Стрілочники втекли, «бригадири» далі грабують і «пахан» повернувся

Запідозрені в зловживанні службовим становищем у березні 2016 року включили до тарифів на електроенергію видатки-витрати на доставку та перевалку енергетичного вугілля в Україну з портів Європи. Детективи ж НАБУ і прокурори САП (відомо з відкритих джерел) не знайшли документального підтвердження того, що енергетичне вугілля для українських ТЕС доставляли з Роттердама.В результаті такої «афери» зросли тарифи на електроенергію для промисловості, об’єктів соціальної сфери, підприємців: за 2016-17 роки на загальну суму для споживачів – на 18,87 мільярдів гривень. З них – 14,3 мільярди отримали приватні компанії-ініціатори запровадження «Роттердам+», в тому числі генерації ДТЕК Рената Ахметова.

Зрозуміло, що в цій корупційній схемі запідозрені Дмитро Вовк і члени його оточення – то лише стрілочники, яких ніхто не чіпав, коли при владі був Порошенко – головний «кришувальник» багатомільярдної афери.

Початок її йде з 2014 року, коли люди й підприємства масово брали кредити в доларах з нижчими відсотками, ніж за гривні, а після девальвації не могли їх повернути. У цю пастку потрапила і Ахметівська ДТЕК. Тоді ж Порошенко, Коломойський, Григоришин і Суркіси дійшли до висновку – ДТЕК іде до краху. Та невдовзі Петро Порошенко почав ухилятися від завершення цієї операції. Більше того, компанія ICUскупила в інтересах Порошенка облігації ДТЕК, ціна на які зросла на 60 відсотків після введення «Роттердам+». Вони були успішно продані, легалізувавши хабар Порошенку за порятунок ДТЕК Ахметова. Сам же власник цієї енергетичної компанії одержав «ласий шматок» і з вищевказаних 18,87 мільярдів, здертих додатково із споживачів електроенергії.

Втім, ніхто не порахував, яку суму переплатили люди за товари і послуги, що вироблялися і надавалися з використанням дорогої електроенергії. Та більше непокоїть те, чим закінчиться ця багатомільярдна підозра? Якщо без судових вироків, як і багато вже забутих, то скільки нових ще з’явиться?

Читав, що правоохоронці зацікавилися ймовірним розкраданням коштів «Центренерго» (теж дісталася немала сума від «Роттердам+), і виведенням грошей з обленерго, і підозрілими угодами Порошенка з купівлі телеканалу «Прямий», і продажем «Кузні на Рибальському», де перед цим добряче «підзаробив» на військових замовленнях. Додатково адвокат Андрій Портнов передав у Державне бюро розслідувань заяву про відмивання коштів і несплату податків на цьому підприємстві та легалізацію 300 мільйонів доларів через офшори.

Вивчають антикорупційники кредитування Укрспецекспорту не чужим для Порошенка «Укрексімбанком», різноманітні схеми партнерів колишнього президента-бізнесмена. Уже згаданий Андрій Портнов подав заяви до ДБР ще з 12 підозр проти екс-президента та його оточення.

Та Петро Олексійович, навіть з таким «багажем», ще не до кінця зібраним докупи, продовжує користуватися підтримкою немалої кількості виборців, майстерно «запудрених» його «європеремогами».

Недавно з’явилася інформація, що Порошенко з родиною виїхав з України. І це була правда. Одначе, виїхав не назавжди. Днями низка електронних ЗМІ повідомили: «пахан» повернувся.

Осмілів на людях чи не найбільш цинічний легальний дерибанщик бюджету, «бригадир» корупційної схеми Андрія Коболєва. Очолюючи державну компанію НАК «Нафтогаз», акціонером якої на 100 відсотків є Кабмін, він одержав за минулий рік 11 мільйонів доларів зарплати. Це – офіційно. А скільки з «подяками» – найкраще знає лише він. І сума премії засвітилася у ЗМІ тільки одна – 8 мільйонів доларів переслав матері для безбідного проживання за океаном. Причому одержав премію за виграну справу в міжнародних судах, рішення яких досі не виконані. Тобто, в Україну не повернуті «виграні» мільярди, зате виплачені космічні премії, і далеко не одному Коболєву. Заплачені мільйони й зарубіжним адвокатам.

