Хто такий Медведчук?

2015-го, у перший рік війни Росії проти України, Віктор Медведчук придбав собі коштовну іграшку — 93-метрову яхту Royal Romanc за 200 мільйонів доларів.

Саме в той час, коли вся країна по копійці збирала на армію, яка кинулася на захист сходу України від Росії, кум Путіна обживав свої королівські хороми на воді. Номери  для 14 гостей та 22 членів екіпажу, ліфт, басейн, два дизельні двигуни на 3 тисячі кінських сил кожен, та водні резервуари на 55 тисяч 200 літрів прісної води.

Розкішна яхта мала, очевидно, засвідчити статус Медведчука – члена родини Путіна і його «смотрящего» в Україні.

Усе своє свідоме життя Медведчук намагався довести власну винятковість і вищість над тими, хто його оточував. А відтак купував собі дорогі автомобілі, помешкання, діаманти, потрібних людей etc.

Він народився 1954-го у Красноярському краї, де за пособництво німецьким фашистам та начебто за участь в українській націоналістичній діяльності відбував заслання його батько. Змалечку Віктор усім доводив, що він – не син «ворога народу», а людина, яка заслуговує на набагато більше, аніж місце в бараку в далекому красноярському селі Почет. Медведчук прагнув забути своє голодне й холодне дитинство в далекому Красноярському краї. 

Уже по поверненні до України й після закінчення середньої школи Медведчук намагався вступити до Вищої школи міліції. 

Але туди його не взяли. За радянських часів пильно стежили за тим, аби у правоохоронні органи не потрапляли діти зрадників. Медведчук також добре знав про це. Як і про те, що він має бути не лише лояльним до системи, а й за можливості стати її активним членом. Для того, аби більше ніхто й ніколи не кривдив ані його батька, ані молодшого брата, ані всю його родину. Мине зовсім небагато часу – і Медведчук стане позаштатним співробітником міліції. Він вступить на юридичний факультет Київського університету, але за побиття студента отримає вирок і вилетить із вишу. Його знову поновлять в університеті, і далі розпочнеться злет кар’єри Медведчука. Він отримає посвідчення адвоката й доводитиме радянському режиму свою відданість, беручи участь у судилищах над українськими дисидентами Юрієм Литвином і Василем Стусом у ролі державного адвоката. Потім буде участь у великому бізнесі й лідерство в партії СДПУ (о).

На початку 2000-их уперше в публічному просторі з’явилася інформація про те, що Медведчук є агентом КДБ на прізвисько «Соколовський». Про це тодішньому президенту Кучмі розповідатиме голова СБУ Леонід Деркач, а запис цієї розмови оприлюднить майор державної охорони Микола Мельниченко.

Ще через 19 років генерал-лейтенант СБУ Григорій Омельченко засвідчить: кум Путіна справді був агентом Комітету державної безпеки.

У публікації «України молодої» він розказав, що на власні очі бачив документи в Службі безпеки України. Омельченко твердить, що Медведчука завербували ще на другому курсі університету. Його облікова картка зберігалася у 5-му управлінні КДБ УРСР – структурному підрозділі Комітету держбезпеки з боротьби з ідеологічними противниками (дисидентами, націоналістами, антирадянськими елементами, інакодумством).

Усі закиди у співпраці з КДБ Медведчук, звісно ж, публічно відкидає. Він погрожував опонентам судами та тупцяв ногами на журналістів, які ставили незручні запитання про це. Однак очевидно, що всі злети, які Медведчук пережив у своєму житті, бізнесі та політичній кар’єрі, навряд чи відбулися б без чиєїсь «міцної руки». Наприклад, без руки Комітету державної безпеки.

Посудіть самі: у 24 роки він –  адвокат Київської міської колегії адвокатів, у 34 – керівник юридичної консультації Шевченківського району м. Києва – найбільшої у столиці, у 38 – засновник міжнародної адвокатської компанії «Бі.Ай.Ем», у 46 – перший заступник голови Верховної Ради, у 48 – глава адміністрації президента Кучми, у 50 – кум Путіна, а в 60 – після анексії Криму й частини Донбасу, головний переговорник між Україною та Росією.

На початку 2000-их Медведчук, який тоді перебував у статусі керівника канцелярії президента Кучми, познайомився із президентом Путіним.

Останній, певен, знав про Медведчука все. Зокрема – і про його минуле, пов’язане із КДБ. Для Путіна робота з негласним агентом була звичною і зрозумілою. Як власне й агент розумів формат спілкування з офіцером КДБ. Пізніше, щоправда, цей формат Медведчук розширив, запросивши в куми Путіна і дружину Медведєва –  Світлану. Вони хрестили в Санкт-Петербурзі його молодшу доньку Дарину.

З Путіним у Медведчука багато спільного. Не зовсім радісне дитинство, боротьба за виживання серед підлітків, які їх цькували, намагання вибратися на вершину суспільства, аби більше ніколи не відчувати приниження від однолітків. І перший, і другий завжди ставилися до людей як до матеріалу, по якому вони дерлися до владного Олімпу. Про таких у народі зазвичай кажуть: ідуть по трупах. Тільки Путін і Медведчук роблять це в буквальному розумінні цього слова.

