Персони

17 Березня 2018
Доній: Після перемоги Порошенка я усвідомив, що між ним та Путіним є певні домовленості
Громадський діяч Олесь Доній у програмі “Вердикт” Сергія Руденка

Ефір від 6 жовтня 2017 року

Вічний революціонер — так можна назвати сьогоднішнього гостя. 27 років боротьби за незалежність України — Революція на граніті, Помаранчева революція, Євромайдан. Він брав участь майже у всіх акція непокори, починаючи з 1990 року. Утім, його боротьба за Україну триває і надалі.

Для початку — 10 фактів із життя Олександра Донія.

1. 48 років. Киянин. За освітою — історик. Виховує доньку.

2. У 1998 році через запрошення колишнього політв’язня Сергія Набоки від імені Українського Культурологічного Клубу Донія збиралися виключити з історичного факультету Київського державного університету ім. Шевченка. Однак громада не дала цього зробити.

3. У 1990 році очолив студентську акцію протесту, що призвела до відставки прем’єр-міністра Віталія Масола. Через захоплення будівель під час Студентської революції у 1991 році потрапив під арешт.

4. Того ж року балотувався до ВР, але вибори програв Вітольду Фокіну.

5. Був депутатом Київради, обіймав посаду заступника голови Комісії з гуманітарних питань. Двічі обирався до ВР — за списком блоку “Наша Україна — Народна самооборона” та в одномандатному мажоритарному окрузі на Івано-Франківщині.

6. У 2010 році увійшов до опозиційного уряду Блоку Юлії Тимошенко у статусі віце-прем’єр-міністра з гуманітарних питань.

7. 27 квітня 2010 року під час ратифікації так званих “харківських угод” п’ятеро регіоналів на чолі з кримінальним авторитетом “Картавим” - народним депутатом Василем Стельмашенком жорстоко побили Донія у сесійному залі ВР. Як наслідок — провів кілька місяців у лікарні.

8. У 2012 році знявся у ролі Симона Петлюри у документальній стрічці “Українська революція” (продюсер — Іван Канівець).

9. 16 січня 2014 року був одним з 25 позафракційних депутатів, які проголосували за бюджет 2014 року, який до парламенту подав уряд Миколи Азарова. Тодішня опозиція піддала таку поведінку Донія обструкції, а двоє “свободівців” накинулися на нього у парламенті з кулаками.

10. На президентських виборах 2014 року підтримував Петра Порошенка. Після перемоги перейшов у жорстку опозицію до нинішнього президента.

Отже, пане Олександре, чи все вірно в цій десятці?

Фактично все. Певні нюанси є, але нюанси завжди можна підкорегувати.

Про ці нюанси поговоримо впродовж нашої програми. Для початку бліц.

Вас ображає те, що політичний досвід та знання ваші нині непотрібні нинішній владі?

Не ображають, але це, я думаю, є вибором української нації. Українська нація не обирала жодного з президентів, які боролися за незалежність зі мною наприкінці 80-их на початку 90-их.

Вам колись було соромно за свої політичні вчинки? За які саме?

Ні, навпаки. Я пишаюся своєю політичною і громадською діяльністю. І вважаю, що людина, незалежно від того чи підтримує її більшість чи не підтримує, повинна дотримуватися своїх принципів, свого сумління.

З яким президентом вам працювалося краще — Кравчуком, Кучмою, Ющенком чи Порошенком?

Так вийшло, що я не працював з жодним президентом.

Але ви працювали в команді Петра Порошенка під час президентських виборів.

Так. І був в “Нашій Україні — Народній самообороні”, коли Ющенко очолював державу і на той момент фактично значна частина фракції орієнтувалася на цього президента. Після перемоги Петра Порошенка я одразу усвідомив, що є певні домовленості між Порошенком і Путіним, і що це є небезпека для держави. А в те, що перетвориться українська держава під керівництвом Петра Порошенка, я думаю, що бачать вже всі.

Ви двічі заявляли про те, що Партія регіонів пропонувала вам хабарі. Хто пропонував і скільки вам пропонували?

