Сайт о тех, кто влияет на украинскую политику и экономику. Пишите нам: rudenko@rudenko.kiev.ua
ПОИСК 
Виктор Ющенко идет в президенты. Заявление     ПЕРСОНАЛИИ

Дорога громадо,

Дорогі співвітчизники,

Для мене є велика честь у цей вранішній час знаходитися тут разом із вами, біля підніжжя гори Говерла і сказати декілька слів до вас, до Українського народу слова, які будуть присвячені Україні і слова, які будуть присвячені кожному із нас.

Я думаю, ми живемо у такому часі, коли варто говорити слова правильні, чесні, об'єктивні. І тому, перш за все, хотів би скласти глибоку шану і глибоку повагу тим, хто приходить сюди, в одне із самих високих місць України, до гори Говерла, щоб кожен рік продемонструвати нашу велич, красу наших Карпат, показати свою солідарність, що ми українці, що нас багато об'єднує, бо ми - одна нація.

Подвійну шану я хочу скласти тим людям, які ось уже 19 років у середині літа приходять на це місце, щоб присвятити своє сходження на нашу красуню-Говерлу одній із величних політичних подій ХХ століття - це проголошення суверенітету Української держави. 19 разів ми піднімаємося в цей час на Говерлу і присвячуємо це сходження нашій державі, нашій нації. Мені здається, це дуже важливо, що цим ми демонструємо ту шану і велику любов до того, що завойовувалося віками - до Української держави.

Тут особливо важливо сказати, що наймилішою мрією, найбільшою мрією кожної нації є мрія про творення своєї Вітчизни. Найвищою мрією кожної нації є мрія про власну державу. Бо тільки у власній державі ти зможеш зреалізувати свої потреби, тільки у власній державі ти маєш отримати добробут, - в наймах ти ніколи його не будеш мати, на чужій землі ти його ніколи не будеш мати.

Тільки у своїй державі ми можемо жити заможно і достойно. Тільки у власній державі ми можемо бути вільними. Тільки у власній державі ми можемо бути суверенними. Тільки у власній державі ми можемо говорити про те, як буде розвиватися наша національна мова, як буде відтворюватися наша історична пам'ять, тільки в Українській державі буде українська історія, українська традиція, українська мораль.

От чому ми так багато говоримо про державу не як про якесь відносне свято - це свято для всієї української нації, для кожного громадянина. Як говорив один із політиків: "Без своєї держави нація - це плем'я. Без власної держави ви не маєте голосу. Якщо нація не має своєї власної держави, це військо без знамена. І кінець-кінцем, якщо у вас немає власної держави, ви є байстрюки людства".

Ми маємо гідну історію власної держави. Нашій державі більше тисячі років -України - Руси. Минулого року ми святкували наше духовне хрещення - 1020 років духовному хрещенню України.

19 років тому ми проголосили свій суверенітет. Між цим періодом - Княжої України - Руси і новітньою Україною - пролягло дуже багато століть. Це століття практично вічної боротьби за нашу незалежність, за наш суверенітет.

Тут ми можемо згадати і князівські походи, і князівські війни, і як з однієї держави ми переходили в іншу як колонія, як окраїна. Як за незалежну Україну боровся гетьман Богдан - Зиновій Хмельницький. Як за ту ж саму незалежність України боровся гетьман Виговський, гетьман Сагайдачний. Як за цю ж незалежність України боровся гетьман Іван Мазепа, як створювалися десятки визвольних рухів, визвольних змагань ХХ століття, де на полях брані полягли мільйони українців тільки за одну мрію - щоб м мали власну державу.

Хтось через бої, через свої здобутки відвойовував українську незалежність на п'ять років, на вісім років - як це зробив Богдан Хмельницький. Хтось відвойовував нашу незалежність на рік, хтось - на місяць. Августин Волошин відвоював її менше, ніж на одну добу. Але це великі герої нашої нації. Бо крок за кроком ми ще більше усвідомлювали: гідно жити ми можемо тільки в незалежній державі.

І ось новітній Україні 18 років. Не питайте з неї дуже багато. У 18 років молода людина отримує тільки-но паспорт, що він стає повноцінним громадянином своєї держави. За 18 років не розбудовується будь-яка держава. Не розбудовується заможність, економіка, не розбудовується рідна мова, не згадується ще глибока історична пам'ять. Іншими словами, багато-багато речей треба зробити кожному із нас, і можливо не в одному поколінні, щоб ми мали ту омріяну державу, про яку мріяли десятки українських поколінь.

