Про головні прорахунки Києва в процесі обміну полоненими із ОРДЛО

Нагадаю, що у Мінських домовленостях передбачена формула обміну заручників між «Л/ДНР» і Україною за принципом «всіх на всіх». Однак під час зустрічі у «нормандському форматі» в Парижі, це формулювання було змінене на «усіх верифікованих на усіх верифікованих». Цей факт вважаю першим з низки «мінусів» обміну полоненими, що відбувся наприкінці грудня.

Україні віддали ту кількість полонених, яка була верифікована під час т.зв. «великого обміну»2017 року. Відтоді ані попередні очільники СБУ, ані представники Тристоронньої контактної групи вже періоду президентства Володимира Зеленського, не провели додаткової верифікації українських полонених. Після нормандської зустрічі, Зеленський заявив про 72 особи, які повернуться в Україну. І це про тому, що під час «великого обміну» 2017 року, у списках верифікованих були присутні 174 особи, і бойовики тоді повернули Україні лише половину з них. Тобто, виникає питання: «Чому за два роки і за півроку президентства Зеленського, не було зроблено жодних кроків щодо додаткової верифікації українських в’язнів?»

Другим недоліком вважаю розбіжності в кількості заручників, які лунали від українських представників.  Нагадаю, що після нормандської зустрічі Володимир Зеленський заявив про повернення в Україну з ОРДЛО 72 осіб, в той час як представник України у гуманітарній підгрупі Тристоронньої контактної групи Валерія Лутковська, озвучила цифру 77.

Виникає запитання до Лутковської – хто її вповноважував називати цифру, яка відрізняється від цифри, озвученої президентом? Тим більше, що це дозволило Росії і терористичним «республікам» фактично торпедувати обмін військовополоненими через неузгодженість списків. Українська сторона спробувала перекласти відповідальність на «ЛНР», але ось ця розбіжність у цифрах і дала підстави відтягнути процес обміну на два тижні. Тобто, пані Лутковська свідомо чи несвідомо зіграла на пониження суб’єктності президента. Такі дії неможливі і свідчать про відсутність координації у середовищі української команди.

Третім загадковим прорахунком офіційного Києва є небажання провести верифікацію кількості українських в’язнів на території виключно «ЛНР».  Представник «ЛНР» Ольга Кобцева заявила про готовність повернути Україні 30 полонених, хоча за фактом були повернуті лише 25 осіб. Українська сторона повинна була використати цю ситуацію для додаткової верифікації своїх в’язнів. Однак нажаль цього зроблено не було. Більше того, Київ чомусь не переграв ситуацію на свій бік після заяви Кобцевої про те, що «ЛНР» вимагає участі під час верифікації полонених терористів в Україні третьої сторони в особі представників ОБСЄ. Ми мали відреагувати аналогічно і дзеркально. Тобто, Київ, використовуючи такі дурнуваті заяви, повинен був вимагати додаткової верифікації 30 своїх громадян, які перебували у в’язницях «ЛНР». Та цього зроблено не було і «ЛНР» повернула не 30, а лише 25 в’язнів. Не зрозуміло, чому так сталося.

Четвертим недоліком обміну є озвучені розбіжності в оцінці загальної кількості полонених, яку назвали Служба безпеки України та омбудсмен Лутковська.

У СБУ заявили, що після обміну в ОРДЛО ув’язненими лишаються 250 осіб. Ці дані також викликають багато запитань. Станом на кінець жовтня 2019 року у відповідь на офіційний запит «Радіо Свобода», СБУ повідомила, що на Донбасі утримуються 245 осіб, а вже у грудні назвала цифру 250 полонених. Водночас аналіз інформації з відкритих джерел – з сайтів бойовиків і спецслужб сепаратистів, – свідчать про те, що ця кількість значно більша. Бо за два місяці минулого року, було затримано ще низку цивільних осіб, яких чомусь не врахували. Далі, вже після обміну кількість українських в’язнів в ОРДЛО з 250 зменшилася на 76 і сьогодні має дорівнювати 174 особи. Однак Валерія Лутковська заявила про те, що терористи утримують в ОРДЛО ще близько 300 осіб. Таким чином, омбудсмен уже ставить під сумнів інформацію правоохоронного органу спеціального призначення. Вона понижує суб’єктність вже не лише президента Зеленського, а і СБУ, як органу, який займається обміном полоненими. Ось ці неузгоджені заяви Лутковської повинні стати приводом для глибокого аналізу ситуації Офісом президента і особисто президентом.

І п’ятим незрозумілим аспектом обміну полонених, що відбувся, є той факт, що до списків для обміну не були включені особи, які перебувають на території незаконно анексованого Криму і Російської Федерації.

Очевидно, що обмін полоненими використовується російською стороною заради власних інтересів – продемонструвати договірну спроможність РФ і дестабілізувати ситуацію в Україні. 22 грудня я особисто передав інформацію СБУ про те, що російські спецслужби будуть вкидати в українські ЗМІ інформацію про неможливість включення до списків на обмін співробітників «Беркуту», і що таким чином буде розкручуватися тема т.зв. «зради». Я особисто озвучив цю інформацію на телеканалі «Еспресо» в програмі Сергія Руденка в присутності Миколи Маломужа – колишнього голови Служби зовнішньої розвідки. Нажаль за тиждень до проведеного обміну, СБУ жодним чином не відреагувала на подібні сентенції російської сторони, що, знову ж таки, викликає багато запитань. Тема неможливості включення співробітників «Беркуту» в списки на обмін, активно педалювалася в українському суспільстві. Чому силовики не відреагували на цю кампанію, це також великий знак питання.

Нагадаю, 23 грудня Тристороння контактна група (ТКГ) у Мінську домовилася про обмін ув’язненими у форматі «усіх встановлених на усіх встановлених» до кінця 2019 року.

Обмін відбувся 29 грудня у пункту пропуску Майорське. З полону терористів були звільнені 76 осіб (12 військовослужбовців і 64 цивільних), а Україна передала в ОРДЛО 124 ув’язнених. Серед тих, хто повернулися з полону, зокрема, журналіст «Радіо Свобода» Станіслав Асєєв, блогер і викладач Олег Галазюк, учасник битви за Донецький аеропорт Богдан Пантюшенко, військовослужбовці Іван Дєєв, Олександр Коріньков, Сергій Глондар.