Звісно, таке розкидання народними мільярдами з державної газової компанії неможливе без участі прем’єра Гройсмана і колишнього президента Порошенка. Та з головних казнокрадів – як з гуски вода. Невже справді я не помиляюся, коли повторюю: «А знову скрізь те саме, що було»?

Більше того, з легкого пера одного продажного американського журналіста по українських ЗМІ почало гуляти пророцтво про те, що «успішного» газового топ-менеджера Коболєва мітять на посаду прем’єр-міністра. Важко навіть уявляти: яку зарплату йому треба дати, щоб він відмовився від нинішньої? Нескладно порахувати, що головний газовий барон заробляє за день разів у десять більше, ніж прем’єр за місяць. Маю на увазі нинішню зарплату голови уряду.

Та страх проймає від іншого: якщо Коболєв, сидячи лише на газовій трубі, умудрився так цинічно обідрати вітчизняних споживачів газу, то що буде з українським народом, коли він, не доведи Господи, сяде на Кабмін? І страх не безпідставний – вже із «Слуги народу» на телеекранах «мусолять» цю кандидатуру.

Звісно, газовий «ділок» не самостійний у прийнятті найважливіших рішень – його куратори і в Європі та США сидять. Видно, звідти йдуть і посилання про кандидатів на прем’єра. Тоді навіщо ми списи ламали на виборах президента і депутатів? Якщо вже намітили «наші партнери» крах Україні, то нехай і доводять до кінця свою «чорну» справу. Може, у Неба заробили українці таку долю? Бо вже скільки століть «героїчно» боремося за незалежність та процвітання, а в результаті:

А знов свободу починай з абетки.

А знов скрізь те саме, що було.

(Л.Костенко)

Правда, на одному телешоу почув і таку фразу: «Команда Володимира Зеленського підключилася до обговорення кандидатури Коболєва на прем’єра, щоб «спалити» її на суспільному гніві». Тобто, щоб було виправдання перед зарубіжними «попихачами» цієї кандидатури.

Хочеться вірити в це, але не дуже й віриться. Бо й справжнього вогню громадського гніву не помічаю.

Влада – тимчасова, земля і небо над нею – вічні

Я увесь світ об’їздив, там запозичував моделі й технології розвитку успішного аграрного виробництва, придивляюся й до суспільного життя та державного управління цивілізованих країн. Нічого складного не бачив, що могло бути не під силу українцям. І це не просто патріотичні слова – виробничо-фінансова модель нашого товариства «Земля і воля» про це свідчить. Головний секрет – треба головою думати, наповненою відповідними знаннями і досвідом, коли берешся за роботу на землі. Ще одна обов’язкова умова – бути надто відповідальним перед Матінкою-землею і суспільством, якому належить головна годувальниця.

Такі вимого повинні бути і до Коболєвих, що сидять на головних надрах землі. А в тому, що вони розпоряджаються надрами, як своїми, – першочергова вина українського народу. Скажімо, у нормальних країнах у всіх центральних владних приміщеннях шибки б уже дзвеніли від народного гніву за одну тільки інформацію, що Коболєва мітять на прем’єра. А українці в черговий раз обрали нову владу і заспокоїлися, чекаючи манни з неба. Та ще зачаровано сидять перед телеекранами, дивлячись політичні шоу, розраховані здебільшого на недоуків, а то й просто дебілів.

