Блоги

18 Грудня 2019
Відкритий лист Леоніда Яковишина
Генеральному продюсеру Українського радіо Дмитру Хоркіну Виконавчому продюсеру ТО «Перший канал» Юрію Табаченку

Шановні пани-керівники Українського радіо!

Звертаюся до вас з приводу двадцятихвилинки Володимира Яворівського, яка вийшла в ефір 14 грудня 2019 року.
Повірте, я теж щирий прихильник свободи слова, про що свідчать мої публікації в обласних і центральних друкованих виданнях і цілій низці електронних українських та зарубіжних ЗМІ. За мої гострі статті мене викликали у високі кабінети при Кучмі, Ющенку, Януковичу, Порошенку і «Слуги» вже «вітання» передають. Але свободу слова, і взагалі свободу, я розглядаю через призму значення слова свобода – відповідальність… за сказане й зроблене.
Наскільки знаю, держава заснувала суспільну телерадіокомпанію із статутним капіталом 2,54 мільярда гривень, щоб телебачення і радіо стали альтернативою державному та комерційному мовленню. Насправді ж ви віддали 20 хвилин ефіру збанкрутілому політику Яворівському, щоб він розпоряджався ним, як власним, для самопіару і розправи з опонентами, підозрюю, й на чиєсь замовлення.

Та передусім скажіть мені, панове вільні і демократичні журналісти народного радіо, невже в Україні все так добре, що дозволяєте Яворівському витрачати стільки ефіру, не з його чи вашої кишені оплаченого, на розповіді про мою «одну-єдину дочку в Києві» і її чоловіка-хірурга? Насправді ж, в мене не «одна-єдина» дочка, є й друга – теж лікар. Маю й онуків та правнуків. Невже така інформація важлива для України, як і та, що я відправив дружину жити в столичну квартиру?

Багато ефірного часу потратив ведучий на розповіді про мої взаємовідносини з давнім другом, ще й приправив свій літературний спів огидними домислами. Ми ніколи не виставляли на публіку те, що спочатку я допомагав витягувати друга з того світу після поранення, потім він мені допомагав. І в бізнесі підсобляли друг другу. Чому стороння людина суне свого носа у наші стосунки, ще й використовуючи прямий ефір суспільного радіо, перетворюючи його в смердючу помийницю?

Яворівський на суспільному радіо оббріхує не лише мене, а й увесь наш колектив. Говорить про якесь незадоволення пайовиками оплатою, соціальними послугами. Пояснює це тим, що в районі немає конкуренції, бо Яковишин «прибрав усіх, навіть потенційних конкурентів. Мовляв, більшість селян «пішли б до щедрішого орендаря». На чиє замовлення він це верзе?

У Бобровицькому районі ми орендуємо лише третину наявних земель сільськогосподарського призначення, решту орендують «Кернел Групп», Індустріальна молочна компанія, «Наташа-Агро» з Українського аграрного холдингу, «Дружба Нова», більше десятка фермерів. Але не вони нам конкуренти, а ми їм, як кістка в горлі, особливо відтоді, коли три роки тому підвищили оплату за оренду землі до 18% – 174 долари за гектар, чого не дозволяють собі «щедріші орендарі». За ціною нашої низької собівартості зерна видаємо натуроплату, оранка городів – 4 гривні за сотку, послуги транспорту з 50% знижками, надаємо інші пільгові послуги, вартість триразового харчування у наших їдальнях – 5 гривень.

Приїдьте до нас, і ми покажемо вам відомості на зарплату і премії за листопад. Переконаний – у районі й області таких не побачите. Від цього й бюджет радіє. А Яворівського жаба давить, що я «взяв від цього життя те, що було можливим. А багато живуть, мовляв, на пенсію». Виходить, ледь не злочинним є те, що я живу не на депутатську пенсію? Що до півтори тисячам працівників даю роботу? Це більше робочих місць, ніж створили всі інші сільгоспвиробники, разом узяті.
Лише за минулий рік ми збільшили відрахування до державної скарбниці на 90 мільйонів гривень, у розвиток виробництва і соціальної сфери інвестували більше трьох сотень власних мільйонів, 50 мільйонів витратили на будівництво і ремонт доріг, побудували два багатоквартирні будинки з поліпшеним плануванням, ще один завершимо в наступному році (житло будуємо щороку, квартири виділятимемо і для лікарів та інших фахівців соціальної сфери), завершуємо реконструкцію палацу культури, допомагаємо шкільним і дошкільним закладам, АТОвцям, нужденним і хворим людям.

Днями до нас приїздив двічі спікер парламенту Олександр Мороз і на власні очі це побачив, у телеефірі сказав – звісно, не на суспільному телеканалі. Хоча й Чернігівська ваша філія не так давно позитивне розповіла про нас, тележурналісти робили репортаж з побудованої за наші кошти дороги, яка на балансі Укравтодору. Та, виявляється, вашому ведучому Яворівському з Хрещатика видніше, про що треба розповідати.

