Смерть мера Кернеса - прощання Харкова з 90-ми

Останні 10 років він очолював Харків, здобувши собі славу завзятого господарника й людини, яка щиро любила своє місто. Хоч минуле у покійного було вельми яскравим: участь у створенні перших кооперативів, гра в "наперстки", шахрайство, два роки в'язниці, звинувачення в організації підвозу бандитів на мирний Євромайдан, виступи на проросійських мітингах etc. Кернес, певна річ, був неоднозначною особистістю, сформованою в "лихі 90-ті". І це позначилося не тільки на його стилі й методах управління містом, а й на самому Харкові.

"Гепа". Він же - Кернес. Звинувачення у зв'язках зі злочинністю

Колишній генпрокурор України Юрій Луценко стверджує, що Геннадій Кернес був кримінальним авторитетом на прізвисько "Гепа". Ще 2010 року Луценко заявив, що мер Харкова не просто пов'язаний з кримінальними угрупованнями, а й очолює одне з них. Звідси, мовляв, і численні замахи на життя Кернеса. Сам Геннадій Адольфович досить іронічно відгукувався про сказане Луценком, наполягаючи на тому, що, навіть провівши два роки за ґратами, він залишився законослухняним громадянином, який шанує Кримінальний кодекс.

Цілком можливо, що Луценко, який керував свого часу і МВС, і Генпрокуратурою, знав про Кернеса більше, ніж казав публічно. Манера Кернеса спілкуватися з оточенням видавала в ньому якщо і не кримінального авторитета, то, як мінімум, якогось гопника з робітничого мікрорайону Харкова. "Сучий пес, помножу тебе на нуль", "Хто ти такий? Ти - кнопка, бл*дь", "Інно Германівно, ви - політична повія! Вийдіть із зали", "Я зламаю вам дві руки і дві ноги!" Це - далеко не повний перелік яскравих висловлювань Геннадія Кернеса, виголошених ним публічно.

Після смерті Кернеса соратники харківського мера намагаються представити його в ролі позитивного героя і романтика, який багато зробив для свого міста. Мовляв, будував дороги та відкривав фонтани. Але є й чимало тих, хто пам'ятає неприємні історії, пов'язані з Геннадієм Адольфовичем, коли він, як типовий представник 1990-х, діяв грубо, нахабно і безцеремонно. Як у бізнесі, так і в політиці. Утім, Харків заплющував на це очі та, попри все, вважав Кернеса своїм. У зв'язку з його смертю в місті оголошено триденну жалобу, а в майбутньому там цілком може з'явитися бульвар або фонтан імені покійного і пам'ятник йому на одній із центральних площ.

Дві революції, спроба створення "ХНР" і замах

У 1998 році Кернес був обраний депутатом міської ради Харкова. Він - на той час досить успішний бізнесмен - пішов у політику, щоб зміцнити свої позиції, чудово усвідомлюючи, що будь-який бізнес в Україні без підтримки влади вразливий. А до початку нульових політика у країні й сама перетворилася на добрячий і високоліквідний бізнес. Тож бажання Геннадія Адольфовича закріпитися в органах місцевої влади було цілком зрозумілим. У 2002 році його обрали секретарем Харківської міськради, але пропрацював він у цьому статусі всього лише місяць. Тодішній мер не став терпіти конкурента, ініціювавши його відставку.

Можливо, саме протистояння у міськраді підштовхнуло Кернеса у 2004 році під час Помаранчевої революції стати на бік Віктора Ющенка. Правда, революціонером він пробув недовго: вже 2005 року він вступив в очолювану Віктором Януковичем "Партію регіонів", а через п'ять років очолив організацію регіоналів у Харкові й балотувався від неї в мери міста.

