Блоги

13 Травня 2019
Від Порошенка, як від хвороби, – нелегко позбавитися
Йому – кулаки у спину від 13,5 мільйона українців, а він ніяк не відірветься від «золотого корита»

Такого одностайного спротиву главі держави, як одержав на виборах Петро Порошенко, не пам’ятає історія України. Як не пам’ятає і такого очманілого тримання руками й зубами за владне «золоте корито», як бачимо після виборів.

Тепер що б мені хто що не казав, які б аргументи не висував, але я стоятиму на своєму: найсильніший наркотик з усіх існуючих – це наркотик влади, оздоблений дармовими мільярдами.

Петро Порошенко – п’ятий президент, але жодний з його попередників не зумів так збагатитися за роки правління, як збагатився «євроінтегратор». Ще й за які роки? За роки війни! Звісно, несамовито тяжко йому втрачати таку годівницю? Так можна й з глузду геть з’їхати.

Сподіваюся, що до такого не дійде, але не можна не помітити початок його владної агонії, що проявляється в останніх діях і рішеннях відставленого президента у вишиванці.

Так співпало, чи хтось із неба так розпорядився, що неадекватна поведінка «патріотичного лідера нації» почала проявлятися у дні, коли український народ святкував велику перемогу над німецьким фашизмом.

Як тут не згадати, що наші предки за чотири роки звільнили від звіроподібних нелюдів не лише рідну землю, а і майже всю Європу. До сердечного щему хвилююче й героїчно-заслужено заспівала в День Перемоги Наталія Бучинська: «…Сплять мільйони загиблих в окопах, це моєї країни сини. Де була б ти сьогодні, Європо, де була б ти, якби не вони…».

Для сьогоднішньої України я не бажаю перемоги з такими страшними людськими жертвами. Водночас не хочу мати на чолі України президента, який за чотири роки не зробив того, що зробили наші героїчні воїни в 40-х минулого століття, хоч це обіцяв, коли обирався президентом у 2014-му.

Найвірніші служиві з його оточення можуть зауважити, мовляв, їхній патрон вибачився за цю брехливу обіцянку перед народом. Але ніяке вибачення не пом’якшить наслідки від цієї брехні – маємо тисячі нових убитих і покалічених в окопах.

І це ще не увесь цинізм від Порошенка. На крові і кістках тих, кого президент мав би врятувати, він, без краплі сорому й поваги до «свого народу», героїзує себе як непримиримого борця проти російської агресії. Причому ця героїзація з новою силою розгорнулася після того, як прозрілі виборці вказали Порошенку на двері. Та він продовжує не злазити з телеекранів і доводити всім, що за його президентства створена армія, яка вважається однією з найсильніших у Європі.

Президент – герой?.. А мільйони українців, які заробляють гроші на нову армію, не беруться до уваги? Скажімо, наш трудовий колектив кожного року на десятки мільйонів збільшує відрахування до бюджету. Тобто ми з честю виконуємо свої зобов’язання перед державою, перед президентом. А він?..

Може, хто мені скаже, який грандіозний наступ агресора виграв головнокомандувач Порошенко? Хоч він сам, і його оточення, протягом п’яти років жахали народ широкомасштабним наступом путінців. «Відбивали» ж ті віртуальні наступи соковитою риторикою, запозиченою в мавзолейної мумії.

В такому нагнітанні ситуації бачу одну владну стратегію: щоб люди тугіше затягували паски й віддавали на потреби армії свої останні копійки. Куди насправді йдуть народні гроші – найкраще можуть розповісти чинуші з оточення самого президента, зокрема й з керівництва Ради національної безпеки й оборони, навколо яких казнокрадний скандал розгорівся на увесь світ.

Скільки мільярдів народних грошей згоріло на військових складах? З п’яти найбільш масштабних пожеж три відбулися за роки керування післямайданної команди. Звинуватили кількох «стрілочників», причину пожеж списали на Путіна.

І взагалі, яка б резонансна трагедія не трапилася – вину звалюють на російські спецслужби. У поразці Порошенка на виборах теж бачать слід Путіна. Логічно виникає запитання: за які ж заслуги президент Порошенко днями присвоїв звання Героя України керівникові Служби безпеки України генералу Грицаку? Часом, не за розбудову в Україні повальної агентурної мережі російських спецслужб? Може, то за клопотанням російського президента український президент присвоїв найвище почесне звання головному чекісту України? Тому чекісту, який у себе під носом (у Раді нацбезпеки та оборони і «Укроборонпромі») роками не помічав мародерів на високих посадах. Це й сюди дістала рука Кремля?

