фронт. На фронті Павло опинився у складі партизанської розвідувальної групи. Але довго партизанити йому не довелося – він дістав важке поранення, ледь не втративши руку. Після одужання Павла направили до штабу партизанського руху 3-го Українського фронту. Після демобілізації в 1944-му він повернувся в Луганськ – тодішній Ворошиловград.
В цей час Луспєкаєв захопився акторським мистецтвом. В 1944-му його він вже в трупі Ворошиловградського обласного російського драмтеатру, а в 1946-му році він поступив в Театральне училище імені Щєпкіна, де відзначився особливими успіхами. Там же він познайомився зі своєю майбутньою дружиною Інною Кириловою. За чотири роки подружжя Луспєкаєвих переїжджає до Тбілісі, потім до Києва, потім – до Ленінграду.

В 1962-му році у Луспєкаєва почалися проблеми зі здоров’ям – дали про себе знати військові травми: в одному з рейдів йому довелося кілька годин пролежати на снігу і він сильно обморозив ноги, що призвело до порушення кровообігу в ногах. У 1966-му році, під час зйомок фільму “Республіка ШКІД” Луспєкаєв в черговий раз потрапив до лікарні. Лікарі наполягали на ампутації обох ніг до коліна, але Луспєкаєв категорично відмовився, адже безногому дорога до знімальних майданчиків закрита. Однак, йому довелося погодитися на ампутацію спочатку однієї стопи, а потім і другої. Після операції почалися неймовірні фантомні болі. Лікарі виписали Луспєкаєву сильне знеболююче, фактично – наркотик, від якого актор швидко впав в залежність. Усвідомивши це, Луспєкаєв зробив титанічне зусилля над собою і відмовився від препарату. Пролежавши тиждень у хворобливому забутті, він зміг побороти себе. Допомогли і обставини: тодішній міністр культури Катерина Фурцева звернула увагу на трагічну ситуацію Луспєкаєва і дала розпорядження знайти для нього необхідні ліки, а також найкращі закордонні протези.

Луспєкаєву вдалося побороти хворобу дуже ненадовго – в 1969-му році йому знову стало гірше. На зйомках фільму “Біле сонце пустелі” він був змушений відпочивати кожні 20 кроків – настільки йому було важко ходити... А 20-го квітня 1970-го Луспєкаєва не стало – не витримало серце. Однак, достойного прощання з Павлом Луспєкаєвим не відбулося, бо він помер “невчасно”, напередодні ювілею з дня народження Леніна. Його тіло перевезли з Москви до Ленінграду, де і поховали “без особливого шуму”...

В 2008 році я звернувся до мера Луганська Кравченка з проханням надати дозвіл встановити власним коштом на будівлі луганського обласного драматичного театру меморіальну дошку на честь Павла Борисовича Луспєкаєва. Окремо наголошувалося, що я, як націоналіст, розуміючи місцеву регіональну специфіку, не вважаю за можливе відхрещуватися від видатних земляків тільки тому, що вони грали в російському, а не українському драмтеатрі.

26 жовтня 2010 року планувалося, згідно офіційно поданої до міської ради заявки, встановлення цієї дошки, виготовленої моїм коштом. Утім головний архітектор міста Женеску разом із працівниками міліції заборонив встановлення меморіальної дошки, аргументувавши це відсутністю відповідного рішення міськвиконкому. Відмова у встановленні дошки звелася до бюрократичних процедур. Виявляється, що два роки було замало аби прийняти це рішення.

Після заборони у встановленні меморіальної дошки, мною було прийняте рішення передати її у подарунок колективу обласного драматичного театру з метою її встановлення та увічнення пам’яті видатного земляка Павла Луспєкаєва.

20 квітня 2012 року на будівлі Луганського обласного академічного російського драматичного театру була встановлена меморіальна дошка на честь П.Луспєкаєва. Характерною відмінністю нової дошки було те, що текст був виконаний російською мовою, тоді, як подарована дошка була виконана українською мовою. Тоді ж, у 2012 році, Луганському академічному обласному російському драматичному театру було присвоєно ім'я Павла Луспекаєва.

Загалом на рахунку Луспєкаєва – більше 20 значних ролей в театрі та кіно. Лише в кіно Луспєкаєв знявся у 26 фільмах – і це при тому, що мав величезні проблеми зі здоров’ям. Тому він є не тільки видатним актором, а ще й людиною сильного духу і непересічної мужності. Саме такі люди, як Луспєкаєв, уславлюють Луганщину і такими людьми, як він, ми можемо по праву пишатися.