Уже починаючи із 2004-го, Медведчук почувався намісником Бога на Землі (точніше – намісником Путіна в Україні). До нього шикувалися вервечки політиків і бізнесменів, які мали потребу «порєшать» питання в Росії. Амбітний, марнославний, цинічний і демонізований пресою Медведчук був на коні.

Так було за часів президентства Ющенка і Януковича, так продовжувалося й за президента Порошенка. За часів Ющенка він намагався грати з Юлією Тимошенко проти тодішнього президента. Вони пробували написати нову Конституцію.

За часів Януковича Путін демонстративно заїздив на кримську дачу Медведчука, показуючи силу свого кума в Україні.

Чого варті лише 54 дзвінки президента Януковича Медведчуку під час гарячих днів на Майдані в лютому 2014-го. Тодішній президент України потребував допомоги Путіна і прагнув її отримати через Медведчука.

Пізніше через Медведчука з Кремлем намагався контактувати й Порошенко. За часів президентства останнього, коли авіасполучення між Україною та Росією було припинено, єдиний літак, який літав із Києва до Москви, був літак Медведчука. У той самий час кум Путіна брав активну участь у справах щодо виведення з держвласності частини нафтопроводу «Самара – Західний напрямок» і закупівлі вугілля в так званих «ЛНР» та «ДНР». Як твердив сам Медведчук, участь у цих оборудках брав сам президент Порошенко. Останній, щоправда, спростовує цю інформацію.

Путін, до слова, щиро вважає Медведчука націоналістом. У червні 2017-го він заявив, що в його кума є свої переконання: «Я вважаю, що він український націоналіст. Хоч йому й не подобається таке визначення, він вважає себе освіченим патріотом України». Про патріота Путін, звісно ж, загнув.  Як і про націоналіста. Медведчук був, є й навіки залишиться радянською людиною. 

З перших днів анексії Криму і окупації частини Донбасу Медведчук грав роль зв’язкового між Москвою й Києвом. Хоча його роль можна було б охарактеризувати, як роль «смотрящего» від Путіна за Україною. Саме Медведчук готував ґрунт для приходу російської армії до української держави. Саме Медведчук намагався своїм телевізійним пулом спотворити картину того, що відбувалося на Донбасі. Саме Медведчук розвивав мережу проросійських організацій в Україні. Саме Медведчук заперечував факт агресії Путіна проти України.

3 лютого 2021-го кум Путіна вперше отримав під дих від президента Зеленського – три проросійські телеканали – 112, NewsOne і ZIK, які контролював Медведчук, були вимкнуті з цифрового мультиплекса й кабельних мереж України. РНБО запровадило персональні санкції проти дружини Медведчука – відомої телеведучої Оксани Марченко та бізнес-партнера Медведчука – Тараса Козака, який де-юре володів телеканалами. Ці двоє подавали війну на Донбасі як громадянську й відпрацьовували інформаційний порядок денний, визначений Кремлем.

Закриття трьох телеканалів обурило Путіна. Ба більше – випад на адресу Медведчука він сприйняв як особисту образу. Це його розлютило не менше, аніж кричалка харківських футбольних фанатів «Путін – Хуйло!» Господар Кремля був роздратований діями Зеленського. Останній не зважав на реакцію Москви – за кілька місяців київський суд оголосив Медведчуку підозру в державній зраді, у сприянні діяльності терористичної організації та розграбуванні національних ресурсів в анексованому Криму. Медведчук опинився під домашнім арештом із електронним браслетом на нозі.

З цим самим браслетом кум Путіна й зустрів велику війну Росії проти України. Однак це не завадило йому на кілька місяців сховатися від СБУ. Упродовж лютого-квітня 2022-го ФСБ марно намагалося відправити Медведчука до Росії, де вже перебували його діти з дружиною. Але кума Путіна впіймали українські спецслужби. І він сів до СІЗО.

Лише через пів року – у вересні 2022-го – його та російських полонених обміняли на 200 українських бранців, серед яких були захисники Маріуполя й Азовсталі. Путін змушений був наступити собі на горло, міняючи бійців полку «Азов», яких у Росії вважають терористами, на свого кума. 

11 січня 2023 року президент Зеленський позбавив Медведчука українського громадянства.

Розкішну Медведчукову яхту Royal Romance заарештували в Хорватії. Під арешт потрапило і все майно Медведчука в Україні. Партію, яку він будував – «Опозиційна платформа за життя», заборонили. Усі його соратники або втекли з України, або ж перейшли на бік нинішньої влади.

Сьогодні від політичного альфа-самця, роль якого останні 30 років намагався грати Медведчук, не залишилося нічого. Хіба – його хворобливе бажання повернутися до Києва на броні російського танку і стати на чолі України. Але Медведчук прекрасно розуміє: цього вже ніколи й за жодних умов не станеться. Він був, є й назавжди залишитися гвинтиком тієї радянської системи, яка намагалася розчавити українців і їхнє прагнення бути незалежними від Росії. Тієї самої системи, спадкоємцем якої так прагне стати його кум – Володимир Путін.

Сергій Руденко