Інтерв'ю

08 Березня 2018
Сироїд: Економіка на окупованому Донбасі, як вона була задумана, вона є і була від самого початку вигідна Порошенку
Заступник голови Верховної Ради Оксана Сироїд - в програмі “Досьє” Сергія Руденка

Вона – перша жінка за часів незалежної України, яка була обрана заступником голови Верховної Ради України. За 3 роки, які минули відтоді, наша героїня продемонструвала в українській політиці справжні бійцівські якості і принциповість.

Для початку – 10 фактів із життя Оксани Сироїд.

1. Народилася у селі Городище Сокальського району Львівської області.

2. Має дві освіти. У 1997 році отримала диплом політолога у Києво-Могилянській академії, а у 2000 році навчалася у Центрі правничих студій Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

3. Працювала радником голови Української республіканської партії Михайла Гориня та помічником народного депутата України Ігоря Юхновського.

4. Навчалася в Оттавському університеті. Стажувалася в Канаді.

5. Була національним менеджером проектів Координатора проектів в Україні Організації з безпеки і співробітництва в Європі. Опікувалася проектами в ділянці адміністративного права, адміністративної юстиції, юридичної освіти та освіти з прав людини.

6. З жовтня 2000 року до липня 2001 року – радник з юридичних питань Програми розвитку Організації Об’єднаних Націй «Підтримка економічних, соціальних та адміністративної реформи в Україні».

7. У 2012 році очолила Всеукраїнський благодійний фонд «Українська правнича фундація».

8. На дочасних парламентських виборах 2014 року була обрана до Верховної Ради за списком політичної партії “Самопоміч”, №4.

9. 4 грудня 2014 року обрана заступником голови Верховної Ради України.

10. Займається спортом. Останнім часом – боксом. Незаміжня.

Отже, пані Оксано, чи все вірно в цій десятці?

Абсолютно! Все точно.

Дякую! Переходимо до бліц-опитування, дуже короткі запитання – дуже короткі відповіді. У Вас буде 40 секунд, таймер на нашій стіні їх буде відраховувати. Прошу коротко відповідати в рамках 40 секунд.

Чи було колись Вам соромно у своєму житті?

Так, було. Коли я, приміром, ховала щоденник з поганими оцінками від батьків.

А в політиці?

Було сумно, соромно не було.

Що Ви вважаєте своєю найбільшою перемогою?

Кожен день – це боротьба. І кожного дня ти отримуєш перемогу, щоб залишитися собою. І кожного дня, коли я залишаюся собою, я перемагаю. З дня у день, і ставиш собі інші цілі, і знову перемагаєш.

Таке відчуття в політиці чи загалом у житті?

Це особливо зараз відчутно. Раніше я цього не усвідомлювала.

Що Ви вважаєте своєю найбільшою поразкою?

Я ніколи не думала категоріями поразок. Ми завжди робимо помилки, бо ми не святі. Тобто кожна людина має якісь успіхи і якісь невдачі. І були помилки, наприклад, у доборі людей, з якими я працювала. Які мені коштувало навіть кар’єрних речей. Але це мене навчило по-іншому ставитися до моєї роботи.

Вам колись пропонували хабарі?

Звичайно.

Які суми?

Мені пропонували в інший спосіб. Оксаночко, що ти хочеш? Ти скажи, і в тебе все буде.

Це – за політичні якісь рішення?

Це вже в парламенті.

Чи доводилося Вам давати хабарі? Не побутові.

Не побутові – ні. Я мала гріх на душі ще з досвіду водійського, але мені так було соромно тоді за цей вчинок і я з того часу для себе прийняла рішення, що краще я півдня проведу на дорозі, оформлюючи протокол, але це буде мені спокійніше.

Скільки коштувала Оксана Сироїд 2013 року?

Це запитання до інвесторів. Для себе я є безцінна, тому що це є ціна людської гідності. Хіба ми можемо оцінити людську гідність? Я думаю, що якби була якась вартість на той час, то, напевне, хтось би міг мене купити.

Наскільки ця вартість зросла до 2018 року?

Вона залишилася незмінною. Кількість людської гідності, я відчуваю, залишилася незмінною. І оскільки цю гідність оцінити неможливо, то і її вартість залишилася незмінною.

Чи мрієте Ви стати президентом України?

Ні.

Чому?

Мені здається, що люди, які про це мріють – напевне, їм чогось у житті бракує. Тому що це  - не ймовірно важкий тягар, особливо в Україні, з огляду на нерозумний баланс влади. Тобто я вважаю, що людина, яка справді готова бути президентом України, - її треба просити, щоб вона ним стала. Тільки тоді ми можемо розраховувати, що знайдемо доброго президента.