Не Партія регіонів, а дотичні до неї депутати намагалися охмуряти представників “Нашої України-Народної самооборони “ і “Батьківщини”, щоб вони не проголосували за прем’єрство Юлії Тимошенко. Тобто кошти пропонувалися не за перехід до якихось фракцій, лише за одне неголосування. Захмарні цифри. Тоді 2 людини зламалися — депутат Бут і депутат Рибаков. Називалися суми захмарні — буцімто 16 мільйонів і 20 мільйонів, які вони взяли. Довести це неможливо. Називати прізвища без доказової бази — можна потрапити і під звинувачення. Скажу, що називав прізвища тоді один з тодішніх депутатів Віктор Уколов, який називав конкретно людину, яка йому пропонувала гроші, але він не зумів це довести і відповідно це залишилося підвішеним питанням в повітрі. Тобто, тут питання на довіру, або довіряють або ні. Я скажу, що люди, які витримали, вони вже заслуговують на певну повагу, або на ситуацію з певним тиском. Мені відомо, що один депутат з “Батьківщини”, який навіть взяв кошти, потім під тиском однофракційників повертав кошти регіоналу. Тут іде мова загалом про жахливий стан української політики.

Ми поговоримо про цей жахливий стан впродовж нашої програми, тому це - бліц, нагадаю.

Скільки коштував Олександр Доній у 1990 році?

Ніколи не можна було взагалі коштувати, тому що я людина, яка діє згідно власного сумління. І скажу, що відмінність політики у 90-у році від політики нинішньої, що ми тоді робили Студентську революцію на граніті за рахунок своїх стипендій.

Скільки коштує Олександр Доній у 2017-му?

Знов таки нічого не коштує, тому що я вважаю, що незалежно від грошей і ми повинні демонструвати власну позицію, а те, що без коштів, на жаль, без коштів зараз не можна займатися фактично політикою в Україні - це присуд українській державі, а не конкретним громадським чи політичним діячам.

Як би ви зараз охарактеризували свої взаємини з Юлією Тимошенко.

У нас нормальні взаємини. Коли це необхідно, то ми бачимося. Як правило, це в критичні моменти життя або для неї або для країни. Наприклад, я був тим, хто організовував підтримку, музичну акцію під стінами Лук`янівського СІЗО. Так само як я організовував і мистецькі акції на підтримку Юрія Луценка. Тим, хто потребує на цей момент підтримки, допомоги, я, як правило, намагаюся це здійснити і підтримати.

Як би ви охарактеризували свої взаємини нинішні з Петром Порошенком.

У нас ніяких взаємин немає. Я його публічно критикую. Я не приховую своєї позиції. Я людина відкрита завжди в своїй позиції. А те, що за цю критику я потрапив в “чорні списки” як мінімум на 7 телевізійних каналах, які не мають права запрошувати мене в інформаційні та політичні програми. Очевидно це значить, що він дослуховується до моєї критики. У кожного є позиція, кожен обирає свій шлях широкий.

Ви мрієте стати президентом України?

До чого тут мрії. Мріяти можна про що завгодно. На цей момент таких реальних можливостей люди, які мають позицію, як я, не мають. За таких людей українці не голосують. Люди голосують більше за хитріших, за цинічніших і за тих, хто вміє робити гроші. Це, безперечно, не я.

Ким ви себе бачите за 10 років?

Так само, як і зараз, так само, як і 10-20 років раніше, людина, яка дотримується своїх життєвих принципів, має свою позицію, а незалежно від того, чим я займаюся (громадська, культурна чи політична діяльність) це завжди на користь нації, на користь країні, так як я це вбачаю.

Дякую вам за бліц. Переходимо до основних питань.

Ви досить рано прийшли в політику — в 21 рік. Про вас знав весь світ, без перебільшення. Ви були справжньою політичною зіркою. Чому саме ви стали обличчям Революції 1990 року, адже було це двоє співорганізаторів акції — Маркіян Іващишин зі Львова та Олег Барко із Дніпродзержинська.

В політику, насправді, в громадську діяльність я прийшов раніше, ніж в 90-у році.

Я сказав про політичну зірку.