Вдруге запрошую вас приїхати в наш район і область, пошукайте серед аграрників більш прибуткових виробників, ніж ми, і найголовніше – з більшою віддачею частини одержаного прибутку на користь працівників, пайовиків, бюджету і соціальної відповідальності перед громадами. Запевняю – не знайдете. Але, виходячи з паплюження нас на суспільному радіо, саме такою роботою на землі ми руйнуємо розвиток України? На кого працюєте, панове суспільники?
Вашого знаменитого ведучого «жаба» задавила, що Яковишину Героя присвоїли – каже, то не за героїзм, а ситуативно. Може, я ситуативно й господарство очолюю впродовж 50 років, розбудував його до європейських стандартів, за роки незалежності наростив виробництво зерна в 50 разів: за виробничо-фінансовими показниками минулого року ми посіли третє місце серед топ-сотні агропідприємств України. Маємо інші загальноукраїнські і зарубіжні визнання.
Суспільному ж радіо, виявляється, важливішою є розповідь Яворівського про те, як Яковишин у 90-х реорганізовував радгосп-технікум, відокремлюючи від технікуму «недолуге» господарство. Поясніть мені, з якою метою народне радіо брехливим ротом ведучого плює в душі тим трударям, які у 80-ті вивели навчально-виробниче господарство Бобровицького радгоспу-технікуму в число кращих серед інших радгоспів-технікумів? За це й мене, директора, нагородили орденом «Знак Пошани». Одержали нагороди й інші працівники.

«Недолуге» господарство побудувало на околиці Бобровиці нову, зразкову навчальну базу. Після новосілля в 1978 році по досвід до нас приїздили делегації звідусіль, проводилися семінари навіть всесоюзного рівня. І вибори в 1990 році я виграв практично в чужому районі без ніяких підтримок Компартії чи Народного Руху, бо виборці великої округи знали мене як успішного господарника і небайдужого до суспільних проблем. І розділення радгоспу-технікуму відбувалося не з нашої ініціативи, а згідно з відповідними указами столичних установ.

Кілька слів стосовно заяв письменника про якісь неповернуті мною кредити: всі запозичення ми повернули до кризового 2008 року, відтоді й гривні ні в кого не позичаємо. Навпаки, поцікавтеся у банківських відділеннях Чернігівщини: як вони дорожать співпрацею з нашим господарством, скільки дивідендів нараховують нам за наші вклади?

Та повернімося до «знаменитої» 20-хвилинки, в якій Яворівський з «гідністю» заявив, що ні в якому разі не може опуститись до мого рівня дискусії, бо «перестане поважати себе».

Відразу наголошу, що у своїх оцінках політичної і журналістської діяльності Яворівського я не зачіпав жодним словом ні його родину, ні стосунки з друзями, ні компроматів на нього, якими світиться Інтернет, і тих, які мені добре відомі. А вступив з Яворівським у дискусію, бо він у попередній двадцятихвилинці звинуватив мене в тому, що я «нагріб» 33 тисячі гектарів землі, що одержую високі прибутки із землі, що скористався статусом депутата 25-річної давності для зміцнення господарства і в багатьох інших гріхах. Тож я вимушений був дати пояснення і заперечення в інших ЗМІ, оскільки не маю у вас прямого ефіру.
На двадцятихвилинці від 11 листопада автор гнівно розносив латифундистів, розповідав, яка шкода від них, що в Україні має переважати фермерське господарювання. Я й запитав літературного оратора, чому він не боровся із зародженням латифундизму, коли протягом 20 років «протирав штани» у Верховній Раді, в тому числі у владних фракціях?

Адже латифундисти буйно розросталися, нагромаджуючи великі земельні банки, з використання цинічної правової норми: права продажу й скупки корпоративних прав на оренду землі.

Продемонструю на прикладах. Наше господарство більше 20 років тому взяло під своє крило розвалені колгоспи із забур’яненими землями, в які вкладало мільйони для відродження родючості. Ми й досі успішно працюємо на цих землях. Але становищем реформованих до цурки колгоспів скористалося багато й тих, хто забрав землю в оренду під символічну оплату, але не мав необхідної бази і відповідних коштів для розбудови розширеного землеробства. Такі хлібопашці почали продавати свої права оренди тим, у кого накопичилося багато грошей, в тому числі й від іноземних, неофіційних інвесторів. Вдумаймося в цинізм цих оборудок: орендарі не конкурували між собою кращими умовами оренди для власників земельних паїв, а заробляли поза бюджетом мільйони від продажу папірців – угод на оренду. Що заважало нинішнім «патріотам» – колишнім «довгограючим» депутатам – скасувати нормою закону цю земельну аферу? Тоді потрібно було теж не горлопанити, а сприяти конкретно розвитку фермерства на покинутих колгоспних землях, і гроші були закладені в бюджет.