Відомство Грицака протягом трьох років організовувало антитерористичні операції на Донбасі й Луганщині, боролися за звільнення окупованих територій. І що вибороли?

Щоб якось «замилити» цю «перемогу», може, й мародерство та контрабанду в АТО, головнокомандувач вирішив поміняти назву АТО на ООС, призначивши командувачем нової «визвольної» військової структури армійського генерала Сергія Наєва. Та, як відомо з арифметики, від перестановки доданків сума не міняється. Навпаки, ще гірше стало для самого головнокомандувача – у день голосування більше половини ООСівців не підтримали його. І «кульгава качка» (Зеленський так назвав Порошенка) вирішив наостанок провчити свого ставленика Наєва – замінив його на генерала Сирського.

Новообраний президент Володимир Зеленський у своєму недавньому зверненні до парламенту назвав післявиборчу агонію Порошенка незворотною. Порадив йому заспокоїтись і зосередитись на іншому: чи вдасться йому пройти митний і прикордонний контроль – така потреба може виникнути.

Та владний наркотик бере своє. Порошенко присвоїв військове звання генерала двом десяткам полковників (у НАТО генералів менше, ніж в українській армії), нагородив орденами своїх слуг: прес-секретаря Цеголка, речника Медвєдєва, радника Демченка, заступника голови АП Єлісєєва і керівника головного департаменту Онищенка, міністра культури Нищука та низку інших придворних. Юристку з «Рошену» призначив суддею Верховного Суду, майже двом десяткам юристів присвоїв звання заслужених, звільнив керівника Нацгвардії…

У жодній нормальній країні світу не побачите чогось подібного, коли проходить процедура передачі влади від старого президента до нового. І такий «патріотичний демократ» збирається залишатися в політиці? Якщо дозволимо Порошенку й далі нас дурити й обкрадати, тоді втратимо право й слова дзявкнути про якийсь європейський вибір. Бо навіть у африканському Судані більше, ніж у нас, демократії й справедливості: їхній екс-президент добровільно зізнався в корупції.

У Південній Кореї двох з трьох останніх президентів засудили за корупцію. Подібні приклади можна й далі наводити. В Україні, світом визнаній найбільш корумпованою, – президент святий? Хто він насправді – пишуть зарубіжні і вітчизняні ЗМІ, розповідають його колишні друзі й соратники, в яких безбожно «віджав» бізнес. Стосовно ж сотень малих і середніх приватних підприємств – і мови не веду, як їх знищує «євровлада».

А що витворяють підприємства «рошенівського» бізнесу? Доходить до того, що військову техніку продають Українській армії за завищеними цінами. Таке ж спостерігається, коли закуповують озброєння за кордоном. Про це журналістські розслідування трублять, але без толку. Думаю, це теж одна з причин, чому Порошенко так міцно тримається за владу. Бо як тільки виїде з Банкової, на поверхню може таке виплисти, що, справді, не встигне пройти митницю і прикордонний контроль.

Накрався, напризначався, а що для України залишить?

Про окуповані території і продовження війни читали вище. Генералів добавив, із старих – багато обжилося мільйонними статками. Лідери Майдану і їхня прислуга у маєтки й елітні квартири перебралися, на «круті» автівки пересіли. Українські офшори б’ють рекорди. Зарплати «доярів» державних підприємств і «відкати» з тіньових грошових потоків давно побили світові рекорди.

За п’ять років добили дороги, а на будівництві й ремонті доріг «відбили» нечувані раніше мільярди. Самі ж дороги продовжують перебувати в десятці найгірших у світі.

За 2018 рік внутрішній валовий продукт на душу населення склав 2,82 тисячі доларів. У країнах, що розвиваються, – 5,49 тисячі доларів. В середньому по світу – 11,73 тисячі. У розвинених країнах – 48,9 тисячі.

Згідно з прогнозами МВФ, до 2023 року ВВП на душу населення в Україні може зрости до 4,22 тисячі, але це буде менше в 2-10 разів, ніж зросте у названих категоріях країн. Таке ж відставання і за паритетом купівельної спроможності.

Можна почути з телеекранів, як порошенкова команда гордиться темпами росту ВВП за 2018 рік, але ті темпи не перекривають падіння в 2014-15 роках.

Основним сектором, який забезпечує підйом економіки, залишається торгівля, здебільшого імпортним товаром. Головний сектор (промисловість) демонструє понижуючу динаміку – вклад у ВВП зменшився наполовину.