І це був свідомий вибір ще в школі, тобто я в школі визначив, що метою мого життя буде боротьба за незалежність України і я йшов в університет Шевченка творити підпілля українське, вірніше - шукати українське підпілля. Не знайшовши, довелося його творити. На щастя, це вже було не підпілля, а напівпідпільні напівлегальні організації. А надалі все визначалося не персонально бажанням, а ситуацією “хто на себе наважувався брати відповідальність”. Відповідальність я ніколи не перекладав на інших і відповідно тоді займатися політикою це було не отримувати матеріальні блага, як от, наприклад, на початку 90-х за те, що ти ставав депутатом ВР, люди отримували по квартирі або по 100 тисяч доларів. От в таке перетворилася українська політика від власного рішення. І на це купилися багато націонал-демократів і зокрема деякі представники Студентської революції на граніті. А наприкінці 80-х — на початку 90-их ті, хто йшов в громадську і політичну діяльність — це означало самопожертву і в цій самопожертві суспільство визначало, хто більш актуальний, хто більш дієвий.

Після Студентської революції на граніті ви потрапили до СІЗО, до Лук'янівського СІЗО. Як це все відбувалося? Можете згадати. Тобто, була обіцянка влади не чіпати учасників революції, але вас все-таки забрали до СІЗО. Чому?

Власне, не потрапив. Це був знову таки вибір, вибір людини, яка відповідальна за свою команду. І коли Леонід Кравчук, голова ВР, дійсно давав публічно обіцянку не чіпати учасників Студентської революції на граніті, то прокуратура поставилася до цього питання подвійно. Вони формально за Студентську революцію на граніті не відкрили кримінальну справу. Була відкрита кримінальна справа по статті “захоплення державних споруд”, стаття від 3 до 5 років, бо ми захопили червоний і жовтий корпус університету, зокрема, де ви вчилися. Я думаю і брали участь в подіях Студентської революції на граніті.

Але тоді не втрапив до СІЗО, але в жовтому корпусі справді, ми захоплювали цю будівлю.

Я недаремно це згадав, тому, що брали участь в цих акціях тисячі хлопців. Декого я безпосередньо призначав, як Петра Шереверу, керівником, комендантом червоного корпусу. Декого він вже безпосередньо призначав вартовими. І от проти цих людей почалася кримінальна справа. Нагадаю, що кінець 90-го року - це було таке похолодання в СРСР. В кінці 90-го року нас побили, коли ми зупиняли останній червоний парад військовий...

На площі Перемоги.

На площі Перемоги. Близько 300 чоловік, ми поставили пікет. І нас за кілька годин вночі змели. Степана Хмару посадили за цю ж акцію до Лук'янівського СІЗО. На початку 90-го розстріляли здається 16 людей у Вільнюсі, коли були сутички біля телевежі. Тобто в СРСР було похолодання. І от тоді ж намагалися посадити і наших хлопців. І виявилося, що буквально ще 2 місяці тому я міг водити колони, а тут люди знову злякалися. І ми не можемо вивести на площу навіть кілька сотень чоловік. А своїх людей, представників організації, я повинен захистити. Іншого шляху аніж написати заяву і публічно її прочитати на зустрічі зі студентами прокурора міста Києва Шевченка, що я, як керівник організації, давав безпосередні вказівки і беру на себе відповідальність, я не бачив. Тобто, я повинен захистити своїх людей і відповідальності я ніколи не боявся. Я прочитав цю заяву. Після цього по хлопцях припиняють справу. А по мені — щоденні допити, потім обшук вдома, після того прив'язують кайданками до “бобіка” на одному з допитів. Везуть спочатку в КПЗ на 3 дні, а після того в Лук'янівське СІЗО. Але виявилося, що мій план спрацював. Захистити мене виявилося для суспільства легше, все-таки я був, як ви казали, і достатньо відома особа і на той момент був заступником голови “Народного руху України”, обраний на других зборах “Народного руху”. І відповідно почався тиск і громадський, і політичний, і журналістський. Навіть до того, що, наприклад, спортивна газета, яка друкувала тоді кілька сотень тисяч своїх примірників і була менш зцензурована аніж політичні видання, вона зробила 2 публікації про прес-конференції на мій захист. Навіть спортивна газета. Це був прорив інформаційний. І Кравчук був змушений припинити цю справу, віддати вказівку, хоча генеральний прокурор Потебенько ще спробував пошантажувати мене. Перед тим мене привезли до нього в наручниках, до генерального прокурора, де він шантажував чим завгодно для написання так званих “покаянок”. Це була така мода. Перед тим кілька СУМівців написали “покаянки”, один з представників нашої організації написав “покаянку”. Я дізнався, що прослуховуються телефони, про те, що КДБ аналізує впритул до курсових робіт і навіть вступні твори, де вони намагалися знайти невраховані помилки і т.д. Весь цей інструментарій вони використовували. На мене таке не могло вплинути, тому що зрозуміло було, що кожен залишився при своїй позиції. Але нагадаю, що за президентства Ющенка, цей генеральний прокурор Потебенько отримав, якщо не помиляюся, один з орденів Ярослава Мудрого чи ще когось.