А як же теорія, що кожен солдат мріє стати генералом, а кожен політик – президентом України?

Можливо, це в українській політиці так, і, на жаль, це так. Але політик – це горизонтальна професія, на відміну від інших професій, які є кар’єрними. Коли ти вирішив стати політиком, то насправді ти маєш бути готовим обійняти будь-яку посаду, яку готова тобі запропонувати політична сила, в якій ти працюєш. І чи то депутат, чи то міністр, чи то президент – насправді це є горизонтальна відповідальність від імені політичної сили перед людьми.

Ким би Ви хотіли себе бачити через 10 років?

Мрію про те, що повернуся до університету і буду викладати. Я зараз викладаю трохи і думаю, що це стане моєю постійною роботою – після того, як я закінчу політичну кар’єру.

Дякую за бліц-опитування. Переходимо до основної частини програми. Розпочнемо про Вашу політичну кар’єру. Але вона розпочалася не в 2014 році, звісно, а раніше, тому що Ви розпочинали свої політичні університети 14 років тому – в Українській республіканській партії, яку очолював Михайло Горинь.

Це вже було 24 роки тому.

Так, 24 роки, дуже швидко час збігає. І ким упродовж цих 24 років Ви себе більше почуваєте – республіканцем, демократом чи лібералом?

Це добре питання, але, мені здається, що українці ще досі не мають доброї орієнтації в ідеології, тому що вони не бачили перед собою якісних ідеологічних партій. Через те дуже важко такими поняттями оперувати. Я би сказала трошки по-іншому. Так, ми досі зберігаємо в Україні цю олігархічну систему, тобто в нас є олігархічна велика система і політична, і є невелика зараз “Самопоміч”, яка те, що робить, намагається стати антиподом і зруйнувати цю олігархічну систему. І тільки  руйнування цієї системи дасть можливість народитися правдивим ідеологіям, політичним і ідеологічним силам. Тому я би сказала, що моя ідеологія однозначно - антиолігархічна Україна, Україна, в якій немає цієї олігархічної системи прийняття рішень, і політичної системи, й економічної системи. Бо що таке демократи і республіканці, чи консерватори і ліберали? Це – настільки, наскільки ми хочемо чи очікуємо, що держава може втручатися в життя людини. Я думаю, що Україна мусить знайти свій баланс, бо ми маємо дуже непрості умови геополітичні, тому що Росія – навколо нас. І так само величезне завдання – вийти з оцієї олігархічної економіки, і ці завдання, я думаю, змусять нас шукати нового балансу. Знову ж таки – балансу між втручанням і невтручанням держави в життя, але це буде наш баланс.

Наскільки політика у Вашій уяві змінилася і постала в іншому вигляді, ніж це було до 2014 року? Ви до того часу спостерігали за політикою збоку, розуміли, певно, що відбувається у Верховній Раді, коли були помічником Ігоря Рафаїловича Юхновського. І все ж таки, наскільки фасад і закулісся політики різняться? І наскільки Вам було боляче дивитися, що знаходиться за фасадом?

Можу відверто сказати. Коли  я потрапила до парламенту – думаю, багато людей так відчували – це при тому, що я була, напевне, трошки більше підготовлена. Десь перші місяці часто виникало відчуття фізичної нудоти від того, наскільки те, що відбувається за кулісами, відрізняється від того, що люди, які є в парламенті, декларують українцям, своїм виборцям. Це було важке пережиття і дуже важливо було відмежуватися від цього. Тобто не втратити себе, не стати частиною цього закулісся і цих домовленостей. Але перевага, яку ми отримали в 2014 році в тому складі в парламенті – горстка людей з різних політичних сил, які готові стати прожектором у  парламенті. Це перший парламент  в історії України, де є люди, які готові говорити відверто про те, що відбувається в самому парламенті. І я через те дуже багато людей думає, що цей парламент такий поганий у порівнянні з іншими. Тільки тому, що тепер ми всі знаємо, що там відбувається. Там ніколи не було краще. Просто вам про це не говорили.

Ви починали свою карєру в секретаріаті Кабінету міністрів, чи продовжували карєру. А потім вчилися в Оттавському університеті.

Я дозволю собі цитату від 2014 року: “Попрацювала я на держслужбі. В мене була посада в секретаріаті Кабміну. І так воно мене згнітило, що я вирішила їхати в Оттавський університет. Мені тоді, до речі, дуже сильно допоміг генерал-губернатор Канади Роман Гнатишин, який дуже добре до мене ставився. Я повернулася, коли закінчувалася робота над Кодексом адміністративного судочинства. Хотілося щось зробити. Я прийшла до представника ОБСЄ Девіда Ніколса та запропонувала йому вести проекти. Так я потрапила в ОБСЄ та пропрацювала там 8 років. В основному – над проектами в адмінюстиції, в адмінправі, юридичній освіті”.

