Доній: На заміну авторитарному режиму Януковича прийшов авторитарний режим Порошенка

Продовження. Початок:

Доній: Після перемоги Порошенка я усвідомив, що між ним та Путіним є певні домовленості

Продовження. Початок:

Доній: Після перемоги Порошенка я усвідомив, що між ним та Путіним є певні домовленості

У лютому 2001 року ви, пане Олесю, разом з представниками творчої інтелігенції підписали відкритий лист від недобитків української інтелігенції. Цитую:

“Ми не хочемо жити в державі, де корумпована влада на чолі з президентом перетворює Україну на країну з поліцейським режимом, намагаючись в такий спосіб зберегти своє теперішнє становище. Де “гарант” та його оточення, заплутавшись у власній брехні, знову почали політичні репресії. Де прем'єр-міністр виявляється політичною амебою. Де органи, що покликані захищати громадян, перетворились на каральні загони “капітальних хлопців”. Де справедливість встановлюється влучним ударом кийка “блюстітеля порядка”. Де поняття “беспрєдел” стало синонімом поняття “влада”.

Українська правда, 16 лютого 2001 року.

Можете сказати, що в Україні змінилося за останні 16 років?

В оригіналі вона називалась “Відкритий лист молодих недобитків української інтелігенції” і це була моя ідея, але підписали цей лист дуже багато відомих людей молодого і середнього віку. Зокрема, Жадан, Андрухович. Тобто це - літератори, музиканти. Ситуація мало змінилася. Саме за цей лист образився, до речі, Віктор Ющенко, який тоді був прем'єром. Там же йде мова про “політичну амебу”. На той момент був він. Це не лише про Кучму, де закликалося до його відставки. І нагадую чому це було. Тому що Гонгадзе був для нашого середовища не просто абстрактною фігурою, він належав до братчиків студентських, ми були знайомі з кінця 80-х років і тому всі ватажки студентської Революції на граніті виступили тоді в акціях “Україна без Кучми”. Ситуація виявилася непереможною. Не перемогли. Але використали нашу акцію, як і неодноразово, люди, які займалися не просто політикою, а причетні до фінансово-промислових груп. Зараз ситуація незмінна, тому що і нині ідеї можуть подавати романтичні і ідейні люди, таких було більшість і під Помаранчевої революції і під час Євромайдану, а використовують їх в політиці ті, хто належать до фінансово-промислових груп, до монопольної економіки і тепер до монополізованої політики. Нехай наших глядачів не вводить в оману, що це різні партії, іноді різні назви фінансово-промислових груп. Насправді це єдиний кластер монополізованої економіки. Люди, які за ним стоять, вони роблять ставки то на ті партії, то на інші. І в цьому є секрет того, що так от — скидають одного президента, приходить новий. Начебто на дві третини ВР оновилася, а правила гри залишають ті ж самі.

Тому що загалом політикум в Україні вже зіпсований з початку 90-их років. Поки ми не усвідомимо, що нам необхідні інші правила гри і необхідно знову голосувати за людей ідейних, а не за тих, хто вміє краще говорити і краще брехати, але йде до влади, щоб робити гроші, то ситуація в Україні буде незмінною. Українців будуть постійно використовувати з красивими гаслами, з красивими ідеями. Щоб так не було, потрібно навчитися розбиратися.

До речі, коли ви говорили про Помаранчеву революцію, про те, чому ви підтримали Віктора Ющенка, ви сказали про те, що тоді була загроза авторитарного режиму. Дозволю собі цитату:

“Я брав активну участь в Помаранчевій революції, яка зокрема зробила і президентом Віктора Ющенка, бо в тій ситуації альтернативою Ющенку було утвердження авторитарного режиму”.

Обозреватель, 5 жовтня 2007 року

Чи є сьогодні, через 10 років, така ж загроза для України?

Ми вже отримали авторитарний режим. Тобто на заміну авторитарному режиму Януковича прийшов авторитарний режим Порошенка. Ми це бачимо по тому, як і далі монополізується економіка, монополізуються медіа. Фактично витісняється будь-яка критика, лише дозволяється та, яка вигідна Порошенку. Наприклад, йому вигідно, щоб асоціація з критикою була лише з проросійського табору, для того щоб вивести в другий тур когось з непопулярних проросійських політиків. Так само проросійським політикам будуть даватися основні ефіри, для того, щоб це був там Бойко чи Рабінович чи ще хтось, щоб це була така допоміжна спаринг-людина для Петра Порошенка. Решта будуть відтінятися, відтіснятися з інформаційного простору.