Прислухайтеся, про що вони там торочать. Ледь не рвуть чуби один одному, так відстоюючи кожен свій прогноз, як працюватиме команда «нових облич». Ну ще хтось згадає високі комунальні тарифи і космічні зарплати ще Порошенкових державних топ-менеджерів. А от тема, скажімо, про чергове нововведення – чому люди повинні платити не лише за космічний газ, а й окремо за його транспортування, – десь мелькнула й зникла. Це – дрібниця? Але вона стосується мільйонів збіднілих людей. Свого часу вони фінансово і з лопатами в руках побудували тисячі кілометрів газопроводів, в тому числі й підвідних до своїх населених пунктів. Не один десяток кілометрів газопроводів проклало й наше товариство «Земля і воля». Знаю, будували газопроводи й інші господарства та виробництва. Всю цю мережу взяли на свій баланс облгази без ніякої компенсації тим, хто її споруджував. Та і вся газотранспортна мережа України побудована на бюджетні кошти колишнього СРСР і вже незалежної України. Тобто, не тими, хто зараз кинувся заробляти не лише на газу за європейськими цінами, видобутому з народних надр, а й на транспортуванні його теж по народних трубах.

Таке можливе, думаю, лише в Україні, де в народу чи не найвища в Європі планка терпимості до тих, хто на їхньому горбу європейський рай для себе будує.

Оновлені ідіотичні схеми замовлення й оплати за енергоносії придумали газові й електроенергетичні барони для нас, сільгоспвиробників. Тепер ми повинні замовляти газ на кожен день. Використав блакитне паливо чи не використав – все одно плати за нього. Постачальникам, як то кажуть, по барабану, що в роботу аграрників корективи може внести погода: задощить – і ми не можемо кілька днів збирати, скажімо, зерно кукурудзи, отже й сушарки не працюватимуть, газ не спалюватимуть. І це не одну, а сотні тисяч кубів.

Навів лише мізерну частку прикладів, через існування яких в нормальній країні народ на руках би виніс з кабінетів тих, хто творить таке злочинне безчинство стосовно свого народу. А ми добренькі, терплячі, довірливі. Обрали нову владу, і тут же від чергової гідності щастям заливаємося.

Особливо коли бачимо на телеекрані, як новий президент Володимир Зеленський митників «розносить», звільненням погрожує. Згодом чуємо – вони продовжують працювати. Але нам показують нову картинку: у Житомирі президент добився згоди від головного лісника добровільно залишити посаду, бо він не боровся з бурштинною мафією на територіях лісгоспів. Дісталося прилюдно й прокурору області.

Подібне публічне «бичування» пам’ятаю ще з радянських часів, коли в область, чи й район, привозили нового керівника. На жаль, рідко який надовго залишав свій запал боротьби з недоліками на тривалий час. Ще гірше з цим тепер. Передусім це стосується виконавців боротьби з причинами, що змушують верховних керманичів держави вдаватися до публічної «порки» високих посадовців.

Скажімо, за останніх п’ять років в Україні «наплодили» 13 антикорупційних структур, встановили їм зарплати майже європейського рівня. І з цим мовчки погоджується суспільство. Потім дивимося на телеекранах: новий президент ставить суспільство перед фактом: у яку область не поїде, там і бачить, що ніякої справжньої боротьби з корупцією та іншою ідіотією немає. Та ще гірше – не активізується та боротьба й після того, як президент повертається у свій столичний офіс.

Скільки часу потрібно новій владі, щоб почати справді наводити порядок в Україні? Вже відзначали язиками перший місяць перебування у владі «нових облич», потім – другий, незчулися, як і сто днів минуло…

Попередники, війна заважає? Якось читав, що в Іспанії, коли накочувалася друга громадянська війна (від першої втратила півмільйона співвітчизників), лідери всіх політичних сил зібралися в резиденції короля Хуана Карлоса і підписали пакт національної єдності, в основі якого було завдання уряду вивести країну з економічної і соціальної прірви. Термін виконання – один рік.

Парламент теж переймався передусім виконанням пакту національної єдності. І суспільство жило не пошуках винних у війні, не ненавистю всіх проти всіх, не міфічними прагненнями у якийсь рай, а усвідомленням того, що влада – тимчасова, а земля і небо над нею – вічні.

В Україні ситуація краща, ніж була в Іспанії в післявоєнний період. Чому ж ми продовжуємо жити з іншим усвідомленням: «А знову скрізь те саме, що було»?