Блоги

02 Марта 2019
Куди заведе Україну гастарбайтерська економіка?
Герой України, генеральний директор ТОВ «Земля і воля», кандидат економічних наук, публіцист Леонід Яковишин про сучасну українську економіку

Шлях до Європи – по африканських джунглях?

Може, варто закріпити в Конституції України нове привітання: «Слава гастарбайтерам»? Оскільки з нашими державними і політичними керманичами без гастарбайтерів не будуть виконані доленосні конституційні нововведення – шлях до НАТО і Євросоюзу.

Говорю це не так з іронією, як серйозно. Бо за останні чотири роки найбільш динамічно розвивалися саме офіційні перекази від наших співвітчизників з-за кордону: з 3 мільярдів доларів у 2014 році до 11 мільярдів – у 2018-му. За оцінкою Європейського банку реконструкції та розвитку, це забезпечило майже 10 відсотків внутрішнього валового продукту України. Також це трохи менше, ніж усі податкові надходження в країні, це еквівалент усіх митних надходжень і два бюджети Міністерства оборони, це – мало не в 10 разів більше, ніж прямі іноземні інвестиції в країну, це – в 5 разів більше, ніж заплановані бюджетні витрати на ремонт доріг.

Чому б не славитись? І користь є від цього інвестування: допомагає утримувати курс долара від злетів, без цієї валюти сумнішими були б темпи зростання ВВП. Але гастарбайтери не наповнюють український бюджет, не латають «чорну дірку» у Пенсійному фонді, яка в цьому році розшириться до 167 мільярдів гривень (у 2018 р. – 139 мільярдів грн), бо передбачаються мізерні прирости нових платників податків. Та й де вони візьмуться, ті нові платники, коли кожні 30 секунд в середньому один українець перетинає кордон у пошуках заробітку?

Думаєте, наш «євроуряд» щось робить для гальмування цієї ганебної тенденції, яка катастрофічно загрожує економіці України, негативно впливає на демографію? Де там – навіть не пробує щось робити. Зате будує плани, як оподаткувати потік грошей від вимушених заробітчан, котрі виконують за державу і соціальну місію: дотують батькам жебрацькі пенсії, забезпечують дітям нормальні умови для проживання без соціальної допомоги, дофінансовують дошкільні, шкільні, медичні та інші заклади.

Чи підстрибне вище гастарбайтерська економіка від оподаткування переказів із-за кордону? Переконаний, що рухне й ця, єдина, динаміка зростання. Бо й без недолугої затії вже насувається адаптування наших заробітчан у іноземних суспільствах. Хоч ще недавно виїзди українців на заробітки за кордон мали тимчасовий характер, а останні роки час перебування їх вдома неухильно скорочується. Приїжджають побачитися з рідними – і повертаються в країни, котрі годують їхні родини. Українська держава для них – гірше мачухи? Замість цивілізованого економічного прориву, в Україні побудована економіка, що базується на боргах, субсидіях і грошах, зароблених співвітчизниками в чужих економіках.

Чи може країна жити інакше? Не тільки може, а й зобов’язана. Адже маємо для цього всі необхідні ресурси, зокрема й фінансові. Втім, міжнародні експерти б’ють тривогу: сотні мільярдів гривень поглинаються в нескінченних схемах, монополіях, корупції, на митницях, на вході й виході державних підприємств.

Вітчизняні ж «огіднені» експерти люблять розповідати перед телекамерами, які вони знавці заокеанського і європейського досвіду побудови інакшого життя, цивілізованого, добротного. Але вони мастаки лише на підвішені язики. Розуму, видно, бракує навіть на усвідомлення загальнодоступного вчення Великого Тараса: «Учітесь, читайте, і чужому навчайтесь, й свого не цурайтесь». Це актуально й для сучасної України, яка має й власний досвід фантастичних темпів економічного зростання. Але…

Втрачено унікальні шанси

Перший шанс втратили більше десяти років тому, коли економіка країни входила до числа економік світу, які розвивалися найдинамічніше. Прямі іноземні інвестиції сягали за 11 мільярдів доларів у річному вимірі. Темпи зростання ВВП легко долали семивідсотковий рівень, доходило й до 12 відсотків. Західний капітал заполонив країну. Зарплата простих людей була належна, враховуючи низькі комунальні платежі й такі ж ціни на продукти харчування і промтовари. Люди активно замінювали радянські автомашини на іномарки із салонів. Обзаводилися житлом, аж до преміум-класу.

