Лапін Ігор. ДОСЬЄ

«Командире, розійдемося по-хорошому, — бородань говорив із легким кавказьким акцентом. — Я — азербайджанський бізнесмен. Дам тобі півтора мільйона баксів. Ти мене сховаєш тут, у Георгіївці. Твоїй сім’ї принесуть гроші. Тоді ти мене й випустиш». 

Командир другої штурмової роти батальйону «Айдар» Ігор Лапін на позивний «Зола» азербайджанською звернувся до бороданя: «Закрий рота». Але його співрозмовник нічого не зрозумів. 

«Значить, азербайджанської ти не знаєш. Слухай, за кого ти мене маєш?», — спокійно відповів йому Лапін. 

У руках Лапін крутив посвідчення, на ім'я Тамерлана Єналдієва, помічника міністра оборони самопроголошеної Південної Осетії.

«Жодних викупів, — відрізав «Зола».

Ця розмова відбулася 20 липня 2014-го під Луганським аеропортом, де Лапін особисто брав у полон Єналдієва.

Мине трохи менш як місяць, і Тамерлана обміняють на українських полонених. А на луганських сепарських сайтах з’явиться оголошення, у якому голову «Золи» оцінять в $ 400 000.

Пізніше, після звільнення з українського полону Тамерлан Єналдієв очолив «Союз добровольців Донбасу», що базується в Росії. Саме ця організація вже 2022-го добирала й відряджала бойовиків виконувати бойові завдання з «демілітаризації та денацифікації» України. СДД також збирала розвідувальні дані для російських сил, включно з визначенням місць для військових ударів по цілях в Україні. 

Утім, мова не про Єналдієва, а про Лапіна. 

Він в армії з 1987-го, починав строкову службу в Білорусі мінометником.

Понад тридцять років тому, 1992-го, коли Лапін отримував лейтенантські погони в Курганському військовому училищі (російське Зауралля), він і не уявляв, що доведеться боронити свою землю від росіян. Тоді в нього був вибір — лишитися в Росії або повернутися в Україну.

Він мав розподіл на службу в Закавказькому військовому окрузі. Але прилетів представник Міністерства оборони України. Прямо на випускному запитав, хто бажає служити в Україні. Каже: “Завтра виліт із Нижнього Тагілу. Хто зі мною, крок вперед”. Лапін зробив крок. 

Молодий лейтенант вибрав Україну й був відряджений на військовий аеродром «Луцьк». І хоча у військово-повітряних силах Лапін прослужив лише чотири роки, армія залишиться з ним на все життя.

У травні 2014-го після сімнадцяти років роботи адвокатом «Зола» пішов добровольцем на російсько-українську війну. Став командиром 2-ої штурмової роти «Захід» 24-го батальйону територіальної оборони «Айдар», яка мала забезпечити порядок на Луганщині під час президентських виборів.   

Однак події на сході України в той час розвивалися дуже швидко. Росіяни, використовуючи місцевих, розгортали сили на Донбасі, здіймаючи над містами та селами триколори. Лапін командував проривом і штурмом у Щасті, Георгіївці, Лутугіному, Успенці, Вергунці, Красному Ярі. Під час операції зі звільнення Вергунського Роз’їзду біля Луганська штурмовий підрозділ «Золи» знищив російський спецпідрозділ із боротьби з тероризмом РФ «Гюрза».

Польська тележурналістка Б’янка Залевська, яка 2014 року працювала військовою журналісткою на Донбасі, розказала мені, яким був Лапін на фронті. Каже, що командир «Зола» був незаперечним авторитетом для бійців.

У липні 2014-го Лапін керував штурмом Луганського аеродрому.  збиралися на штурм. Він сказав бійцям, що ніхто не знає, скільки буде тривати спецоперація — тиждень чи два. Залевська каже, що їй врізалася у пам'ять його фраза: «Деякі з нас не повернуться, дехто з нас загине чи буде ранений. Ми не всі повернемося. Ви — добровольці. Вам вирішувати — йти в бій чи ні». Бійці довіряли «Золі», тому практично всі пішли за ним.