Прямі іноземні інвестиції в 2014-2016 роках становили більше 4 мільярдів, у 2017 – 2,5 мільярда доларів.

Україна припинила випуск власних автомашин, тракторів, зернових комбайнів, цілої низки ґрунтообробних агрегатів. Для порівняння – сусідня Білорусь має власний комбайн, що конкурує з комбайном класу Джон Дір. Наше господарство купує в сусідів легкі трактори «Білорусь», автомашини-тягачі «МАЗ», тракторні причепи, розкидачі сипучих добрив та іншу техніку. Все те – модернізовано за останні роки. Чому «європизована» влада не здатна цього організувати? Що взагалі вона вміє робити, крім красти і голосно лементувати про європейський напрямок розвитку?

Ледь не забув про ще одне досягнення порошенкової команди: безбожно брехати. Навіть про святе – хліб. Радянська статистика не займалася такою великою припискою стосовно валового збору зерна, як робить це «справедлива» статистика Незалежної. Звітує, що вийшли на 66 мільйонів тонн зерна, з яких 14 мільйонів тонн намолотили на … присадибних ділянках. Відразу зазначу, що сюди не входить зерно, зібране на фермерських угіддях. Для порівняння – за радянської влади на ділянках біля хат обліковували трохи більше одного мільйона тонн. Хоч і тоді статистичні приписки процвітали для звеличування комуністичної влади. А тепер? Декомунізували назви й пам’ятники, але і євровлада користується ленінськими методами самославлення. Хоч така приписана статистика – злочин проти суспільства.

Скажімо, ніхто достеменно не знає, який запас хліба лежить у державних резервах. А його треба 4-5 мільйонів тонн, щоб почуватися надійно на випадок великої засухи. Щоб не догосподарюватися до чергового голодомору. Втім, у держави немає навіть елеваторів для зберігання необхідного запасу хліба.

Цинізм у такій статистиці проглядається і в тому, що її творці не бувають у селах, де дуже мало залишилося тих, хто за віком і станом здоров’я спроможні сіяти й збирати зернові. Села незворотно вимирають. В останні роки цей процес прискорює й реформована медицина з європейськими цінами на лікування.

Як бачите, ні перемогами над агресором, ні розвитком вітчизняної економіки, ні добробутом та соціальним захистом пересічних людей не може похвалитися Петро Порошенко. Через це й такий ганебний результат одержав на виборах. Але залишати президентський кабінет не поспішає. Гордовито заявляє, що буде й далі воювати за Україну, проти російського агресора, проти внутрішнього беззаконня. Про таких влучно сказав відомий український публіцист Олександр Прелюк: «Вони так служать Вітчизні, що народу вже нічого не залишилося».

Про те, як Порошенко продовжує руками й зубами триматися за владу, дотепні українці придумали й таке порівняння, прочитане мною у соцмережі: «Від Порошенка, як від хвороби, – нелегко позбавитися». Але однозначно – треба!

І я буваю оптимістом. Тож з надією спостерігаю за першими заявами Володимира Зеленського стосовно «деолігархизації» економіки й політики, боротьби з корупцією і закостенілою бюрократією, викорінення ідіотії з усіх владних і самоврядних структур, за прагненням якнайшвидше одержати повноваження президента для цієї нелегкої, може, й небезпечної роботи, але так потрібної для суспільства і держави.

Щоб це вдалося новообраному президенту, думаю, треба якнайшвидше прибрати із свого державницького шляху передусім Петра Порошенка з його неадекватною челяддю. Щоб нарешті покласти край небаченому раніше мародерству, яке цинічно культивувалося під патріотичними гаслами впродовж п’яти останніх років.

Стосовно ж інших політичних недругів і навіть ворогів, може, варто згадати й мудрість 16-го президента США Аврама Лінкольна: «Я перемагаю своїх ворогів тим, що перетворюю їх на друзів».

Нові досьє

Плохой Руслан. ДОСЬЄ

Корбан Геннадій. ДОСЬЄ

Партія "Слуга народу". Повний список мажоритарників

6 фактів із життя Дмитра Тимчука

Кузяра Сергій Володимирович. ДОСЬЄ

Заблоцький Мар'ян Богданович. ДОСЬЄ

Пасенюк Макар Юрійович. ДОСЬЄ

П'ятірка Тимошенко. Лідери виборчого списку ВО "Батьківщина"

Десятка Ляшка. Виборчий список Радикальної партії

Десятка Порошенка. Лідери партійного списку "Європейська солідарність"

Реклама

Партнери