Але ще раз хотів би сказати: національній ідеї ніколи не було, не є і не може бути жодних альтернатив. Власній Українській державі - соборній, суверенній, незалежній, - альтернатив немає. Ось тому ми тут. Це є політичне свято. І більше слів ми говоримо якраз сьогодні про Україну, про нашу державу.

Хочу сказати декілька слів, на мій погляд, також важливих про наш сьогоднішній день. Дуже ясно хочу заявити, що ми на гору йдемо не з порожніми руками. Тут у 2002 році зародилося на такому ж мітингу те, що стало потім політичною силою "Наша Україна". Тут у 2004 році зародився той демократичний рух, який нас привів до перемоги.

Так почалася новітня демократична хода України. Ми, в чому я переконаний особливо, сьогодні не повинні соромитися своїх здобутків і свого часу. Ми прожили достойні чотири роки для Української держави, для Української нації і для людей. Я хочу сказати, що я цим горджуся.

Ми живемо в вільній Українській державі. Ми живемо в демократичній державі, де панує свобода, де панує свобода слова, де з'явився вільний журналіст. Ми живемо у відкритому суспільстві, яке може гостро обговорювати будь-які проблеми свого розвитку.

Ми живемо в країні, де вже чотири роки існує, на мій погляд, фундаментальна свобода - свобода твого вибору. І тільки від тебе залежить, хто в цій країні буде завтра Президентом чи Прем'єром, хто буде представляти українську владу. Це вже не махінації ЦВК, це вже не спецпрограми централізованого серверу. Це не перемога підрахунку, а перемога на виборах. І це приносить нам особливу відповідальність за той вибір, який ми робимо кожен день. За опущені руки чи підняті руки.

За гордо підняту голову, з чесний шматок життя, який ми проживаємо для своєї держави.
Хочу сказати, що з кожним днем ми все більше і більше повертаємо почуття національної гідності. З кожним днем ми все більше говоримо про ходу Української держави. І це гарно, і це добре, і ми розуміємо, що за чотири роки у цьому плані зроблено більше, ніж будь-коли. І я цим горджуся.

Ми можемо гордитися своїми здобутками. За останні 4 роки українська економіка має найкращі темпи свого розвитку. Ніколи за 18 років, як ці останні 4 роки, ми не мали таких темпів національного економічного розвитку. Ми за 4 роки вдвічі збільшили внутрішній валовий продукт нації - в нас такого не було. Ми за 4 роки вдвічі збільшили бюджет країни - в нас такого не було. Ми за 4 роки збільшили у два рази середню заробітну плату - таких темпів у нас не було. За ці 4 роки майже 14 мільйонів українських пенсіонерів отримали пенсію, середній розмір якої сьогодні у чотири рази більший, ніж 4 роки тому. Таких темпів у нас не було.

Коли ми говоримо про те, що з 2005 року в Україні щорічно створюється 1 мільйон 100 тисяч робочих місць, коли останні три роки тих, хто приїжджає в Україну є більше, ніж тих, хто виїжджає, що останні п'ять років ми маємо тенденцію, коли українське громадянство отримують на десятки, сотні тисяч людей більше, ніж його позбавляються, у нас такого не було.

Це говорить про те, шановні, що ми йдемо правильною дорогою. Очевидно, успіхи могли бути й більшими. Але зараз я хочу сказати, що те, що ми маємо за 4 роки в економічному розвитку, ми не мали у жодному періоді за останні 18 років. Цим треба пишатися.

Коли я став Президентом у 2005 році, у нас було 8 мільярдів 600 мільйонів міжнародних інвестицій. Сьогодні в нас - 36 мільярдів. У 4, 5 рази приросли міжнародні інвестиції в Україну. У нас такого не було в попередні роки. І цим, очевидно, треба пишатися. Причому ми говоримо про показники, які достойні не тільки в Україні.

Це показники, які є одні із самих високих не тільки в Східній Європі, але на європейському континенті в цілому. Ми повинні цим пишатися. Відверто хочу сказати: я цим горджуся. Це непроста дорога. Але це дорога неухильного успіху. Я гордий тим, що міцнішає українська родина. Я гордий тим, що міцнішає українська молода родина. Що за 4 роки у нас на 16% зросла кількість шлюбів. На 20% зросла народжуваність. Тільки у минулому році вперше народилася більше півмільйона українців.

Таких показників у нас не було останні 18 років. І я цим горджуся. Коли ми говоримо про найбільш знедолених діток - діток -сиротинців, - за 4 роки кількість усиновлених дітей і дитячих будинків сімейного типу, де здійснюється родинне виховання, виросло у 20 разів. Очевидно, ми стали по-іншому ставитися до своєї родини. Очевидно, ми стали по-іншому ставитися до сім'ї, до знедолених. 4,5 роки тому у нас було п'ять тисяч діток, які стояли на черзі на усиновлення від нуля до п'яти рочків.