“Укрінформ”, 5 грудня 2014 року”.

Чому Ви повернулися до України. Я поставлю, можливо, безглузде запитання. У Вас, очевидно, були перспективи роботи в Канаді, тим паче якщо генерал-губернатор приязно ставився до Вас. Він міг і запропонувати роботу в Канаді.

Я на той час уже мала роботу. Я була інтерном в офісі Рамона (на український лад його називають Романом, але насправді його мати назвала на честь героя  латинського серіалу) Гнатишина. Я мала тоді роботу, могла залишитися працювати. І я справді виїжджала, щоб не повертатися, навіть велосипед свій забрала до Оттави, то єдине рухоме майно, яке в мене було.

Звідси велосипед?

Так, тому що я знала, що не повернуся. Але, як кажуть, чоловік мислить, а Бог крислить. Ми собі по-одному значимо своє життя, а воно складається по-іншому. Сталося декілька подій, які змінили цей перебіг. Помер тато, і я приїхала до України, щоб підтримати маму, потім повернулася писати диплом і зрозуміла, що в такому душевно важкому стані мені було дуже складно писати. Я пам’ятаю, як я мучилася, коли взагалі слова в реченні не клеїлися. І я отримала за свою дипломну роботу на чверть бала менше, ніж мені потрібно було, щоб безперешкодно вступити на програму. Я повернулася в Україну з розумінням, що я попрацюю тут ще. У мене був прекрасний професор в Торонтському університеті, який заохочував мене вступати. Він сказав, що це обов’язково відбудеться. Як правило, хтось відмовляється, цього разу цього не відбулося, наступного разу це все вдасться. А потім почалася Помаранчева революція. Я подзвонила своєму професору і сказала: “Вибачай, я не відчуваю, що мушу писати дисертацію, я мушу побути тут”. Але я довго себе ще обманювала, що я все-таки можу виїхати з України. І тільки в 2010 році я собі чесно сказала, що я ніколи не поїду, і треба не обманювати себе, а робити все, що тут треба.

Не шкодуєте, що так усе склалося?
Жодного разу.

А хто Вам запропонував прийти в “Самопоміч”? Андрій Садовий?

Ганна Гопко.

Тому що ви працювали разом в громадському секторі?

Ми зустрілися в Реанімаційному пакеті реформ, коли ми опрацьовували зміни до Закону про статус суддів, ми там перетнулися, були на одній зустрічі, до речі, з депутатами Європарламенту. Була Ганна, я, Світлана Заліщук, і депутати нам жорстко сказати, щоб ми перестали переконувати їх розказувати їм, що робити з Україною. Вони сказали: “Ідіть, от є вибори парламентські, перемагайте і робіть, що вважаєте за потрібне. Це не наша країна, робіть те, що потрібно вашій країні і що ви вважаєте що це треба робити”. І тоді я зрозуміла, чому я не хотіла йти в політику.  

Ви не хотіли того бруду, який є.

Так, звичайно. Тобто є репутація, вона позитивна. Я була свідома того, що як тільки я переступлю поріг Верховної Ради – за означенням це ти обнулюєш свою репутацію. Тому що всі політики за означенням погані. Раз ти політик, за законом логіки, значить, ти поганий. І може, через 50 років по моїй смерті хтось скаже, що я щось добре робила. Я була абсолютно цього свідома, і коли приймала рішення йти до парламенту, власне, йшла з такими настроями. Тому я свідома і спокійна до того, коли стикаюся зі знеціненням з боку опонентів своїх політичних, чи коли я зустрічаю агресію від виборців. Я розумію, що це було неминуче, що це – частина моєї роботи, моєї професії.

А чи розчаровуйтеся Ви в тих людях, які привели Вас у “Самопоміч”? Наприклад, з Ганною Гопко?

У нас непрості стосунки склалися ще під час передвиборчої кампанії. В мене були запитання, я би сказала, людські, до неї. І сталися кілька таких ситуацій, і з того часу ми фактично припинили спілкуватися. Тобто ми припинили спілкуватися ще до того, як Ганна була виключена з фракції.

За 3 роки перебування в “Самопомочі” як часто Вам пропонували залишити “Самопоміч”?