Під аеропортом у районі Георгіївки, каже Залевська, було страшно. «Нас постійно обстрілювали. Там було пекло. Але завжди попереду був “Зола”. Він завжди йшов із бійцями вперед і підтримував їх. Коли нас накривали вогнем, Ігор кричав: “Очкуємо всі!”, що означало — страшно всім, спокійно! Його роту жартома називали “золушками” (від позивного командира). І ці “золушки” любили його за сміливість і відважність».

Двадцять сьомого липня 2014-го Залевська отримала важке поранення й у грудні була нагороджена «Орденом княгині Ольги» ІІІ ступеня. Російська пропаганда називала її снайперкою батальйону «Айдар», хоча Б’янка була й лишається журналісткою, працюючи з українським телеканалом «Еспресо» та польським телеканалом «Діскавері Польща».

У вересні 2014-го Лапіна обрали до Верховної Ради України. Здавалося, що все. В історії з армією поставлена остаточна крапка. «Зола» пішов у політику, автомат розібрано назавжди.

У 2018-му на моє запитання, ким він хотів би себе бачити через 10 років?», Лапін відповів: «Якщо буде велика війна з Росією, буду там, де буду найбільш потрібний для України».

Упродовж майже всього 2021-го Лапін повторював у моїх телеефірах: Україні потрібно готуватися до великої війни, Росія накопичує сили. За пів року до нападу він кілька разів публічно повторив: ворог піде з Білорусі, потрібно укріплювати північний кордон України.

23 лютого 2022 року ми запланували стрім-розмову з Лапіним на моєму ютуб-каналі.

Тоді ситуація в Україні вже була напружена. Росія визнала незалежність псевдореспублік «ДНР» та «ЛНР», Путін виголосив чергову псевдоісторичну промову про Україну, Байден на запитання журналістів, чи вдалося домовитись із президентом Росії, сказав: «Він усе вирішив», Україна запровадила надзвичайний стан.   

Лапін надіслав мені повідомлення: «Вибач, не можу вийти в ефір. Починається».

24 лютого «Зола» вже був у Гостомелі, де намагався висадитись російський десант. Цього дня Лапін лишив невелике повідомлення у фейсбуці: «Жодної краплини нашої солдатської крові не має бути пролито даремно. Лаптєногі та їх прихильники мають бути знищені. Україна переможе. Слава Україні!!!»

Відтоді «Зола» лише озивався короткими повідомленнями в соціальних мережах: «Київ, до бою!», «Хєрачте лаптєногих так, щоб талібан хрестився», «У мене втрати. Прощавайте побратими... 2×200. 3×300», «Я нормально», «Повернулись з роботи, щось краще щось просто нормально... Слава ЗСУ».

Пізніше Ігор Лапін розповів мені, як отримав наказ із протитанкового ракетного комплексу «Стугна» збити літак, якщо той захоче приземлитися в Гостомелі.

«Я і ще три бійці — оператори «Стугни» — вирушили в сторону кінця злітно-посадкової полоси, але війна внесла корективи, наказ теж скорегували, і «Стугна» пішла за призначенням — ловити танки на перехресті Гостомеля», — каже Лапін. 

Як згадує Лапін, у березні 22-го він збирався в подорож навколо світу, а в лютому — потрапив під Гостомельський аеропорт. Потім були бої біля Бучі, формування добровольчого підрозділу «Вільна Україна», пізніше — у статусі командира 3-го батальйону 1-ої окремої бригади спецпризначення ім. Івана Богуна Ігор воював під Попасною на Луганщині та тримав зі своїм батальйоном лінію на Бахмутському напрямку.

Наприкінці травня 2022-го Лапін отримав поранення. 

Утім, «Зола» був і лишається бійцем, готовим будь-якої миті стати до бою. Як це було 2014-го та 2022-го. І вибір тут один — як і тридцять років тому в молодого лейтенанта Лапіна — Україна.

Сергій Руденко