Вони всі були мудрі і залишаються мудрими.

У вас доволі широка політична біографія. Ви були в “Народному русі України”, потім очолювали партію “Молода Україна”, були членом партії “Реформи і порядок”, були членом Соціалістичної партії, були депутатом від НУНС. Хто ви є? Ви є соціалістом, лібералом чи праворадикалом? Як би ви себе охарактеризували?

Я вважаю, що є необхідність формування нової модерної національної ідеї. Вона не може вміститися в одну із ідеологічних рамок. Я неодноразово казав про необхідність світоглядної реформації в Україні. Ми запізнилися із цим процесом на кілька сотень років. Тобто наша проблема це не 70 років, коли ми перебували у складі СРСР і не 300 років поки перебували в складі Російської імперії, а набагато глибше. І в цьому плані я постійно наголошую на необхідності прищеплення нових цінностей. Політичні партії і організації — це лише механізм, інструментарій щодо поширення цих цінностей. Я все-таки виступаю за ширшу платформу і розглядаю політичні партії як інструментарій. Наприклад, коли було правління Кучми, то я першим написав статтю і виступив з ідеєю політичного тріумвірату і розписав статтю. Так вона і називалася - “Політичний тріумвірат”. Я написав, що президентом повинен стати Ющенко, прем'єром Тимошенко, головою Верховної Ради Мороз. В мене складні стосунки були з усіма цими трьома політиками на той час. Але я безпосередньо приносив цю статтю до Тимошенко, і до Мороза і, хоча я вже перед тим критикував Ющенка, через його односельця Михайла Дорошенка передав і йому цю статтю. Чому? Бо я порахував, як експерт-аналітик, що на той момент Україна — культурне поле без об'єднання всіх опозиційних сил не зможе перемогти висуванця від проросійського культурного поля. Для того, щоб перемогти, нам потрібно йти на певні компроміси, інакше ми не зберемо 51%. І якщо ми не зможемо цей кубик-рубик об'єднати, то ми не зможемо перемогти. Якби ця конфігурація не здійснилася, то не відбулося б перемоги під час Помаранчевої революції. І знадобився досить довгий час поки я переконав кількох політиків. Потім цю ідею підхопили деякі громадські і політичні діячі і вона стала реалістичністю. Що не означає, що я, наприклад, ідеологічно погодився з одним з цих політиків. Ні. Я намагався свої ідеї втілити через них і через необхідність перемоги над більш небезпечним злом, яким на той момент була проросійська команда Януковича. Отже, свої ціннісні орієнтири я намагаюся пропагувати, але в політиці, як це не прикро, в Україні поки що доводиться шукати і більших союзників. Тому що таке щире товариство з яким мені дуже легко спілкуватися, як, наприклад, зі Степаном Хмарою, воно користується підтримується буквально лише кількох відсотків від українців.

Читайте також: Олесь Доній. Досьє

Я вже згадав про партію “Молода Україна”. Це перша була ваша партія і партія, яку ви очолювали. Але в 1999 році, якщо я не помиляюся, цю партію або відібрав або купив у вас тодішній віце-прем'єр-міністр Анатолій Голубченко. Що сталося з цією партією, тому що назва гарна, лідери були гарні — багатьох знаю особисто.