Потім нагрянула світова криза, яка в нашій країні загострилася державно-політичною нестабільністю. Втім, після цього минуло більше десяти років. Цивілізовані країни давно оговталися і перевершили втрати від кризи. Наше ж суспільство й не переставало тонути у політичних протистояннях, що призвело й до кривавого Майдану. Після цього взятися б за розум, почати будувати євростандарти з чистого аркуша. Але через недалекоглядність суспільства й зажерливість та недоумкуватість керманичів втрачено й другий унікальний шанс стати Україні справді європейською державою. Бо замість демонтажу вже укоріненої корумпованої системи, затіяли дику люстрацію і демонтаж пам’ятників на телекамери. Цим гортанним піаром прикрилися від народу й власники приватизованої Революції гідності: з медовими обіцянками дорвалися до влади, щоб модернізувати та реконструювати корупційні схеми, а «відкатні» – ще й добудувати. 

«Огіднені» лідери майстерно зіграли й на майданній демократії: з голосу революційної маси обрали перший «очищений» уряд. Потім швидко поміняли «народно-вуличних» міністрів на своїх – кумів і земляків.

І накрила Україну суцільна ідіотія. Економіка скотилася назад у мінусову зону – до 10 відсотків. Діставши дна, минулого року нібито незначний ріст показала. І то, думаю, лише для того, щоб виправдати європейські зарплати топ-чиновників. Вдумаймося: за зарплатами і преміями вони увійшли в трійку найбільш високооплачуваних колег у розвинених країнах Європи. А от результати їхньої роботи не йдуть ні в які порівняння. Скажімо, на сьогодні ВВП України на третину нижчий від докризових значень. А прогноз зростання такий, що рівня Білорусі досягнемо хіба що через 26 років, а Польщі – через 60 років. Дефіцит зовнішньої торгівлі за 9 місяців минулого року сягнув шести з половиною мільярдів, що на 61 відсоток більше, ніж дефіцит за відповідний період 2017 року. І за такі економічні результати – такі винагороди, що в сотню разів більші, ніж у тих, хто наповнює бюджет?

Дохазяйнувалися до того, що торік імпорт аграрної продукції зріс на 17 відсотків (на 5,5 мільярдів доларів). З Польщі збільшили завезення в Україну агропродукції на 556 мільйонів доларів – слава українським гастарбайтерам!

Можна й далі називати ганебні втрати України в побудові обіцяного на Майдані щасливого життя для всього народу, але не робитиму цього, а назву давно відому причину «національної ідіотії». На думку авторитетної міжнародної організації, антикорупційні заходи у Нігерії, Ефіопії, Еквадорі, Замбії, Перу, Сальвадорі, Алжирі, Танзанії та десятках інших країн ефективніші, ніж в Україні.

Виходить, що шлях України до Євросоюзу, закріплений у Конституції, пролягає африканськими джунглями?

Це риторичне запитання ставлю нашим вождям. Сам же добре знаю, що шлях до європейських стандартів починається… і в Бобровиці. Якщо ж бути точнішим: перші кроки тим шляхом зробили ще на початку 90-х минулого століття. Саме тоді наше товариство «Земля і воля» взяло курс на організацію сільськогосподарського виробництва європейського рівня.


Якщо в державі гастарбайтерська економіка, то в нашому господарстві економіка майбутнього

Про втрачене десятиліття для розвитку українського суспільства прочитав у тижневику «Дзеркало тижня». Наведені там факти порівняв з давно мені відомими. На базі їх і зробив аналіз десятирічного падіння української економіки. Водночас осяйнув і порадував мене інший незаперечний факт: у десятилітті втрат для державної економіки і взагалі розвитку суспільства наше товариство «Земля і воля» навпаки добилося небувалих результатів у виробництві, фінансах, піднятті добробуту працівників і пайовиків землі, у соціальній відповідальності перед громадами, у яких орендуємо землю. Підтверджую це офіційними показниками.

У кризовому 2009 році наше господарство зібрало 147 тисяч 535 тонн зерна, в тому числі 132 тисячі 537 тонн кукурудзи при урожайності 55,6 центнерів.

Минулого року намолотили 315 тисяч 240 тонн зерна, з якого кукурудза становить 310 тисяч 540 тонн, урожайність – 102,4 центнера.

У 2009 році одержали прибутку 118 мільйонів 696 тисяч гривень, торік прибуток склав 692 мільйони гривень.

З ростом прибутку зростає й добробут працівників. Якщо в 2009 році фонд оплати праці становив 34 мільйони 310 тисяч гривень, то в 2018-му – 192 мільйони 14 тисяч гривень. Відповідно збільшилася й середньомісячна зарплата: з 2127 гривень у 2009-му до 12530 гривень у минулому році.

Такі виробничо-фінансові показники дають можливість протягом двох останніх років платити чи не найвищу в Україні орендну плату за земельні паї – 18 відсотків від нормативної вартості паю.