І виявилося, що маніпулювати свідомістю можна не лише в Росії через телебачення, а можна й в Україні. От саме через механізм з одного боку монополізації ресурсів, потім через маніпуляції свідомістю монополізованої ресурсами і утворюється авторитарний режим. Авторитарний режим це не лише ті, хто приходить безпосередньо на, наприклад, багнетах чи автоматах. Ні. Авторитарний режим це - монополія на щось. В Україні поки не буде демонополізована економіка, то в нас завжди буде загроза авторитарного режиму. Не лише під час Порошенка, а наступників теж. Тому мене хвилює, що політичні сили не говорять про необхідність в першу чергу про демонополізацію економіки, підтримку дрібного бізнесу, необхідність збільшення добробуту населення, не лише про середній клас іде мова, а загалом про те, щоб українці мали достатньо коштів на проживання, а не лише на харчування і на ліки. І саме тоді у них з'являться додаткові кошти на духовний простір, на демократію і т.д. Поки в них не буде коштів, щоб зі своїх внесків утримувати громадські організації та політичні партії, то в Україні завжди буде загроза авторитарного режиму.

В 2006 році, як ви вже говорили, вам пропонували посаду міністра культури в новій “помаранчевій” коаліції. Чому ваше призначення не відбулося і хто цьому завадив?

Не зовсім так. Пропонували посаду міністра культури якраз після перемоги, не після перемоги Віктора Ющенка, а коли він ще був прем'єром. Тобто за часів Кучми, коли він був обраний прем'єром, то тоді пропонував посаду. Називалася посада “голова комітету молоді і спорту”, це ще було не Міністерство культури. Не пройшло через адміністрацію президента Кучми. Не хотів, наскільки мені відомо, тоді голова адміністрації. Тоді пропонувалося на першого заступника цього комітету і теж не пройшло. За часів уже “помаранчевої” коаліції були розмови про Міністерство культури, про те, щоб його очолити, але формальної пропозиції від прем'єра я не чув. Тобто були розмови від оточення. Але розмови це не є формалізована пропозиція. Тому було б некоректно казати, що от була така пропозиція. Були розмови. А у прем'єра і у політиків навколо є своє право призначати тих людей, яких вони вбачають більш за доцільне. Знайшли іншого. В мене немає підстав не лише критикувати чи скаржитися, але і сумніватися в їхньому виборі, це їхнє право формувати Кабмін.

2006 року ви балотувалися до ВР за списком Соціалістичної партії. У вас був номер 99. Скажіть, будь ласка, як ви потрапили до Олександра Мороза? Юрій Луценко вас познайомив? Як ви стали соціалістом?

Не балотувався. Це така помилка, яку хтось виписує в вікіпедії. У них була така пропозиція. Я відмовився. Тобто, вони на своєму з'їзді це проголосували. Зрозуміло, що я відмовився, тому ніяких документів не подавав. Тому я нікуди не балотувався від них. А те, що ми спілкувалися із Морозом так само, як і з Тимошенко або як з оточенням Ющенка, це - абсолютна правда. Тому що я запропонував ідею, як я вже казав, політичного тріумвірату без 5% Мороза, 53% за президентство Ющенка на той момент не було, було б 48%. І тому було дуже необхідно сформувати цю коаліцію. Я один з небагатьох, хто це розумів. Так само, як я розумію необхідність української повноцінної політичної мозаїки, щоб у нас був не лише, що всі українці казали, що українець це той, хто голосує за правих. У нас повинен бути спектр повноцінний і лівий зокрема, щоправда, він має бути українським. Він повинен бути патріотичним. На той момент з соцпартії можна було сформувати абсолютно нормальну українську ліву силу патріотичну. І нагадаю, що саме ця політична сила тоді була кістяком перших акцій в “Україні без Кучми”, коли на це не наважувалися інші.