Я не можу сказати, що мені пропонували це. Але коли мене обрали до президії так званої, тобто коли мене обрали заступником голови Верховної Ради, то я тоді не була ще членом партії, відповідно, перестала бути членом фракції, тому що заступник голови Верховної Ради має бути позафракційним. І тоді дуже багато людей, різних, зі мною говорили і починали мені розказувати: ти ж не член фракції, ти ж можеш по-іншому голосувати, можеш по-іншому чинити, взагалі може бути інша позиція, можеш більше з нами працювати тощо. І тоді я написала заяву про вступ до партії, бо мені ця ідентичність була важлива і ці люди були важливі.

Як часто Вам доводиться уже в статусі політика читати про себе чи дивитися якісь сюжети, які не відповідають дійсності?

Майже щодня. Це – будні. Не тому, що я це шукаю, але часто помічники щось приносять або прес-служба присилає. Тобто це частина буднів моїх – бачити, що про мене говорять, і часто це неправдива інформація.

Давайте поговоримо про одну інформацію, яка також уже обросла купою різних домислів, міфів, розставимо всі крапки над “і”, аби наші телеглядачі чітко розуміли, що Оксана Сироїд є греко-католичкою. А не людиною, яка ходить у церкву Володимира Мунтяна “Відродження”. 8 травня 2016 року Ви виступили на зібранні цієї церкви. Давайте подивимося, як це відбувалося. Бачимо зараз відео. Поясніть, будь ласка, ще раз, для чого Оксані Сироїд потрібно було це зібрання церкви “Відродження”?

Я йшла не на зібрання церкви “Відродження”, я отримала запрошення буквально за день до цього зібрання від протестантів, представників протестантських церков, з якими я спілкувалася до того – природньо, щиро. Вони запросили мене 8 травня на благодійний концерт за підтримки протестантських церков. Мені запропонували просто щось сказати людям. Оскільки у Палаці Спорту на той час було 10 тисяч людей, мені справді хотілося їм сказати, зокрема, те, що відбувається на сході, розказати їм про війну, про Мінські домовленості. Про що я, власне, говорила. Я познайомилася з паном Мунтяном безпосередньо перед виходом на сцену, після того, як приїхала до Палацу Спорту. Мене, чесно кажучи, оскільки в мене було це запрошення, я спокійно виходила і спілкувалася з людьми. Після того як з’явилася ця інформація, це вже в липні.

Її розкрутили цю інформацію. Вона зявилася за два місяці після того. Для чого і кому це потрібно було?

Перед тим, щоб аналізувати, для кого і кому, думаю, важливо буде сказати кілька речей. По-перше, Ви згадали, я  - греко-католик, мені комфортно в тій вірі, мені нема потреби її переглядати чи змінювати. Якщо це стосується моєї політичної діяльності, я відкрита до спілкування з різними людьми. Я не може засуджувати людей, які ходять до тієї чи іншої церкви. Це вибір людей. Моє завдання як політика – зустрічатися з людьми, з ними спілкуватися. Якщо є питання до пана Мунтяна, то це точно не до мене мають бути претензії. Якщо є якісь правопорушення, то для цього є органи правопорядку. І після того, як буде встановлена вина, доведена, тоді можна виставляти до нього претензії. Але чому так сталося? Ви правильно ставите питання. Наскільки мені відомо, це мені переказали інформацію, після того, як з’явилося це відео. Було декілька завдань. Одне – зрозуміло було – знецінити мене і в якийсь спосіб показати в невигідному світлі. Але була інша причина, вона була скерована і на представників протестантських церков. Їм з Банкової виставляли ультиматум, щоб вони припинили спілкування з нашою політичною силою. І  зі мною зокрема. Оскільки протестанти відмовилися, то їм помстилися в такий спосіб, також знецінивши і їх, і мою співпрацю з ними. Ось така історія – дуже політична.

Тобто протестантів сприймають як людей, які можуть зробити вибори  2019 і або допомогти якісь політичній силі на виборах? Але ж Ви туди не йшли як представник “Самопомочі” і не казали голосувати за них.

І ніколи не піду.

А Адміністрація президента, якщо ревниво ставиться, то, очевидно, вона всі релігійні громади, які існують в Україні, сприймає як потенційних виборців, потенційних агентів впливу на вибори, правильно?

Саме так. На жаль, це велика проблема і використання в тому числі й релігійних громад, тобто спробувати їх використати в наказовому порядку. Тобто ти маєш зібрати мені стільки-то голосів. На жаль, це реальність. І якраз моя позиція, і нашої політичної сили є абсолютно іншою. Ми вважаємо, що можна спілкуватися з людьми, використовуючи громади. Але ніколи не можеш змушувати будь-кого, в будь-який спосіб голосувати. Я часто, коли спілкуюся  з людьми перед виборами, в тому числі перед місцевими виборами, я їм кажу: Я не агітую вас голосувати за мене чи за “Самопоміч”. Але ви маєте думати. По-перше, голосуйте, бо це ваш обов’язок. По-друге, думайте, за що ви голосуєте. Мені здається, що в цьому головний сенс політика: змусити людей голосувати і думати, за кого голосують.

