Хто такий Роман Безсмертний?

Коли у 1994-му молодий учитель історії Роман Безсмертний із Бородянки, що під Києвом, переміг на виборах до Верховної Ради, він навряд уявляв собі, що чекає на нього в майбутньому.

Стрімкий політичний злет, робота в чотирьох президентських командах, дипломатична місія в Білорусі, балотування на пост президента у 2019-му й життя під дулом російських окупантів.

Село Мотижин на Київщині, у якому народився та виріс Роман, згадувано ще в Іпатіївському літописі 1162 року. Там Мотижин іменовано як заміську резиденцію князя Володимира. До резиденції належали також Васильків і Білогородка. За гіркою іронією долі, саме на ці землі 2022-го ступить нога російського окупанта, який убиватиме тут українців, повторюючи мантру Путіна про необхідність встановити так звану «історичну справедливість». Тезою про «русскій мір» мордвини та марійці, вдягнені в російську форму, крутитимуть як циган сонцем.

І робитимуть це, зокрема і перед дипломованим істориком, політиком Безсмертного, ставлячи його зі до стінки.



Роман і сам міг бути військовим. Після восьми класів школи його хотіли відправити в суворівське училище. Роман відмовився, вибравши фах історика.

Не знаю, чи отримала б армія генерала Безсмертного. Але те, що ми втратили б політика Безсмертного — цілком очевидно.

Роман встиг попрацювати з чотирма президентами — Леонідом Кучмою, Віктором Ющенком, Петром Порошенком та Володимиром Зеленським.

Він був серед співавторів Конституції 1996 року, керував передвиборчим штабом Ющенка, створював президентську партію «Народний союз “Наша Україна”» та організовував Помаранчеву революцію.Окупанти, тикаючи йому в груди дулом автомата Калашникова в Мотижині, навіть і не уявляли собі, хто перед ними стоїть і що ця людина пережила. 

Безсмертний був утаємничений у спроби росіян анексувати Крим ще 1995 року та знав про замах, який ФСБ готувало на Кучму. Роман — свідок подій, які розгорталися навколо вбивства журналіста Георгія Гонгадзе. А ще він — організатор Майдану 2004-го та людина, перед очима якої відбулася драма з отруєнням Віктора Ющенка.

Роман — свідок утвердження авторитарного режиму Лукашенка. У 2010-му Безсмертного призначили Надзвичайним і Повноважним послом України в Білорусі. Коли він приїхав у Мінськ, президент Білорусі Олександр Лукашенко жартома сказав: «Я тебе дуже добре знаю! Тільки дивись, не роби тут революцію!» Утім, Безсмертний не був би Безсмертним, якби не прагнув боротися за справедливість і у Білорусі.

Особливо після 19 грудня 2010-го, коли після президентських виборів у країні Лукашенко силою розігнав протестувальників у центрі Мінська. Тоді український посол не приховував обурення й публічно говорив про необхідність засудити дії білоруської влади. Ба більше, український посол на знак протесту не пішов на інавгурацію Лукашенка. Як наслідок, Мінськ, Москва та українські комуністи домоглися від Віктора Януковича відкликання Романа Безсмертного з Білорусі.

Пізніше, 2015-го, за пропозицією вже Петра Порошенка Безсмертний повернеться до Білорусі.

Однак уже в іншому статусі — представника України в політичній підгрупі Тристороннього контактної групи з урегулювання конфлікту на Донбасі.

Понад рік Безсмертний намагався зрушити процес із мертвої точки. Його намагання систематизувати роботу групи виявилися нікому не потрібні. Зокрема, і президентові Порошенку. Зрозумівши це, Безсмертний залишив групу. І до неї на прохання президента Зеленського він повернувся лише 2019-го. Та й то – лише на місяць.

Чому Безсмертний не прижився в команді Зеленського, зрозуміло. Роман завжди мав власну думку щодо ситуації на Донбасі. Він її озвучив тоді, коли балотувався в президенти 2019 року.