У 2013 році, коли в Києві почався Євромайдан, Кернес заявив, що до кінця підтримуватиме Януковича. І підтримував: як у Харкові, так і за його межами. Як згодом стверджувало слідство, Кернес був причетний до харківських бандформувань, які влаштовували безчинства на вулицях Києва взимку 2014 року. Тож не дивно, що після втечі з української столиці Янукович прибув саме до Харкова. Там планувалося проведення з'їзду депутатів південно-східних областей України та створення альтернативного Києву уряду. Янукович розраховував на підтримку Геннадія Кернеса і його давнього соратника - Михайла Добкіна. Ці двоє намагалися навіть організувати так званий "український фронт" - для боротьби з "бандерівцями". Але не вийшло. Янукович утік до Росії, а Кернес і Добкін відмовилися від своїх ідей.

У наступні кілька місяців Харків боровся з тими, хто намагався проголосити в місті так звану "Харківську народну республіку". Кернес виступав на проросійських мітингах, і якби "ХНР" здобула перемогу, мер Харкова, напевно, був би на її боці. Але сепаратистів з міста викурили спецпризначенці МВС на чолі з давнім опонентом мера - Арсеном Аваковим. А Геннадій Адольфович залишився керувати Харковом. Через кілька місяців на нього було скоєно замах. У результаті Кернес виявився назавжди прикутий до інвалідного візка. Саме в ньому він ще двічі перемагав на виборах мера. Саме в ньому з'явився в суді за звинуваченням у побитті та викраденні активістів Євромайдану (у 2018 році справу було закрито, але в січні 2020 року рішення про закриття справи скасували). І саме в ньому до вересня 2020 року він керував Харковом.

Кернес як бренд

Кернес намагався бути справжнім господарем міста. За нього Харків почав разюче вирізнятися серед інших українських міст ідеальною чистотою на вулицях і новими фонтанами. Що відбувалося за цим парадним фасадом, харків'ян, схоже, не особливо цікавило - як і те, що атмосфера в місті за Кернеса часом нагадувала "лихі 90-ті": із внутрішніми "договорняками", поділеними сферами впливу і пацанами в спортивках, які влаштовували "розбірки" між бізнес-угрупованнями. І як би не пишалися харків'яни площею Свободи - найбільшою в Європі, Харків до сьогоднішнього дня залишається містом, загрузлим у 90-х роках минулого століття. Містом, яким досі де-факто керувала одна людина. Так, як вважала за потрібне.

За десять років мерства Кернес перетворився на безперечного лідера Харкова, ставши для жителів півторамільйонного міста одночасно і батьком, і місцевим божеством. Йому довіряли й вірили. Вірили так, що два місяці тому, коли міський голова у тяжкому стані вже перебував у німецькій клініці Charité, його втретє обрали мером Харкова. Мало того - за відсутності самого мера його повноваження були підтверджені виконкомом. Словом, навіть коли Кернес перебував у реанімації, його бренд і далі діяв: якщо і не на нього, то принаймні на соратників Геннадія Адольфовича.

Кернес належав до тих мерів українських міст, які багато в чому визначали політику в регіоні. На нього рівнялися градоначальники Одеси та Дніпра. На президентських виборах 2019 року на підтримку Кернеса розраховував Петро Порошенко, а після смерті харківського мера некролог розмістив Офіс президента Зеленського. Кернес став уже четвертим мером в Україні, померлим від наслідків COVID-19. Правда, на відміну від своїх колег, Харківський градоначальник лікувався не на батьківщині, а в одній з найбільш висококласних клінік Німеччини. І це ще один доказ того, що в Харкові було не все так ідеально - особливо з медициною, - як стверджують соратники та шанувальники покійного мера.

Кернес помер, але бренд його імені буде ще довго жити в Харкові. Партія "Блок Кернеса - успішний Харків" на недавніх виборах до міськради набрала 40 відсотків. На майбутніх дострокових виборах мера хтось напевно спробує набрати голоси, постаючи як послідовник Кернеса. Однак хочеться вірити, що після смерті свого мера Харків назавжди попрощається і з 90-ми, яскравим вихідцем з яких і був Геннадій Кернес.

Deutsche Welle