І, на мій погляд, це була одна із сторінок нашої ганьби. Сьогодні близько 1 600 українських родин стоїть на черзі, щоб усиновити дитинку. І я цим горджуся, що це інша Україні. І це є успіхи усієї нації. Але й успіхи тієї політики, яку ми проводимо останні 4 роки. Я щасливий від того, що в нас зменшується кількість сиріт. Мені здається, що це правильне життя.
Відновлюється і відроджується не менш святе - наша пам'ять. Чотири з половиною роки тому ми не знали, що таке Батуринський подвиг і взагалі, що таке Батурин.

З нашої пам'яті витерли цю славну сторінку героїчної боротьби за свою незалежність. Сьогодні ми маємо відроджений Батурин, куди кожен день приїжджає дві-три тисячі українців. Три роки тому за рік стільки не приїжджало людей. На свою історію ми дивимося вже власними очима.

Ми відродили Крути, - данину молодим хлопцям, у яких не було іншого морального вибору, ніж боронити незалежність своєї Батьківщини. Восени цього року ми завершуємо відродження Чигирина - ще однієї Гетьманської столиці, де творилася одна і славних українських сторінок, наша слава, наша гідність.

Хочу сказати, що ми пізнаємо свої перемоги і ми добре розуміємо свої поразки. Ми не соромимося своїх поразок. Я це особливо хочу підкреслити. Бо інколи поразки ще більше скріплюють суспільство, ніж деякі перемоги. Ми повертаємося по-іншому до багатьох інших сторінок - і до Конотопського бою, і до гетьмана Виговського, і до багатьох інших наших сторінок.

Ми по-іншому читаємо історію визвольного руху України, 40-х, 50-х років. Ми шануємо більше шестидесятників, де жменя людей, по суті, проголосила нову визвольну ідеологію. Я цим горджуся. Бо чотири з половиною роки тому ми були досить далекі, на мій погляд, від цих святих для кожної нації тем.

Я горджуся тим, що можливо за останні 4 роки ми навчилися на національному рівні, і на державному рівні, не соромлячись, вшановувати десять мільйонів жертв невинно убієнних комуністичним режимом, сталінським режимом у 1932-33 роках, чого не робили 70 років. У нас щось змінюється. Ми стаємо кращими. Ми стаємо більшими. Ми стаємо чутливішими. Так повертається наша історична пам'ять.

Не буває держави без нації. Нації не буває без власної історії. І я цим горджуся.
Ми говоримо про теми, про які ще п'ять років тому не говорили. Мені приємно, що навіть на цьому Віче є стяги, які закликають нас продовжувати діалог за єдину помісну українську православну церкву. П'ять років тому назад нас вчили, що жити вроздріб, у багатьох православних конфесіях - це наша доля. Бути різними - це наша доля.

Чотири роки ми є свідками того, що в нас відбувається те, що в нас не відбувалося 350 років. У минулому році з першим духовним візитом відвідав Вселенський Патріарх.

Сьогодні ми ясно говоримо про те, як ми мусимо зблизити чотири православних конфесії, як повернутися до того, що у нас було у 1686 році, коли ми мали єдину помісну українську церкву. І ми це зробимо. Правда, це нелегко робити. Бо це робить не одна людина. Це роблять 46 мільйонів. Бо тема віри - це тема кожного серця.

Це творити не можна через директиву, через указ. Але це можна творити через діалог, через відродження взаємної поваги. Очевидно, нам треба пройти ще довгу дорогу, щоб у злагоді, у благодаті вирішити цю проблему. Але в мене немає сумніву: ми це пройдемо. Бо ми йдемо правильною дорогою.

Ці слова я сказав, шановні, для того, щоб у нас була гордо піднята голова. Щоб ми пишалися українською незалежністю. Щоб ми пишалися тими роками, які ми прожили недарма. І тому повторюю ще раз: ми йдемо на цю гору не з порожніми роками. Наша гора - перед нами. Наша гора попереду. Безумовно, ми її здобудемо.

Тут я хочу офіційно оголосити, що я йду на вибори Президента України у січні 2010 року.
І, що не менш важливо, - ми з вами переможемо. Як перемогли у 2002 році, перемогли у 2004 році. Бо ми разом. І нас багато. І нас не подолати.

Слава кожному із вас!

І слава нашій любій Україні!

СМОТРИТЕ ТАКЖЕ: Віктор Ющенко: Яценюк зможе об'єднати парламент