Минулого року Ви і Ваші однопартійці ввійшли в жорсткий політичний клінч з адміністрацією президента Петра Порошенка. Семен Семенченко та Єгор Соболєв підтримували блокаду окупованого Донбасу, Садовий потерпав від того, що сміття не вивозили зі Львова довгий час, Ви оголошували голодування на сходах Адміністрації президента України. Чи це означає, що Ви увійшли в жорстке протистояння з президентом Петром Порошенком, чи Ви виступили проти системи, яка існує в Україні? Наскільки поняття Адміністрації президента Порошенка і системи України є різними поняттями?

Дуже цікаво, що Ви зачепили цю тему. Я якраз цими днями намагаюся відтворити цю ретроспективу – що ж насправді відбувалося з 2013 року, навіть не 2014 року, чому ми маємо цю війну, чому вона триває. Чому, зокрема, президент України телефонує президенту Росії для того, щоб висловити співчуття в зв’язку з падінням літака? А чому він тоді не подзвонив і не висловив співчуття у зв’язку із загибеллю російських солдат у Сирії? Можна і таке зробити. Але я дивлюся на це в ретроспективі і розумію багато більше, ніж минулого року, не кажучи про 2014. Думаю, що економіка війни, яку ми сьогодні ми маємо, фактично економіка на окупованих територіях, як вона була задумана, вона є і була від самого початку вигідна президенту України. І тому війна, яка розпочалася, і не отримала ані юридичного визнання, ми досі не маємо ні воєнного стану, ні рішення про застосування Збройних Сил. Ми не маємо належних рішень про відсіч цій війні, не маємо жодного рішення, яке стосується реформування Збройних Сил України. Здавалося, логічні речі, і вони мали би бути. Мусили би вони статися. 4 роки минуло війни. Де вони, ці рішення? І тепер я розумію, що так було задумано. Тому що Росія хотіла отримати політичний вплив над Україною, а, мабуть, нинішньому главі держави просто запропонували компенсацію у формі заробітку на окупованих територіях. І якщо Ви пригадаєте, коли пожвавішала торгівля, і коли вона стала надто економічно вигідною, це у 2016 році, коли був введений “Роттердам плюс”. А “Роттердам плюс”– це ціна на вугілля, був введений тоді, коли президент Порошенко купив акції ДТЕК. Тобто фактично акції ДТЕКу означало доступ до активу на окупованих територіях.


ДТЕК належить Рінату Ахметову, щоб телеглядачі розуміли.

Так, але президент отримує доступ до цих активів, піднімається ціна на електроенергії. Тарифи платять люди, весь заробіток залишається в кишенях двох людей. Тоді, звичайно, так детально ми це не усвідомлювали. Я можу більше сказати - тоді  були прийняті рішення в парламенті, які запроваджували фактично офшор для цих територій, це зміни до Податкового кодексу. І ми інтуїтивно це відчували. Тому що ми в 2015 році активно виступили проти Мінських домовленостей, змін до Конституції, ще тоді я особисто і мої колеги зіткнулися зі страшною ненавистю. Тобто, здавалося, логічно, ми відстоюємо нашу незалежність і нашу Конституцію від агресії Росії. Натомість агресія була страшною з боку Адміністрації президента. Ще більшою була агресія, коли почалася блокада. Тому  що цією блокадою була поламана ця схема збагачення. Тому реакція Адміністрації президента, президента самого  і проросійських сил з огляду на ці речі є тоді зрозумілою,  її легко тоді пояснити, чому вона була саме такою.

Далі буде

Фото Вікторії Руденко

Нові досьє

Дубіль Валерій. ДОСЬЄ

Ярослав Маринович: Росіяни хочуть повернутись на книжковий ринок України. Для них це - політичне питання

Веселий Василь. ДОСЬЄ

Українських прикордонників автомобілями забезпечують закарпатські клани контрабандистів

Іллєнко: “А сто років тому також “Свобода” була винна, що Росія напала на Україну?”

AMIRA CAPITAL

Рибалка Сергій. ДОСЬЄ

Коломойский: Наиболее достойной на президентство на сегодняшний день является Тимошенко

Шкляр: Я проти того, щоб Україну приєднували до Донбасу

Власенко: Я особисто пообіцяв Порошенку, що коли його будуть судити, він отримає право на захист