Ми пам'ятаємо про це. Давайте повернемося ще до новітніх подій. 27 квітня 2010 року, коли вас в сесійній залі 5 регіоналів побили під час ратифікації Харківських угод на чолі із так званим кримінальним авторитетом “Картавим” народним депутатом Володимиром Стельмашенком. За часів Януковича справа не розслідувалася. Тепер генеральний прокурор України Юрій Луценко, ваш давній товариш, я не знаю як ви зараз його позиціонуєте - товариш він вам чи не ні. Чому нинішня генеральна прокуратура України не покарає тих, хто побив вас у 2010 році?

Я думаю, що ті акції і ратифікація так званих Харківських угод в неконституційний спосіб була домовлена з лідерами тодішньої опозиції. Або друга версія - у них був настільки великий витік інформації, у регіоналів з боку опозиції. Тому що пояснити як в день так званої ратифікації спеціально приходять тілоохоронці голови ВР Литвина саме з парасолями і закривають їх від яєць, які там хтось кидав з числа опозиціонерів, для мене незрозуміло. Другий момент. Формально в опозиції було чоловік 200. натомість чинили просто опір, захищали свої місця робочі буквально чоловік 10-20. Решта пропускала регіоналів до наших місць і вони легко зайшли та влаштували побоїще. Насправді мене 5 чоловік тримало, шостий наносив удари ззаду по потилиці і я потрапив на 2 місяці в лікарню з дуже важким струсом мозку. На той момент лідери опозиційних фракцій не захотіли ініціювати розгляд цієї справи в прокуратурі. Мій помічник подавав, але чомусь лідери фракцій, на той момент опозиційних, зайняли якусь дивну позицію. Ба більше - мені здається, що було неправильною позицією лідерів тих фракцій, що вони приховали свою відповідальність. Нагадаю, що там проти кількох депутатів відкривалися регіоналами кримінальні справи, там хтось кинув димову шашку. В мене враження було, що мене просто розміняли з цими депутатами, щоб по них закрили кримінальні справи, тоді не будуть вести по мені.

Потім один з журналістів в “Українській правді” видав інформацію, хто ж приймав рішення про ці димові шашки, про яйця і там називався цілий перелік осіб, близько 10 керівників фракцій і наближених до тих, хто приймав ці рішення. Мені здається, що було б правильно якби лідери фракцій взяли відповідальність політичну і якби вони сіли в тюрму (Тимошенко і Луценко), то вони були повинні сісти не за економічні звинувачення, які їм висунули після того регіонали через прокуратуру, а за політичну відповідальність. От як я в 90-му році взяв відповідальність за своїх людей, членів організацій, яких ми ставили під час окупаційного періоду в “червоному” корпусі, то я сказав, що я давав безпосередні вказівки. Були ситуації, коли організація повинна захищати свого лідера, навіть приховувати свого лідера, а бувають ситуації, коли лідер повинен захищати своїх людей. Мені здається, що ситуація, коли лідери фракцій не захотіли захищати своїх людей, а фактично злякалися, вона потім вдарила по них і їх посадили за економічними статтями.

В нас дуже мало часу лишається, тому на останні запитання, які будуть в програмі, прошу дуже коротко відповідати. Та ж сама опозиція, яка вам дорікала і якій ви дорікаєте, потім за 4 роки дорікала вам за те, що ви були одним із тих хто голосував за бюджет Миколи Азарова один із 25 позафракційних депутатів 16 січня 2014 року. Ви тоді сказали таке:

“Я свої пропозиції подав, на 30 мільйонів по Коломиї, Коломийщині і Городенківщині. І ці пропозиції були включені у бюджет. Невдалий бюджет і відсутність 30 мільйонів для округу, або невдалий бюджет і 30 мільйонів”.

Українська правда, 16 січня 2014 року

Депутат від УДАРу Павло Різаненко тоді заявив, що тоді Олесь Доній спустив всю свою репутацію до унітазу, бо мовляв 20 років можна цю репутацію набувати, а потім її позбутися. Вам зараз не соромно за це рішення?