Торік майже 50 мільйонів гривень витратили на будівництво і ремонт доріг загального користування, мільйони виділяємо на соціальні потреби, на благодійний фонд. Щороку десятками мільйонів збільшуємо відрахування до бюджету, Пенсійного фонду, платимо щораз більший військовий збір. Ведемо широке житлове будівництво для наших працівників.

Щоб усього цього добиватися, треба і на хвилину не забувати про розвиток виробництва. Навіть у ще кризовий 2009 рік господарство вклало в капітальне будівництво 26 мільйонів 392 тисячі гривень власних грошей. У наступні роки капіталовкладення збільшувалися… аж до 364 мільйонів гривень у 2017 році і 342 мільйони – торік. 

Це господарство я очолюю протягом 49 років, з них майже 30 років присвятив впровадженню кращих світових моделей економіки сільськогосподарського виробництва. Один Господь знає, скільки бюрократичних, корупційних, нахабно хабарницьких і чисто ідіотичних перешкод довелося подолати на цьому шляху. І продовжую долати – здається, немає цьому ні кінця, ні краю. Але ні світові кризи, ні «двірцеві перевороти», ні політична гризня, ні ідіотична патріотія, ні чиновницька недолугість, ні дурдомівські правопорядки не в силах були зіштовхнути наш колектив (1300 працівників) з правильно обраного шляху розвитку.

На превеликий жаль, вся та боротьба з різними проявами ідіотії дуже негативно впливає на темпи розвитку виробництва, отже й на створення нових робочих місць, зрештою – на додаткові бюджетні відрахування.

Скажімо, не збулася моя мрія наростити стотисячне поголів’я свиней. Країну наповнили імпортними м’ясними відходами, ще гірше – виникла реальна загроза знищення поголів’я свиней штучно введеним карантином через нібито спалах чуми. Так було знищено Калитянський комплекс, а в Бобровиці – свиноферму «Світанок». Безліч прикладів по Україні. Під приводом карантину можуть заблокувати реалізацію всієї продукції господарства, зокрема й зерна. Який фінал для колективу – самі здогадайтеся.

Не втілені мої проекти з розширення виробництва насіння кукурудзи американських гібридів. Світові фірми США готові розширювати співпрацю, але українська бюрократія ставить перепони для створення зрошувальної системи для насіннєвих площ, придумує правові нестиковки.

Через бюрократію не побудовані підприємства з переробки зерна кукурудзи. Більше того, заморожене виробництво круп і борошна з кукурудзи: російські і білоруські ринки нам перекрили, а на європейські немає державних квот.

Вже не говорю про великі додаткові фінансові витрати на боротьбу з державною ідіотією в судах, різних інших державних установах. Додатковий правовий відділ тримаємо.

Глибоко переконаний, що далеко не одним нам так працюється в нашій державі. Далеко й далеко не одинокі й з успішною економікою. Чому ж тоді наше вдовине суспільство в цілому так «ковбасить» від «національного бардаку», від якого увесь цивілізований світ за голови хапається? Кидаються дружні країни нам допомагати, але та допомога для управлінської команди – як додаткова «ширка». Бо те, що вони витворяють останні роки, а особливо перед виборами, інакше, як несповна розуму, не назвеш. За «золоте корито» горла перегризають одне одному. І це затівають не агресори, а вчорашні і сьогоднішні владні й партійні соратники, всі як один – патріоти України.

Чули б, що про них говорять наші трудівники! І правильно говорять. Оскільки наші люди  бачать, як можна, навіть у складних умовах, розбудовувати економіку, заробляти гідну зарплату, гідне поповнення державної скарбниці, зрештою заробляти кошти для розвитку своїх громад.

Одного ще не навчилися наші люди: в шию гнати державних керманичів, вкупі з депутатами і горлатими політиками, які не вміють працювати так ефективно, як працюють вони – наші хліботрударі. Та не втрачаю надію: вже і в цьому починають прозрівати й науку народовладдя освоювати. Саме такому народу можна й «Слава!» сказати. Поки що – авансом.

Новые досье

Смешко Игорь. ДОСЬЕ

Гриценко Анатолий. 10 фактов из жизни

Первая Логистическая Компания

Audi Центр Одесса Юг

Гильфанов Рустам. 10 фактов из жизни

Токарев Сергей. 10 фактов из жизни

Журавлев Василий. 10 фактов из жизни

Литвиненко Юлия. 10 фактов из жизни

Бойко Юрий. 10 фактов из жизни

Зеленский: "Я не игрушка и не "план Б" Коломойского"

Реклама

Партнеры