Про це я писав у пресі, але мою тривогу не розділили яворівські, не чую відповіді на поставлені запитання й на суспільному радіо. Ви надаєте ефір не фахівцям-практикам, а повним профанам у земельних відносинах, які лише піаряться на «гарячій» темі. Цим і замилюють професійну дискусію. Бо який з Яворівського аграрний фахівець, коли він засуджує тих землепашців, які одержують з гектара посівів до тисячі доларів прибутків? Земельний експерт з філологічною освітою не знає навіть споконвічного народного: «Земля – тарілка, що покладеш, те й візьмеш». Тому й меле про якесь виснаження землі певними культурами, не маючи елементарних знань про складові ефективного і бережливого використання кожного клаптика землі, що є найважливішим в аграрному секторі.

В Європі чи США Яворівського, з його філологічною освітою і досвідом збанкрутілого політика, й на гарматний постріл не допустили б до роботи на землі. А в Україні неофіту у землеробстві і в ринковій аграрній економіці ви надаєте тривалі ефіри на центральному радіо! А письменник «скромно» називає свою програму з ринку землі «рятівною для України». Двадцятирічним депутатством нічого не зробив для розвитку аграрної економіки, а тепер ефіром Україну врятує?
Ну розкритикував Яворівський соковитим, добре підвішеним язиком латифундистів, загітував суспільство до розвитку фермерства, а що далі? Розкуркулювати латифундистів і середнячків? І роздавати землю всім, хто виявить бажання, а точніше – в кого є мільярди: власні чи в зарубіжних інвесторів запозичені? Чи щоб нові латифундисти кинулися віджимати бізнес у тих, кого «помітив» Яворівський? Боюсь, що саме за такий варіант і замовили Яворівському музику на суспільному.

А яка гарантія, що нові власники землі відразу кинуться ефективно господарювати на ній, платити високу ренту? Для цього повинна бути державна воля.
Вважаю, повчальним є й досвід нашого господарства: на орендованій землі ми розробили таку виробничо-фінансову модель аграрного бізнесу, при якій одержуємо прибутки з гектара посіву рівня американських аграрників. Як використовуємо прибутки – написав вище.

До речі, через три роки наші пайовики матимуть повну оціночну вартість своїх паїв, і далі будуть одержувати орендну плату. Прикиньте, скільки пайовик одержить грошей за пай протягом, скажімо, наступних років десяти, і більше. Цього не буде, коли пай продасть.

Досвід нашого господарства, звісно, не єдиний на теренах України, але на численних телевізійних і радіоефірах про таке не дискутують. Та й на суспільному, бачу, інші завдання, які можуть призвести до повного руйнування аграрного бізнесу. Бо революційні гасла яворівських про захист землі – то лише ширма її дерибану.

І тоді знову згадаємо приказку з часів більшовицьких реформ: «Омелько продав земельку, тепер на чужу ходить нужду справляти?» – не вперше її згадую.
Також прогнозую, що нові господарі куплених сімдесяти відсотків української території й справляти нужду не дозволять на вже їхній землі. А ви, панове-суспільники, присвятили вже третю двадцятихвилинку обливанню брехнею Яковишина – провінційного аграрника, як висловилася ваша радіозірка.
До речі, хочу нагадати вам, що Володимир Яворівський свого часу був причетний до створення і розвитку Народного Руху, Демократичної партії, «Нашої України», «Реформи і порядок», які швидко канули у безславну історію. І БЮТу не додав слави. Є й страшніший збіг обставин: у 1978 році він видав роман, в якому до небес славив будівників Чорнобильської атомної станції, а після аварії виправдовувався, мовляв, якби було хоча б якесь маленьке знання про те, як примітивно будувалася станція… Натомість заробив собі славу і на творах про атомну трагедію.

Цим нагадуванням підтверджую написане на початку листа: свобода слова – це передусім відповідальність, якої, здається, не було й немає у ведучого авторської програми. Дивіться, щоб невдовзі вам не шкодувати: «… якби було хоча б якесь маленьке знання про… істинні наміри цього радіосолов’я».

Нові досьє

Звіробій Маруся. 10 фактів із життя

Довгий Станіслав Олексійович. ДОСЬЄ

Брагар Євген. ДОСЬЄ

Ірина Проскуріна представляє свою дебютну книгу "Як стати моделлю в Америці"

Новіков Олександр. ДОСЬЄ

Чи літав Зеленський до Москви? З'явилися подробиці чартера Зеленського із Оману

Ахтем Сеітаблаєв: Серіал "Свати" - це бізнес на крові

Adelon AG (Аделон АГ)

Сипачьов Володимир Веніамінович. ДОСЬЄ

Іван Леньо: Є два варіанти зупинити війну: або піти на умови агресора, або знищити агресора

Реклама

Партнери