Навпаки, я думаю, що навіть ті люди, які критикували вони все більше і більше розуміють, що збіднілість населення цілеспрямовано призводить політична еліта — це одне з найбільших зол в Україні. Я завжди казав, потрібно покращувати добробут людей. Позиція тодішніх лідерів опозиції, що потрібно не голосувати зокрема за бюджет, щоби люди збідніли і вони тоді підіймуться проти Януковича, мені здавалося не просто не правильною, а цинічною. Ми повинні виступати проти влади з політичних міркувань, а не тому, що люди будуть голі і босі. І мені здається, що знову ж таки те, як були складені домовленості між тодішньою владою і лідерами опозиції. Ми про це дізнаємося через роки. А те, що це був значною мірою “договорняк”, я абсолютно впевненрий. Певною інформацією володію і свою позицію не змінюю і готовий її відстоювати незалежно від того, подобається вона більшості чи меншості. Наскільки я розумію, тоді лідерам так званих опозиційних фракцій вдалося спрямувати проти мене значну часину свого медійного апарату. Я сподіваюся, що люди через роки, але розберуться, хто був правий.

Ми вже згадали про ваші взаємини з Петром Порошенком, вірніше про їхню відсутність. Чому ви прийшли в різку опозицію до Петра Порошенка? Якщо можна, то коротко.

Останнє прохання до мене від штабу Петра Порошенка було взяти участь в захисті результатів десь на сході. Я обрав Харків, тому що я там був 7 квітня, коли захопили Харківську ОДА. Я - єдиний депутат, який сів в машину і поїхав до Харкова для того, щоб власною присутністю допомогти людям, які захищали українську територіальну цілісність. Я перед тим був на запрошення Сергія Жадана виступав на харківському майдані 19 січня. Я бачив як важко в Харкові. 25 чи 26 травня, коли відбувалися вибори, я зрозумів, що Путіну було дуже легко зірвати вибори, зокрема в Харкові, я не можу говорити про всю Україну, тому що Харків я бачив перед тим. Але чомусь він зупинив і воєнні дії на сході України і провокації в східних та південних містах. Тоді я зрозумів, що це - “договорняк”. А всі подальші дії Петра Порошенка лише підтвердили, коли я вже побачив, що в своєму мирному плані, я — єдиний, до речі, із депутатів наважився зробити публічний аналіз передвиборного плану Петра Порошенка з 15 пунктів. Він вжив лексеми, які перед тим вживалися лише серед кремлівських публіцистів, в Україні навіть Єфремов і Симоненко їх боялися вживати. Там було, цитую дослівно: “виведення українських російських найманців”. Українських найманців добровольцями не називав ніхто, навіть з проросійських політиків. Це вперше з'явилося в так званому мирному плані Петра Порошенка. 16 вересня Порошенко протягнув в неконституційний спосіб з вимкненим таблом через ВР так званий закон про окремий статус деяких районів Луганської і Донецької областей, де було розписані амністія для бандитів, їхні воєнизовані загони так званої народної міліції і тд. Тобто доказів, що він діє згідно з “договорняком” з Путіним, на жаль, в мене досить багато.

Революція і гасла, які були і 27 років тому і зараз вони лишаються актуальними для України. Як думаєте, ще довго Україна буде боротися за свою незалежність?

Проблема наша спільна українців — ми готові до одноразових героїчних вибухів. Це демонструють українці досить часто і, зокрема, під час цих трьох революцій ( Студентська революція на граніті, Помаранчева і Євромайдан). Ще набагато більші герої, які пішли захищати територіальну цілісність України. Але в чому проблема наша українська - ми не демонструємо системності. Тому одноразовими героїчними вибухами користуються більш системні сили, цинічніші і проблема в тому, що ми не готові мислити і часто діяти системно. Цьому заважає дуже часто внутрішня заздрість, лінь, безкультурність і агресія. Тому для того, щоб навчитися діяти системно нам потрібно кожному в собі долати ці недоліки, ці вади. І тому я постійно в своїй кожній публічній лекції звертаю увагу на необхідність суспільної реформації. Тобто нам необхідне коло ідеологів, які зможуть цю ідею поширити про необхідність суспільної реформації, про те, що нам необхідні інші цінності, інше ставлення до влади, інша етика праці і тд. Тоді не буде стільки залежати, хто в Україні буде президентом і депутатами.