Ще на етапі балотування у 2019-му Роман публічно закликав Зеленського зняти кандидатуру, щоб не соромити країну. Однак той не послухався і пішов на президентські вибори, які виграв. Безсмертний, зрозуміло, їх програв.

Так склалося, що під час виборчої кампанії 2019-го я багато спілкувався з Романом. Участь у президентських виборах він пояснював дуже просто: «Мені набридло підносити набої. А точніше те, що набої, які подаю президентам, летять не в той бік. Тепер я готовий сам тримати зброю, заряджати її, а головне — відповідати за кожен постріл».

Після невдалого повернення в мінську групу Безсмертний вилетів із вищої політичної ліги. Може, це й на краще. Бо політиків в Україні нині більш ніж достатньо, а от істориків, які мають політичний досвід і здатні аналізувати перебіг великої війни Росії проти України, можна перелічити на пальцях. Та й політик, який пережив російську окупацію, лише один — Роман Безсмертний. 

Колись у політичних кулуарах доволі часто жартували, обігруючи прізвище Романа. Однак, після того, що він пережив у Мотижині в лютому-березні 2022-го, можна без зайвої іронії сказати: це справжній безсмертний. Безсмертний української політики.

«Скажи нам, хто у вашому селі цар?» — мовив найстарший.

«Цар?», — перепитав Безсмертний.

«Так, цар. Чи князь. Хто тримає твій Мотижин? Хто смотрящий? Кажи», — солдат штовхнув Романа до стінки будинку.

«У нас немає ані царів, ані князів. Подивіться, як живуть люди. Кожен робить те, що йому заманеться», — господар садиби намагався говорити якомога спокійніше.

П’ятеро озброєних чоловіків стояли на вході до родинного подвір’я Безсмертних. «Певно, мордвини або марійці» — встиг подумати Роман.

Старший пересмикнув затвор АКС-74У, націлив автомат на Безсмертного. «Я тебе тут зараз покладу, якщо брешеш», — мовив солдат.

«А чого б мені брехати та ще й під дулом автомата?» — спокійно сказав Безсмертний.

Його погляд був переконливий, тож окупанти опустили зброю.

Це був не перший прихід окупантів у двір Безсмертних. До цього вони чотири години розмовляли з Романом. Розпитували його про те, хто він, чому опинився в Мотижині, чи знає, хто в селі працює на Збройні сили України й чи не боїться, що вони поставлять його до стінки. А головне — як він, якому за паспортом вже 57 років (самі вичитували документ), на вигляд чоловік середнього віку, а не дід, як Романові однолітки з російської глушини.

Словом, окупанти влаштували Романові психологічний краш-тест. З почутого вони розуміли: Безсмертний — не проста людина, хоч і сказав, що викладає в університеті. Тому щоразу вони намагалися витягнути з Романа більше, аніж він їм казав.

Хоча Безсмертний не лукавив. Він справді викладає історію в Київському національному університеті, і конспекти, які лежали на столі в хаті, — не прикриття. Хоча, певен, якби окупанти знали, що перед ними стоїть політик Безсмертний, вони б його або розстріляли, або віддали в обмінний фонд ФСБ. Де-де, а в Федеральній службі безпеки точно знали про політичне минуле Безсмертного.

Сам Роман і уявити не міг, що потрапить у російську окупацію. Що його долю вирішуватиме марієць із «калашом» у руках. Що стареньку маму доведеться ховати від обстрілів у підвалі.  

А з дружиною зв’язок буде доти, доки не «здохне» мобілка, яку Безсмертний заряджатиме від генератора. Потім «здохне» і генератор, а Романів автомобіль заберуть собі окупанти.

У перший день великої війни Безсмертний відвіз дружину та двох донечок на захід країни. Сам повернувся в Київ. Майже за 50 кілометрів від столиці, у селі Мотижин, жила його старенька мама. Роман не міг її лишити саму. 

Уранці 27 лютого 2022-го він приїхав за нею. Але Ольга Дем’янівна навідріз відмовилася залишати дім. За розмовами мама та син не вчулися, як у село заїхало понад сто російських танків. Тікати було пізно. 