Купити було неможливо, тому що, по-перше, на щастя, ані я, ані хлопці, які були поруч, не продаються. Але те, що проти нас цілий рік боролися, це теж правда. Ідея приходу молодого покоління народилися у нас не у 1998 році. “Молода Україна”, як об'єднання, а потім партія, сформувалися у товаристві біля “Смолоскипу”, який ви дуже добре знаєте. Бо “Смолоскип” це унікальне явище. Нещодавно від нас пішов Осип Зінкевич на 93 році. Він дав поштовх цьому грону молодих літераторів, молодих публіцистів, істориків. Безпосередньо знову ж таки видали поштовх молодій літературі, таким збірникам як “Молоде вино”. Там формувалася молода Україна. Але народилася ця ідея ще в 90-у році. Тоді в Угорщині на виборах 89-го року 10% взяла молодіжна партія “Фідес”, у якої був віковий бар'єр до 35 років. Тобто там не могли бути старші. В наступному році вони на місцевих виборах вони стали першими і взяли 41%. От тоді народилася ідея такої молодіжної політичної сили. На жаль, на той момент КДБ вже розбив наше об'єднання між Українською студентською спілкою Києва і Студентським братством Львова. Для цього були задіяні сили КДБ. І навіть наше рішення в Дніпродзержинську (тепер Кам`янському) на з'їзді УСС про створення такої політичної сили в 1991 році було нереалістичним. Щоби унеможливити наш прихід в політику, Верховна Рада ухвалила рішення спільно з комуністами і “Народним рухом України” про те, що ми не маємо права балотуватися. Вони підняли віковий бар'єр з 21 року до 25. Знадобилося 8 років поки народилася нова ця ідея. В кабінеті у Кучми напередодні президентських виборів...

1994-го року?

1999 року, коли він запросив мене для того, щоб отримати підтримку від новоствореної партії “Молода Україна”, я двічі сказав, що ми проти комуністів, Симоненка, але ми не прокучмівська партія. Після цього у нас почалися проблеми. В середньому за голосування проти мене в президії цієї партії “Молода Україна” давали десь 5 тисяч доларів, щоб вони проголосували проти мене. Найменше взяв 1000 доларів, найбільше взяв 16 тисяч доларів. Я знаю по прізвищах хто і як. Але як це недивно, дві третини хлопців, які взагалі коштів не мали, аспіранти, наприклад, відмовилися. Залишилися з принциповою позицією. І після того у нас намагалися цю партію вкрасти через суд, зокрема виносив неправосудне рішення суддя Солом'яного району Кухалішвіллі. У нас була інформація, що він за це отримав 10 тисяч доларів. Довести це неможливо. А голові районного суду, щоб ми не дали відвід, начебто дзвонив Медведчук. Довести знову ж таки це неможливо. Але оце сили, які проти нас боролися. Після того ми виграли суд міський. Начебто пропонували голові цього суду і двом засідателям одному 50 тисяч доларів, двом іншим по 20. довести це знову ж таки неможливо. Це для розуміння, які сили боролися і що робилося проти приходу молодих людей в політику. Ще рік було судове змагання, поки нарешті Мінюст не забрав у нас через рік лише свідоцтво.

Далі буде

Нові досьє

Українських прикордонників автомобілями забезпечують закарпатські клани контрабандистів

Іллєнко: “А сто років тому також “Свобода” була винна, що Росія напала на Україну?”

AMIRA CAPITAL

Рибалка Сергій. ДОСЬЄ

Коломойский: Наиболее достойной на президентство на сегодняшний день является Тимошенко

Шкляр: Я проти того, щоб Україну приєднували до Донбасу

Власенко: Я особисто пообіцяв Порошенку, що коли його будуть судити, він отримає право на захист

Васюник Ігор. ДОСЬЄ

Медведчук: Я використовую особисті відносини з Путіним в інтересах України

Горбулін: "Напад на Україну призведе до нової світової війни"