А далі все було як у поганому сні. Спершу окупанти окопалися на околицях Мотижина. Через два дні в селі зникли світло та газ. Потім росіяни почали ходили дворами, вишукуючи їжу та українських диверсантів. Смартфони вилучали, сканували, а тоді прострілювали. Згодом палили хати тих, хто видавався підозрілим. Безсмертні поселили в себе сім’ю, яка втратила будинок, і переховували протягом майже всієї окупації.

Як розповідає Роман, більшість із тих, хто прийшов зі зброєю в Мотижин, становили відносні «росіяни». Насправді у військову форму РФ були вдягнуті представники так званих «малих народів» Росії — тувинці, мордвини, марійці, татари, удмурти, якути та ін. Вони були впевнені, що їдуть в Україну воювати з «фашистами».

«Ці люди були зомбовані російським телебаченням і увесь час повторювали одну й ту ж фразу: “Хто вам дозволив так гарно жити?”» — згадує Безсмертний.

Окупанти бачили унітаз у сільському будинку й повторювали: «Хто вам дозволив так гарно жити?»

Спостерігали за роботою сучасної побутової техніки: «Хто вам дозволив так гарно жити?»

Знаходили віскі в шафі: «Хто вам дозволив так гарно жити?»

І завжди лунало: «Ми вам цього не дозволяли! Як ви посміли!»

Ким насправді був Безсмертний, у Мотижині знали всі. Тут росло шість поколінь його предків, більшість із яких були пов’язані з церквою. Тут він народився й виріс. Тут у мами родина Безсмертних полюбляла збиратися на свята. 

На щастя, за місяць російської окупації жоден житель села не здав Романа путінським солдатам. Хоча, згадує він, один чоловік ледь не проговорився, хто є хто в селі. Але вчасно прикусив язика.

З позицій біля Мотижина росіяни обстрілювали Бучу та Приірпіння. Назад прилітало від українців. Тоді росіяни у відповідь «насипали» ще й ще, прикриваючись селом. Мама Безсмертного називала росіян «собаками», а коли ті стріляли, повторювала: «собаки гавкають», що означало «росіяни стріляють».

Ольга Дем’янівна була зовсім маленька під час Другої світової. У Мотижині стояли румуни, які, як згадує Ольга Дем’янівна, носили її на руках. Навіть тоді село не зазнало таких руйнувань, як за росіян 2022-го. 

Кілька десятків будинків окупанти спалили. Тих, хто намагався виїхати з села, розстрілювали прямо на дорозі. Стріляли й по дворах. У колодязь кидали селян, вимагаючи зізнань у роботі на українських «фашистів». А за двісті метрів від свого бліндажа в лісі росіяни вирили могилу, куди скинули вбиту родину — голову села Ольгу Сухенко, її чоловіка Ігоря та їхнього сина Олександра.

Перед розстрілом їх жорстоко катували. Їхні голови та обличчя були розбиті. Тіла Сухенків знайшли вже після відходу росіян наприкінці березня. 

«Родина робила дуже багато для тих, хто лишився в окупованому Мотижині. Ліки, хліб. Усе це Ольга намагалася замовити й доставити стареньким. Росіяни, звісно, бачили цю активність і не могли цього пробачити. Я їм (родині Сухенків) кілька разів пропонувати перебратися до нас у дім. Однак вони відмовилися», — згадує Роман.27 березня 2022-го, коли навколо Мотижина тривали сильні бої — українська армія гнала росіян, спецпризначенці вивезли з села Романа Безсмертного та його маму.

Тепер, як каже Ольга Дем’янівна, «собаки гавкають» на сході й півдні Україні.

На щастя, вони вже не «гавкають» у Мотижині. Роман і його мама знову повернулися в село. У їхньому садку, як і раніше, цвітуть гортензії. Усім «собакам» на зло.

Як твердить дружина Безсмертного Тетяна Мокріді, мама Оля зараз на вигляд має років 100, у неї ллються увесь час сльози, трясуться руки й вона не може наїстися… хліба.

Сергій Руденко